Властивість зумовлена двома видами імуноцитів: т-лімфоцитами(тимусиза-лежними), які реагують з антигеном безпосередньо і здійснюють клітинні імунні

реакції; В-лімфоцитами, що перетворюються під впливом антигену на плазма-тичні клітини, які виробляють імуноглобуліни(антитіла), що забезпечують гу-моральні імунні реакції. При надходженні антигенних речовин в організм імун-на система здійснює розпізнавання антигену та розмноження Т- і В-лімфоцитів,

Загальна хірургія

яке закінчується утворенням субпопуляцій лімфоцитів(Т-кілерів, Т-хелперів, Т-супресорів) і антитіл(Ig M, Ig D, Ig E, Ig A, Ig G). Утворені комплекси антиген-антитіло активують лейкоцити крові та біологічно активні речовини, що приско-рюють інактивацію антигену в організмі і створення стійкого імунітету. Організм

Здатний давати імунну відповідь на величезну кількість різних антигенів і навіть

Штучно створених речовин. Така імунна відповідь зумовлена величезною

Кількістю різних видів імуноцитів, вона має свої особливості, які впливають на

Розвиток патологічних процесів в організмі. За загальною оцінкою стану імун-ної системи і особливостями її при розвитку патологічних процесів можна виді-лити такі її зміни і порушення: гіперфункцію, гіпофункцію, дисфункцію.

Гіперфункція імунної системи розвивається при реакції цієї системи на

Дію антигену і надходженні імунних стимуляторів. При гіперфункції імунної

Системи в організмі можуть створюватись умови для розвитку алергії.

Гіпофункція імунної системи є дуже поширеним порушенням. Захворю-вання, що супроводжуються гіпофункцією імунної системи, поділяються на

Імунодефіцитні(спадкові) та імунодепресивні(набуті). Найбільш частою при-чиною гіпофункції імунної системи є порушення розвитку вилочкової залози,

Вплив іонізуючого випромінювання, приймання цитостатичних(протипухлин-них) препаратів і т. ін.

При недостатності Т-лімфоцитів знижується або втрачається здатність

відторгати трансплантат(пересаджене серце, нирку та ін.) із організму донора.

Дисфункція імунної системи може розвинутись, наприклад, у разі знижен-ня функції Т-лімфоцитів, що призводить до недостатньої стійкості організму

проти інфекції(мікробів, вірусів, грибів). Дефіцит В-лімфоцитів виявляється

Зниженням гуморальних імунних реакцій у зв’язку з нестачею імуноглобулінів

Одного або кількох класів. При цьому може виникати зниження стійкості про-ти стрептококової, пневмококової, кишкової інфекцій і т. ін.

На стан імунної системи впливають: система комплементу, яка складаєть-ся з білків сироватки крові; біологічно активні речовини і фагоцитарна(погли-наюча) активність лейкоцитів.

Місцевий статус захворювання. Важливим в обстеженні хірургічного хво-рого є визначення місця захворювання (status localis morbi, locus morbi). Ме-тою його є детальне вивчення вогнища захворювання. Місцем ураження мо-жуть бути: ділянка тіла, орган, кінцівка, шия, голова та ін. Обстеження ураже-ної ділянки розпочинають із місцевого огляду, пальпації, визначення розмірів,

Меж, відношення до сусідніх органів. Якщо захворювання локалізується на

Одному боці тіла або на одній із кінцівок, то його розміри і характер необхідно

Визначати шляхом порівняльного огляду.

Додаткові методи обстеження

Лабораторне дослідження включає загальний аналіз крові, сечі, біохіміч-ний аналіз крові, аналіз крові на цукор та ін. Під час проведення загального

Аналізу крові визначають рівні гемоглобіну, еритроцитів, лейкоцитів, форму-

Лікування хворого в хірургічному стаціонарі 215

Лу крові(поява молодих форм нейтрофілів, зсув лейкоцитарної формули вліво

Може свідчити про наявність у хворого запального процесу), гематокрит,

Кількість тромбоцитів, стан антизгортальної системи крові, швидкість крово-течі та час згортання крові.

У кожного хворого визначають групу крові і резус-фактор, незалежно від

Того, проводились ці дослідження раніше чи ні.

Для визначення рівнів білірубіну, залишкового азоту, креатиніну, електро-літів, показників кислотно-лужної рівноваги тощо призначають біохімічний

Аналіз крові.

