Внутрішньодержавне антиофшорне регулювання

Держави, чиї платники податків, рятуючись від податків, хо­ваються в податкових гаванях, намагаються удосконалювати зако­нодавство, щоб міцніше закрити перед своїми громадянами ворота "податкового раю". Введені правила і заборони поділяються на дві категорії. До першої відносяться розпорядження, які носять загаль­ний характер, до другої — особливі правила До останньої зарахову­ють нормативи, які регулюють використання податкових гаваней холдинговими компаніями і корпораціями, контрольованими іно­земцями. У податковому законодавстві США ці правила виділені в так званий підвідділ F (Subpart F).

Більшість договорів про уникнення подвійного оподатку­вання, укладених між країнами з високими податковими ставка­ми і країнами з низькими податками, останнім часом переглянуто. Результатом цього стало введення в них пункту (клаузули), який унеможливлює використання положень цих договорів резидента­ми третіх країн у їхніх спробах ухилитись від податків. Прикла­дом можуть стати двосторонні угоди між США і Британськими Віргінськими островами, між Кіпром і США, між США і Маль­тою, Великою Британією і Нідерландами, Канадою і Барбадосом.

Далі розглянемо заходи, вжиті різними державами щодо при­пинення спроб використання офшорних центрів для ухилення і втечі від сплати податків.

Сполучені Штати Америки

США виступили ініціатором і координатором проведення міжнародної компанії, спрямованої проти транснаціональних корпо­рацій і фізичних осіб, якіухиляються від сплати податків. Першіроз-порядження в цьому напрямі були ухвалені в Америці в 1934 і 1937 ро-

Розділ 2. Міжнародне оподаткування і офшорні центри

.^—— ■!■■«ІІМІИІ НІ ІД II І................................................................................................................................................................................................................................................................................................ ■■■ І «Чі—^^И^^—і^^»

ках. Ініціатором їх стала Служба внутрішнього доходу. Нині анти-офшорним регулюванням у США займається спеціально створений у рамках міністерства фінансів підвідділ F.

До 1960-х років поширилася практика ухилення від податку на доходи, одержані від продажу авторських прав, патентів, фірмових знаків і ноу-хау. Для її здійснення корпорації і фізичні особи успішно маніпулювали податковими угодами, укладеними між США й інши­ми країнами. Метод такого маніпулювання полягав ось у чому. Як по-середників зазвичай обирали Швейцарію чи Голландські Антили. До­ходи від розпорядження авторськими правами (які оподатковували­ся тоді в СІЛА 30% податком) переказували туди, де були низькі по­датки чи вони були відсутні взагалі.

Розглянемо випадок, коли німецький власник патенту віддає його в користування клієнту, який знаходиться в США. Власник па­тенту бажає одержувати за його використання доход, але податок з цього доходу не хоче сплачувати ні американській, ні німецькій владі. Для досягнення непорядної мети він робить таке:

1. Право на розпорядження патентом передає компанії А в Ліхтенштейні.

2. Компанія А в Ліхтенштейні переправляє цю ліцензію фіктивній швейцарській компанії, а та, в свою чергу, надає її в користування американській корпорації.

3. Корпорація в США виплачує відповідну суму грошей за використання патенту швейцарській компанії, ця сума не обкладається американським податком через умови дого­вору, укладеного між США і Швейцарією. Швейцарська, компанія виплачує еквівалент холдинговій компанії А в Ліхтенштейні. Компанія не платить у Швейцарії ніяких по­датків з доходів тому, що її доходи врівноважуються витра­тами у взаєморозрахунках з холдинговою компанією А в Ліхтенштейні.

4. У Ліхтенштейні компанія А не платить податок з доходу взагалі або виплачує в рік 0,1% від його величини. Роз­поділена частина прибутку оподаткуванню тут взагалі не підлятає. Компанія А займається нагромадженням для німецького власника плати зазикористання приналежного йому патенту.

