Ураженого органа або системи. На сьогодні реконструктивно-відновна хірур-гія використовується практично при всіх видах хірургічної патології. Великий

Вклад у розвиток пластичної хірургії внесли українські хірурги. Так, ще в1865 р.

Р.К. Шимановський у Києві видав посібник із шкірної пластики, О.С. Яценко

(1842-1897) був піонером пластичної хірургії, опрацював метод вільної пересад-ки шкіри. У1872 р. С.М. Янович-Чайнський запропонував методику пересадки

Шкірних клаптів у товщу грануляційної рани. В.П. Філатов увів метод“мігра-ційної пластики шкіри на ніжці”, М.А. Богораз– пересадку тканин на судинній

Ніжці, М.І. Коломийченко, першим в Україні здійснив складні пластичні операції

з створення штучного стравоходу. В.В. Бігуняк запропонував пересадку ліофі-лізованих ксенотрансплантантів шкіри свині, яка широко використовується сьо-годні у лікувальній практиці усіх опікових центрів України.

Основною метою пластичної хірургії є відновлення анатомічної форми,

Фізіологічної суті і функції травмованого або ушкодженого патологічним про-цесом органа, якщо видалення останнього не є необхідним для збереження життя

Хворого. Пластична хірургія використовує ряд методів і матеріалів, завдяки

Яким досягається відновлення анатомічної цілості тих чи інших органів або

Частин організму.

Основними напрямками розвитку пластичної хірургії є: 1) пластична хірур-гія шкірних покривів; 2) реконструктивно-відновна хірургія органів і частин тіла;

Ендопротезування.

Види реконструктивно-відновних операцій

Залежно від джерела пластичного матеріалу реконструктивно-відновні опе-рації та трансплантації поділяються наступним чином:

Аутогенна пластика– матеріал для відновлення забирають у хворого,

наприклад, для закриття опікової рани на стегні беруть шкіру з живота(авто-дермопластика), для заміни артеріальних судин використовують вени хворо-го(автовенозна пластика), донор і реціпієнт є одна і та ж особа.

Ізогенна пластика– донор і реціпієнт є однояйцеві близнюки.

3. Сингенна пластика, трансплантація– донор і реціпієнт– родичі пер-шого ступеня.

Реконструктивно-відновна хірургія та пересадка органів

4. Алогенна пластика– пластичний матеріал(шкіру, м’язи, органи, кров)

беруть у іншої людини(донора або трупа). Однак внаслідок індивідуальної

білкової несумісності між двома людськими організмами, така пересадка тка-нин і органів часто зумовлює відторгнення, рубцеве переродження, розсмок-тування трансплантата і т. ін. До методів алогенної трансплантації можна

Віднести переливання крові, пересадку шкіри, нирок, серця і т. ін.

5. Ксеногенна пластика, трансплантація– пересадка тканин і органів від

Тварин людині. Цей метод застосовується рідко, однак у зв’язку з розвитком

Генної інженерії останнім часом і клонування в майбутньому можливе виро-щування окремих тканин та органів у тварин і пересадка їх людині.

Протезування тканин і органів за допомогою неорганічних і органіч-них матеріалів– золота, срібла, заліза, лавсану, дакрону тощо. В останні роки

З’явились пластичні індиферентні полімери, з яких виготовляють молочну за-лозу, статевий член тощо. Залежно від пересадки тканин розрізняють: шкірну,

М’язову, сухожильну, кісткову, судинну й іншу пластику.

Шкірна пластика. Із усіх видів реконструктивно-відновної хірургії най-більше поширення отримала аутогенна шкірна пластика. Її використовують:

З метою закриття дефектів шкіри при опіках(термічних, хімічних, промене-вих, при електротравмі, відмороженнях, трофічних та травматичних пошкод-женнях тканин; 2) для ліквідації рубцевої деформації шкіри, татуїровки; 3) для

Закриття дефектів шкіри після видалення пухлин(гемангіоми, лімфангіоми,

Нейрофіброми, меланоми та ін.); 4) при ліквідації вроджених аномалій і дефор-мацій; 5) при косметичних операціях.

Розрізняють вільну і невільну шкірну пластику.

При вільній шкірній пластиці трансплантат забирають з одної ділянки тіла

(живота, стегна) і пересаджують на іншу, при цьому живлення його здійснюєть-ся в перші дні за рахунок проникнення поживних речовин і кисню з підлеглих

Тканин шляхом дифузії й осмосу, з3-4-го дня починають вростати кровоносні

Капіляри, і в майбутньому настає нормальна життєдіяльність шкірного клаптя.

