Інструменти податкового регулювання

Регулювальна функція оподаткування реалізується за допомогою спеціальних інструментів, вбудованих у систему оподаткування в цілому, і в кожний податок окремо.

З погляду характеру їх дії інструменти податкового регулювання можна поділити на три групи:

1. Системні;

2. Комплексні;

3. Локальні.

1. До інструментів системного характеру відносять засоби податкового регулювання, вбудовані в систему оподаткування:

1) загальний рівень оподаткування. Посилення податкового навантаження в загальному випадку є чинником, який стримує економічну активність і процеси нагромадження, а також створює умови для прискореного розвитку тіньової економіки. Разом з тим, високий рівень оподаткування може бути прийнятний у випадку ефективного використання бюджетних коштів на загальнонаціональні економічні й соціальні програми (податкові системи скандинавських держав із соціально орієнтованою ринковою економікою). Зниження загального рівня податкового навантаження в загальному випадку сприяє пожвавленню всіх економічних процесів і зменшення частки тіньової економіки, однак супроводжується тимчасовим скороченням дохідної частини бюджету на період до відповідного збільшення податкових баз. Разом з тим, використання цього макроекономічного регулятора може істотно спотворюватися у зв´язку з нерівномірним розподілом податкового навантаження між платниками.

2) структура діючої в країні системи оподаткування. Змінити цю структуру можна двома основними шляхами: по-перше, введенням нових податків і зборів і виключенням із системи оподаткування тих податків, регуляторний потенціал яких вичерпаний, а по-друге, зміною співвідношення податкових ставок за різними податками і зборами.

Найважливішими структурними показниками податкової системи є:

- співвідношення прямих і непрямих податків. Зменшення цього показника дає змогу змістити центр навантаження оподаткування з виробника на споживача, а збільшення знижує стимули для виробництва й одержання доходів, але зменшує гостроту проблеми перекладання податків;

- співвідношення податків, що стягуються з юридичних і з фізичних осіб. За допомогою регулювання цього співвідношення держава може істотно стимулювати (або стримувати) ділову активність, інвестиції та зміну обсягів виробництва. Збільшення цього співвідношення сприяє зростанню реальних доходів населення і скороченню масштабів тіньової економіки. При цьому одночасно виявляється непрямий регулюючий вплив і на споживання — шляхом зміни чистого доходу, що залишається в розпорядженні споживачів;

- частка податків на майно й капітал. Зростання цього показника сприяє підвищенню ефективності використання капіталу і прискорює процеси його перерозподілу на користь ефективного власника.

3) застосування альтернативних систем оподаткування (спрощена система оподаткування, обліку та звітності). До основних переваг альтернативних систем оподаткування (які, власне, і викликали їх появу), з погляду загальнодержавних інтересів, відносять:

- структурні зміни у ВНП на користь збільшення частки малого бізнесу за рахунок стимулювання розвитку діючих і створення нових суб´єктів підприємницької діяльності;

- розвиток конкурентного середовища й демонополізацію економіки;

- збільшення податкових платежів за рахунок розширення кола платників і бази оподаткування (ліквідація пільг за тими податковими платежами, які заміняються альтернативним податком);

- вилучення значної частини господарських операцій з тіньового сектору економіки за рахунок зниження податкового навантаження і спрощення процедурних питань при застосуванні альтернативних систем;

- зменшення обсягів заборгованості платників перед бюджетами й державними цільовими фондами;

- спрощення адміністрування податків і зменшення відповідних витрат органів контролю внаслідок скорочення переліку податків і зборів (обов´язкових платежів), що сплачуються суб´єктами малого підприємництва, і зменшення кількості перевірок за окремими напрямками оподаткування;

- поліпшення соціальної ситуації за рахунок забезпечення додаткових робочих місць і розвитку самозайнятості;

- сприяння формуванню середнього класу, що спрямовано на зниження гостроти проблеми стратифікації суспільства за рівнем доходів.