Міжнародне оподаткування

Розділ 2. Міжнародне оподаткування і офшорні центри

 

Зрозуміло, у податкового відомства США така практика за­хоплення не викликає. Настільки ж мало ентузіазму викликає во­на й в інших країнах, де існують високі податкові ставки. У ре­зультаті з'явилися розпорядження, спрямовані на запобігання й обмеження таких махінацій. У США в 1992 р. був ухвалений за­кон про доход (Revenue Act 1992), зміст якого обмежує можли­вості використання податкових пільг, наданих Швейцарією аме­риканським фірмам. Однак залишилися можливості втечі від по­датків при використанні території Нідерландських Антил. У відповідь на це США уклали з Нідерландами податкову угоду, умови якої поширюються на Нідерландські Антили. У результаті можливості для американських ТНК переводити свої доходи без сплати податків на малі Антильські острови відчутно скоротили­ся. Прикладом США скористалася і Велика Британія.

Найбільшим результатом діяльності Служби внутрішнього доходу щодо боротьби з ухиленням і втечею від податків шляхом використання податкових гаваней вважають «доповідь Гордона». У цьому документі відбивається зростаюче занепокоєння з приво­ду фіскальних пільг і їхнього використання американськими платниками податків. Тут же відзначаються труднощі, пов'язані з виявленням випадків несприятливого використання податкових гаваней, а також перераховуються перешкоди, що заважають владі США припиняти й обмежувати спроби втечі і ухилення від податків, які вчиняють американські корпорації і приватні особи [95, с.198].

Доповідь Гордона містила в собі конкретні рекомендації. Першою з них стала пропозиція юридично уточнити і звузити термін "податкова гавань", зблизивши формулювання визначення цього терміна з дефініціями, прийнятими раніше в Німеччині, Японії й Австралії. Відділ іноземних операцій л Служби внутрішнього доходу США вивчив інформацію, зібрану в ЗО по­даткових гаванях, які використовують американські платники по­датків. Аналіз зібраної інформації дав невтішні результати. Вия­вилося, що навіть така респектабельна держава, як Швейцарська Конфедерація, створила умови, які виключають можливість іден­тифікації юридичних і фізичних осіб, зобов'язаних сплачувати податки. Ще гірша ситуація, на думку податкового відомства, на

Кайманах. Там взагалі неможливо встановити особистість влас­ника нерухомості. Дещо краще становище на Багамських Остро­вах і в Панамі. Ця інформація була зібрана в різних офшорних центрах з використанням як офіційних, так і неофіційних джерел. Відносно держав, які не виявили готовності співробітництва зі США і відмовилися від надання їм інформації, застосовуються наступні заходи впливу:

* збільшення податкових ставок на доходи резидентів оф­шорних центрів;

* скасування дозволу на застосування податкових заліків для зарубіжних філій американських корпорацій;

* скасування дозволу на відрахування з податкової бази ви­трат і втрат, задекларованих філіями американських кор­порацій, які функціонують в офшорних центрах доти, по­ки такий збиток не буде документально підтверджений;

* заборона польотів в офшорні центри для літаків, які нале­жать американським авіалініям.

Незалежно від доповіді Гордона, законодавча і виконавча влада США підготувала свої власні документи щодо офшорних центрів. Так, у комісіях Сенату розроблена і представлена до­повідь за назвою "Злочин і його таємниця: використання банків і компаній у податкових гаванях", а Департамент казначейства роз­робив документ, названий "Податкові гавані в Карибському ба­сейні". У цих двох документах особлива увага звернена на одер­жання максимально докладної інформації. Одним з конкретних результатів проведених досліджень стало створення спеціального центру в місті Ель Пасо, який займається збором податкової інформації, зокрема, стосовно офшорних центрів.

У 1979 р. Конгрес ухвалив закон про додержання таємниці за­рубіжними банками. Цей документ набув популярності під назвою закону про швейцарський банк. Відповідно до нього були введені штрафи до 500 тис. дол, тюремне ув'язнення до 5 років або те й інше одночасно для американського резидента, який користується рахун­ком у зарубіжному банку з метою ухилення від сплати податків. Рези­денти США за цим законом зобов'язані надавати владі щорічний звіт, який стосується іноземних банківських операцій, якщо величина вне­ску перевищує 1 тисячу доларів протягом даного календарного року.

