Порядок нарахування, сплати та обліку суб'єктами малого підприємництва єдиного податку

Значна частина СМП — платники єдиного податку відповідно до Указу №727 [4]. Згідно з вимогами останнього СМП — юридична особа, який перейшов на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, самостійно обирає одну з таких ставок єдиного податку:

♦ 6 відсотків суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) без урахування акцизного збору у разі сплати податку на додану вартість згідно із Законом України „Про податок на додану вартість";

♦ 10 відсотків суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), за винятком акцизного збору, у разі включення податку на додану вартість до складу єдиного податку.

Суб'єкти підприємницької діяльності — юридичні особи сплачують єдиний податок щомісяця не пізніше 20 числа наступного місяця на окремий рахунок відділень Державного казначейства України.

Відділення Державного казначейства України наступного дня після надхо­дження коштів перераховують суми єдиного податку у таких розмірах:

♦ до Державного бюджету України — 20 відсотків;

♦ до місцевого бюджету — 23 відсотки;

♦ до Пенсійного фонду України — 42 відсотки;

♦ на обов'язкове соціальне страхування — 15 відсотків (у тому числі до Дер­жавного фонду сприяння зайнятості населення — 4 відсотки) для відшкоду­вання витрат, які здійснюються відповідно до законодавства у зв'язку з тим­часовою втратою працездатності, а також витрат, зумовлених народженням та похованням.

В Указі № 727 [3] визначено, що спрощена система оподаткування, обліку та звітності СМП може застосовуватися поряд з чинною системою оподаткуван­ня, обліку та звітності, передбаченою законодавством, на вибір СМП.

Тим самим Указом встановлено, що СМП, який сплачує єдиний податок, не є платником таких діючих на сьогоднішній день видів податків і зборів (обов'яз­кових платежів):

♦ податку на додану вартість, крім випадку, коли юридична особа обрала спосіб оподаткування доходів за єдиним податком за ставкою 6 відсотків;

♦ податку на прибуток підприємств;

♦ податку на доходи фізичних осіб (для фізичних осіб — суб'єктів малого підприємництва);

♦ плати (податку) за землю;

♦ збору на спеціальне використання природних ресурсів;

♦ збору на обов'язкове соціальне страхування;

♦ відрахувань та зборів на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг загального користування України;

♦ комунального податку;

♦ податку на промисел;

♦ збору на обов'язкове державне пенсійне страхування;

♦ збору за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг;

♦ внесків до Фонду України соціального захисту інвалідів;

♦ внесків до Державного фонду сприяння зайнятості населення;

♦ плати за патенти згідно із Законом України „Про патентування деяких ви­дів підприємницької діяльності".

За результатами господарської діяльності за звітний (податковий) період (ква­ртал) СМП — юридичні особи подають до органу державної податкової служби до 20 числа місяця, що настає за звітним (податковим) періодом, розрахунки про сплату єдиного податку, акцизного збору і, в разі обрання ними єдиного податку за ставкою 6 відсотків, розрахунок про сплату податку на додану вартість, а також платіжні доручення на сплату єдиного податку за звітний період з познач­кою банку про зарахування коштів.

Не є платниками єдиного податку:

♦ суб'єкти підприємницької діяльності, на яких поширюється дія Закону Укра­їни „Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" в частині придбання спеціального патенту;

♦ довірчі товариства, страхові компанії, банки, інші фінансові установи;

♦ суб'єкти підприємницької діяльності, у статутному фонді яких частки, що належать юридичним особам — учасникам та засновникам даних суб'єктів, які не є суб'єктами малого підприємництва, перевищують 25 відсотків;

♦ спільна діяльність, визначена пунктом 7.7 Закону України „Про оподатку­вання прибутку підприємств".

Єдиний податок, що підлягає сплаті до бюджету СМП, обчислюється із суми виручки від реалізації, що надійшла на поточний рахунок або до каси СМП. У той же час у бухгалтерському обліку доходом (виручкою) визнається не надхо­дження грошей, а відвантаження продукції (товарів, робіт, послуг) — передача покупцеві всіх ризиків і вигод, пов'язаних з правом власності на продукцію (то­вар, інший актив). Отже, порядки визначення виручки від реалізації у бухгалтер­ському та податковому обліку СМП — платників єдиного податку не збігаються. Тому з метою правильного бухгалтерського обліку нарахування та сплати єдино­го податку СМП повинні використовувати таку методику.