Зворотнім боком цих системних інструментів податкового регулювання є недоліки, притаманні альтернативним системам оподаткування з позицій інтересів держави:

- певне зниження можливостей і ефективності податкового регулювання економіки за рахунок зменшення кількості податків а, відповідно, і об´єктів оподаткування;

- ризик недоодержання податкових надходжень до бюджету у разі погіршення загальноекономічної кон´юнктури у зв´язку зі зміною структури податкових платежів. Основний акцент при спрощеній системі оподаткування переноситься на виторг від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рахунок відмови від основних прямих (податку на прибуток підприємств і податку з доходів фізичних осіб), частини непрямих (ПДВ) і майнових (плата за землю) податків;

- зменшення надходжень від такого "звичайного" джерела формування дохідної частини бюджету, як штрафні санкції, внаслідок зменшення кількості перевірок і кількості податків, які сплачуються за звичайної системи оподаткування.

З погляду платника податку, до переваг альтернативних систем оподаткування можуть бути віднесені: можливість самостійного і свідомого вибору однієї з альтернативних систем оподаткування, що збільшує ступінь їхньої свободи у виборі стратегії розвитку й у прийнятті господарських рішень; зменшення податкового навантаження; зменшення кількості форм податкової звітності та спрощення податкового обліку, що сприяє зниженню непродуктивних витрат; зменшення ймовірності порушень податкового законодавства й застосування фінансових санкцій.

До негативних факторів, які можуть утримувати суб´єктів підприємницької діяльності від застосування альтернативних систем, потрібно віднести такі: можливість (за певних умов) збільшення податкових платежів порівняно зі звичайною системою оподаткування; тимчасовий характер альтернативних систем, що не дозволяє реалізувати довгострокову стратегію підприємницької діяльності; відсутність законодавчого врегулювання деяких істотних аспектів застосування альтернативних систем, зокрема специфіки оподаткування в перехідних періодах.

2. Комплексний характер мають інструменти податкового регулювання, які одночасно стосуються декількох основних податків і зборів, що створює спеціальний режим оподаткування для певних груп платників. До них можуть бути віднесені:

1) спеціальні податкові режими, що вводяться за територіальною ознакою, — спеціальні (вільні) економічні зони й території пріоритетного розвитку. Як правило, застосування таких інструментів пов´язане з необхідністю прискореного розвитку депресивних регіонів шляхом економічного стимулювання залучення інвестицій і створення робочих місць. До цієї підгрупи також можуть бути віднесені технопарки, основною метою створення яких є прискорення інноваційних процесів. (в Ірландії їфункціонує майже 60 локальних СЕЗ).

Відмінними рисами спеціальних режимів оподаткування як комплексних механізмів податкового регулювання є такі:

- у межах кожного спеціального режиму застосовується комплекс взаємозалежних податкових пільг, які відносяться до різних податків і зборів (у більшості випадків — ПДВ, податок на прибуток, мито і плата за землю) та застосовуються одночасно;

- спеціальні податкові режими вводяться на певний встановлений законодавчим актом період;

- спеціальні режими спрямовані на стимулювання розвитку регіонів або областей за допомогою створення відповідних умов для інтенсифікації інвестиційної та інноваційної (переважно в межах технопарків) діяльності;

- для кожного спеціального податкового режиму встановлюються пріоритетні види і спеціальні умови здійснення підприємницької діяльності (наприклад, обмежується мінімальний обсяг інвестицій), що й визначає коло платників;

- для засобів податкового регулювання цієї групи характерним є об´єднання податкових пільг з іншими заходами неподаткового регулювання підприємницької діяльності.

2) спеціальні режими оподаткування, що вводяться за галузевою ознакою. Вони, по суті, є комплексом пільг, що вводяться одночасно за декількома різними податками та зборами, одержувачами яких є суб´єкти господарювання однієї галузі або платники, що здійснюють певний вид діяльності (в суднобудуванні, аерокосмічній галузі, гірничо-металургійному комплексі, автомобілебудуванні, сільському господарстві, видавничій справі й т. п.)

3. Локальні інструменти податкового регулювання пов´язані з реалізацією регуляторного потенціалу кожного окремого податку або збору, що визначається вибором поєднання елементів податку й відповідним порядком обчислення податкових зобов´язань. Досить часто такі інструменти податкового регулювання неправомірно класифікують як податкові пільги. Разом з тим, власне пільгами вони не є, їх слід розглядати як регулятори, безпосередньо вбудовані в конструкцію податку.

