За джерелом інфікування: екзогенна; ендогенна.

За клінічним перебігом: гостра, хронічна, латентна, атипова.

За клінічними проявами: гнійна, гнильна, анаеробна, специфічна

(правець,актиномікоз, сибірська виразка та ін.).

6. За поширенням: місцева, прогресуюча(інвазивна), генералізована(сепсис).

За локалізацією: ушкодження шкіри, підшкірної клітковини; ушкодження

Кісток і суглобів; ушкодження органів грудної клітки, черевної порожнини та ін.

Хірургічна інфекція в організмі може викликати запальний процес, який

Проявляється місцевими або загальними ознаками.

Місцеві ознаки хірургічних інфекційних захворювань

Це класичні прояви запалення, а саме: почервоніння шкіри (гіперемія–

rubor), набряк чи припухлість тканин (tumor), місцеве підвищення темпера-тури (cаlor), біль (dolor) та порушення функції (functio laesa) ураженої ділянки

Або органа. У клінічному перебізі запально-гнійного процесу розрізняють три

фази: а) інфільтрації; б) абсцедування; в) розрішення гнійника.

Інфікування тканин та фаза інфільтрації супроводжується гіперемією, скуп-ченням серозного ексудату, некрозом та розплавленням клітин і утворенням

Гнійного осередку. Навколо такого осередку утворюється лейкоцитарний

Бар’єр, грануляційний вал та піогена оболонка, які обмежують гнійний про-цес. Проте у багатьох випадках, особливо при зниженні імунітету, мікроби мо-жуть поширюватися по лімфатичних, кровоносних судинах, а також контакт-ним шляхом на навколишні тканини, органи та порожнини(черевну, плевральну,

суглоби тощо) й спричиняти флегмону, перитоніт, емпієму плеври, гнійний ар-трит. У разі розвитку інфекції на шкірі та в підшкірній клітковині місцеві озна-ки запалення є досить вираженими. Крім них, дуже часто спостерігають ро-жеві смуги на шкірі, що відходять від гнояка по ходу лімфатичних судин–

Лімфангіїт. При пальпації гнійника, внаслідок некрозу й утворення гною, в

центрі запального процесу відмічається розм’якшення (флуктуація)(рис. 2.4.1).

При наявності гнійної та

Анаеробної(клостридіальної

Та неклостридіальної) інфек-цій, поряд із місцевими озна-ками запалення, нерідко ви-никає некротичне ураження

Шкіри, підшкірної кліткови-ни, фасцій, м’язів; запалення

лімфатичних судин(лімфан-гоїт), вузлів(лімфаденіт);

Вен(тромбофлебіт). Рис. 2.4.1. Методика визначення флуктуації.

Хірургічна інфекція

Загальні ознаки хірургічних інфекційних захворювань

У розвитку хірургічного інфекційного процесу розрізняють періоди інку-бації, розпалу та реконвалесценції(одужання). Тривалість інкубаційного пері-оду визначається особливостями макро- і мікроорганізмів, процес їх взаємодії

Може тривати від декількох годин до декількох діб.

У період розпалу захворювання, внаслідок швидкого розмноження мікробів

Та виділення ними токсинів, ферментів, виникають загальні ознаки хірургічної

Інфекції: підвищення температури тіла від незначних, субфебрильних, до висо-ких показників– вище38

0С(фебрильна температура), лихоманка. Остання

Зумовлена токсичним впливом на центральну нервову систему, зокрема на

Терморегуляторні центри головного мозку. Проявами гнійної токсемії є го-ловний біль, загальна слабість, пітливість, втрата апетиту. Розвивається жов-тушність склер, збільшується печінка, селезінка, виникає“токсична нирка”.

Разом із цим, у хворих виникає тахікардія, гіпервентиляція; підвищується ар-теріальний тиск і формується так званий синдром ендогенної інтоксикації. За-гальна інтоксикація зумовлює і зміни у складі крові: збільшується кількість

Лейкоцитів у крові(від8000 до15000 в1 мм

І навіть більше), паличкоядерних

Лейкоцитів, з’являються їх юні форми(виникає зсув лейкоцитарної формули

Вліво– збільшення кількості незрілих форм лейкоцитів нейтрофільного ряду)

Та зменшується кількість лімфоцитів,

Моноцитів. Абсолютне зменшення

Лімфоцитів та моноцитів є несприят-ливою ознакою і свідчить про висна-ження захисних сил організму. У тяж-ких випадках знижується кількість

Еритроцитів, розвивається анемія. У

Сечі може з’явитись білок. При дослі-дженні функції нирок, печінки, у всіх

Випадках гнійних захворювань вияв-ляють їх порушення. Збільшення швид-кості осідання еритроцитів(ШОЕ), як

Правило, зберігається тривалий час,

Навіть після ліквідації гнійної інфекції.