Оскільки у бухгалтерському обліку усі податки, що сплачуються за рахунок коштів СМП (у тому числі єдиний), визнаються витратами, то у такому разі необ­хідно керуватися п.7 П(С)БО 16 „Витрати", відповідно до якого витрати визна­ються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для одержання якого вони здійснені. Це означає, що одночасно з нарахуванням доходу за певний місяць (кредит рахунку 70) від суми цього доходу повинен бути нарахований і єдиний податок (Кредит рахунку 64 субрахунок 6411 „Єдиний податок, термін

сплати якого не настав"), незважаючи на те, що кошти від покупця (замовника) ще не одержані.

А ось перерахування єдиного податку до бюджету необхідно здійснювати від­повідно до даних Розрахунку суми єдиного податку, тобто від реально одержаної виручки, визначеної на підставі Книги обліку доходів і витрат. У міру надходжен­ня виручки за продукцію (товари, роботи, послуги) цей субрахунок буде кореспон­дувати із субрахунком 6412 „Єдиний податок, термін сплати якого настав".

Нарахування єдиного податку у бухгалтерському обліку відображається про­веденням за дебетом рахунку 85 „Інші затрати" і кредитом названих субрахунків залежно від того, яка форма розрахунків використовується (після або передоплата).

Відповідно до останніх змін, внесених до Положення №196 [5], при скла­данні фінансової звітності за рік цей податок не потрібно розподіляти на частини (57% і 43%, як це було раніше). Його сума, нарахована за кредитом субрахунків до рахунку 64 за звітний період, зазначається у рядку 165 „Єдиний податок" роз­ділу І форми №2-м „Звіт про фінансові результати" фінансової звітності СМП.

 

Фінансова звітність суб'єктів малого підприємництва

Відповідно до п.З ст. 11 Закону № 996 [5] для СМП встановлена скорочена за показниками квартальна і річна фінансова звітність у складі Балансу (форма №1-м) та Звіту про фінансові результати (форма № 2-м). Зазначені форми звіт­ності, а також порядок їх заповнення затверджені Положенням №196 [6]. Решту форм річної звітності (Звіт про рух грошових коштів, Звіт про власний капітал і Примітки до звітності) СМП не складають.

Фінансову звітність СМП подають на загальних підставах у терміни, визна­чені Порядком № 419 [7]. Так, квартальна звітність подається не пізніше 25 числа місяця, що настає за звітним кварталом, а річна — не пізніше 20 лютого наступ­ного за звітним року. Важливою особливістю є те, що у тому разі, якщо за підсу­мками першого півріччя підприємство „вписується" в обмежувальні критерії щодо віднесення до СМП, а у III кварталі відбулося перевищення таких показників, то і за III квартал і за звітний рік підприємство може скласти звітність згідно з вимо­гами Положення № 196 [6].

 

Розділ 17. ОСОБЛИВОСТІ ОБЛІКУ У БУДІВНИЦТВІ

 

Загальні положення

Будівництво є галуззю матеріального виробництва, діяльність якої спрямо­вана на зведення нових та реконструкцію старих будівель, споруд, об'єктів виро­бничого та невиробничого призначення на місці їх функціонування.

Капітальне будівництво як галузь складається з таких суб'єктів господарю­вання:

— проектно-пошукові та науково-дослідні підприємства;

— підрядні будівельні і монтажні підприємства та обслуговуючі їх транспортні підрозділи;

— підприємства, зайняті виробництвом будівельних матеріалів;

— постачальницькі підприємства, які займаються виробничо-технологічною комплектацією будівництва;

— підприємства, які здійснюють ремонт і експлуатацію будівельної техніки. За технологічною ознакою розрізняють підприємства, які зайняті виконан­ням будівельних, монтажних та пусконалагоджувальних робіт, а також здійсню­ють монтаж конструкцій та обладнання.

За участю у спорудженні об'єкта виділяють генпідрядні та субпідрядні буді­вельно-монтажні організації. Генеральний підрядник несе відповідальність за своє­часне введення потужностей та об'єктів, а субпідрядник виконує окремі види ро­біт на об'єкті та передає їх генпідряднику.