Ця група засобів податкового регулювання включає в себе такі інструменти:

1) інструменти, пов´язані з об´єктом оподаткування. Сам факт введення того або іншого податку впливає на діяльність усіх тих платників, які мають відповідні об´єкти оподаткування (наприклад, відсутність у переліку підакзизних товарів певного виду товару означає й відсутність податкових зобов´язань з акцизного податку при здійсненні операцій з його виробництва або імпорту).

Встановлення об´єкта оподаткування у вигляді права власності на нерухоме майно стимулює платника до ефективного використання такого об´єкта або (за неможливості покриття витрат на сплату податку внаслідок низької ефективності використання предмета оподаткування або з інших джерел) до його відчуження на користь ефективного власника. Результатом цього є активізація процесів перерозподілу власності й підвищення ефективності використання таких об´єктів.

2) визначення складу платників податків. Масштаби податкового регулювання і його ефективність визначаються тим, наскільки повно охоплені податком потенційні платники. Слід розрізняти встановлений законодавством порядок визначення суб´єктів оподаткування (який є вбудованим у конструкцію податку механізмом) і звільнення від оподаткування окремих груп платників, що можна класифікувати як податкову пільгу. Характерною рисою ПДВ є встановлення нижнього порога обсягу оподатковуваних операцій, при перевищенні якого особа підлягає обов´язковій реєстрації як платник ПДВ (300 тис. грн за останні 12 календарних місяців). Наявність такого порога, з одного боку, дозволяє підприємствам з невеликими обсягами діяльності не сплачувати цей податок і не вести трудомісткий податковий облік, але з іншого, — унеможливлює для таких осіб компенсацію сум сплаченого ПДВ. Такий механізм також є елементом конструкції податку й не може бути розцінений як податкова пільга.

3) принципи встановлення і розмір ставки податку. У загальному випадку збільшення податкової ставки стримує дії платників, пов´язані зі збільшенням бази оподаткування. Зменшення ставок оподаткування, навпаки, стимулює суб´єкт господарювання, за інших рівних умов, до розширення масштабів таких дій. Одним з різновидів цієї підгрупи інструментів податкового регулювання є встановлення диференційованих ставок, що дає змогу регулювати податкове навантаження з урахуванням специфіки окремих складових об´єкта оподаткування (прикладом диференційованого підходу до встановлення ставок в Україні може бути податок з доходів фізичних осіб, основна і нульова ставка ПДВ, що є не пільгою, а особливим механізмом стимулювання експорту)

Крім розміру податкових ставок, серйозний регуляторний потенціал закладений у виборі методу їх встановлення.

Пропорційні ставки нейтральні стосовно платників, що мають різні розміри податкової бази, в них щонайкраще реалізований принцип рівнозначності та пропорційності оподаткування.

Встановлення прогресивних ставок сприяє перенесенню ваги оподаткування на платників, що мають більші розміри бази оподаткування. Основна відмінність прогресивних ставок від диференційованих полягає в тому, що різні ставки встановлюються залежно від розміру об´єкта оподаткування, але незалежно від його виду. У світовій практиці прогресивні ставки найбільш широко застосовуються в оподатковуванні доходів і майна фізичних осіб, оскільки їх використання дозволяє змістити навантаження оподаткування на громадян, що мають високі й надвисокі доходи при одночасному зниженні податкового навантаження на малозабезпечені верстви населення. Саме такий підхід забезпечує дотримання принципу соціальної справедливості оподаткування. (податок з доходів фізичних осіб – ставки 15 і 17%)

Застосування прогресивного оподаткування доходів юридичних осіб дискримінує прибуткові підприємства, у яких зростання прибутку призводить до збільшення податкових ставок. У результаті прибуткові підприємства прагнуть максимально занизити свої фінансові результати для цілей зниження оподаткування, і темпи розвитку економіки знижуються. Однак введення прогресивних ставок податків для юридичних осіб може мати й позитивні результати:

- знижені ставки податку на прибуток (дохід) корпорацій за невеликої бази оподаткування є потужним засобом підтримки малого бізнесу й низькорентабельних підприємств;

- прогресивне оподаткування може бути застосоване як допоміжний антимонопольний механізм (протидія надмірній концентрації й монополізації виробництва). У ресурсному оподаткуванні за допомогою прогресивних ставок може стримуватися зростання споживання окремих видів обмежених або непоновлюваних ресурсів.

