Норми моральної поведінки не тільки з хворими, але й з їх родичами, співпраців-никами, від розуміння і підтримки яких досить часто залежить доля хворого.

Під впливом тривалої хвороби часто хворі стають легко збудливими, вразли-вими, іноді висловлюють несправедливі претензії, гостріше реагують на об-ставини зовнішнього середовища і прояви своєї хвороби. У цих умовах вик-лючно важливого значення набуває вміння медичного персоналу проявляти

Максимум уваги, милосердя, чуйності і співчуття до хворої людини. У спілку-ванні з хворим медичний працівник повинен виявити тактовність, ввічливість,

Щире бажання допомогти хворому у його стражданнях і переживаннях словом

І майстерністю своєї професіональної справи. Великий медик стародавньої

Греції Гіппократ говорив так: “Хворого потрібно надихнути по-товариськи

Веселим, ввічливим словом. За необхідності суворо і твердо відхилити його

Вимоги, в іншому випадку оточити хворого любов’ю і розвагою”. Хворий че-кає від медичного працівника(фельдшера, акушерки) теплого, ласкавого,

Підбадьорюючого слова. Воно може стати справжніми ліками, здатними спри-ятливо впливати на захисні сили людського організму. Необережне слово може

Не тільки образити хворого, але й серйозно ускладнити перебіг хворобливого

Процесу. Цими настановами повинен керуватись кожний медичний працівник.

Загальнолюдські риси– ввічливість, тактовність, співчуття і самопожертву-вання– повинні бути притаманними не тільки високоінтелегентній людині, а і

кожному медичному працівнику, якому хвора людина довіряє найдорожче–

Це своє здоров’я і життя. Особливістю медичної етики є те, що вона визначає

Специфіку професійної діяльності медичних працівників і їх особливе станови-ще у суспільстві. Споконвіків емблемою медичного працівника вважають змію

– символ здоров’я і мудрості. Ця емблема точно і об’єктивно відображає суть

Професії медика. Поряд з нею існує не менш відомий заповіт медичного праці-вника, який залишив відомий голландський лікар-хірург і громадський діяч

Ніколаас ван Тульп-Тульпіус(1599-1674) і який теж відображає суть діяль-ності медичного працівника– це запалена свічка“Allis inserviendo i pse

consumor” (“Світячи іншим, згораю сам”). Історія медицини знає немало ви-падків самопожертви діячів науки, простих лікарів, студентів, які задля добра

Людей віддавали своє майно, здоров’я, кров і навіть життя.

Медична етика і деонтологія 201

МЕДИЧНА ДЕОНТОЛОГІЯ

Медична деонтологія (deon – належне, logos – наука) – вчення про належ-не, про моральний обов’язок і відношення медичного працівника до хворого.

Деонтологія– частина медичної етики. Вона відображає моральні вимоги і

визначає духовний кодекс медичного працівника у взаєминах не тільки з паці-єнтами, а й зі своїми колегами по роботі. Предметом деонтології є:

- взаємини медичного працівника та хворого в системі охорони здоров’я;

- місце медичного працівника у суспільстві, державі;

- взаємини між медиками у медичному колективі;

- взаємини медика та мікросоціального середовища(родичі, сусіди, співро-бітники хворого);

- відношення медика до себе, його самооцінка, оцінка ним своєї діяльності.

Велике значення у розвитку деонтології відіграла книга відомого онколо-га Н.Н. Петрова“Вопросы хирургической деонтологии”, яка започаткувала

Регламентацію професіональних взаємовідношень серед медичних працівників

І систему добре продуманої, науково обгрунтованної поведінки й спеціально

Розроблених конкретних заходів психологічної дії на хворого. Кожний медич-ний працівник повинен знати і чітко виконувати свої обов’язки; постійно підви-щувати свій професійний рівень; навчити товариша тому, що знає сам; не цу-ратися брудної роботи. Авторитет медичного працівника забезпечується, на-самперед, знанням своєї дисципліни, високою професійною майстерністю. І

Хворий повинен бути впевненим, що фельдшер, акушерка не лише зможуть

Йому допомогти, але й постараються зробити в цьому напрямку все, що до-зволяють сучасні досягнення медицини та власний досвід. Однак довір’я хво-рих само по собі не приходить, його треба заслужити, завоювати гуманним

Ставленням. Справжнього медичного працівника хворі зустрічають із надією і

Любов’ю. Кожна людина може втратити життя, але вона ніколи не повинна

Втратити надію на життя. Особливо важливі знання з деонтології в хірургії.

