Міжнародно співробітництво в боротьбі

з відмиванням "брудних" грошей: становлення

Нормативно-правових основ

Величезні суми нелегальних доходів, які постійно накопичу­ються в сфері організованої злочинності та в тіньовій сфері еко­номіки, настільки ж постійно потребують легалізації. Без такої ле­галізації вся злочинно-корислива діяльність кримінальників і тіньовиків просто втратила б сенс. Тому що без легалізації злочинні елементи не можуть повною мірою скористатися своїм здобутком.

Легалізація чи відмивання грошей — це сукупність дій, які ма­ють на меті приховання справжнього джерела походження неле­гальних доходів, отриманих від злочинної діяльності і надання їм ознак законного походження. Методи, застосовувані при такій про­цедурі, найрізноманітніші — від простих до дуже витончених. Як уже вказувалося раніше, власники порівняно невеликих сум "бруд­них" грошей, які систематично надходять до рук злочинців, як пра­вило, при здійсненні різних угод розплачуються готівкою і намага­ються уникати фінансових установ. їхні партнери з брудного бізне­су вимагають сплати тільки готівкою, тому сама процедура відми­вання грошей стосується їх досить рідко. У ряді країн, де діяльність правоохоронних органів з розкриття економічних і корисливих зло­чинів малоефективна, злочинці часто такою процедурою взагалі не­хтують.

Однак у більшості високорозвинених індустріальних країн, де поліцейські служби працюють професійно й ефективно, а тому ступінь ризику викриття і притягнення до відповідальності висо­кий, настільки ж висока в злочинних елементів потреба в якнайш­видшому відмиванні злочинного здобутку. Від ступеня ефектив-

Розділ 3. Офшорні центри і відмивання «брудних» грошей

ності і професіоналізму правоохоронних органів залежить не тільки сама необхідність негайної легалізації "брудних" грошей, а й витонченість методів їхнього відмивання.

Методи відмивання грошей стають дедалі більш рафінова­ними і важко піддаються викриттю. Рівень і масштаби процедури відмивання грошей досягли в усьому світі настільки величезних розмірів, що стали загрозою стабільності окремих країн і зовнішньої безпеки цілих регіонів.

До найбільших небезпек, пов'язаних з процедурою відми­вання «брудних» грошей, відносяться:

• по-перше, дестабілізація економік окремих держав. Діяльність могутніх злочинних угруповань, які крутять мільярдами доларів, може (як це неодноразово трапляло­ся) спричинювати розлад валютної і митно-податкової сис­теми держави, падіння обмінного курсу національної валю­ти. Масове відмивання нелегальних доходів часто призво­дить до порушення принципів господарської конкуренції, а також до деформації і перекосів у функціонуванні всієї ма-кроекономічної системи держави. Усе це неминуче супро­воджується підкупом і корупцією державної адміністрації, яка бере участь у регламентації окремих галузей госпо­дарської діяльності. У кінцевому підсумку цілі сектори еко­номіки виявляються в руках злочинних угруповань;

• по-друге, відмивання грошей, яке відбувається переваж­но в кредитно-фінансових установах, головним чином у банках, неминуче призводить до підриву банківської сис­теми, зумовлюючи в деяких випадках банкрутство ряду банків чи нанесення їм фінансових збитків. Воно спричинює явища корупції банківських службовців, які здійснюють підозрілі операції, а це саме собою підштов­хує їх до прийняття економічно необгрунтованих рішень, які наносять фінансовий збиток, чи до інших службових зловживань. Як наслідок втрачається довіра вкладників до кредитної системи в цій країні (згадаємо, наприклад, гучні афери з втратами вкладниками своїх грошей у шах­райських операціях банків "МММ" у Росії, "Елайс", "Са­ламандра" в Україні), що в результаті підриває довіру до

Міжнародне оподаткування

самої держави і її фінансової системи з боку світового співтовариства;

• по-третє, відмивання «брудних» грошей, як уже було відзначено вище, додає прискорення зростанню і розвитку організованої злочинності.

Широкомасштабне відмивання нелегальних доходів давно вже стало загальносвітовою проблемою, яка потребує вирішення з боку всіх держав світу. Але насамперед треба, щоб самі держави визнали це діяння злочинним і внесли відповідні зміни і допов­нення у своє внутрішнє законодавство. Саме від цього став зале­жати успіх боротьби з цим серйозним і небезпечним видом зло­чинів в усьому світі.

Головним спонукальним мотивом, який підштовхнув уряди багатьох країн об'єднати зусилля у боротьбі з міжнародною зло­чинністю майже століття тому, була заклопотаність, зумовлена по­ширенням на всій планеті торгівлі опіумом. Напередодні Першої світової війни (у 1912 р.) була укладена міжнародна Конвенція в справах, пов'язаних з торгівлею цією наркотичною речовиною, а в 1931 році вона була замінена новою Конвенцією, яка обмежувала і регулювала виробництво і розподіл у масштабі планети медика­ментів, які містять наркотичні речовини.