Регресивне оподаткування передбачає зниження податкових ставок у міру збільшення бази оподаткування. Використання такого методу встановлення ставок стимулює платника до збільшення податкової бази. На макроекономічному рівні застосування регресивних ставок в оподаткуванні доходів (прибутку) юридичних осіб сприяє економічному зростанню, створенню додаткової кількості робочих місць, прискоренню процесів концентрації капіталу. Недоліки регресивного оподаткування: податковий тягар більшою мірою перекладається на низькорентабельні підприємства, що може призвести до їхньої збитковості й ліквідації, зниження надходжень коштів у дохідну частину бюджету. Проте регресивні ставки податку на прибуток корпорацій все-таки застосовуються у світовому оподаткуванні, щоправда, не в чистому виді, а в сполученні із прогресивними (у США застосовуються такі ставки податку на прибуток корпорацій: до 50 тис.дол. – 15%, до 75 тис.дол. – 25%, до 100 тис.дол. – 34%, до 335 тис.дол. – 39%, до 1 млн.дол. – 34%, до 15 млн.дол. – 35%, до 18,333 млн.дол. – 38%, понад 18,333 млн.дол. – 35%; у Великій Британії – до 10 тис.ф.ст. – 0%, до 50 тис.ф.ст. – 23,75%, до 300 тис.ф.ст. – 19%, до 1,5 млн.ф.ст. – 32,75%, понад1,5 млн.ф.ст. – 30%).*Джерело: European Tax Handbook 2004 / Juhani Kesti, L.L. M. Editor. — Amsterdam: International Bureau of Fiscal Documentation, 2004. — 754 p.

4) механізми, пов´язані з порядком обчислення бази оподаткування та податкових зобов´язань.

Практично в кожному податку є спеціальні механізми регулювання, які стимулюють або стримують певні дії платників за допомогою спеціальних правил обчислення бази оподаткування або податкових зобов´язань. Причому дія цих механізмів поширюється на всіх без винятку платників.

Чинним українським законодавством, так само, як і в більшості країн ЄС, передбачена можливість зменшення бази оподаткування на суму від´ємного значення об´єкта оподаткування (податку на прибуток підприємств) в попередніх податкових періодах (механізм перенесення збитків).

Такий механізм неправомірно відносити до категорії пільг з двох причин. По-перше, перенесення збитків є інструментом, застосування якого дозволено всім без винятку платникам без будь-яких додаткових умов і обмежень. По-друге, перенесення збитків сприяє реалізації принципу платоспроможності, який передбачає необхідність обкладання нетто-доходу, тобто доходу за виключенням пов´язаних з його одержанням витрат. Ще одним прикладом таких механізмів може бути право платників на податковий кредит, тобто зменшення суми податку на доходи фізичних осіб

Податкові пільги

Податкові пільги є одним з найбільш широко розповсюджених механізмів сучасного податкового регулювання. Характерними рисами податкових пільг як інструментів податкового регулювання є:

– обмежена сфера застосування. Податкова пільга — це один з елементів податку як економічної категорії. Кожна з податкових пільг жорстко "прив´язана" до відповідного податку і сфера її застосування обмежується винятково тим податком або збором, у механізм якого вона вбудована. Крім того, сфера застосування пільги обмежується спеціальними умовами, які визначають її потенційних користувачів;

– стимулююча спрямованість. На відміну від інших локальних механізмів податкового регулювання, податкові пільги спрямовані винятково на стимулювання платників шляхом зменшення їх податкових зобов´язань або створення інших, більш привілейованих порівняно з іншими платниками, умов оподаткування;

– екстериторіальність. Застосування пільг, на відміну від вільних економічних зон, не має спеціальних обмежень за територіальною ознакою. Вони використовуються на тій території, на якій справляється відповідний податок (на території всієї держави — для загальнодержавних податків і зборів або в межах адміністративно-територіальної одиниці — для місцевих податків і зборів);

– мобільність. Податкові пільги дають можливість достатньо оперативно коригувати умови оподаткування з метою забезпечення ефективної реалізації регулюючої функції податків, тобто вони можуть розглядатися як регулювальний податковий механізм тактичного характеру.

