Тема 1. Організаційно-правові засади податкового менеджменту

ТЕМА 1. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ПОДАТКОВОГО МЕНЕДЖМЕНТУ

1. Поняття та сутність державного податкового менеджменту

2. Предмет, об´єкт і завдання державного податкового менеджменту

3. Функції державного податкового менеджменту

Податкові пільги

Податкові пільги є одним з найбільш широко розповсюджених механізмів сучасного податкового регулювання. Характерними рисами податкових пільг як інструментів податкового регулювання є:

– обмежена сфера застосування. Податкова пільга — це один з елементів податку як економічної категорії. Кожна з податкових пільг жорстко "прив´язана" до відповідного податку і сфера її застосування обмежується винятково тим податком або збором, у механізм якого вона вбудована. Крім того, сфера застосування пільги обмежується спеціальними умовами, які визначають її потенційних користувачів;

– стимулююча спрямованість. На відміну від інших локальних механізмів податкового регулювання, податкові пільги спрямовані винятково на стимулювання платників шляхом зменшення їх податкових зобов´язань або створення інших, більш привілейованих порівняно з іншими платниками, умов оподаткування;

– екстериторіальність. Застосування пільг, на відміну від вільних економічних зон, не має спеціальних обмежень за територіальною ознакою. Вони використовуються на тій території, на якій справляється відповідний податок (на території всієї держави — для загальнодержавних податків і зборів або в межах адміністративно-територіальної одиниці — для місцевих податків і зборів);

– мобільність. Податкові пільги дають можливість достатньо оперативно коригувати умови оподаткування з метою забезпечення ефективної реалізації регулюючої функції податків, тобто вони можуть розглядатися як регулювальний податковий механізм тактичного характеру.

У широкому розумінні пільга є повним або частковим звільненням від дотримання встановлених законом загальних правил, виконання яких-небудь обов´язків.

Податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених ПК.

Податкова пільга надається шляхом:

а) податкового вирахування (знижки), що зменшує базу оподаткування до нарахування податку та збору;

б) зменшення податкового зобов'язання після нарахування податку та збору;

в) встановлення зниженої ставки податку та збору;

г) звільнення від сплати податку та збору.

Результатом застосування пільг може бути повне або часткове зменшення суми податкових зобов´язань платника, а також поліпшення фінансових показників його діяльності без зміни суми податку (збору), що підлягає сплаті до бюджету.

Світовою практикою вироблений комплекс принципів надання податкових пільг. Найбільш важливими серед них є такі:

- застосування податкових пільг не повинно мати вибірковий характер, у тому числі й залежно від форми власності платників. Індивідуально надані платнику пільги порушують принцип рівності в оподаткуванні;

- застосування пільг не повинно завдавати істотного збитку державним економічним інтересам, а їх введення має бути економічно обґрунтованим;

- при введенні пільг перевагу мають цільові пільги, застосування яких передбачає чітке цільове використання суми податку, яка залишається в розпорядженні платника;

- порядок дії та умови надання податкових пільг мають визначатися винятково в законодавчих актах і не підлягають істотним коригуванням на місцевому рівні;

- повноваження місцевих органів управління у сфері податкових пільг мають обмежуватися законодавством.

Класифікація податкових пільг:

1. За характером цілей податкової політики держави податкові пільги підрозділяються на дві групи: соціальні й економічні.

Соціальні пільги спрямовані на податкове стимулювання досягнення соціальних цілей. До них, зокрема, відносять пільги, надані окремим соціально незахищеним групам громадян: застосування податкової соціальної пільги у вигляді зменшення загального оподатковуваного доходу на 100, 150 або 200 % мінімальної місячної заробітної плати, пільги з податку на прибуток, надані підприємствам громадських організацій інвалідів; пільги, надані роботодавцям і застрахованим працівникам за договорами довгострокового страхування життя й недержавного пенсійного забезпечення; звільнення від ПДВ операцій поставки соціально-значущих товарів і послуг (вітчизняних продуктів дитячого харчування; товарів спеціального призначення для інвалідів, лікарських засобів і т. п.

