Не спостерігається аглютинація еритроцитів, кров донора сумісна з кров’ю хво-рого. У сумнівних випадках пробу необхідно повторити або провести нову.

Проба на резус-сумісність має важливе значення, особливо при наявності

У хворого обтяженого трансфузійного анамнезу, а у жінок– і акушерського

Анамнезу.

Пробу на резус-сумісність проводять як при переливанні резус-позитив-ної крові резус-позитивному хворому, так і резус-негативної крові резус-нега-тивному хворому. Пробу проводять з кожним флаконом донорської крові,

Еритроцитарної маси, відмитих еритроцитів. Слід пам’ятати, що проби на

Групову і резус-сумісність ні в якому разі не замінюють одна одну. За допомо-гою цих проб з’ясовується сумісність різних аглютиногенів і аглютинінів крові,

Які проявляють себе при різних умовах. Тільки проведення обох проб може

Своєчасно запобігати переливанню несумісної крові або її компонентів.

Біологічна проба

Біологічну пробу проводять безпосередньо після венопункції шляхом стру-минного3 разового вливання по15 мл крові з інтервалом3 хв(еритроцитарної

Маси, відмитих еритроцитів, плазми). Слід пам’ятати, що біологічна проба на

Сумісність у дітей виконується так само, як і у дорослих, триразово, але меншими

Порціями: дітям до2 років– 2 мл, до5 років– 5 мл, до10 років– 10 мл, дітям,

Старшим10 років, – по10-15 мл. Для попередження згортання крові в голці під час

Трихвилинного інтервалу трансфузію можна продовжити рідкими краплями(по

Крапель на хвилину). Грубою помилкою є вливання вказаних доз крові не стру-минно, а краплинно: при краплинному вливанні можна перелити значно більшу

Кількість несумісної крові без вираженої реакції, але з наступним розвитком пост-трансфузійного шоку. Під час біологічної проби слід ретельно спостерігати за

Станом хворого(скаргами, зовнішнім виглядом, диханням, пульсом). І тільки за

відсутності клінічних проявів реакції при триразовому вливанні хворому гемот-рансфузійної рідини(біологічна проба негативна) дозволяє продовжити перели-

Загальна хірургія

Рис. 1.5.5. Пряме переливання крові.

Вання решти трансфузійної рідини– краплинно або струминно– залежно від пока-зань. У випадку вливання несумісної крові поведінка хворого стає неспокійною,

Самопочуття його погіршується: з’являється лихоманка, відчуття стиснення в гру-дях. Хворий скаржиться на біль у попереку, животі, голові. Пульс, як правило,

Стає малим і частим, знижується артеріальний тиск. Дихання прискорюється і

Стає поверхневим. Шкіра обличчя набуває ціанотично-червоного забарвлення,

Яке змінюється блідістю. При виникненні якої-небудь із описаних ознак перели-вання крові або її компонентів чи інших рідин повинно бути негайно припинене.

Хворий підлягає лікарському спостереженню, при цьому виясняють причину

Реакції або ускладнення й проводять необхідне лікування.

Біологічна проба на сумісність практично попереджає можливість перели-вання несумісної крові за системою АВ0, переливання недоброякісної крові(ге-молізованої, інфікованої, перегрітої), а також виявляє індивідуальну підвищену

Чутливість кожного реципієнта до крові донора. Трансфузія хворому донорсь-кої крові, її компонентів і препаратів може здійснюватися тільки за згодою хво-рого. Він повинен знати, чим загрожує йому відмова від застосування гемот-рансфузійних засобів, разом із тим повинен бути інформований, які можуть бути

Несприятливі наслідки такого лікування. Так вимагають сучасні міжнародні кон-венції про права людини і закони України(Постанова Верховної Ради України

Від9.11.1992 р. “Основи законодавства України про охорону здоров’я”).

МЕТОДИ ТА ТЕХНІКА ПЕРЕЛИВАННЯ

Дозування, способи та методи переливання будь-якої трансфузійної ріди-ни визначається лікуючим лікарем в кожному конкретному випадку.

Способи переливання крові

1. Пряме переливання передбачає переливання крові безпосередньо від до-нора(попередньо обстеженого) хворому без стадії стабілізації або консерву-вання крові(рис. 1.5.5). Тільки таким шляхом можна перелити цільну кров.

Пряме переливання здійснюють

Тільки внутрішньовенно.

