Методи визначення площі опіку шкіри

Найпростіше можна визначити площу опіку шкіри за методом долоні(пло-ща долоні приблизно відповідає1-1,2 % поверхні шкіри потерпілого) або за

правилом“дев’яток” (схема А. Уоллеса) (рис. 2.3.4). Площа поверхні голови

та шиї становить9 % всієї поверхні тіла; верхньої кінцівки– 9 % (9х2); тулуба

спереду– 18 % (9х2); ззаду– 18 % (9х2); нижньої кінцівки– 18 % (9х2) х2.

Сумарно це становить99 %

(одинадцять дев’яток); 1 % із

Припадає на промежину.

Точніше можна визначити

Площу опікової поверхні за допо-могою“прозорих відбитків”, зап-ропонованих Б.Н. Постніковим.

Стерильний лист відмитої рент-генівської або целофанової

Плівки накладають на опікову

Поверхню. Межу опіку відміча-ють чорнилом або діамантовим

Зеленим. Потім плівку наклада-ють на міліметрову сітку і виз-начають абсолютну площу в

Квадратних міліметрах(санти-метрах). Потім за спеціальною

Таблицею визначають площу

Ураження в процентах.

За Г.Д. Вілявіним(1956) площу опіку наносять на силует людини заввиш-ки17 см, вкритий міліметровою сіткою(скіци): кожному квадратному мілімет-ру сітки(17000) відповідає один квадратний сантиметр опіку шкіри дорослої

людини зростом170 см(рис. 2.3.5.).

Методи визначення глибини опіку шкіри

Найбільш часто глибину опіку визначають за больовою чутливістю– ме-ханічним чи хімічним подразником. При опіках І, ІІ та ІІІА ступеня больова чут-ливість зберігається, тоді як при ІІІБ ступені– відсутня на подразнення гол-кою чи змоченою спиртом ватною кулькою. Для визначення больової чутли-Рис. 2.3.4. Схема визначення опікової поверхні

За правилом“дев’яток”.

9 %

18 %

9 % 9 %

9 % 9 %

9 %

9 %

18 %

1%

Загальна хірургія

Вості використовують і епіляцію

Волосу: якщо хворий відчуває біль

І волос видаляється з трудом– по-шкодження поверхневе; при глибо-кому опіку– волос видаляється

Легко і безболісно.

Для визначення глибини опіку

Часто використовують метод

Тетрациклінової флюоресценції.

Через час після прийому тетрацик-ліну ділянка опіку опромінюється

Кварцовою лампою. Поверхневі

опіки(І, ІІ та ІІІА ступенів)

Світяться жовтим кольором, на

Ділянках глибоких опіків свічення

Немає. Для визначення глибини

Опіку використовують барвники

(забарвлення за Ван-Гізоном, синь-кою Еванса), проте забарвлення

Тканин затрудняє подальше спос-тереження за їх станом.

Найточніші методи визначення глибини опіку ґрунтуються на даних інфра-червоної термографії та визначенні локального кровобігу(І.С. Кулянда, 1997).

За всіх умов точна діагностика глибини ураження шкіри можлива тільки з7-14-го дня після травми.

Для зручності позначення площі та глибини опіку використовують таку

арифметичну формулу: в чисельнику позначають загальну площу опіку(в дуж-ках– площу глибокого опіку), а в знаменнику– ступінь. Наприклад, опік зад-ньої поверхні тулуба ІІІ Б ступеня, загальна площа18 % (із них5 % - глибокий

опік), позначається так: Термічний опік задньої поверхні тулуба18 % (5 %)/ІІІБ.

Прогнозування перебігу опіку

Для прогнозування клінічного перебігу опіку у дорослих використовують

“Правило сотні”, яке вираховують за формулою

P = M + S, де М– вік потерпілого, S – загальна площа опіку тіла у відсот-ках. При збільшенні площі ураження та віку потерпілого пропорційно нарос-тає ризик несприятливого перебігу. При значенні Р до60 прогноз перебігу опі-ку вважають сприятливим; 61-80 – відносно сприятливим; 81-100 – сумнівним;

І більше– несприятливим.

Для більш точного визначення прогнозу опіку користуються індексом

Франка– індекс тяжкості ураження(ІТУ). При його визначенні необхідно вра-ховувати площу та глибину ушкодження: 1 % опіку І або ІІ ступеня= 1 од.

Рис. 2.3.5. Скіци для визначення площі опіків.

Термічні ушкодження. Електротравма

ІТУ; 1 % опіку ІІІА ступеня= 2 од. ІТУ; 1 % опіку ІІІБ ступеня= 3 од. ІТУ; 1 %

опікуIV ступеня= 4 од. ІТУ.

ІТУ вираховують за формулою: I = S

s

+ 3 • S

p

, де І– величина індексу

Франка; S

s

– сумарна площа поверхневого опіку; 3 – коефіцієнт, який свідчить

Про те, що глибокі опіки втричі тяжчі за поверхневі; S

p

– сумарна площа глибо-кого опіку.