Хірургічний хворий відрізняється від усіх інших тим, що йому доведеться пе-ренести радикальне лікування, пов’язане з введенням у наркоз і травматиза-цією тканин і органів. У таких хворих часто пригнічена психіка, гнітючий

Настрій, відсутня віра в одужання. При цьому практично всі хворі чогось бо-яться: одні– операції, другі– знеболювання, треті– просто страждань. У цій

Ситуації кожне необдумане слово медичного працівника, вчинок, невчасне ви-конання призначень можуть стати причиною відмови хворого від операції, інко-ли необхідної за життєвими показаннями. А тому основне завдання хірургіч-ної деонтології– створити атмосферу довіри, стабілізувати психіку хворого,

Переконати його у сприятливому проходженні операції.

Якщо стан хворої людини дійсно дуже тяжкий(злоякісне захворювання),

То в інтересах хворого медичний працівник повинен вміти приховувати від

Нього правду про істинну недугу, намагатися його морально підтримувати,

Навіювати віру в сприятливу динаміку захворювання. Ні в якому разі не мож-

Загальна хірургія

На обговорювати з хворими вибір діагностичних процедур, характер проведе-них досліджень, тактику лікування, вибір знеболювання і т. ін. Хворому слід

Повідомляти тільки аргументовані рішення.

Деонтологія в роботі фельдшера, акушерки

Особливі умови роботи фельдшера, акушерки без лікаря(здоровпункт,

Фельдшерсько-акушерський сільський медичний пункт, бригада швидкої до-помоги та ін.) накладають на них додаткову відповідальність, в тому числі

Деонтологічну. Слід пам’ятати, що самостійна робота не тільки велика відпо-відальність перед суспільством, але і велика довіра суспільства, оскільки воно

Доручає медичному працівнику найцінніше– здоров’я й життя людини. При

Цьому потрібно завжди пам’ятати про чітко окреслені права й обов’язки фель-дшера, акушерки, про обмеження їх деяких технічних можливостей, маніпу-ляцій. Досить небезпечним є перебільшення прав самостійно працюючого фель-дшера, акушерки, що може покликати за собою запізнілий лікарський огляд,

Несвоєчасно встановлений діагноз і, нарешті, неповноцінне лікування хворо-го. Фельдшер, акушерка, працюючи на фельдшерсько-акушерському пункті,

Сьогодні рідко знаходяться в умовах віддаленого та ізольованого населеного

Пункту, як правило, вони належать до тісного і налагодженого механізму регіо-нарно-галузевої охорони здоров’я. Вони складають і передають головному

лікареві району(дільниці) план роботи, здійснюють надання медичної допомо-ги хворим вдома, викликають при потребі лікаря або направляють хворих у

Відповідні лікувальні заклади.

Практична деонтологія в умовах фельдшерсько-акушерського пункту

Складається з професійних навичок й умінь створювати відповідні умови для

Хворих, що звертаються за допомогою. Тут важливо все: чистота приміщень,

Правильне розташування необхідних для роботи інструментів, завчасу підго-товлені стерильні інструменти для надання невідкладної допомоги, добре

Організований і деонтологічно витриманий прийом хворих. Фельдшер повинен

Самостійно приймати рішення, але завжди відповідно до свого теоретичного

Та практичного досвіду. Найменша помилка– недооцінка або переоцінка своїх

Можливостей– може коштувати здоров’я або життя хворого.

Особливо складна робота фельдшера швидкої медичної допомоги, де не-рідко потрібна швидка реакція. Проте завжди слід пам’ятати про велику різницю

Між швидкістю в роботі і поспіхом прийняття рішення, які можуть нашкодити

Хворому. Будь-яке необережно сказане слово, необережний рух, болючі ін’єкції,

Грубе перекладання хворого на ноші можуть різко погіршити його стан.

Вибравши важкий життєвий шлях медичного працівника, фельдшер, аку-шерка повинні вірно служити хворій людині, науці, віддавати всі сили для ви-рішення проблем зі здоров’ям хворої людини. Все життя медичного працівника