До пільг економічного характеру відносять локальні інструменти податкового регулювання, реалізація яких сприяє досягненню цілей економічного характеру. До цієї групи включають будь-які пільги, спрямовані на стимулювання розвитку виробництва, інвестиційної діяльності, інновацій, поліпшення використання ресурсів і т. п. Прикладом пільг цього класу може бути звільнення від ПДВ операцій з безоплатного передання приладів, устаткування, матеріалів науковим установам і організаціям, а також вищим навчальним закладам III—IV рівня акредитації.

2. За критерієм призначення всі податкові пільги можуть бути класифіковані на дві групи: стимулювальні й підтримуючі.

Стимулювальні пільги спрямовані на заохочення дій платників, орієнтованих на вирішення загальнодержавних завдань.

Підтримуючі пільги спрямовані на полегшення податкового тягаря для окремих груп платників податків, що покликано забезпечити більш сприятливі (порівняно з іншими платниками) умови оподаткування для підтримки певного рівня конкурентоспроможності або мінімального рівня чистого доходу.

3. З погляду цільового використання коштів, що залишаються у підприємства внаслідок застосування податкових пільг, останні поділяються на цільові й нецільові. Перші з них надаються за умови використання сум, що звільняються від оподаткування, строго на цілі, визначені відповідним законодавчим актом. (звільнення від оподаткування прибутку видавництв, видавничих організацій, підприємств поліграфії, отриманого ними від діяльності з виготовлення на території України книжкової продукції, окрім продукції еротичного характеру, — за умов спрямування вивільнених у зв´язку з наданням податкових пільг коштів на переоснащення видавничо-поліграфічної бази).

4. За суб´єктами впливу податкові пільги можуть бути поділені на дві групи. Перша з них включає пільги, надані безпосередньо кінцевому одержувачу (стимулювання споживання), а друга — пільги, надані виробникам продукції (товарів, робіт, послуг) або суб´єктам підприємницької діяльності, які беруть участь у процесі реалізації таких товарів, робіт, послуг кінцевому споживачу (стимулювання виробництва й розподілу). В останньому випадку стимулюється безпосереднє споживання.

Прикладом такої ситуації є стимулювання податковими методами споживання продуктів дитячого харчування. Це завдання може бути вирішене як шляхом стимулювання виробництва (звільнення від оподаткування прибутку виробників дитячого харчування, стимулювання продажу (звільнення від ПДВ операцій поставки вітчизняних продуктів дитячого харчування, або ж стимулювання купівлі (можна передбачити варіант зменшення загального оподатковуваного доходу одного з батьків на документально підтверджену величину витрат на придбання таких продуктів).

При виборі конкретного варіанта податкового регулювання в таких ситуаціях загальним правилом є пріоритет у наданні пільги кінцевому споживачеві, тому що інтереси виробника далеко не завжди відповідають поставленому завданню.

5. Залежно від періоду дії всі податкові пільги можуть бути поділені на такі, період дії яких законодавством не визначений, і пільги тимчасового характеру.

6. За компетенцією встановлення податкові пільги поділяються на загальнодержавні й місцеві. Перші встановлюються на державному рівні актами законодавства, і діють на території всієї країни. Другі вводяться органами місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції на відповідній обмеженій території.

7. За формою надання, можна виділити вісім груп податкових пільг.

1) Звільнення від оподаткування окремих категорій платників податків — це пільга, надана за елементом "суб´єкт оподаткування". Сфера застосування цих пільг досить широка. Так, окремі категорії юридичних і фізичних осіб не є платниками земельного податку.