При проведенні загального аналізу сечі звертають увагу на її питому вагу,

Колір, реакцію(кислу, лужну), наявність білка, цукру, циліндрів, клітинних

елементів. Так, глюкозурія може свідчити про цукровий діабет. Мікроскопіч-не дослідження сечі допомагає в діагностиці пієлонефриту(наявність лейко-цитів, епітелію), ниркової коліки(наявність еритроцитів).

Для визначення деяких субстанцій(креатинін, кортикостероїди, електро-літи та ін.) досліджують добовий діурез сечі.

Кров і сечу досліджують не лише з метою встановлення діагнозу, але й у

Процесі лікування, що дає можливість стежити за його ефективністю.

Важливе значення мають імунологічні дослідження: кількість Т- і В-лімфо-цитів, рівень імуноглобулінів(Ig A, Ig M, Ig G і т. ін.), рівень лізоциму, компле-менту та інших факторів.

У хірургічних хворих проводять і мікробіологічне дослідження– виділення

Мікроорганізмів з ексудату, гною, крові, сечі, харкотиння, визначення їх віру-лентності і чутливості до антибактеріальних препаратів.

Для уточнення діагнозу, особливо в онкологічних хворих, проводять біо-псію– прижиттєве взяття певних ділянок тканин для гістологічного дослі-дження. Матеріалом для цього дослідження служать пунктати, шматочки тка-нин, взятих під час операцій, ендоскопічних досліджень; мазки з поверхні пух-лин, осади рідин, отриманих із плевральної або черевної порожнини.

Часто у хірургічних хворих доводиться вдаватись до додаткових, іноді

Складних методів дослідження. До них належать аналіз шлункового соку, ду-оденального вмісту, визначення гормонів у крові та ін.

Важливу роль у діагностиці хірургічної патології мають інструментальні

Та апаратні методи дослідження. Серед них на першому місці термометрія

Та вимірювання артеріального тиску. Поряд із вимірюванням температури

Тіла під пахвою у хірургічних хворих, особливо із ураженням органів черевної

порожнини, часто визначають температуру у прямій кишці. Це має діагнос-тичне значення при гострих запальних процесах у черевній порожнині(гостро-му апендициті, перитоніті, запаленні яєчників і маткових труб).

У хворих, які перебувають у тяжкому стані, особливо шоковому, вимірю-ють венозний тиск(ВТ) шляхом пункції периферичних вен на руках і шиї або

Шляхом введення у центральні вени тонкого катетера, який з’єднують із водя-

Загальна хірургія

ним манометром(апаратом Вальдмана). Нормальним тиском у периферійних

Венах вважають80-120 мм вод. ст.

Рентгенологічне обстеження. У хірургічній практиці частіше використо-вують рентгеноскопію, за допомогою якої можна визначити розміри і конфігу-рацію органів, виявити ділянки ущільнення в легенях, контури пухлин. За до-помогою рентгенографії можна отримати графічне зображення органів і різних

Змін у них на плівці. Для дослідження порожнистих органів проводять їх кон-трастування(шлунок, кишечник, жовчний міхур, ниркові миски, сечовий міхур).

Дослідження жовчного міхура(холецистографію) виконують за допомогою

Йодовмісних контрастних речовин, які вводять всередину(білітраст, холевід,

Йодогност) або внутрішньовенно(білігност). Рентгенологічне дослідження нир-кових мисок проводять за допомогою урографіну(пієлографія). Рентгенокон-трастне дослідження дихальних шляхів(бронхографію) – шляхом спеціально-го заповнення бронхів йодоліполом. Дослідження судин(ангіографію) здійсню-ють за допомогою кардіотраста серця– за допомогою рентгенокімографії,

Нерідко використовують пошарову томографію, комп’ютерну томографію.

Ендоскопія. Ендоскопію– огляд внутрішньої поверхні порожнистих органів,

Проводять за допомогою ендоскопів(фіброгастроскопа, дуоденоскопа, холедо-хоскопа тощо). Її застосовують для дослідження стравоходу(езофагоскопія),

Шлунка(гастроскопія), дванадцятипалої кишки(дуоденоскопія), прямої і сигмо-подібної кишок(ректороманоскопія), трахеї і бронхів(трахеобронхоскопія), че-ревної порожнини(лапароскопія), сечового міхура(цистоскопія). Під час ендо-скопії можна додатково проводити біопсію тканин органа для гістологічного