На відміну від фурункула, у хворих із

Карбункулом спостерігають виражені загальні

Ознаки гнійної інтоксикації: підвищення тем-ператури, головний біль, у тяжких випадках– лихоманка, запаморочення і т. ін.

Особливо тяжко перебігають карбункули у виснажених хворих, а також у хво-рих на цукровий діабет.

Лікування. Хворі на карбункул підлягають госпіталізації в хірургічне

відділення. Лікують їх переважно хірургічним методом. У перші дні захворю-вання можна застосовувати метод обколювання карбункула0,25-0,5 % роз-чином новокаїну з антибіотиком широкого спектра дії, проводити ультрафіо-летове опромінення, електрофорез з антибіотиком. Поверхню карбункула зма-зують70 %спиртом, 3 % спиртовим розчином йоду. Для загального лікування

Призначають антибіотики, сульфаніламідні препарати. При погіршенні стану

Хворого, наростанні гнійної інтоксикації показане хірургічне лікування. Роз-кривають карбункул хрестоподібними розрізами через усю його товщу до здо-рових тканин із наступним видаленням некротичних тканин і розсіченням

Гнійних запливів. Подальше лікування проводять за загальними принципами

Гнійної хірургії.

Абсцес(аbscessus)

Це обмежене запалення і скупчення гною в тканинах чи органах, оточене

Піогенною оболонкою. Захворювання викликається різними мікроорганізма-ми(частіше коковою флорою), які проникають у тканини й органи при їх уш-кодженні, порушенні цілості шкіри, слизових оболонок. Нерідко мають місце

Метастатичні абсцеси при перенесенні інфекції з однієї ділянки тіла в другу

Лімфогенним або гематогенним шляхом. Слід пам’ятати, що у тяжкохворих, а

Також при порушеннях асептики абсцеси можуть виникати після ін’єкцій(післяі-н’єкційний абсцес).

Рис. 2.4.5. Карбункул шиї.

Хірургічна інфекція

Клініка. В усіх випадках спочатку утворюється обмежений запальний

інфільтрат, який, локалізуючись у підшкірній клітковині, при пальпації визна-чається як болісне ущільнення(рис. 2.4.6).

Після його розплавлення утворюється ділянка флуктуації. Часто абсцеси

Розплавляють шкіру, і гнійний вміст виділяється самовільно. При абсцесах,

Розташованих у внутрішніх органах(печінці, селезінці, мозку, легенях та ін.),

На перше місце виступають ознаки загальної інтоксикації(висока температу-ра, лихоманка, пітливість, зміни крові).

Лікування. На початкових стадіях застосовують консервативне лікуван-ня(антибіотики, сульфаніламіди, болезаспокійливі). При утворенні гнійного

Вмісту та флуктуації проводять розкриття, дренування гнійника і подальше

лікування гнійної рани(рис. 2.4.7).

Флегмона(рhlegmone)

Розлите гнійне запалення підшкірної або інших локалізацій клітковини, яке

має тенденцію до поширення. Розрізняють поверхневі(підшкірна, міжм’язова)

та глибокі(позаочеревинного простору, малого таза, середостіння та ін.) флег-мони. Залежно від локалізації вони мають специфічні назви: запалення навко-лониркової клітковини– паранефрит; навколопрямокишкової– парапроктит;

Середостіння– медіастеніт. Діагностика поверхневих флегмон не є складною.

Клініка. Поверхневі флегмони розпочинаються з розлитого болісного ущіль-нення, набряку тканин і почервонінням шкіри без чітких меж. Стан хворого

погіршується, з’являється висока температура, головний біль, лихоманка. Зго-дом, за рахунок гнійного розплавлення і некрозу тканин, виникає флуктуація–

утворюється порожнина, наповнена гноєм(рис. 2.4.8).

Складніше діагностувати глибокі флегмони. При цьому часто вдається

Пропальпувати в глибині тканин щільне болісне утворення. Поряд із високою

Температурою та іншими ознаками гнійної інфекції, вирішальне значення у

Встановленні діагнозу має діагностична пункція.

Рис. 2.4.6. Абсцес правої сідниці. Рис. 2.4.7. Розкриття абсцесу правого стегна.

Загальна хірургія

Лікування. На початку захворювання

(при появі запального інфільтрату) прово-дять консервативну терапію(антибіотики,

Сульфаніламіди, УВЧ, кварц). При гнійному

Розплавленні тканин розкривають флегмо-ну за допомогою розрізів, достатніх для ви-далення гною. При цьому необхідно розкри-ти всі запливи, видалити гнійний вміст, не-кротичні тканини і дренувати рану

Хлорвініловими трубками для санації порож-нини. В подальшому лікування проводять за

Принципами лікування гнійної рани.