 

Міжнародне оподаткування

Разом з тим американські комерційні банки, маклерські кон­тори й інші фінансові установи зобов'язані надавати звіт, у якому по­винні бути зазначені всі платежі і перекази (трансферти) в іноземній валюті, які перевищують 10 тис. дол. Крім того, митні органи вимага­ють надавати звіт про всі перекази в доларах та іноземній валюті за кордон, якщо їхня величина перевищує 10 тис. дол. Закон також ви­магає проведення контролю за приїжджими іноземцями, які підозрю­ються в привезенні понад 10 тис. дол, включаючи в цю суму як готівку, так і коштовності та цінні папери.

У США діє Закон "Про справедливе оподаткування і фіскальну відповідальність'' (The Tax Equity and Fiscal Responsibility Act — TEFRA), який містить окреме розпорядження, контроль над дотриман­ням якого покладений на Службу внутрішнього доходу. Дане розпоряд­ження обмежує можливості використання пільг і переваг, які виплива­ють з умов міжнародних угод, особливо в галузі оподаткування доходу. Надалі податкова реформа посилила розпорядження,'що регулюють можливості використання системи податкових заліків американськими фірмами, які мають іноземні філії. З причин політичного характеру зовсім ліквідована така пільга відносно корпорацій, які відкрили свої філії в Ірані, Лівії і на Кубі Американська Служба внутрішнього дохо­ду ще наприкінці 1980-х років стала звертати пильну увагу на інозем­ний капітал в США. Причиною такої уваги стали як фіскальні, так і суспільно-політичні міркування. Частина впливових політичних і гос­подарських керівників стала висловлювати думку, що американські умови інвестування капіталу надто сприятливі для іноземців, у засо­бах масової інформації почастилися висловлювання про "розпродаж Америки". Стандартним аргументом на користь такої думки стало придбання японцями Рокфеллерівського центру в Нью-Йорку.

Тому в кодекс внутрішнього доходу було введене положення, яке зобов'язує іноземні корпорації, які вклали капітал у США, нада­вати в розпорядження Служби внутрішнього доходу всі цікаві для неї відомості. Американським громадянам або резидентам, які во­лодіють п'ятьма і більше відсотками власності іноземної корпорації, поставлено в обов'язок щорічно заповнювати і представляти в роз­порядження Служби внутрішнього доходу звіт про доходи, складе­ний за визначеною владою формою (IRS Form 5471). Американські корпорації, які на 25% і більше є власністю іноземців, повинні нада-

Розділ 2. Міжнародне оподаткування і офшорні центри

вати владі особливі звіти відносно оподаткування доходів. Невико­нання цих розпоряджень призводить до серйозних покарань.

Англія.

Подібно до США, Велика Британія відноситься до держав, які першими помоли домагатися на міжнародній арені обмеження мож­ливості зловживання офшорними центрами. У цій країні зберігають­ся високі податкові ставки. Найбільш відомі англійські юристи, які займаються проблемами оподаткування, вважають, що британсь­кий податковий кодекс не буде захищати податкові гавані. Особливою спрямованістю проти офшорних центрів вирізняються закони про податки 1970 і 1988років. Останній з названих, діючий і понині, вима­гає, щоб британський резидент, який одержує доходи з-за кордону, був зобов'язаний сплачувати податки на них у Великій Британії. Тут був ухвалений фінансовий закон, який багато в чому відповідає амери­канським розпорядженням, які відносяться до запобігання ухиленню від сплати податків шляхом використання офшорних центрів. Іно­земні компанії підлягають оподатковуванню, якщо відповідно до англійських законів вони відповідають вимогам таким:

1) іноземна корпорація контролюється британською ком­панією;

2) британська компанія разом із британськими резидентами володіє не менше, ніж 10 відсотками власності контрольо­ваної іноземної корпорації;

3) контрольована іноземна корпорація — резидент держави або території з низьким рівнем оподаткування.

Низьким визнається такий рівень, висота якого становить менше ніж половину від рівня оподаткування- у Великій Британії.

Німеччина.

