Лейкопластиру, бинта тощо), що укріпляють і утримують перев’язувальний

Матеріал у відповідному положенні. Перев’язкою називають процес накладан-ня пов’язки. Залежно від характеру ушкодження визначають вид пов’язки

(фіксувальна, іммобілізуюча, стискальна тощо) та методику їх накладання.

Класифікація пов’язок:

І. За типом використаного матеріалу пов’язки поділяють на2 групи:

М’які(клейові, бинтові, косинкові тощо).

Тверді або жорсткі(шинні, гіпсові, крохмальні тощо).

ІІ. Залежно від мети накладання пов’язки можуть бути:

Фіксувальні, тобто ті, які утримують перев’язувальний матеріал на рані

Або на ураженій поверхні.

Іммобілізуючі, або нерухомі, які забезпечують нерухомість ураженої ча-стини тіла. Ці пов’язки, як правило, застосовують при травмах опорно-рухо-вого апарату, для попередження болю при транспортуванні, а в лікарняних

Умовах– для утримання в правильному положенні відламків кісток після ре-позиції або після операцій на кістках.

Екстензійні, які застосовують для витягнення і співставлення пошко-джених кісток кінцівок, для чого до шкіри кінцівки клеєм або липким пласти-рем фіксують пристрій і чіпляють груз.

Фіксувальні пов’язки за способом фіксації перев’язувального матеріалу поді-ляються на: а) бинтові; б) косинкові; в) лейкопластирні; г) пращоподібні; д) Т-подібні; е) клейові (колоїдні, клеолові);

Іммобілізуючі, або нерухомі, поділяються на2 групи: а) шинні (шина Крамера,

Дітеріхса, імпровізовані– дошка, палка); б) тверднучі (гіпсові, крохмальні тощо).

Основні перев’язувальні матеріали

У загальнохірургічній практиці найчастіше використовують пов’язки з

Марлі, які попереджають висихання рани, вторинне її інфікування, сприяють

Зупинці кровотечі.

Загальна хірургія

Перев’язувальний матеріал повинен відповідати таким вимогам: характе-ризуватись доброю капілярністю, бути гігроскопічним, тобто мати добру

Всмоктуючу дію, еластичним; не подразнювати тканини, тобто бути хімічно

І механічно інертним; піддаватися стерилізації без порушення його якості.

Для перев’язок використовується тільки гігроскопічна марля– рідка, сітча-ста, бавовняна тканина, яка легко всмоктує рідину. Гігроскопічність марлі

Визначають наступним чином: клаптик її розміром5х5 см опускають у воду, і

Якщо гігроскопічність нормальна, то він повинен швидко просякнути водою і

Зануритися менше ніж за10 секунд.

Випускається ще віскозна марля, але застосування її в медицині є обмеже-ним у зв’язку з тим, що у вологому стані вона втрачає свою міцність і розпа-дається при стерилізації.

Виробляється також гемостатична або кровоспинна марля, яка використо-вується для зупинки капілярних і паренхіматозних кровотеч, при цьому крово-теча зупиняється через2-7 хв. Цю марлю не можна стерилізувати, тому що сама

Марля та імпрегновані гемостатичні речовини є вже стерильними, а повторна

Стерилізація її призведе до руйнування активно-діючих імпрегнованих речовин.

Цінним перев’язувальним матеріалом є вата. Вона буває двох видів–

проста(необезжирена) і гігроскопічна. Остання має велику всмоктуючу

Здатність, що збільшує всмоктувальні властивості пов’язки. Проста(сіра або

компресна) вата не є гігроскопічною і використовується як підкладка при на-кладанні шин, гіпсових пов’язок, а також для компресів, як утримувач тепла.

Для перев’язок використовують великі та малі серветки, тампони, турун-ди, кульки та бинти. Найкращим, надійно утримуючим та рівномірно стиску-ючим перев’язувальним матеріалом є бинтова пов’язка.

БИНТОВІ ПОВ’ЯЗКИ

Бинтові пов’язки є найбільш поширеними в силу багатьох позитивних яко-стей, таких як міцність, еластичність, створення потрібного тиску, легка мо-дуляція і т. ін. Бинти– це різної довжини(5-7 м) і ширини(2,5-20 см) смужки

Марлі, скручені в бабіну. Вони використовуються для закріплення перев’язу-вального матеріалу(серветок, кульок тощо), фіксації переломів, іммобілізу-ючих пов’язок тощо. Останнім часом набувають поширення трубчасті бинти.

