Повинно бути пронизане розумінням багатогранності, відповідальності та труд-ності своєї професії. Це буде найкращим доказом виконання правил етики і

Деонтології в медицині.

Лікування хворого в хірургічному стаціонарі 203

ЛІКУВАННЯ ХВОРОГО В ХІРУРГІЧНОМУ

СТАЦІОНАРІ

ДІАГНОСТИЧНІ ЗАВДАННЯ ФЕЛЬДШЕРА, АКУШЕРКИ

Досить часто в умовах фельдшерсько-акушерського пункту медичним

Працівникам доводиться самостійно проводити прийом та лікування хірургіч-них хворих. Однак правильно лікувати хворого, запобігати ускладненням,

Загостренням та рецидивам хірургічних хвороб можна лише тоді, коли хворо-ба своєчасно і правильно діагностована. Тому фельдшер та акушерка повинні

Добре знати основні методи обстеження та лікування хірургічних хворих.

Виявити хворобу можна лише тоді, коли пацієнт обстежений планомірно,

Методично, всебічно й уважно. Обстеження хворого слід проводити у відповідній

Послідовності, недотримання цього правила може призвести до грубих діагно-стичних помилок.

Обстежуючи хворого, слід обережно та уважно ставитись до нього як до

Особи, щадити його психіку, заспокоювати та підбадьорювати надією на швид-ке одужання. Слід пам’ятати, що необережне, необдумане слово медичного

Працівника впливає на хворого дуже негативно. “Рана, заподіяна словом, дов-го або зовсім не загоюється” (С.П. Боткін).

У клінічній практиці розрізняють два варіанти перебігу хвороби, які ви-значають діагностичну тактику медичного працівника. До першого варіанта

Відносяться хронічні захворювання, які розвиваються поступово і не створю-ють безпосередньої загрози для життя хворого, діагностика їх здійснюється за

відповідним планом протягом декількох днів. До другого варіанта відносять-ся гострі хірургічні захворювання, які розвиваються швидко. Діагностика цих

Захворювань повинна здійснюватися негайно(реанімаційні хворі– кровоте-ча, поранення серця тощо) або в екстреному порядку(гострий апендицит, пе-ритоніт тощо). За існуючими положеннями Міністерства охорони здоров’я

України, всі діагностичні та лікувальні заходи у хворих із гострими хірургіч-ними захворюваннями необхідно проводити протягом двох годин, у реаніма-ційних хворих на це витрачають хвилини, а то і секунди. При обстеженні хво-рого спочатку вислуховують його скарги та виясняють динаміку розвитку

Захворювання, потім переходять до загального огляду та місцевого дослідження

Ураженої ділянки тіла. Закінчують обстеження хворого спеціальними метода-ми дослідження й формуванням кінцевого діагнозу.

МЕТОДИКА ОБСТЕЖЕННЯ ХІРУРГІЧНОГО ХВОРОГО

Важливим етапом обстеження хворого є виявлення загальних відомостей про

Хворого. При цьому з’ясовують прізвище, ім’я, по батькові; вік; освіту; націо-

Загальна хірургія

Нальність; сімейне становище; професію, в якій установі, підприємстві працює, на

Якій посаді, чи домогосподарка, пенсіонер; місце проживання; дату госпіталізації.

Якщо стан хворого тяжкий і він не може говорити(різкий біль, сильна задишка,

Кровохаркання, значна слабість тощо), треба вияснити тільки ті відомості, які знає

Лише він. Розпитувати тяжкого хворого слід у такій формі, щоб він відповідав

Одним словом або знаком, стверджувальним чи заперечувальним.

Якщо хворий перебуває в непритомному стані або втратив мову, потрібно

Розпитати родичів чи інших осіб, які доставили хворого, або ж без поперед-нього розпитування провести об’єктивне обстеження.

У разі раптового захворювання, тяжкої травми треба швидко провести

Коротке опитування, зібрати найнеобхідніші відомості, бо стан хворого може

Погіршитись і розпитування виявиться неможливим.

Суб’єктивне обстеження(status praesent subjectivus)

Основні скарги хворого. Спочатку з’ясовують головні або провідні скар-ги, детально виясняють їх характер. Досить часто з’ясування основних скарг

Уже дозволяє зробити висновок про характер захворювання. Для того, щоб не

Пропустити яких-небудь деталей, ознак захворювання, хворого розпитують у

Певній послідовності і за певною системою.