Різновидом пільг цієї групи є "податкові канікули". Це звільнення певних груп платників від оподаткування на визначений період. Призначення цієї пільги — надання податкової підтримки окремим секторам економіки або галузям, а також стимулювання інвестицій. В історії українського оподаткування податкові канікули застосовувалися для підприємств з іноземними інвестиціями, для новостворених підприємств (з податку на дохід), для сільгосптоваровиробників (фіксований сільськогосподарський податок), для суб´єктів СЕЗ і ТПР (з податку на прибуток і плати за землю).

2) Зменшення об´єкта оподаткування — це група пільг, що передбачає виключення з об´єкта оподаткування окремих його елементів, які в загальному випадку є складовою об´єкта оподаткування, але не враховуються при подальшому обчисленні податкових зобов´язань. Як приклад таких пільг можна навести перелік операцій, звільнених від ПДВ. До цієї групи також можна віднести, наприклад, звільнення від оподаткування прибутку, отриманого підприємствами й організаціями громадських організацій інвалідів.

3) Зменшення бази оподаткування. На відміну від попередньої групи податкових пільг, зменшення бази оподаткування не пов´язане з якимись конкретними елементами об´єкта (певними видами доходів — для податку на прибуток і ПДФО, окремими видами операцій — для ПДВ і т. п.). Йдеться про вирахування з бази оподаткування визначених законодавством сум. Різновидами пільг цієї групи є:

- встановлення неоподатковуваного мінімуму бази оподаткування. Сутність цієї пільги полягає в тому, що з бази оподаткування виключається однакова для всіх або диференційована за групами платників сума. Найчастіше така пільга застосовується в оподаткуванні доходів (переважно — громадян, але іноді і юридичних осіб) і майна. Певною мірою введення такої пільги пов´язане з реалізацією принципу справедливості оподаткування. В українському законодавстві неоподатковуваний мінімум доходів громадян (НМДГ) застосовувався до 2004 р. в прибутковому податку з громадян, а нині цей термін набув віртуального характеру, оскільки він застосовується не в оподаткуванні, а як постійна величина для обчислення сум адміністративних штрафів та граничної величини для застосування кримінальної відповідальності;

- встановлення неоподатковуваного максимуму бази оподаткування. За такої пільги база оподаткування зменшується на суму, що перевищує граничну величину. Такі пільги застосовуються в тому випадку, коли держава зацікавлена у збільшенні бази оподаткування. В Україні неоподатковуваний максимум установлений тільки для внесків на загальнодержавне соціальне, у т. ч. пенсійне, страхування.

- виключення з бази оподаткування визначених законодавством сум. Прикладом такої пільги є зменшення загального місячного оподатковуваного доходу фізичних осіб на суму податкової соціальної пільги;

- зменшення бази оподаткування шляхом виключення фактично понесених платником витрат певного виду (пільги у вигляді податкового кредиту, суть якого полягає саме у зменшенні розміру загального оподатковуваного доходу на суму фактично понесених платником витрат на певні цілі (довгострокове страхування життя, недержавне пенсійне забезпечення, іпотечне кредитування, медичне обслуговування та ін.). Водночас, слід зазначити, що використання власне терміна "податковий кредит" у цьому випадку явно не відповідає економічній сутності цієї податкової пільги).

4) Зменшення податкових ставок. У світовій практиці подібна пільга застосовується досить часто, частіше у встановлених випадках застосовується ставка, зменшена на 50 %. Її поширеність пов´язана з "прозорістю" застосування такої пільги і простотою її адміністрування. В українському оподаткуванні зниження податкових ставок застосовувалося до 2005 р. в оподаткуванні прибутку підприємств (20-відсоткова ставка податку або зниження базової ставки на 50 %), а також у платі за землю (ставка, зменшена на 50 %) при реалізації проектів у межах спеціальних територіальних режимів оподаткування (СЕЗ і ТПР)..

5) Застосування спеціальних методів податкового обліку. Надана платнику можливість зміни методу податкового обліку в загальному випадку може розглядатися як пільга, оскільки вона є винятком із загального правила.