Їхня перевага в тому, що вони завдяки своїй еластичності добре моделюють

Конфігурацію тіла і надійно фіксують перев’язувальний матеріал.

Для бинтування використовують м’яку марлю, яка не заважає випаровуван-ню вологи з рани. Найбільше поширені сорти марлі, які мають12х12 ниток в1 см

.

Правила бинтування

Для того, щоб пов’язка лежала правильно і надійно фіксувала уражену

Ділянку, необхідно використовувати бинти відповідної ширини і довжини, за-

Десмургія

Лежно від того, на яку частину тіла накладається пов’язка. Так, для тулуба

Використовують бинти шириною10-12 см, для голови– 6-8 см, для кисті і

Пальців– 4-6 см.

Перед бинтуванням хворий повинен зайняти вигідне для нього положен-ня, при цьому ділянка, яка підлягає бинтуванню має бути легкодоступною.

Обов’язковою умовою є горизонтальне положення хворого(за виклю-ченням невеликих ушкоджень), щоб уникнути небажаних ускладнень(непри-томності, шоку).

Для зручності ушкоджену частину тіла(голову, кінцівки) повинні підтри-мувати помічники. При бинтуванні грудної клітки, живота хворого кладуть

На перев’язувальний стіл так, щоб частина тіла, яка підлягає бинтуванню, була

Легкодоступною. З цією метою використовують спеціальні підставки.

Пов’язка повинна бути закріплена в такому положенні, яке є найбільш

Функціонально вигідне, особливо у випадку накладання її на довготривалий

час. Функціонально вигідним положенням для верхньої кінцівки є: плече при-ведене, вільно звисає вниз, ліктьовий суглоб, зігнутий під кутом90°; передплі-ччя в середньому положенні між пронацією і супінацією; кисть в положенні

тильного згинання на10-15°, пальці напівзігнуті, а1 палець протиставлений

(інколи в кисть вкладають комок вати або марлі). Для нижньої кінцівки: в та-зостегновому і колінному суглобах– розгинання(180°); в гомілковоступене-вому– згинання(90°).

Накладання пов’язки і сама пов’язка не повинні викликати у хворих

Неприємні відчуття, а навпаки– після її накладання хворий повинен відчути

Полегшення.

Бинтування складається із трьох наступних етапів: накладання почат-кової частини пов’язки; накладання власне турів пов’язки; фіксація пов’язки.

Бинтування починають із периферійних відділів, поступово накриваю-чи турами бинта центральну ділянку. Бинт повинен накладатися так, щоб не

Утворювались складки, краї його не відставали від поверхні шкіри і не утво-рювали кишень. Рука повинна йти за ходом бинта, а не навпаки.

Змотану частину бинта(головку) беруть в одну руку, а вільну частину

(початок) – в іншу. Розмотують бинт навколо кінцівки, тулуба або голови в

Напрямку зліва направо(за ходом годинникової стрілки), прихопивши перши-ми двома оборотами(турами) кінець бинта і притримуючи кожен тур вільною

Рукою. Починають бинтування з більш тонкої частини тіла, поступово просу-ваючись до більш товстої(на кінцівках, як правило, від кисті або стопи до

тулуба). Перші два тури повинні повністю покрити один одного, щоб добре

Закріпити початок бинта, а кожний наступний оборот частково повинен при-кривати попередній на1/2-2/3 с, закріплюючи його.

Закріплення пов’язки відбувається таким чином: кінець бинта розрізають

Ножицями в повздовжньому напрямі, кінці його перехрещують і зав’язують. Слід

Зауважити, що ні перехрещення, ні вузол не повинні лягати на ранову поверхню.

Загальна хірургія

Можна кінець бинта підігнути під останній круговий хід бинта і приколоти його

До попередніх турів англійською шпилькою. Якщо пов’язка накладена правиль-но, то вона повністю і добре закриває хвору частину тіла, не створює порушень

Кровообігу, не обмежує активних рухів, якщо вони дозволені хворому.

Якщо пов’язка не відповідає хоча б одній із цих вимог, її необхідно пере-робити.

Тип бинтової пов’язки залежить від тієї частини тіла, на яку вона накладається.