Ця країна знаходиться також у числі перших держав, які включи­лися в боротьбу з ухиленням від податків фізичних і юридичних осіб. Бундестаг ФРН щг в 1962 р. зажадав від уряду підготувати доповідь про наслідки зміни резидентства платниками податків і про розходжен­ня в рівнях оподаткування між країнами. У1964 р. був складений доку­мент, який являє собою звіт про становище в податкових гаванях. Через 1>ік був виданий декрет, який стосується переказу доходу і майна з ФРН

Міжнародне оподаткування

Розділ 2. Міжнародне оподаткування і офшорні центри

 

закардонУ1970р.,мнімецькимиданими,з20тш;.компаній\ство у Швейцари, 8 тис. виявилися пов'язаними з ФРН. Відлив дивідендів, го­норарів іроялті з ФРНу Швейцарію був натой час лавиноподібним. Це змусило Німеччину переглянути податкові угоди зі Швейцарською Кон­федерацією.

Однак такий перегляд приніс дуже скромні і незначні ре­зультати. Уряду ФРН довелося вдатися до більш рішучих і ефек­тивних заходів. Вони знайшли відображення в законі про обкла­дання зовнішньоекономічної діяльності (Aussensteuergesetz). Се­ред них такі:

♦ податковим службам наказано не визнавати реальним
рівеш» цін чи суму гонорарів, виплачуваних фінансово
пов'язаним між собою суб'єктам;

«розширена обмежена колись відповідальність за несплату прибуткового податку, податку на власність і податку на спадщину і дарування;

* введене правило, відповідно до якого емігрант з Німеччини,
який протягом п'яти років з десяти попередніх його виїзду в
"податковий рай" жив у Німеччині, залишається суб'єктом
сплати німецького прибуткового податку.

Така податкова відповідальність триває протягом перших 10 років у тих місцях, де немає податків або де вони низькі (такий період становить 5 років у випадку еміграції у Швейцарію). Крім то­го, якщо 50% капіталу чи голосів акціонерів у зарубіжній компанії, зареєстрованій у податковій гавані, належить німецькому резиден­ту, то дивіденди і всі інші види доходів підлягають оподаткуванню в Німеччині незалежно від того, розподілений прибуток чи ні. Це цілком збігається з правилом, установленим Службою внутрішньо­го доходу СІЛА.

Франція.

Франція ввела розпорядження, спрямовані проти зловживань перевагами податкових гаваней, у 1973 р. Ухвалене в тому ж році фінансове законодавство встановило, що доход, отриманий інозем­ною юридичною особою, яка має резиденцію у Франції, підлягає французькому оподаткуванню. Це стосується і доходів, отриманих за межами Франції. Законодавці, насамперед, подбали про те, щоб

обмежити можливість податкових зловживань з використанням по­даткових гаваней з боку артистів, діячів мистецтв і спортсменів. Не­визначеність, нечіткість таких розпоряджень залишається об'єктом критики, якз боку платників податків, так і з боку представників по­даткових служб.

У1980 р. був ухвалений закон про фінанси, що значно обмежив пільга і переваги, якими користуються фізичні і юридичні особи, які використовують послуга податкових гаваней. Закон вимагає, щоб французький резидент, який володіє прямо чи опосередковано не мен­ше, ніж 25 відсотками капіталу в зарубіжній компанії, що діє за межа­ми Франції в місцях, де існує "привілейована" система оподаткування, повинен сплачувати податки у Франції. Базою оподаткування є част­кова (у відсотках) участь у прибутку компанії незалежно від того, роз­поділяється прибуток між власниками чи інвестується. Привілейова­ною податковою системою визнана тут така, котра не оподатковує прибуток зовсім, або в якій податкові ставки на дві третини нижче від тих, які існують у Франції. Основи цього порядку оподаткування зберіїаються й понині.

Японія.

У1977 р. комісія з іноземних справ Нижньої палати японсь­кого парламенту ухвалила резолюцію щодо проблеми ухилення від податків, втечі від них і використання для цих цілей податкових гаваней. Після цього "Законом від 1 квітня 1978 року" було введене правове регулювання, яке обмежує можливості податкових зло­вживань з використанням таких держав і територій.

Міністерство фінансів визнало податковими гаванями 41 територію. Одночасно визнано, що низьким оподаткуванням варто вважати податкові ставки 25% і менше. 1 квітня 1992 р. згадані постанови Міністерства фінансів були скасовані, ко­жен окремий випадок податковим службам запропоновано розглядати окремо. Проте при цьому зберігаються два основні критерії:

* утримання органу управління компанії в країнах, які не обкладають податком доходи компанії;

* з'ясування, чи не спускається рівень оподаткування ком­панії в даній країні нижче 25%.