6) Збільшення податкового (звітного) періоду. Однією з серйозних проблем українського оподаткування, з погляду платників, є скорочена (порівняно з закордонними країнами) тривалість базових податкових періодів за основними податками і зборами.

7) Зменшення суми податку, що підлягає сплаті. Ця група пільг пов´язана з порядком визначення суми податку, що перераховується до бюджету. Такі пільги поділяються на дві підгрупи.

Перша з них — виключення з обчисленої суми податку якоїсь її частини..

До другої підгрупи може бути віднесено зменшення суми податку, що підлягає сплаті, на величину понесених платником цільових витрат. Пільга у вигляді податкового кредиту широко застосовується за кордоном для стимулювання інвестиційної та інноваційної діяльності. Цей вид пільги може бути використаний також для стимулювання діяльності, пов´язаної зі здійсненням природоохоронних заходів, вирішенням соціальних завдань (створення нових робочих місць, у т. ч. для інвалідів, розвиток соціальної інфраструктури підприємств і т. п.).

У світовій практиці податкового стимулювання застосовується два види інвестиційного (інноваційного) податкового кредиту — простий податковий кредит, що передбачає зменшення суми податку на повну суму понесених цільових витрат або її частину, а також прирістний податковий кредит, суть якого полягає у зменшенні суми податку на суму (або її частку) приросту відповідних витрат у звітному періоді порівняно із встановленою базою (наприклад, фактичними витратами минулого періоду або середньогалузевими витратами). Простий податковий кредит стимулює будь-які витрати, здійснювані підприємством в обраному напрямку, а прирістний — тільки збільшення цих витрат. Тому за кордоном часто обидва види податкового кредиту використовуються одночасно.

8. Відстрочення й розстрочення сплати податкових зобов´язань. У загальному випадку відстрочення й розстрочення сплати податку є не пільгою, а механізмом податкового адміністрування. Практика надання відстрочення, розстрочення в Україні заснована на необхідності фінансової підтримки (а не стимулювання) суб´єкта господарювання. Суть такої зміни умов оподаткування полягає у зміні строків сплати суми податку за наявності законодавчо встановлених умов, на принципах кредитування (платність, терміновість, зворотність), що не тільки не зменшує суму податкового зобов´язання, а й збільшує її за рахунок відсотків.

Розмаїття податкових пільг дає можливість досить ефективно впливати на платників податків, коригуючи їхнє господарське поводження для досягнення економічних і соціальних цілей держави.

Водночас застосування податкових пільг як інструменту державного податкового регулювання має й серйозні недоліки, до яких відносять такі:

- податкові пільги суперечать принципу обов´язковості оподаткування, що призводить до нерівності різних платників податків (як фізичних, так і юридичних осіб) у взаєминах з державою і з приводу податків. У результаті тягар фінансування необхідних державних видатків перекладається на тих платників, пільги для яких не встановлені;

- надання податкових пільг зумовлює нерівність платників і з погляду їхніх конкурентних позицій. Справа в тому, що одержання платником податкових пільг, якими не можуть скористатися конкуренти, є конкурентною перевагою, що зароблена не самим платником, а надана йому державою. Іншими словами, надаючи окремим платникам або групам платників податкові пільги, держава втручається у конкурентну боротьбу, порушуючи ринкову рівновагу, що дестабілізує ситуацію на ринку;

- податкові пільги є найбільш нестабільним елементом податкової системи, вони постійно змінюються, переглядаються, скасовуються, скорочуються або доповнюються, у результаті структура податкової системи може бути викривлена, а планування і прогнозування податкового надходження (для держави) і податкових платежів (для платників) істотно ускладнюється.

Таким чином, ефективне регулювання економічних та соціальних процесів за допомогою податкових пільг потребує серйозного наукового обґрунтування з позиції системного підходу доцільності їх застосування в кожному конкретному випадку, а також оцінки порівняльної ефективності досягнення поставлених цілей за допомогою різних варіантів надання податкових пільг та в поєднанні з іншими інструментами державного регулювання.