Згідно із загальним класифікатором „Галузі народного господарства Укра­їни" (ЗКГНГ), затвердженим наказом Мінстату України від 24.01.1994р. №21 будівельна галузь об'єднує близько 60 видів діяльності. Здійснення діяльності у сфері будівництва підлягає ліцензуванню та регламентується великою кількістю нормативної документації, зокрема П(С)БО 18 „Будівельні контракти" та Держа­вними будівельними нормами (далі — ДБН), зокрема ДБН 1.1.1-2000 „Правила визначення вартості будівництва" затвердженими наказом Держбуду України від 27.08.2000р. № 174, які визначають основи ціноутворення у будівництві.

Господарські відносини між замовником і підрядником регулюються Прави­лами виконання договорів підряду в будівництві, а також Положенням Міністер­ства України у справах будівництва та архітектури від 15.12.1993р. №9 „Про підрядні контракти в Україні".

В галузі будівництва реалізуються капітальні вкладення (інвестиції) підпри­ємств на відтворення основних засобів. Класифікація капітальних вкладень згід­но з вимогами Інструкції про порядок складання статистичної звітності з капіта­льного будівництва, затвердженої наказом Мінстату України від 28.03.1996р. №93, наведена на рис. 17.1.

 

Будівництво може здійснюватись трьома способами: господарським, підрядним або змішаним.

При господарському способі будівництво здійснюється власними силами підприємства (забудовника) без залучення спеціалізованих підря­дних будівельно-монтажних організацій. При цьому на підприємстві може ство­рюватися будівельно-монтажний підрозділ (наприклад, відділ капітального будів­ництва), який здійснює відповідні будівельні роботи, найчастіше із реконструкції та розширення підприємства або будівництва невеликих об'єктів допоміжного призначення.

При підрядному способі будівництво здійснюється підрядними будівельними та монтажними організаціями за договорами будівельного підряду, що уклада­ються між замовником та підрядником.

При змішаному способі будівництво здійснюється з використанням власних потужностей підприємства із залученням до певної частини робіт підрядних орга­нізацій.

Основними учасниками будівельного контракту є замовник та підрядник. Організація, якій за рішенням інвестора делегуються функції замовника та яка отримує кошти на капітальні інвестиції, називається забудовником.

Інвесторами є суб'єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення щодо здійснення капітальних вкладень в об'єкт будівництва. Між інвестором та замовником-забудовником укладається договір про реалізацію інвестиційного проекту.

Генеральним підрядником виступає загально будівельне підприємство, а суб­підрядниками можуть бути спеціалізовані підприємства.

Замовник як учасник контракту визначає умови складання контракту, при­ймає закінчені роботи і здійснює розрахунки з підрядником. Замовником може виступати інвестор або за його дорученням інші фізичні та юридичні особи.

Основним документом, що регулює взаємовідносини між замовником і гене­ральним підрядником протягом всього періоду будівництва, є генеральний дого­вір будівельного підряду.

Договір будівельного підряду — це угода, на підставі якої одна сторона (генеральний підрядник) зобов’язується виконати за завданням іншої сторони певний комплекс будівельно-монтажних робіт з її або своїх матеріалів, а інша сторона (замовник) зобов'язується забезпечити підрядника обсягом робіт, передати йому затверджену проектно-кошторисну документацію, прийняти та оплатити виконану роботу.

Розрізняють два види договорів підряду — звичайний підряд і підряд на ка­пітальне будівництво.

Звичайний підряд в будівництві застосовується для виконання ремонтних, монтажних та інших робіт на власний ризик підрядника та із власних матеріалів або із матеріалів замовника.

За договором підряду на капітальне будівництво підприємство-підрядник зо­бов'язується власними силами та коштами побудувати і в установлений строк здати підприємству-замовнику передбачений планом об'єкт відповідно до затвер­дженої проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язаний надати

підряднику будівельний майданчик, передати йому затверджену проектно-кошто­рисну документацію, забезпечити своєчасне фінансування будівництва, прийняти закінчені будівництвом об'єкти та провести оплату виконаних робіт.

Договірна ціна визначається замовником і генеральним підрядником за участю проектних підприємств шляхом прямої домовленості або за результатами проведених тендерних торгів і залежить від складу витрат з урахуванням чинних нормативних документів, інформації про вартість раніше збудованих об'єктів, розрахунків кошторисної вартості проекту тощо та включає кошторисну вартість будівельних і монтажних робіт, лімітовані та інші витрати.