Перебіг опіку вважають сприятливим, якщо індекс Франка становить мен-ше30 од., відносно сприятливим– 30-60 од., сумнівним– 61-90 од., несприят-ливим– більше90 од.

Важливе значення у визначенні прогнозу і тяжкості ураження опіку має стан

Дихальної системи потерпілого. Вдихання гарячого повітря, пари може виклика-ти опік дихальних шляхів. Дим може містити азотну, азотисту кислоти, а при

Згорянні пластики– фосген, гідроціанову кислоту та викликати хімічний опік і

Набряк легень. При наявності уражень дихальних шляхів до отриманих резуль-татів індексу Франка додають: 1) при пошкодженні дихальних шляхів легкого

Ступеня– 15 од.; 2) середнього ступеня– 30 од.; 3) тяжкого ступеня– 45 од.

Опікова хвороба

Розвивається при поверхневих опіках(ІІ, ІІІА ст.) площею більше15 %

поверхні тіла і глибоких– більше5 %. Опікова хвороба– це комплекс клінічних

Симптомів, загальних реакцій організму та порушення функцій внутрішніх

Органів, які розвиваються внаслідок термічного ураження шкірних покривів і

розміщених під ними тканин. У перебізі цієї хвороби розрізняють чотири пері-оди: а) опікового шоку; б) токсемії; в) септикотоксемії; г) реконвалесценції.

Опіковий шок подібний до травматичного, але перебігає значно тяжче за

Рахунок вираженої аферентної(больової) імпульсації, плазмовтрати, масив-ного гемолізу формених елементів крові, порушення мікроциркуляції, водно-електролітного та кислотно-лужної рівноваги, інтоксикації, порушення функції

Нирок. В еректильній фазі шоку хворі збуджені, стогнуть від болю, свідомість

Їх не затьмарена, пульс прискорений, артеріальний тиск нормальний або підви-щений, інколи спостерігається м’язове посмикування, лихоманка. Триває ерек-тильна фаза1-1,5 год– довше, ніж при травматичному шоці.

У торпідній фазі шоку хворі загальмовані, апатичні, температура тіла й

Артеріальний тиск знижуються, шкірні покриви бліді, риси обличчя загострені,

З’являється задишка, акроціаноз(посиніння губ, вушних раковин, кінчиків

пальців). Може виникати блювання. Важливе значення у перебігу шоку ма-ють плазмовтрата і зв’язані з нею зміни у складі крові. Плазмовтрата через

Рану може досягати200 мл/м

На годину і супроводжується волемією(еритро-цитоз, лейкоцитоз), втратою білків, рідин і електролітів. За клінічним пере-бігом розрізняють три ступені опікового шоку.

Опіковий шок І ступеня виникає при поверхневих опіках15-20 % площі

Шкіри, потерпілі дещо збудженні, скаржаться на сильний біль в ділянці опіку,

Загальна хірургія

Артеріальний тиск підвищений, пульс до90-100 ударів на хвилину. Дихання не

Порушене, погодинний діурез не знижений.

Опіковий шок ІІ ступеня виникає при опіках20-60 % площі шкіри. У хво-рих виникає загальмованість, адинамія, виражена тахікардія– до100-120 ударів

на хвилину, артеріальний тиск знижений до100 мм рт. ст., дихання почащене–

На хв. Діурез знижений, підтримується тільки за допомогою медикамен-тозних засобів.

Опіковий шок ІІІ ступеня виникає при термічних опіках60 % поверхні

Шкіри. Стан хворих тяжкий, свідомість затьмарена, виникає загальмованість і

Сопор. Пульс більше120 ударів на хв., артеріальний тиск– 80 мм рт. ст. і

Нижче, дихання поверхневе, швидко розвивається олігурія і анурія. Темпера-тура тіла знижується до36

О С і нижче. Поряд із цим у потерпілих розвивається

парез шлунково-кишкового тракту: виникає нудота, блювання, гикавка. Час-то виникають стресові виразки(виразки Курлінга) шлунково-кишкового трак-ту, які супроводжуються кровотечами.

Слід відмітити, що тяжкість опікового шоку залежить не тільки від площі

Та глибини ураження шкіри, але й від індивідуальних особливостей організму,

Його реактивності. Опіковий шок може тривати від декількох годин до2-3 діб,

А потім поступово переходити в токсемію.

Період токсемії. У розвитку токсемії головну роль відіграє всмоктування

Токсичних речовин, які утворюються з пошкоджених тканин організму, що

Розпадаються, і бактерій. Останнім часом, крім неспецифічних токсинів

(гістамін, серотонін, плазмокінін, простагландини та ін.) визначена природа

Специфічних токсинів, які утворюються в організмі потерпілого при опіках.

До них відносяться– глюкопротеїди з антигенною специфічністю, які при-гнічують АТФ-атазу; ліпопротеїди (“опікові токсини”) – утворюються із ен-доплазматичних мембран і викликають втрату глікогену; олігопептиди (так