У широкому розумінні пільга є повним або частковим звільненням від дотримання встановлених законом загальних правил, виконання яких-небудь обов´язків.

Податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених ПК.

Податкова пільга надається шляхом:

а) податкового вирахування (знижки), що зменшує базу оподаткування до нарахування податку та збору;

б) зменшення податкового зобов'язання після нарахування податку та збору;

в) встановлення зниженої ставки податку та збору;

г) звільнення від сплати податку та збору.

Результатом застосування пільг може бути повне або часткове зменшення суми податкових зобов´язань платника, а також поліпшення фінансових показників його діяльності без зміни суми податку (збору), що підлягає сплаті до бюджету.

Світовою практикою вироблений комплекс принципів надання податкових пільг. Найбільш важливими серед них є такі:

- застосування податкових пільг не повинно мати вибірковий характер, у тому числі й залежно від форми власності платників. Індивідуально надані платнику пільги порушують принцип рівності в оподаткуванні;

- застосування пільг не повинно завдавати істотного збитку державним економічним інтересам, а їх введення має бути економічно обґрунтованим;

- при введенні пільг перевагу мають цільові пільги, застосування яких передбачає чітке цільове використання суми податку, яка залишається в розпорядженні платника;

- порядок дії та умови надання податкових пільг мають визначатися винятково в законодавчих актах і не підлягають істотним коригуванням на місцевому рівні;

- повноваження місцевих органів управління у сфері податкових пільг мають обмежуватися законодавством.

Класифікація податкових пільг:

1. За характером цілей податкової політики держави податкові пільги підрозділяються на дві групи: соціальні й економічні.

Соціальні пільги спрямовані на податкове стимулювання досягнення соціальних цілей. До них, зокрема, відносять пільги, надані окремим соціально незахищеним групам громадян: застосування податкової соціальної пільги у вигляді зменшення загального оподатковуваного доходу на 100, 150 або 200 % мінімальної місячної заробітної плати, пільги з податку на прибуток, надані підприємствам громадських організацій інвалідів; пільги, надані роботодавцям і застрахованим працівникам за договорами довгострокового страхування життя й недержавного пенсійного забезпечення; звільнення від ПДВ операцій поставки соціально-значущих товарів і послуг (вітчизняних продуктів дитячого харчування; товарів спеціального призначення для інвалідів, лікарських засобів і т. п.

До пільг економічного характеру відносять локальні інструменти податкового регулювання, реалізація яких сприяє досягненню цілей економічного характеру. До цієї групи включають будь-які пільги, спрямовані на стимулювання розвитку виробництва, інвестиційної діяльності, інновацій, поліпшення використання ресурсів і т. п. Прикладом пільг цього класу може бути звільнення від ПДВ операцій з безоплатного передання приладів, устаткування, матеріалів науковим установам і організаціям, а також вищим навчальним закладам III—IV рівня акредитації.

2. За критерієм призначення всі податкові пільги можуть бути класифіковані на дві групи: стимулювальні й підтримуючі.

Стимулювальні пільги спрямовані на заохочення дій платників, орієнтованих на вирішення загальнодержавних завдань.

Підтримуючі пільги спрямовані на полегшення податкового тягаря для окремих груп платників податків, що покликано забезпечити більш сприятливі (порівняно з іншими платниками) умови оподаткування для підтримки певного рівня конкурентоспроможності або мінімального рівня чистого доходу.

3. З погляду цільового використання коштів, що залишаються у підприємства внаслідок застосування податкових пільг, останні поділяються на цільові й нецільові. Перші з них надаються за умови використання сум, що звільняються від оподаткування, строго на цілі, визначені відповідним законодавчим актом. (звільнення від оподаткування прибутку видавництв, видавничих організацій, підприємств поліграфії, отриманого ними від діяльності з виготовлення на території України книжкової продукції, окрім продукції еротичного характеру, — за умов спрямування вивільнених у зв´язку з наданням податкових пільг коштів на переоснащення видавничо-поліграфічної бази).