Для виконання робіт підрядник одержує проектно-кошторисну документа­цію, її розробку звичайно здійснює спеціалізована фірма — проектант.

Якщо планується поетапна здача об'єкта в експлуатацію, ціна робіт може встановлюватись тільки на перший етап із визначенням у контракті порядку роз­рахунку ціни робіт наступних етапів.

Договірні ціни на виконання будівельно-монтажних робіт в Україні можуть бути твердими і динамічними.

Тверді (остаточні) договірні ціни є незмінними на весь обсяг будівництва (реставрації, ремонту) та період цього виконання з урахуванням можливого коли­вання цін. При встановленні твердих договірних цін до них можуть включатися витрати по страхуванню ризиків, що забезпечують захист майнової зацікавле­ності учасників контракту в обґрунтованих і погоджених замовником (інвесто­ром) розмірів, проте не більше, ніж 2 % від кошторисної вартості будівельно-монтажних робіт.

Динамічні (неостаточні, відкриті) договірні ціни мають, як правило, незмін­ну частину витрат — базову кошторисну вартість, що відноситься до діяльності підрядника, і коригуються в процесі виконання робіт за фактом застосування до цін надбавок (знижок), що дає змогу врахувати рівень інфляції та дію економіч­них важелів регулювання вартісних показників.

Основним виробництвом для підрядних організацій є роботи із зведення, ре­конструкції, розширення, капітального ремонту або відновленню будівель та спо­руд, а також з монтажу обладнання, тобто усі так звані будівельно-монтажні ро­боти (далі — БМР).

Будівельні роботи належать до робіт тривалого строку виконання. Облік ви­конаних будівельно-монтажних робіт здійснюється за договорами підряду.

Обов'язком підрядника є ведення всієї виконавчої документації, що перед­бачена чинними нормами та правилами. Замовник має право перевіряти правиль­ність її ведення.

Здача-приймання об'єкта в експлуатацію оформляється актом, підписання І якого визначає момент передачі об'єкта у власність замовника.

Розрахунки здійснюються на підставі підписаної замовником довідки про вартість виконаних підрядних робіт і витрат за формою № КБ-3.

 

Довідка за формою № КБ-3 складається щомісячно фахівцями бу­дівельного підприємства, незалежно від форми власності цього підприємства та джерел фінансування цих робіт, для визначення вартості вико­наних обсягів підрядних робіт та витрат і проведення розрахунків за виконані підрядні роботи на будівництві.

У разі виконання робіт господарським способом Довідка за формою № КБ-3 складається в аналогічному порядку.

Довідка складається у двох примірниках і подається субпідрядником генпід­ряднику, генпідрядником — забудовнику. У разі вимоги фінансуючого банку скла­дається третій примірник і надсилається на його адресу.

Вартісні показники форми відображаються за поточним рівнем цін відповід­но до умов контракту.

У разі складання актів приймання виконаних підрядних робіт (ф. № КБ-2в) у Довідці вартість виконаних підрядних робіт за період з початку року визначається як сума вартостей робіт згідно з актами за попередні періоди. Розшифрування витрат наводиться в акті приймання виконаних робіт, складеному за типовою формою № КБ-2в (с. 388).

Акт приймання виконаних підрядних робіт складається для визначення вар­тості виконаних обсягів підрядних робіт та проведення розрахунків за виконані підрядні роботи на будівництві на основі журналу обліку виконаних робіт (форма № КБ-6) у двох примірниках і подається субпідрядником генпідряднику, генпідря­дником — замовнику (забудовнику).

Акт складається обов'язково щомісячно фахівцями будівельного підприємства (незалежно від форми власності цього підприємства), якщо підприємством у звітно­му періоді виконувались будівельні і монтажні роботи, роботи з капітального та по­точного ремонту будівель і споруд та інші підрядні роботи із залученням бюджетних коштів або коштів підприємств, установ та організацій державної форми власності.

У разі виконання робіт господарським способом Акт за формою № КБ-2в складається в аналогічному порядку.

Вартісні показники форми відображаються за поточним рівнем цін, визначе­них у договірній ціні, складеній у поточних цінах згідно з контрактом (догово­ром) на виконання робіт.