Після закінчення Другої світової війни ініціативу в боротьбі з поширенням наркотиків, а разом з нею і з відмиванням «бруд­них» грошей, узяла на себе Організація Об'єднаних Націй. Наріжним каменем, закладеним у фундамент міжнародного зако­нодавства з цієї проблеми, вважають Єдину Конвенцію Об'єдна­них Націй про одурманюючі засоби, прийняту в 1961 p., згодом доповнену і змінену Протоколом 1972 р. Доповнення значно роз­ширили перелік одурманюючих засобів, які підлягають забороні. До таких поряд з опіумом і похідними від нього речовинами включено синтетичні одурманюючі речовини, а також вироби з кокаїну та індійських конопель.

Другим найважливішим правовим актом, який регулює про­блеми, пов'язані з боротьбою проти наркобізнесу, є Конвенція ООН про психотропні засоби 1971 p., яка значно розширює сферу міжнародного контролю на великий перелік синтетичних нарко­тиків. Цей документ ратифікували понад 140 держав.

Розділ 3. Офшорні центри і відмивання «брудних» грошей

Однак триваюче зростання наркобізнесу, розширення його географічних кордонів, дедалі більш витончені і небезпечні фор­ми цього злочинного бізнесу змусили Організацію Об'єднаних Націй знову повернутися до вирішення цієї проблеми. За пропо­зицією Венесуели, Генеральна Асамблея ООН у грудні 1984 р. у спеціально ухваленій Резолюції доручила Раді ООН невідкладно приступити до розробки проекту нової Конвенції. Через два роки, у 1986 p., Комісія з проблем боротьби з поширенням одурманюю­чих засобів ООН в ухваленій Резолюції виділила 14 елементів майбутнього проекту Конвенції.

Після напруженої і тривалої роботи, яка включає консуль­тації з численними експертами, фахівцями-кримінологами, в 1988 р. проект був підготовлений. У листопаді того ж року у Відні була скликана Конференція ООН з боротьби з нелегальним обо­ротом одурманюючих і психотропних речовин. Конференція за­вершилася одноголосним ухваленням тексту міжнародного дого­вору, який відомий в усьому світі як Віденська Конвенція. Вона складається з 34 статей і Додатка.

Відразу ж після її підписання 106 державами вона одержала ви­соку оцінку цілого ряду видатних державних і політичних діячів світу. Проте її офіційне набуття законної сили затягаюся ще на два ро­ки. Саме стільки часу пішло на те, щоб її ратифікували як мінімум 20 держав. Нині до цієї Конвенції приєдналася більшість держав плане­ти. Важливо, що цей документ підписали і ратифікували країни, які здобули в усьому світі репутацію головних постачальників наркотич­них речовин, — Афганістан, Болівія, Індія, Іран, Колумбія, Мьянма (кол.Бірма), Марокко, Мексика, Непал, Пакистан та ін. Усі ці країни взяли на себе зобов'язання активно боротися з виробництвом, транс­портуванням і торгівлею наркотиками і всіляко сприяти іншим дер­жавам і міжнародним організаціям у боротьбі з цим злом.

Важливо, що сам термін "брудні гроші" у Конвенції 1988 р. не використовується. Таке поняття на той час ще не ввійшло в нормативну лексику, його відносили швидше до професійного жаргону. У ряді мов такого словосполучення ще не знали. Лише поступово це поняття стало проникати в різні мови, причому не

* Див. Додаток 5.

41 Ч

Міжнародне оподаткування

Розділ 3. Офшорні центри і відмивання «брудних» грошей

 

тільки шляхом дослівного перекладу, а й шляхом його переосмис­лення. Ось чому в різних мовах цей термін звучить по-різному.

У тексті Конвенції "брудні гроші" позначені як "майно, яке бере початок від злочину", а склад цього злочину сформульова­ний так: "Обмін чи передача майна за умови поінформованості про те, що це майно походить від злочину чи злочинів, перерахо­ваних у пункті "а" даного параграфа, або в співучасті в такому зло­чині чи злочинах, скоєних з метою приховання чи маскування не­легального походження даного майна, а також надання будь-якої допомоги особам, які беруть участь у здійсненні згаданого злочи­ну чи злочинів для того, щоб ці особи уникли карного пересліду­вання за свої вчинки". Таким чином, стаття 3 Конвенції вказує на те, що згадане майно не обов'язково повинно бути в грошовій формі. "Брудні гроші" — лише одна з модифікацій, один з видів існування майна, одержаного злочинно.

Важливою, новаторською і дуже цінною рисою Конвенції стала її вимога, щоб злочини відмивання грошей, усі інші злочи­ни, пов'язані з обігом наркотиків, розглядалися судами всіх дер­жав — учасниць Конвенції з особливою старанністю. Так, у п'ято­му параграфі статті 3 сказано:

"Сторони підтверджують, що їхні суди й інші установи, які здійснюють функції судової влади, братимуть до уваги як обтяжу­ючі обставини... такі фактичні обставини, як

a) співучасть у здійсненні злочину організованою групою, до якої входить злочинець;

b) співучасть злочинця в інших міжнародних організованих злочинних діях;

c) співучасть злочинця в інших незаконних діях, пов'язаних із здійсненням злочинів;

d) застосування злочинцем сили чи знаряддя;

є) факт, що злочинець виконував функції публічної влади і злочин пов'язаний з виконанням ним посадових обов'язків;

f) залучення до злочинну діяльність або використання непо­внолітніх;

g) факт, що злочин здійснений у виправній установі, в сис­темі освіти, в дитячих чи підліткових установах або в

їхній безпосередній близькості чи в місцях, які викорис­товуються учнями шкіл і студентами з метою освіти, за­нять спортом чи суспільною діяльністю;

h) попередні обвинувачувальні вироки, особливо за подібні злочини як за кордоном, так і в себе в країні — в обсязі, який пе­редбачений вітчизняним законодавством".