 

ТЕМА 4. ПОДАТКОВЕ АДМІНІСТРУВАННЯ

1. Поняття, склад, об´єкти та суб´єкти податкового адміністрування

2. Адміністрування податкового зобов´язання

3. Податкове повідомлення та податкова вимога

4. Адміністрування податкового боргу

1. Поняття, склад, об´єкти та суб´єкти податкового адміністрування

Адміністрування податкових зобов´язань — це процедура реалізації прав і обов´язків суб´єктів податкового права щодо узгодження й погашення податкових зобов´язань.

У межах податкового адміністрування здійснюються такі дії: взяття на облік, декларування податкових зобов´язань, визначення податкових зобов´язань органами контролю, зміна строків виконання податкових зобов´язань, повернення зайво сплачених податків, стягнення несплачених податків, застосування забезпечувальних заходів (податкова застава, податкова порука, адміністративний арешт активів), оскарження рішень органів контролю і т. п.

Об´єктом адміністрування є процес узгодження й погашення податкових зобов´язань платників податків.

Метою адміністрування є забезпечення погашення податкових зобов´язань платників шляхом оптимального втручання в їхню господарську діяльність через застосування законодавчо встановлених механізмів і процедур.

Основним документом, який сьогодні регулює процес адміністрування податкових зобов´язань в Україні, є Податковий Кодекс (розділ ІІ).

Суб´єктами адміністрування податків є:

1) платники податків, у тому числі ті, на яких покладено обов´язок утримувати податки (так звані податкові агенти);

2) органи контролю;

3) органи стягнення.

У випадку стягнення податкового боргу в процес включаються органи стягнення. До таких відносять податкові органи (тобто податкові органи крім контролю здійснюють і стягнення), а в деяких випадках і органи державної виконавчої служби. До суб´єктів податкового адміністрування можна віднести й судові органи, які розглядають суперечки між платниками й органами контролю.

Податкове адміністрування починається з узяття платників податків на облік податковими органами, що є обов´язковою процедурою, необхідною для здійснення контролю за платниками податків, реалізації податкового планування на державному рівні й регулювання податкової системи.

Облік платників податків — це сукупність заходів реєстраційного характеру, спрямованих на забезпечення ефективності здійснення податкового менеджменту на державному рівні. Можливо виділити такі його види:

1) залежно від об´єктів обліку: облік юридичних осіб, а також їх відокремлених підрозділів; облік фізичних осіб; облік самозайнятих осіб; облік договорів про спільну діяльність і угод про розподіл продукції;

2) залежно від виду обліку: первинний облік, у ході якого платникові податків надається єдиний за всіма видами податків і зборів ідентифікаційний номер; вторинний облік, у процесі якого платникові податків надається, крім первинного, ідентифікаційний номер за окремим податком або збором (наприклад, за ПДВ, єдиним податком); облік договорів, за якого на облік ставиться не конкретний платник (юридична або фізична особа), а договір: договір про спільну діяльність або угода про розподіл продукції.

Платником податків вважається юридична або фізична особа, на яку відповідно до законів України покладений обов´язок сплачувати податки і збори (обов´язкові платежі).

Серед резидентів у податкових органах України підлягають реєстрації:

1) юридичні особи незалежно від форм власності;

2) філії, представництва, відділення й інші відокремлені підрозділи платника податків;

3) фізичні особи (у тому числі суб´єкти підприємницької діяльності), що мають об´єкти оподаткування.

Серед нерезидентів обліку підлягають:

1) юридичні особи в будь-якій організаційно-правовій формі, які одержують доходи із джерелом їх походження з України, або об´єкти, що підлягають оподаткуванню в Україні;

2) постійні представництва нерезидентів, розташовані на території України;

3) фізичні особи, які одержують доходи із джерелом їх походження з України, або об´єкти, що підлягають оподаткуванню в Україні.