Слід пам’ятати, що тяжкохворі, особливо з гострою патологією органів

черевної порожнини(перитоніт, закрита травма живота тощо), не можуть дов-го розмовляти, тому частину скарг у них треба з’ясовувати під час об’єктив-ного обстеження і надання невідкладної допомоги. Найбільш часта скарга хірур-гічних хворих– це скарга на біль. Медичний працівник повинен вияснити ха-рактер болю(гострий, тупий, ниючий, колючий, ріжучий, переймоподібний;

Час появи, тривалість), уточнити його локалізацію та іррадіацію, з чим пов’я-заний і в який час виникає(після прийому їжі, натще, вранці, під час сну тощо).

Під час з’ясування скарг слід враховувати агравацію(перебільшення бо-льового відчуття), симуляцію(придумування неіснуючих больових симптомів)

І дисимуляцію(спробу приховати існуючі симптоми захворювання).

Історія захворювання(anamnesis morbi). При збиранні анамнезу(anamnesis

– розпитування хворого) слід вияснити: коли(скільки часу тому), як(раптово,

Відразу гостро, повільно, поступово), за яких умов, і в якій послідовності ви-никли прояви даного захворювання; коли звернувся за допомогою; яке ліку-вання застосовували і які його результати.

Анамнез життя хворого(anamnesis vitae)– це спеціальна медична біог-рафія хворого, в якій у хронологічному порядку викладаються основні вікові

Періоди життя– дитинство, юність, зрілий вік. З’ясовують перенесені хвороби,

спадковість, історію сім’ї(генограма) – чим хворіли брати, сестри, батьки, дід,

Баба. Важливе значення має виявлення шкідливих звичок(куріння, вживання

Алкоголю, наркотиків і т. ін.), соціально-побутових умов життя.

У зв’язку з можливою операцією слід вияснити, чи не було в минулому

Підвищеної кровоточивості після нанесення ран, видалення зуба, чи немає ге-

Лікування хворого в хірургічному стаціонарі 205

Мофілії, алергії на медикаменти; тривалість“лікарняного листа”, наявність

Групи і інвалідності та ін.

Висновки з анамнезу. Ознайомившись зі скаргами хворого, анамнезом роз-витку захворювання, соціально-побутовими умовами, сімейним анамнезом,

Слід виявити ймовірне ураження органа або системи організму; давність, ха-рактер(гостре, хронічне, підгостре тощо) та причину захворювання; яке вико-ристовувалось лікування, його ефективність і т. ін., після чого починати за-гальний огляд хворого.

Об’єктивне обстеження (status praesens objectivus)

Досить часто, уже під час загального огляду хворого(потерпілого) скла-дається враження про стан його організму в цілому, а іноді з’являється мож-ливість встановити діагноз з“першого” погляду(пахова грижа, гангрена стопи,

Флегмона, вивих та ін.). Огляд хворого слід проводити при денному світлі або

Лампі денного світла. Крім прямого освітлення, необхідно застосовувати боко-ве, яке дозволяє більш чітко виявити зміни кольору шкіри, наявність різних пуль-сацій на поверхні тіла(верхівковий поштовх серця, дихальні рухи грудної клітки,

перистальтика кишечника).

Загальний стан хворого може бути хорошим, задовільним, тяжким, дуже

Тяжким. Хворий може бути неспокійним, збудженим; стогнати, кричати від

Болю; бути пригніченим, загальмованим. Вираз обличчя: жвавий, бадьорий,

Осмислений, спокійний, зосереджений, збуджений, гнівний, переляканий, сто-млений, страдальницький, сумний, байдужий, нерухомий, маскоподібний. Об-личчя може бути бліде, червоне, змарніле, одутле тощо; вкрите холодним по-том. Шкіра обличчя буває тілесного кольору, бліда, землиста, жовта, гіпере-мована. Свідомість: ясна, сплутана, затьмарена. Після цього виясняють

Положення хворого в ліжку: активне(хворий може вільно міняти положення),

Вимушене(хворий лежить у певному положенні, як правило, для полегшення

Свого стану), пасивне(хворий лежить нерухомо).

З’ясовують стан живлення: хороший, середній, недостатній, ожиріння, ка-хексія та ін.

У процесі об’єктивного обстеження хірургічного хворого застосовують

Ряд клінічних методів дослідження: пальпацію, перкусію, аускультацію, антро-пометрію і т. ін.

Пальпація (від лат. palpatio – обмацування) – клінічний метод обстеження