Гідраденіт(hydradenitis)

Гостре гнійне запалення потових залоз.

Виникненню гідраденіту сприяють підвище-на пітливість і недотримання гігієнічних пра-вил. Гнійно-запальний процес первинно роз-вивається у пахвових ділянках.

Клініка. Захворювання розпочинається

З утворення щільного болючого інфільтра-ту, який поступово в центрі розм’якшуєть-ся і призводить до утворення гнояка. Шкіра

над ним набуває червоного або синьо-баг-ряного кольору. У народі таке захворюван-ня отримало назву“суче вим’я” (рис. 2.4.9).

Лікування. На початку захворювання

проводять обробку ураженої ділянки: вист-ригають волосся, протирають шкіру2-3 %

Розчином формаліну(для зменшення пітли-вості), призначають сухе тепло, солюкс, УВЧ,

кварц. Можна проводити обколювання0,25-0,5 % розчином новокаїну з одним із антибіо-тиків аміноглюкозидного чи цефалоспорино-вого ряду. Поряд із цим, призначають загаль-не лікування: антибіотики, сульфаніламідні препарати, болезаспокійливі. При

Наявності розплавлення тканин, появи гнійника показане його розкриття розрі-зом, паралельним шкірній складці, і дренування.

Бешиха (еrisipelas)

Це гостре прогресуюче запалення шкіри або слизових оболонок із залу-ченням у процес лімфатичних судин. Збудником є стрептокок. Вхідними воро-тами інфекції можуть бути будь-які пошкодження шкіри. Інфекція іноді пере-Рис. 2.4.8. Флегмона долонної

Поверхні правої кисті.

Рис. 2.4.9. Гідраденіт лівої

Пахвової ділянки.

Хірургічна інфекція

Дається контактним шляхом від одного

Хворого до іншого. Контактна передача

Інфекції можлива через руки медичного

Персоналу, інструментарій, матеріал. До-сить часто бешиха виникає внаслідок по-ширення інфекції гематогенним чи лімфо-генним шляхом із гнійного джерела, яке

Уже є в організмі(нігтьові ложа, потер-тості пальців, ступні). Найчастіше беши-ха локалізується на нижніх кінцівках, у

Ділянці обличчя, голови, рідше на тулубі.

Клініка. Захворювання починається

Гостро, супроводжується високою темпе-ратурою(39-40

С), лихоманкою, загаль-ною слабістю. Одночасно на шкірі вини-кає набряк і почервоніння з чіткими межа-ми(еритематозна форма; рис. 2.4.10).

Інколи на ураженій ділянці шкіри з’являються різної величини міхурці, що

містять серозний ексудат(бульозна форма). При їх нагноєнні виникає пусту-льозна форма, при наявності геморагічного вмісту– геморагічна форма, при

Нагноєнні та поширенні процесу на підшкірну клітковину– флегмонозна фор-ма і при розвитку некрозу шкіри– некротична. Інколи трапляється так звана

Блукаюча, або мігруюча, форма бешихи, при якій процес з однієї ділянки пере-ходить на іншу.

Слід пам’ятати, що бешиха може викликати рецидив захворювання. По-вторні запалення нижніх кінцівок досить часто призводять до розвитку слоно-вості(лімфостазу).

Лікування проводять у стаціонарі. Хворим призначають ліжковий режим.

Хороший ефект дає опромінення уражених ділянок кварцом в еритемних або

суберитемних дозах, змазування(2-3 рази на день) антисептиками: 1 % спир-товим розчином хлоргексидину; сумішшю(2:1) 96% етилового спирту з20 %

розчином нашатирного спирту; 5 % розчином перманганату калію, люголі-вським розчином.

Застосування вологих пов’язок у вигляді компресів, у тому числі мазевих,

У хворих на бешиху– протипоказане.

Для запобігання поширенню інфекції і для лікування бешихи частіше за-стосовують напівсинтетичні пеніциліни(ампіцилін по2-4 г на добу), сульфа-ніламідні препарати(сульфадимезин, сульфадиметоксин, сульфален і т. ін.).

При бульозній формі бешихи великі міхурі розкривають, після чого наклада-ють вологовисихаючі пов’язки з антисептиком(фурацилін, борна кислота).

У разі флегмонозної та некротичної форм застосовують оперативне ліку-вання(рис. 2.4.11).

Рис. 2.4.10. Бешиха правої стопи

(еритематозна форма).

Загальна хірургія