Взяття на облік за основним місцем обліку юридичних осіб та їх відокремлених підрозділів як платників податків та зборів у контролюючих органах здійснюється на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором згідно із Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", не пізніше наступного робочого дня з дня отримання зазначених відомостей контролюючими органами.

Дані про взяття на облік юридичних осіб та їх відокремлених підрозділів як платників податків і зборів у контролюючих органах передаються до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців у день взяття на облік юридичної особи та відокремленого підрозділу юридичної особи в порядку, встановленому Міністерством юстиції України та ДФС.

З моменту взяття на облік платника податків вважається, що він перебуває на загальній системі оподаткування, якщо він не обрав інший спосіб оподаткування відповідно до законодавства.

Деякі особливості має облік великих платників податків, до яких відносять юридичних осіб, що відповідають встановленим критеріям. Великий платник податків (відповідно до п. 14.1.24 Податкового кодексу) - це юридична особа, у якої обсяг доходу від усіх видів діяльності за останні чотири послідовні податкові (звітні) квартали перевищує п'ятсот мільйонів гривень, або загальна сума сплачених до Державного бюджету України податків за платежами, що контролюються органами державної податкової служби, за такий самий період перевищує дванадцять мільйонів гривень.

У разі включення платника податків до Реєстру великих платників податків та отримання повідомлення центрального органу державної податкової служби про таке включення, на нього поширюються особливості, визначені Податковим кодексом для великого платника податків.

Взяття на облік фізичних осіб - підприємців у контролюючих органах здійснюється за місцем їх державної реєстрації на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором згідно із Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців".

Облік самозайнятих осіб здійснюється шляхом внесення до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків (далі - Державний реєстр) записів про державну реєстрацію або припинення підприємницької діяльності, незалежної професійної діяльності, перереєстрацію, постановку на облік, зняття з обліку, внесення змін стосовно самозайнятої особи, а також вчинення інших дій, які передбачені Порядком обліку платників податків, зборів.

Всі фізичні особи - платники податків та зборів реєструються у контролюючих органах шляхом включення відомостей про них до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків у порядку, визначеному ПК.

До Державного реєстру вноситься інформація про осіб, які:

- постійно проживають в Україні, мають об´єкти оподаткування, передбачені чинним законодавством, і зобов´язані платити податки та інші обов´язкові платежі;

- не мають постійного місця проживання в Україні, але відповідно до чинного законодавства зобов´язані платити податки в Україні;

- відмовляються від присвоєння ідентифікаційного номера у зв´язку зі своїми релігійними або іншими переконаннями й офіційно сповіщають про це у відповідні державні органи.

Реєстрація фізичних осіб — платників податків та інших обов´язкових платежів здійснюється державними податковими інспекціями за місцем постійного проживання платників, а для осіб, які не мають постійного місця проживання в Україні, — за місцем одержання доходів або за місцезнаходженням іншого об´єкта оподаткування.

Для взяття на облік постійні представництва нерезидентів та відокремлені підрозділи іноземних юридичних осіб зобов'язані звернутися протягом 10 календарних днів з дня їх державної реєстрації (акредитації, легалізації) в установленому порядку або до початку провадження господарської діяльності, якщо така реєстрація не є обов'язковою згідно із законодавством, до контролюючих органів за своїм місцезнаходженням. Постійне представництво - постійне місце діяльності, через яке повністю або частково проводиться господарська діяльність нерезидента в Україні.

Вторинний облік платників окремих податків і зборів обумовлений необхідністю набуття певних прав і обов´язків окремими платниками податків після того, як вони пройшли первинний рівень обліку. Виникнення цих прав і обов´язків пов´язане з моментом включення цих платників до окремого реєстру (платники ПДВ, єдиного податку, неприбуткові організації).

2. Адміністрування податкового зобов´язання

 

Платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені ПК.