4. За суб´єктами впливу податкові пільги можуть бути поділені на дві групи. Перша з них включає пільги, надані безпосередньо кінцевому одержувачу (стимулювання споживання), а друга — пільги, надані виробникам продукції (товарів, робіт, послуг) або суб´єктам підприємницької діяльності, які беруть участь у процесі реалізації таких товарів, робіт, послуг кінцевому споживачу (стимулювання виробництва й розподілу). В останньому випадку стимулюється безпосереднє споживання.

Прикладом такої ситуації є стимулювання податковими методами споживання продуктів дитячого харчування. Це завдання може бути вирішене як шляхом стимулювання виробництва (звільнення від оподаткування прибутку виробників дитячого харчування, стимулювання продажу (звільнення від ПДВ операцій поставки вітчизняних продуктів дитячого харчування, або ж стимулювання купівлі (можна передбачити варіант зменшення загального оподатковуваного доходу одного з батьків на документально підтверджену величину витрат на придбання таких продуктів).

При виборі конкретного варіанта податкового регулювання в таких ситуаціях загальним правилом є пріоритет у наданні пільги кінцевому споживачеві, тому що інтереси виробника далеко не завжди відповідають поставленому завданню.

5. Залежно від періоду дії всі податкові пільги можуть бути поділені на такі, період дії яких законодавством не визначений, і пільги тимчасового характеру.

6. За компетенцією встановлення податкові пільги поділяються на загальнодержавні й місцеві. Перші встановлюються на державному рівні актами законодавства, і діють на території всієї країни. Другі вводяться органами місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції на відповідній обмеженій території.

7. За формою надання, можна виділити вісім груп податкових пільг.

1) Звільнення від оподаткування окремих категорій платників податків — це пільга, надана за елементом "суб´єкт оподаткування". Сфера застосування цих пільг досить широка. Так, окремі категорії юридичних і фізичних осіб не є платниками земельного податку.

Різновидом пільг цієї групи є "податкові канікули". Це звільнення певних груп платників від оподаткування на визначений період. Призначення цієї пільги — надання податкової підтримки окремим секторам економіки або галузям, а також стимулювання інвестицій. В історії українського оподаткування податкові канікули застосовувалися для підприємств з іноземними інвестиціями, для новостворених підприємств (з податку на дохід), для сільгосптоваровиробників (фіксований сільськогосподарський податок), для суб´єктів СЕЗ і ТПР (з податку на прибуток і плати за землю).

2) Зменшення об´єкта оподаткування — це група пільг, що передбачає виключення з об´єкта оподаткування окремих його елементів, які в загальному випадку є складовою об´єкта оподаткування, але не враховуються при подальшому обчисленні податкових зобов´язань. Як приклад таких пільг можна навести перелік операцій, звільнених від ПДВ. До цієї групи також можна віднести, наприклад, звільнення від оподаткування прибутку, отриманого підприємствами й організаціями громадських організацій інвалідів.

3) Зменшення бази оподаткування. На відміну від попередньої групи податкових пільг, зменшення бази оподаткування не пов´язане з якимись конкретними елементами об´єкта (певними видами доходів — для податку на прибуток і ПДФО, окремими видами операцій — для ПДВ і т. п.). Йдеться про вирахування з бази оподаткування визначених законодавством сум. Різновидами пільг цієї групи є:

- встановлення неоподатковуваного мінімуму бази оподаткування. Сутність цієї пільги полягає в тому, що з бази оподаткування виключається однакова для всіх або диференційована за групами платників сума. Найчастіше така пільга застосовується в оподаткуванні доходів (переважно — громадян, але іноді і юридичних осіб) і майна. Певною мірою введення такої пільги пов´язане з реалізацією принципу справедливості оподаткування. В українському законодавстві неоподатковуваний мінімум доходів громадян (НМДГ) застосовувався до 2004 р. в прибутковому податку з громадян, а нині цей термін набув віртуального характеру, оскільки він застосовується не в оподаткуванні, а як постійна величина для обчислення сум адміністративних штрафів та граничної величини для застосування кримінальної відповідальності;

- встановлення неоподатковуваного максимуму бази оподаткування. За такої пільги база оподаткування зменшується на суму, що перевищує граничну величину. Такі пільги застосовуються в тому випадку, коли держава зацікавлена у збільшенні бази оподаткування. В Україні неоподатковуваний максимум установлений тільки для внесків на загальнодержавне соціальне, у т. ч. пенсійне, страхування.