Показаннями до вільної пересадки є великі дефекти шкіри після опіків,

Скальпованих ран і т. ін. Дефект можна закрити великим куском шкіри, окре-мими малими клаптями або шаром епідермісу. Взагалі, використовують дві

методики вільної пластики шкіри: 1) пластика всією товщею шкіри(повноша-рова), однак вона має обмежене застосування у зв’язку з тим, що рана після

взяття такого трансплантата довго заживає, часто утворюються великі рубці;

2) пластика розщепленим шкірним клаптем, при якій у трансплантат входять

лише поверхневі шари шкіри(0,2-0,4 мм її товщі). При здійсненні вільної пере-садки шкіри слід дотримуватися таких умов: 1) шкірний трансплантат пови-нен бути достатньо тонким і без залишків підшкірної клітковини; 2) дно рани,

На яку пересаджують вільний шкірний клапоть, повинна мати хороше крово-постачання. Вільну пересадку не слід здійснювати на трофічні виразки, пос-тійно травмовані, опорні поверхні ділянки або частини тіла. Існує декілька

Методик вільної пластики шкіри. Із них найбільш часто використовують ме-

Спеціальна хірургія

Тодику Яценко-Ревердена. Після обробки донорської ділянки шкіри ефіром і

Спиртом та підготовки ранової поверхні гострим ножем або бритвою зрізають

Кусочки шкіри(0,3-0,5 см у діаметрі) таким чином, щоб залишався її сосочко-вий шар. Орієнтиром правильності взяття епідермісу і верхівки сосочкового

Шару є поява точкових крапельок крові на донорській ділянці. Взятими кусоч-ками шкіри черепицеподібно покривають ранову поверхню і на8-12 днів на-кладають нейтральну мазеву пов’язку.

Янович-Чайнський-Девіс запропонували закривати ранову поверхню

Кусочками шкіри не повністю, а таким чином, щоб між ними була відстань до

0,5 см(окремими острівками) (рис. 3.10.1).

Тірш дещо змінив методику взяття трансплантата, замінивши кусочки на

Широкі смужки шкіри, які складаються з епідермісу і верхівок сосочкового

шару та розміри яких визначаються величиною дефекту за довжиною. Шири-на смужок не повинна перевищувати3 см(рис. 3.10.2).

Останнім часом для забору трансплантатів шкіри використовують дермато-ми. З їх допомогою можна отримати у одного хворого великі трансплантати.

Перед пересадкою таких трансплан-татів їх перфорують. Існує ряд мето-дик(“поштових марок”, “зебри”,

Сітчастого клаптя тощо), направле-них на максимальне закриття рано-вої поверхні мінімальними клаптями

Шкіри.

Для вільної пластики шкіри інко-ли використовують алотрансплан-тати, їх переважно беруть у родичів

Потерпілих або у трупів. Однак,

Внаслідок вироблення організмом

Реципієнта антитіл до чужорідних

тканин, такі трансплантати через2-4 тижні відпадають. Для зниження

антигенних властивостей алотранс-плантатів їх беруть у плодів до шес-ти місяців(брефопластика). Ембрі-ональна шкіра має слабкі антигенні

Властивості і“приростає” на більш

Тривалий час.

За останні десять років на Україні

Широко використовують ксеноплас-тику ліофілізованими клаптями шкіри

Свині за В.В. Бігуняком, що дозволяє

Одночасно і максимально закривати

великі дефекти шкіри(рис. 3.10.3).

Рис. 3.10.1. Острівкова

Шкірна пластика за

Яновичем-Чайнським:

А– взяття шкірних

Клаптів; б– розміщення

Клаптів на рані.

Рис. 3.10.2. Плас-тика шкіри за

Тіршем: а– взяття

Шкіри; б– закриття

трансплантатом

Ранової поверхні.

а

б

б

а

Реконструктивно-відновна хірургія та пересадка органів

Основним принципом невільної пластики шкіри є викроювання шкірного

Клаптя на судинній ніжці. Така судинна ніжка не повинна бути широкою, не

Натягуватись, не перетискатись пов’язкою. Розрізняють місцеву(локальну)

Шкірну пластику і пересадку шкірних клаптів на ніжці з віддалених ділянок

Тіла. Місцеву пластику здійснюють за допомогою викроювання шкірного

клаптя на ніжці, переміщення його й закриття потрібного дефекту шкіри(рис. 3.10.4,

3.10.5).

Пластику м’язів в основному застосовують при грижах, для ліквідації де-фектів черевної стінки; при формуванні сфінктерів прямої кишки, сечового