Основними цілями оперативного обліку податкових зобов´язань в органах податкової служби є:

1) контроль за своєчасною та повною сплатою податкових зобов´язань платників податків;

2) збір даних для аналізу й прогнозування податкових надходжень і податкової заборгованості;

3) збір даних про платежі конкретного платника для підвищення ефективності проведення податкових перевірок платника.

Порядок ведення обліку податків, зборів, митних платежів єдиного соціального внеску регламентується Наказом Міністерства доходів і зборів від 05.12.2013 №765.

Облік податків, зборів та єдиного внеску ведеться підрозділами Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників (далі - Міжрегіональне ГУ), спеціалізованих державних податкових інспекцій з обслуговування великих платників (далі - СДПІ), державних податкових інспекцій в районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах, об’єднаних державних податкових інспекцій (далі - ДПІ) відповідно до функціональних повноважень.

При взятті на облік платника протягом відповідного року територіальним органом Міндоходів відкриваються інтегровані картки платника з дати нарахування або сплати податків, зборів, митних платежів, передоплати та єдиного внеску (залежно від того, яка з цих подій настала раніше).

Номери інтегрованих карток юридичних осіб, їх відокремлених підрозділів, підприємств, що провадять спільну підприємницьку діяльність, та фізичних осіб відповідають податковим номерам

Форми інтегрованих карток платника мають лицьовий та зворотний боки. Зворотний бік інтегрованої картки відображає стан розрахунків платника (суми нарахованого та сплаченого платежів, пені, штрафних (фінансових) санкцій, процентів за користування розстроченням (відстроченням) грошових зобов’язань (податкового боргу), суми податкового боргу, недоїмки із сплати єдиного внеску, надміру та/або помилково сплачені, заявлені до відшкодування тощо) за податками, зборами, єдиним внеском, митними платежами, операції, що проводяться з коштами передоплати. На лицьовому боці інтегрованої картки відображається додаткова інформація щодо стану розрахунків платника за податками, зборами, єдиним внеском, митними платежами та передоплатою.

Нарахуванню в інтегрованій картці платника підлягають:

- зобов’язання, штрафні санкції та пеня за податками, зборами, митними платежами, самостійно визначені платником;

- суми до сплати єдиного внеску, самостійно визначені платником;

- зобов’язання, штрафні санкції та пеня за податками, зборами, митними платежами, суми до сплати єдиного внеску, визначені територіальним органом Міндоходів та узгоджені відповідно до чинного законодавства;

- пеня за порушення встановлених строків погашення узгоджених сум зобов’язань за податками, зборами, митними платежами, єдиним внеском;

- пеня на суму заниження податкового зобов’язання, нарахованого територіальним органом Міндоходів або платником;

- проценти за користування розстроченням (відстроченням).

Нарахування податків, зборів та сум єдиного внеску в інтегрованій картці платника здійснюються відповідно до звітності, що подається платником до територіального органу Міндоходів, а також митних та інших платежів - на підставі оформленої митної декларації.

Для забезпечення контролю за повнотою та своєчасністю розрахунків платників територіальні органи Міндоходів проводять оперативний облік надходжень:

1) за податками, зборами, митними платежами на підставі документів, визначених Порядком взаємодії органів Міністерства доходів і зборів України та органів Державної казначейської служби України в процесі виконання державного та місцевих бюджетів за доходами та іншими надходженнями, затвердженим наказом Міністерства доходів і зборів України, Міністерства фінансів України від 4 грудня 2013 року № 760/1031;

2) за єдиним внеском на підставі документів, визначених Положенням про рух коштів єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, затвердженим наказом Міністерства доходів і зборів України, Міністерства фінансів України від 19 вересня 2013 року № 493/815.