- виключення з бази оподаткування визначених законодавством сум. Прикладом такої пільги є зменшення загального місячного оподатковуваного доходу фізичних осіб на суму податкової соціальної пільги;

- зменшення бази оподаткування шляхом виключення фактично понесених платником витрат певного виду (пільги у вигляді податкового кредиту, суть якого полягає саме у зменшенні розміру загального оподатковуваного доходу на суму фактично понесених платником витрат на певні цілі (довгострокове страхування життя, недержавне пенсійне забезпечення, іпотечне кредитування, медичне обслуговування та ін.). Водночас, слід зазначити, що використання власне терміна "податковий кредит" у цьому випадку явно не відповідає економічній сутності цієї податкової пільги).

4) Зменшення податкових ставок. У світовій практиці подібна пільга застосовується досить часто, частіше у встановлених випадках застосовується ставка, зменшена на 50 %. Її поширеність пов´язана з "прозорістю" застосування такої пільги і простотою її адміністрування. В українському оподаткуванні зниження податкових ставок застосовувалося до 2005 р. в оподаткуванні прибутку підприємств (20-відсоткова ставка податку або зниження базової ставки на 50 %), а також у платі за землю (ставка, зменшена на 50 %) при реалізації проектів у межах спеціальних територіальних режимів оподаткування (СЕЗ і ТПР)..

5) Застосування спеціальних методів податкового обліку. Надана платнику можливість зміни методу податкового обліку в загальному випадку може розглядатися як пільга, оскільки вона є винятком із загального правила.

6) Збільшення податкового (звітного) періоду. Однією з серйозних проблем українського оподаткування, з погляду платників, є скорочена (порівняно з закордонними країнами) тривалість базових податкових періодів за основними податками і зборами.

7) Зменшення суми податку, що підлягає сплаті. Ця група пільг пов´язана з порядком визначення суми податку, що перераховується до бюджету. Такі пільги поділяються на дві підгрупи.

Перша з них — виключення з обчисленої суми податку якоїсь її частини..

До другої підгрупи може бути віднесено зменшення суми податку, що підлягає сплаті, на величину понесених платником цільових витрат. Пільга у вигляді податкового кредиту широко застосовується за кордоном для стимулювання інвестиційної та інноваційної діяльності. Цей вид пільги може бути використаний також для стимулювання діяльності, пов´язаної зі здійсненням природоохоронних заходів, вирішенням соціальних завдань (створення нових робочих місць, у т. ч. для інвалідів, розвиток соціальної інфраструктури підприємств і т. п.).

У світовій практиці податкового стимулювання застосовується два види інвестиційного (інноваційного) податкового кредиту — простий податковий кредит, що передбачає зменшення суми податку на повну суму понесених цільових витрат або її частину, а також прирістний податковий кредит, суть якого полягає у зменшенні суми податку на суму (або її частку) приросту відповідних витрат у звітному періоді порівняно із встановленою базою (наприклад, фактичними витратами минулого періоду або середньогалузевими витратами). Простий податковий кредит стимулює будь-які витрати, здійснювані підприємством в обраному напрямку, а прирістний — тільки збільшення цих витрат. Тому за кордоном часто обидва види податкового кредиту використовуються одночасно.

8. Відстрочення й розстрочення сплати податкових зобов´язань. У загальному випадку відстрочення й розстрочення сплати податку є не пільгою, а механізмом податкового адміністрування. Практика надання відстрочення, розстрочення в Україні заснована на необхідності фінансової підтримки (а не стимулювання) суб´єкта господарювання. Суть такої зміни умов оподаткування полягає у зміні строків сплати суми податку за наявності законодавчо встановлених умов, на принципах кредитування (платність, терміновість, зворотність), що не тільки не зменшує суму податкового зобов´язання, а й збільшує її за рахунок відсотків.