Вартість окремих видів робіт визначається калькулюванням на підставі ви­трат ресурсів за ресурсними елементними кошторисними нормами на одиницю виміру та їх вартості у поточних цінах.

Витрати на будівництво (прямі, накладні та інші) визначаються за елемента­ми витрат згідно з чинними Державними будівельними нормами України (ДБН).

Додаткові витрати при виконанні будівельно-монтажних робіт у зимовий пе­ріод визначаються за окремим розрахунком і передбачаються тільки у випадку виконання робіт у зимовий період, якщо таке планується.

Податки, збори, обов'язкові платежі, що не враховані складовими вартості будівництва і відносяться на собівартість підрядних робіт, визначаються згідно з чинним законодавством.

Актами здачі робіт за формою № 2 оформляються розрахунки за виконані будівельні роботи за окремими конструктивними елементами.

 

Згідно з договорами підряду будівельно-монтажні підприємства, що виступа­ють в ролі генерального підрядника, мають право від свого імені і на свій розсуд укладати договори субпідряду із загально будівельними і спеціалізованими підпри­ємствами. В цьому випадку на генерального підрядника покладається виконання обов'язків замовника, а на субпідрядника — обов'язки підрядника. Субпідрядники несуть відповідальність перед генеральним підрядником за виконання всіх видів і комплексів робіт за обсягами і в строки, визначені в договорах підряду. У свою чергу, генеральний підрядник відповідає за ці роботи перед замовником. Субпід­рядні підприємства виконують окремі види спеціалізованих будівельних робіт:

• роботи нульового циклу (земляні, забивання паль, закладання фундаментів);

• бурові та вибухові роботи;

• роботи з монтажу залізобетонних та металевих конструкцій;

• роботи з монтажу технологічного, енергетичного, механічного, сантехнічного та електротехнічного обладнання;

• роботи з влаштування повітряних і кабельних ліній електропередач та інші електромонтажні роботи.

До договору субпідряду додаються календарний план здійснення робіт і гра­фік передачі субпідряднику креслень та іншої технічної документації.

Роботи, виконані за договором субпідряду, приймає генпідрядник в присут­ності представника замовника на підставі складеної субпідрядником довідки за формою № КБ-3. Наявність належно заповненої довідки за формою № КБ-3 є обов'язковою умовою для здійснення розрахунків за виконані роботи.

Особливістю виробництва будівельної продукції є довгостроковість її виготовлення порівняно з часом виготовлення інших видів продукції сфери матеріального виробництва.

Відповідно до Закону України „Про оподаткування прибутку під­приємств" під довгостроковим договором слід розуміти будь-який дого­вір на виготовлення, будівництво, установку або монтаж матеріальних цінностей які будуть входити до складу основних фондів замовника або складо­вих частин таких фондів, а також на створення матеріальних активів, пов'язаних з таким виготовленням, будівництвом, установкою або монтажем (послуг типу „інжиніринг", науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт та розробок), за умови, якщо такий контракт не планується завершити раніше ніж через 9 міся­ців з моменту здійснення перших витрат або отримання авансу (передоплати).

Датою виникнення податкових зобов'язань виконавця за довгостроковими контрактами є дата збільшення валового доходу виконавця довгострокового кон­тракту.

Дохід виконавців у звітному періоді визначається як добуток загально-договірної ціни довгострокового контракту на оціночний коефіцієнт виконання довго­строкового контракту.

Оціночний коефіцієнт обчислюється відповідно до Закону України „Про опо­даткування прибутку підприємств" і визначається як співвідношення суми факти­чних витрат звітного періоду до суми загальних витрат, що плануються виконав­цем при виконанні довгострокового контракту.

Отже, величина податкових зобов'язань з ПДВ і дата їх виникнення зале­жить від величини визнаного у звітному періоді (з метою обкладення податком на прибуток) валового доходу і дати виникнення цього доходу.

 

Ціноутворення у будівництві

Встановлення договірної ціни у будівництві здійснюється відповідно до ДБН 1.1.1-2000 „Правила визначення вартості будівництва", затверджених наказом Держбуду України від 27.08.2000р. №174.

Основою для складання договірних цін є затверджені в установленому по­рядку зведені кошторисні розрахунки, розроблені в складі проектно-кошторисної документації, яка пройшла експертизу, локальні та об'єктні кошториси (ресурсні кошториси), а також кошторисні норми на конструктивні елементи і види робіт, вартісні показники продукції і послуг для будівництва.