На сьогодні метод прямого

Переливання крові розглядаєть-ся як вимушений лікувальний

Захід в екстремальній ситуації

При розвитку раптової масивної

Крововтрати і відсутності в ар-сеналі лікаря необхідної кількості

Компонентів крові(еритроци-тарної маси, свіжозамороженої

Плазми, кріопреципітату тощо).

В окремих випадках, замість пря-

Інфузійно-трансфузійна терапія

мого переливання крові, вдаються ще до переливання свіжозаготовленої “теп-лої” крові(від обстеженого заздалегідь донора). Однак, за даними А.І. Воробйо-ва(2001р.), ніякої“теплої” крові в природі не існує– переливають згустки крові,

Вкрай небезпечні для хворого(за складом це зовсім інше середовище, ніж у кро-воносному руслі). Переливання крові, недослідженої на СНІД та інші транс-місивні інфекції, допускається лише при життєвих показаннях і відсутності

Свіжої крові чи відповідних її компонентів, що повинно бути документально

Оформлене в карті стаціонарного хворого за рішенням консиліуму лікарів і зго-дою хворого або його родичів. Переливання недослідженої донорської крові в

таких випадках не знімає відповідальності з лікуючого лікаря за її повне дослід-ження після переливання!

Непряме переливання здійснюють за допомогою системи одноразово-го користування з фільтром, до якої безпосередньо приєднується флакон; це

і є основний метод переливання(рис. 1.5.6). Внутрішньовенне введення(ве-нопункція, веносекція(рис. 1.5.7), катетеризація вен) є найбільш ефективним

Способом переливання. Значно рідше в лікувальній практиці використову-ють такі шляхи введення, як внутрішньоартеріальний, внутрішньокістковий

та ін. (рис. 1.5.8).

Обмінне переливання крові часткове або повне видалення крові з крово-носного русла реципієнта з одночасним заміщенням її адекватною або більшою

Кількістю донорської крові. Основна мета цієї операції– видалення разом із кро-в’ю різних отрут(при отруєннях, ендогенних інтоксикаціях), продуктів розпа-ду, гемолізу і антитіл(при гемотрансфузій-ному шоці, тяжких токсикозах, отруєннях,

Гострій нирковій недостатності та ін.). Об-мінне переливання крові з успіхом можна

Замінити лікувальним плазмаферезом, при

Якому видаляють до2 л плазми і заміща-ють її реологічним плазмозамінником і

Свіжозамороженою плазмою.

Рис. 1.5.7. Веносекція, введення катетера. Рис. 1.5.6. Система для непрямого

Внутрішньовенного переливання крові.

Загальна хірургія

Аутогемотрансфузія – переливання

Хворому власної крові. Його здійснюють

Після заготовлення і консервації власної

Крові у хворих перед великими операціями.

Запланована аутогемотрансфузія має ряд

переваг над переливанням донорської крові:

Виключається небезпека ускладнень, пов’я-заних із несумісністю, перенесенням інфек-ційних захворювань(гепатит, СНІД і т. ін.),

Ризиком алоімунізації та ін. Аутогемотран-сфузію здійснюють у хворих при великих

Оперативних втручаннях, які супроводжу-ються значною крововтратою, при наявності

Порушень функції печінки та нирок, що сут-тєво підвищує ризик можливих посттранс-фузійних ускладнень при переливанні до-норської крові або еритроцитів. Метод ауто-гемотрансфузії протипоказаний при наявності запальних процесів, сепсисі,

Ураженнях печінки і нирок, а також при панцитопенії. Абсолютно протипоказа-не застосування методу аутогемотрансфузії в педіатричній практиці.

Реінфузія крові є різновидом автогемотрансфузії і полягає в переливанні

Хворому крові, яка витекла в ранові або серозні порожнини тіла(черевну,

Грудну) і знаходилася в них не більше12 годин(при більшому терміні зростає

Ризик її інфікування).

Цей метод широко використовують при позаматковій вагітності, розри-вах селезінки, пораненнях органів грудної клітки, черевної порожнини, при

Травматичних операціях. Для його здійснення необхідне відповідне обладнан-ня, яке складається із стерильної посудини, черпака, набору трубок, електро-відсмоктувача, одноразової системи та ін., або“сел-сейвер”, який самостійно

Збирає, очищає, фільтрує вилиту кров і знову направляє її у кровоносне русло.