Загальні зміни в організмі, що ви-никають внаслідок гнійної хірургічної

інфекції, зазвичай, зумовлені гнійно-резорбтивною гарячкою(рис. 2.4.2).

Вона виникає внаслідок всмокту-вання в організм продуктів розпаду

Гнійників та мікробних токсинів, але

Швидко регресує після радикального

Хірургічного втручання та видалення

Гнійного осередку. Залежно від реак-Рис. 2.4.2. Показники пульсу та

Температури при гнійно-резорбтивній

Гарячці.

160 41°

140 40°

120 39°

100 38°

80 37°

60 36°

Загальна хірургія

Тивності організму загальна реакція його на гнійний процес може бути адек-ватною(нормергічною), зниженою(гіпоергічною) або анергічною. У хворих із

Підвищеною реактивністю організму вона буває надмірною(гіперергічною) і

Вважається ознакою високого рівня імунітету. Проте часто може виникає внас-лідок алергії до токсичних продуктів гнійної мікрофлори і призводити до тяж-ких ускладнень(анафілактичного шоку, набряку легень, бронхоспазму та ін.)

Й супроводжуватись порушенням функцій різних органів та систем. При спри-ятливому перебізі запального процесу та ліквідації мікробів в організмі на-стає одужання. При несприятливому розвитку захворювання гнійно-деструк-тивний процес може поширюватися на сусідні тканини, органи, викликати ге-нералізацію інфекції(сепсис) та смерть хворого.

Принципи лікування хворих із хірургічною інфекцією

Лікування хворих із хірургічною інфекцією повинно бути своєчасним,

Цілеспрямованим і складатись з місцевих і загальних заходів у кожного конк-ретного хворого.

Основними елементами місцевого лікування є:

Зупинка запального процесу. У фазі інфільтрації призначають антибіо-тики широкого спектра дії(цефалоспорини, фторхінолони, макроліди тощо).

При невеликих розмірах запального вогнища можлива його новокаїнова бло-када0,25-0,5 % р-ном новокаїну з антибіотиком однієї з вищевказаних груп.

Добрий ефект дає застосування пов’язок з20-30 % р-ном димексиду та1,0-2,0 г

антибіотика цефалоспоринового ряду(на150,0-200,0 мл20-30 % розчину ди-мексиду1-2 г антибіотика). Окрім цього, можна застосовувати фізіотерапев-тичні процедури: УВЧ, кварцове опромінення.

2. Своєчасне розкриття гнійника. Ця операція повинна виконуватися в ур-гентному порядку, оскільки гнійник може стати причиною загальної інфекції–

Сепсису, лікування якого може бути надзвичайно важким. Розкриття гнійника

Здійснюється під загальною анестезією на всю його глибину та ширину в умо-вах хірургічного стаціонару або при невеликих гнійниках(фурункулі, абсцесі)

– в умовах поліклініки. При невеликих гнійниках підшкірно жирової клітковини,

Молочної залози здійснюють їх висікання у межах здорових тканин.

Адекватне дренування гнійника. Найпоширенішими дренажами є хлор-вінілові трубки діаметром від0,5 до1,0 см з3-4 бічними отворами на кінці

Трубки. Через ці дренажі здійснюється пасивний відтік гною та видалення змер-твілих некротичних тканин. Через них можна промивати порожнини гнійника,

Вводити антисептики, антибіотики, протеолітичні ферменти. На сьогодні ме-дична промисловість випускає силіконові та хлорвінілові трубки-дренажі, як

одно-, так і двопросвітні, які є термолабільними, не спадаються і не закупорю-ються гноєм. При необхідності використовують активне(проточно-промив-не, див. рис. 1.7.3), або проточно-аспіраційне дренування(рис. 2.4.3).

Надання функціонально вигідного положення ураженій кінцівці чи ділянці

Організму та її іммобілізація. Невиконання цього правила може бути причи-

Хірургічна інфекція

Ною поширення процесу і розвитку тяжкого

Ускладнення. Для іммобілізації частіше вико-ристовують гіпсові лонгети.

Лікування гнійної рани. Воно здійснюєть-ся залежно від фази ранового процесу. У перші