Правила визначення кошторисної вартості будівництва є єдиними і не зале­жать від способу здійснення будівництва: підрядного чи господарського. Кошто­рисна вартість будівництва, що визначається за локальними кошторисами, міс­тить прямі і накладні витрати.

Прямі витрати враховують у своєму складі заробітну платню робіт­ників, вартість експлуатації будівельних машин і механізмів та матеріа­лів, виробів, конструкцій.

Заробітна платня (основна та додаткова) що наводиться в прямих витратах у локальних кошторисах, вираховується окремо для робітників-будівельників і монтажників та для робітників, зайнятих у керуванні та обслуговуванні будівельних машин і механізмів. Розрахунок заробітної платні виконується на підставі нормативних трудовитрат і вартості людино-години, які відповідають середньому нормативному розряду робіт для ланки робітників-будівельників, мо­нтажників та середньому нормативному розряду ланки робітників, зайнятих у керуванні та обслуговуванні будівельних машин і механізмів.

Кошторисна вартість експлуатації будівельних машин і механізмів, зайнятих у будівельному виробництві, в прямих витратах визначається виходячи з нормати­вного часу їх роботи, необхідного для виконання встановленого обсягу будівель­них та монтажних робіт, та вартості експлуатації будівельних машин і механізмів за одиницю часу їх застосування (машино-година) в поточних цінах. У вартості експлуатації будівельних машин і механізмів, у тому числі зазначається заробітна плата робітників, зайнятих у керуванні та обслуговуванні будівельних машин і механізмів. Амортизаційні відрахування, витрати на ремонт та переміщення меха­нізованого виробничого знаряддя враховані у складі накладних витрат.

Кошторисна вартість будівельних матеріалів, виробів та конструкцій у прямих витратах визначається на підставі нормативної потреби в них, розрахованої виходя­чи з обсягів робіт, передбачених робочими кресленнями, та відповідних поточних цін. Поточні ціни на матеріали для будівництва визначаються як франко-приоб'єктний склад будівельного майданчика. У складі кошторисної вартості матеріальних ресур­сів враховуються заготівельно-складські витрати, призначені для покриття витрат будівельних організацій на утримання апарату заготівельних служб. Кошторисна вартість устаткування визначається як сума всіх витрат на придбання і доставку цього устаткування на приоб'єктний склад або місце його передачі до монтажу.

Накладні витрати — це сума коштів для відшкодування витрат буді­вельних і монтажних організацій, пов'язаних зі створенням загальних умов будівельного виробництва, його організацією, управлінням і обслугову­ванням. Порядок розрахунку накладних витрат застосовується при ви­значенні вартості будівництва і не залежить від відомчої належності підрядної організації. Для розрахунку накладних витрат їхні статті групуються в 3 блоки:

♦ заробітна плата працівників: апарату, старших виконавців робіт (начальни­ків дільниць), виконавців робіт, майстрів, механіків будівельних дільниць (крім тих, що входять до складу виробничих бригад), а також тих, що здій­снюють господарське обслуговування;

♦ збір на обов'язкове пенсійне страхування, збір на обов'язкове соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, збір на соціа­льне страхування на випадок безробіття та збір на соціальне страхування від нещасних випадків;

♦ решта статей накладних витрат.

До зведеного кошторисного розрахунку вартості будівництва, окрім наведе­них вище витрат, додатково включаються:

♦ кошторисний прибуток;

♦ кошти на покриття ризику всіх учасників будівництва;

♦ кошти на покриття додаткових витрат, зв'язаних з інфляційними процесами;

♦ кошти на страхування ризику.

Кошторисний прибуток — це кошти, що враховують економічно обґрунто­вану величину прибутку підрядної організації від виконання будівельних і монта­жних робіт. Розмір кошторисного прибутку залежить від виду будівництва, техні­чної та технологічної складності будови, строків будівництва, умов його фінансування тощо. Визначений на підставі аналізу цих факторів розмір кошто­рисного прибутку погоджується із замовником.