Розмаїття податкових пільг дає можливість досить ефективно впливати на платників податків, коригуючи їхнє господарське поводження для досягнення економічних і соціальних цілей держави.

Водночас застосування податкових пільг як інструменту державного податкового регулювання має й серйозні недоліки, до яких відносять такі:

- податкові пільги суперечать принципу обов´язковості оподаткування, що призводить до нерівності різних платників податків (як фізичних, так і юридичних осіб) у взаєминах з державою і з приводу податків. У результаті тягар фінансування необхідних державних видатків перекладається на тих платників, пільги для яких не встановлені;

- надання податкових пільг зумовлює нерівність платників і з погляду їхніх конкурентних позицій. Справа в тому, що одержання платником податкових пільг, якими не можуть скористатися конкуренти, є конкурентною перевагою, що зароблена не самим платником, а надана йому державою. Іншими словами, надаючи окремим платникам або групам платників податкові пільги, держава втручається у конкурентну боротьбу, порушуючи ринкову рівновагу, що дестабілізує ситуацію на ринку;

- податкові пільги є найбільш нестабільним елементом податкової системи, вони постійно змінюються, переглядаються, скасовуються, скорочуються або доповнюються, у результаті структура податкової системи може бути викривлена, а планування і прогнозування податкового надходження (для держави) і податкових платежів (для платників) істотно ускладнюється.

Таким чином, ефективне регулювання економічних та соціальних процесів за допомогою податкових пільг потребує серйозного наукового обґрунтування з позиції системного підходу доцільності їх застосування в кожному конкретному випадку, а також оцінки порівняльної ефективності досягнення поставлених цілей за допомогою різних варіантів надання податкових пільг та в поєднанні з іншими інструментами державного регулювання.

 

ТЕМА 4. ПОДАТКОВЕ АДМІНІСТРУВАННЯ

1. Поняття, склад, об´єкти та суб´єкти податкового адміністрування

2. Адміністрування податкового зобов´язання

3. Податкове повідомлення та податкова вимога

4. Адміністрування податкового боргу

1. Поняття, склад, об´єкти та суб´єкти податкового адміністрування

Адміністрування податкових зобов´язань — це процедура реалізації прав і обов´язків суб´єктів податкового права щодо узгодження й погашення податкових зобов´язань.

У межах податкового адміністрування здійснюються такі дії: взяття на облік, декларування податкових зобов´язань, визначення податкових зобов´язань органами контролю, зміна строків виконання податкових зобов´язань, повернення зайво сплачених податків, стягнення несплачених податків, застосування забезпечувальних заходів (податкова застава, податкова порука, адміністративний арешт активів), оскарження рішень органів контролю і т. п.

Об´єктом адміністрування є процес узгодження й погашення податкових зобов´язань платників податків.

Метою адміністрування є забезпечення погашення податкових зобов´язань платників шляхом оптимального втручання в їхню господарську діяльність через застосування законодавчо встановлених механізмів і процедур.

Основним документом, який сьогодні регулює процес адміністрування податкових зобов´язань в Україні, є Податковий Кодекс (розділ ІІ).

Суб´єктами адміністрування податків є:

1) платники податків, у тому числі ті, на яких покладено обов´язок утримувати податки (так звані податкові агенти);

2) органи контролю;

3) органи стягнення.

У випадку стягнення податкового боргу в процес включаються органи стягнення. До таких відносять податкові органи (тобто податкові органи крім контролю здійснюють і стягнення), а в деяких випадках і органи державної виконавчої служби. До суб´єктів податкового адміністрування можна віднести й судові органи, які розглядають суперечки між платниками й органами контролю.

Податкове адміністрування починається з узяття платників податків на облік податковими органами, що є обов´язковою процедурою, необхідною для здійснення контролю за платниками податків, реалізації податкового планування на державному рівні й регулювання податкової системи.

Об