 

Міжнародне оподаткування

В обох випадках мова йде про компанії, зареєстровані у податкових гаванях, при цьому в цих компаніях 50% акцій чи капіталу повинні знаходитись у володінні японських рези­дентів.

Італія.

Міністерство фінансів Італії видало в 1992 р. постанову, у якій міститься перелік країн з пільговим оподаткуванням, що створюють на своїй території можливості ухилення від сплати податків. Ті самі проблеми порушує Кодекс прибуткового подат­ку, ухвалений у 1991 р. Проте італійське податкове законодав­ство не дає визначення (дефініції) ухилення від податків. Це ус­кладнює розмежування між такими термінами, як "податкове планування", "ухилення від сплати податків", "відхід від по­датків".

Італійське законодавство запозичило також 3 типи міжна­родних принципів, уже введених рядом країн з метою за­побігання зловживанням при використанні офшорних центрів, а саме:

1) ухвалені в США в 1962 р. розпорядження, за якими об­кладають податком фірми, що мають резиденції в офшор­них центрах;

2) принцип, визнаний країнами Європейського Союзу, відповідно до якого компаніям, які мають резиденцію в одній із країн ЄС, не дозволено віднімати з податкової ба­зи витрати, пов'язані з угодами, укладеними з ком­паніями, зареєстрованими в податкових гаванях;

3) розпорядження і правила, які мають силу в Бельгії, Люк­сембурзі і Нідерландах, поширюються на дивіденди, випла­чувані компаніями з резиденцією в податкових гаванях.

Відповідно до податкового законодавства Італії міністр фінансів має право визначати, які держави чи території варто відно­сити до таких, що мають пільгову систему оподаткування. Італійські підприємства, які беруть участь в угодах з компаніями, перерахова­ними в списках країн, віднесених до офшорних центрів, користу­ються в Італії набагато меншими привілеями, ніж ті, котрі не мають подібних партнерів.

Розділ 2. Міжнародне оподаткування і офшорні центри

Однак парадокс італійського "антирайського" регулювання по­лягає в тому, що зі списку країн, визнаних податковими гаванями, ви­ключені держави — члени Європейського Союзу. Тим часом загаль­новідомо, що Люксембург, Ірландія чи Бельгія у певних рамках про­понують інвесторам такі самі пільги, як і офшорні центри. Аналогічна проблема існує і в Пбралтара, який на міжнародній арені представле­ний Великою Британією, а тому може вважатися частиною Євро­пейського Союзу. Таку саму аналогію можна провести і щодо Мадей­ри, яка є частиною Португалії, а також островів у Ла-Манші, адміністративно пов'язаних з Великою Британією.

Обмеження, які містяться в Італійському податковому ко­дексі щодо податкових гаваней, не застосовуються у відношенні держав, з якими підписані договори про уникнення подвійного опо­даткування. Буває й так, що в цих договорах допускаються винятки. Як приклад, можна навести заключний протокол договору, укладе­ного між Італією і Люксембургом У ньому містяться положення про те, що умови договору не поширюються на холдингові ком­панії, які мають резиденцію в Люксембурзі.

У цілому італійські "антирайські" розпорядження не настільки суворі і ригористичні, як відповідні їм правила, ухвалені у Франції, Німеччині, Великій Британії, США чи Японії. їм також бракує чіткості, точних формулювань, що відкриває можливість для двоз­начних тлумачень. Усе це утворює правові діри і щілини, які дозво­ляють несумлінним платникам податків і їхнім радникам відшукува­ти лазіїжи в законодавстві й успішно ухилятись від сплати податків.

Запитання для самоконтролю

і. Визначте основні моделі договорів щодо уникнення подвійного оподаткування, з'ясуйте їх значення як інструмента мінімізації податків.

2. Що являє собою „шопінг" податкових угод?

3. Які існують методи обмеження операцій через офшорні центри в міжнародному масштабі?

4. Як має здійснюватися внутрішньодержавне антиофшор-не регулювання?

Міжнародне оподаткування

Розділ 3. Офшорні центри і відмивання «брудних» грошей

 

Розділ 3. Офшорні центри і відмивання «брудних» грошей