Кошти на покриття ризику всіх учасників будівництва призначені на відшко­дування:

♦ збільшення вартості обсягів робіт та витрат, характер і методи виконання яких не можуть бути точно визначені при проектуванні і уточнюються при визначенні виконавця робіт (проведенні тендеру) або в процесі будівництва;

♦ збільшення вартості будівництва, спричиненого зміною державних стандар­тів на окремі матеріали, вироби, конструкції, устаткування тощо. Кошти на страхування ризику включаються до зведеного кошторисного роз­рахунку вартості будівництва за рішенням замовника в обґрунтованому розмірі, але не більш ніж два відсотки від загальної кошторисної вартості будівництва.

 

Облік основних засобів

Будівельні підприємства у своїй діяльності мають справу з великою кількістю основних засобів. Одні з них беруть участь в процесі будівництва, інші безпосеред­ньо не використовуються при здійсненні будівельних та монтажних робіт, що врахо­вується в обліку витрат, пов'язаних з експлуатацією основних засобів.

Бухгалтерський облік надходження та вибуття основних засобів у будівництві здійснюється за загальноприйнятою методологією відображен­ня цих господарських операцій.

Так, облік капітальних інвестицій на придбання або виготовлення основних засобів здійснюється із використанням рахунку 15 „Капітальні інвестиції", за дебетом якого відображаються витрати (за економічними елементами) на вигото­влення (спорудження) основних засобів господарським способом або їх придбання за грошові кошти у постачальників. При виготовленні (спорудженні) підрядниками за дебетом рахунку 15 „Капітальні інвестиції" відображається вартість виконаних робіт згідно з актами приймання форми № КБ-2в в кореспонденції з кредитом раху­нку 63 „Розрахунки з постачальниками та підрядниками".

Введення основних засобів в експлуатацію відображається записом за дебе­том рахунку 10 „Основні засоби" та кредитом рахунку 15 „Капітальні інвестиції".

При вибутті основних засобів під час їх ліквідації у зв'язку із закінченням строку корисного використання або вимушеною заміною накопичена на рахунку 13 „Знос необоротних активів" сума зносу списується за дебетом рахунку 13 „Знос необоротних активів" в кореспонденції з кредитом рахунку 10 „Основні засоби". Залишкова вартість списується за дебетом субрахунку 976 „Списання необорот­них активів" та кредитом рахунку 10 „Основні засоби". За дебетом рахунку 976 „Списання необоротних активів" в кореспонденції з рахунками витрат або розра­хунків відображаються інші витрати, пов'язані із ліквідацією основних засобів. Оприбуткування матеріалів, які залишилися від ліквідованого об'єкта основних засобів, здійснюється записом за дебетом рахунку 20 „Виробничі запаси" та кре­дитом субрахунку 746 „Доходи від іншої звичайної діяльності".

Аналітичний облік інвентарних об'єктів ведеться із застосуванням таких типових форм первинного обліку: 03-1 „Акт приймання-передачі основних засобів"; 03-2 „Акт приймання-здачі відремонтованих, реконструйованих та моде­рнізованих об'єктів"; 03-3 „Акт на списання основних засобів"; 03-4 „Акт на списання автотранспортних засобів"; 03-6 „Інвентарна картка обліку основних засобів"; 03-7 „Опис інвентарних карток з обліку основних засобів"; 03-9 „Інвентарний список основних засобів за місцем їх знаходження, екс­плуатації".

Приймання завершених робіт з добудови та дообладнання об'єкта і здійсне­них в порядку капітальних інвестицій оформляють актом приймання-здачі відре­монтованих, реконструйованих та модернізованих об'єктів (ф. № 03-2).

Внутрішнє переміщення основних засобів з одного підрозділу виробництва (відділу, цеху) на інший, а також їх передачу зі складу в експлуатацію оформля­ють накладною на внутрішнє переміщення основних засобів.

Основними реєстрами аналітичного обліку є інвентарні картки, зміст і форма яких залежать від виду основних засобів. Аналітичний облік основних засобів ведеться в інвентарних картках форми № 03-6.

На орендовані основні засоби в бухгалтерії орендаря інвентарні картки не відкривають. Для аналітичного обліку основних засобів, що надійшли на умовах оренди, використовують копії інвентарних карток орендодавця.