Взагалі є такі способи визначення суми податкових зобов´язань:

1) платник самостійно визначає суму податкових зобов´язань і подає декларацію (розрахунок) (ПДВ, податок на прибуток). Цей процес має назву "декларування податкових зобов´язань";

2) сума податкових зобов´язань визначається відповідними нормативними актами або самостійно платником, але без подачі декларації, зі сплатою в певний строк;

3) податковий орган самостійно визначає суму податкового зобов´язання. Це може відбуватися, наприклад, у таких випадках: коли платник не подає декларацію (розрахунок) у відповідний строк або коли податковий орган, уповноважений здійснювати відповідні розрахунки й повідомляти платника про суму податку, яку йому необхідно сплатити у певний строк (наприклад, при стягненні земельного податку із громадян або податку з доходів фізичних осіб у випадку подання громадянами декларації про доходи);

4) суд визначає суму податкових зобов´язань платника на підставі представлених доказів (наприклад, у випадку осудження фізичної особи за ухилення від сплати податку з доходів фізичних осіб).

Загальний порядок передбачає самостійне обчислення суми податкового та /або грошового зобов’язання та/або пені платником податків. Такі суми платник податків зазначає у податковій (митній) декларації. У випадку, якщо в майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності) платник податків самостійно виявляє помилки у показниках раніше поданої податкової (митної) декларації, такий платник податків має право надати уточнювальний розрахунок. Така податкова (митна) декларація або уточнювальний розрахунок подається контролюючому органу.

У п. 54.2 ПК визначено порядок узгодження податковим агентом або платником податку грошового зобов’язання (суми коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов’язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності). Термін «узгоджене» податкове, грошове зобов’язання вказує на суму податку (збору), яку платник зобов’язується сплатити до бюджету (цільового фонду) у визначений строк.

Податкове (грошове) зобов’язання може бути узгоджене одним із таких способів:

– самостійно платником податків, податковим агентом шляхом подання контролюючому органу податкової декларації (уточнюючого розрахунку);

– самостійне узгодження при отриманні доходів не від податкового агента;

– внаслідок нарахування контролюючим органом суми грошових зобов’язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від’ємного значення об’єкта оподаткування.

Податкове (грошове) зобов’язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої декларації контролюючому органу. Особливістю є те, що узгоджене в такий спосіб зобов’язання не може бути оскаржене платником податків в адміністративному або судовому порядку. У випадку, якщо контролюючий орган нараховує суму грошових зобов’язань, вона зазначається у податковому повідомленні-рішенні. Таке рішення може бути оскаржене в адміністративному (адміністративне оскарження) або судовому порядку (апеляційне узгодження).

Отже, узгодженим є грошове зобов’язання щодо суми податкових зобов’язань із доходів фізичних осіб з моменту виникнення податкового зобов’язання, що визначається за календарною датою, встановленою розділом ІV ПК. Тобто, якщо оподатковуваний дохід надається у негрошовій формі чи виплачується готівкою з каси податкового агента, податок сплачується (перераховується) до бюджету протягом банківського дня, що настає за днем такого нарахування (виплати, надання).

Підстави, за наявності яких здійснюється нарахування сум:

1) наявність грошових зобов’язань;

2) зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування – суми, що підлягає поверненню платникові податку з бюджету у випадках, визначених розділом V ПК;

3) зменшення від’ємного значення об’єкта оподаткування податком на прибуток або від’ємного значення суми податку на додану вартість (збиток).

У разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган невірно визначив суму податкового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству з питань оподаткування або виходить за межі його компетенції, встановленої законом, такий платник податків має право звернутися до контролюючого органу із скаргою про перегляд цього рішення, яка подається у письмовій формі та може супроводжуватися документами, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати. Скарга повинна бути подана контролюючому органу протягом десяти календарних днів, наступних за днем отримання платником податків податкового повідомлення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується. Контролюючий орган зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом двадцяти календарних днів від дня отримання скарги платника податків на його адресу поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку. У разі коли контролюючий орган надсилає платнику податків рішенн