На будівельному підприємстві поряд із зазначеними формами використовують­ся також інші типові форми первинного обліку, а саме: 03-5 „Акт про установку, пуск та демонтаж будівельної машини", 03-8 „Картка обліку руху основних засо­бів", 03-15 „Розрахунок амортизації основних засобів (для будівельної організації)". Синтетичний облік основних засобів ведеться на однойменному раху­нку 10. Аналітичний облік основних засобів будівельних підприємств в умовах використання „Методичних рекомендацій по застосуванню реєстрів бухгалтерського обліку", що затверджені наказом Міністерства фінансів України від 29 грудня 2000р. №356 здійснюється у Журналі 4, який призначений для уза­гальнення інформації про наявність та рух основних засобів (за кредитом рахунків 10, 11, 12, 13, 14, 15, 18, 19, 35). Аналітичний облік основних засобів ведеться за кожним об'єктом окремо з розподілом на власні та отримані на умовах фінансової оренди виробничі та невиробничі об'єкти основних засобів у картках обліку. Запи­си у Журналі 4 здійснюються на підставі первинних та зведених облікових докуме­нтів (акта приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів, акта списання, розрахунку амортизації тощо). У графах 3, 4 і 5 розділу 1 цього Журналу відображається вибуття основних засобів внаслідок їх продажу, безоплатної пере­дачі, неможливості отримання підприємством надалі економічних вигод від їх ви­користання або невідповідності критеріям визнання активом, а також сума уцінки, яка відображається за кредитом відповідних рахунків бухгалтерського обліку ос­новних засобів. У графі 6 розділу 1 Журналу 4 відображаються сума нарахованої амортизації та сума збільшення зносу необоротних активів внаслідок їх дооцінки та зменшення їх корисності. У графі 7 відображається вартість негативного гудві­лу, що виник внаслідок придбання або об'єднання підприємств.

 

Облік некапітальних робіт

Будівельні підприємства, крім будівельно-монтажних робіт, що ви­конуються за договорами підряду, здійснюють також роботи, що не вклю­чаються до обсягу виконаних будівельно-монтажних робіт і обліковують­ся в бухгалтерському обліку як некапітальні роботи. Некапітальні роботи виконуються працівниками, зайнятими в основному будівельному виробництві. Основну частину некапітальних робіт складають роботи зі зведення допоміжних тимчасових будівель і споруд, необхідних для забезпечення нормального ходу бу­дівництва основних об'єктів. Зазначені будівлі і споруди використовуються тіль­ки під час будівництва основних об'єктів і тому носять назву тимчасових. Поряд зі зведенням тимчасових будівель і споруд, будівельні організації виконують й інші роботи, що за характером їх виконання належать до некапітальних робіт, роботи з демонтажу об'єктів, по яких припинене будівництво тощо.

У практиці будівництва широко використовуються збірно-розбірні або мо­більні тимчасові споруди і пристосування, що виготовляються в заводських умо­вах, їх початкова вартість при придбанні обліковується на рахунку 10 „Основні засоби". Ці пристосування служать тривалий час. Після закінчення робіт вони в розібраному вигляді перевозяться на новий будівельний майданчик, де знову зби­раються. Сума зносу таких споруд і пристосувань списується на рахунок 91 „Загальновиробничі витрати".

Прикладом тимчасових будівель та споруд є приоб'єктні склади та розчинні вуз­ли; різні житлові приміщення, інструментальні, тимчасові інженерні мережі та споруди: водопровід, електромережі, естакади тощо та інші тимчасові будівлі і споруди.

Зведення тимчасових будівель і споруд здійснюється або за рахунок коштів замовника (забудовника), передбачених в зведеному кошторисному розрахунку, або за рахунок накладних витрат будівельного підприємства. В першому випадку тимчасові будівлі і споруди називаються титульними і обліковуються на балансі забудовника. В іншому випадку вони вважаються не титульними, і обліковуються на балансі підрядного підприємства.

До не титульних тимчасових будівель, споруд, приладдя і обладнання нале­жать: приоб'єктні контори і комори виконробів і майстрів, складські приміщення і навіси при об'єкті будівництва, душові, драбини, перехідні містки, ходові дош­ки, огорожі при розплануванні будівлі, пристрої з техніки безпеки; паркани і ого­рожі (окрім спеціальних і архітектурно оформлених), запобіжні козирки, також витрати, зв'язані з пристосуванням будівель і споруд, що будуються й існують на будівельних майданчиках, замість будівництва згаданих.