Крім визнання відмивання грошей кримінально карним зло­чином, Віденська конвенція містить ще одне важливе нововведен­ня: вона вимагає введення в законодавчі акти країн-учасниць ста­тей про екстрадицію (видачу) винних у здійснені такого злочину, а також конфіскації майна злочинців. До моменту підписання і ра­тифікації Конвенції в кримінальних кодексах більшості країн таких заходів у відношенні "відмивателів" грошей передбачено не було.

Вимога екстрадиції злочинців і конфіскації "брудних" гро­шей і всілякого іншого майна, набутого злочинним шляхом, вик­ликала жваву полеміку в колах юристів різних країн. Справа в тому, що, згідно із законодавством ряду країн, особи, підозрювані в здійснені злочинів у бюджетно-фінансовому середовищі, вза­галі не підлягали видачі. Таким чином, у "відмивателів" грошей залишалася лазівка видавати себе у випадку викриття їхніх махінацій за цілком "безвинних" порушників правил фінансових операцій. Щоб позбавити їх подібного шансу, укладачі Віденсь­кої конвенції в параграфі 10 тієї самої третьої статті ввели спеціальне положення, згідно з яким "злочини, згадані в даній статті, не будуть визнаватися злочинами в бюджетній сфері, політичними злочинами або вчиненими з політичних спонукань за умови, що це не призводить до порушення Конституції й ос­новних принципів вітчизняного законодавства". У тому самому параграфі перераховуються ознаки, за якими можна відрізнити відмивання грошей від правопорушень у фінансово-бюджетній сфері і політичних злочинах.

Важливе значення для реалізації принципів, закладених у Віденській Конвенції, мало й те, в яких термінах і якою мовою ви­кладені основні її положення. Текст конвенції не рекомендує, а зо­бов'язує учасників цієї міжнародної угоди пристосувати свої за­конодавчі акти до положень і вимог конвенції. Негайно ж після ратифікації цього важливого документа законодавство Великої

Міжнародне оподаткування

Британії і ряду інших країн було доповнене статтями, які за своїм змістом відповідали статті 3 Віденської конвенції.

Це відноситься також і до вимоги про конфіскацію майна, знарядь злочину і спорядження, призначених для здійснення злочину. Про це прямо сказано в статті 5 Конвенції. Тут же мо­ва йде про саму процедуру конфіскації, про порядок її проведен­ня державами — учасницями Конвенції, а також про порядок взаємодії правоохоронних органів різних країн у боротьбі з міжнародною злочинністю. Формулювання цієї статті катего­ричні і недвозначні, вони прямо вказують на мету згаданої про­цедури — знешкоджити злочинців шляхом вилучення в них фінансових коштів, а також позбавити їх фізичної здатності про­довжувати кримінальну діяльність, позбавити їх можливості збільшувати нелегально набуте багатство, запобігати можли­вості продовжувати злочинну діяльність шляхом створення пе­решкод при оплаті діяльності співучасників злочинів, а також захистити суспільство шляхом обмеження торгівлі заборонени­ми виробами". Перший параграф п'ятої статті починається з ка­тегоричної вимоги: "Кожна із Сторін вживає заходів, які вважає необхідними, для виконання процедури конфіскації". Далі пере­раховані види злочинних доходів, які підлягають вилученню при проведенні цієї процедури, рішуче вимагаючи від учасників угоди включення в їхнє законодавство статті про конфіскацію незаконно набутого майна. Віденська конвенція одночасно зали­шає за ними право вибору, у якій формі її робити: або шляхом безпосереднього вилучення злочинних доходів, або у формі конфіскації будь-якого майна, вартість якого дорівнює доходам, що підлягають вилученню.

Перший варіант конфіскації майна передбачений на той ви­падок, коли конфіскація злочинного здобутку здійснюється за по­становою судових інстанцій Сторони, яка одержала запит. Вона зобов'язана це зробити незалежно від того, чи винесла про це по­станову Сторона-запитувач, чи ні. Укладачі Віденської конвенції врахували той факт, що судові й інші інстанції ряду країн через сформовані традиції чи існуюче законодавство відмовляються по­вторювати постанови судових органів інших країн. Таким чином, п'ята стаття усуває цю перешкоду.

Розділ 3. Офшорні центри і відмивання «брудних» грошей

■ і■ її— ■ - - ^- -..

За другим варіантом, конфіскація «брудних» грошей здійснюється відповідно до постанови судових органів Сторони-запитувача. Ряд країн, серед них Велика Британія, доповнили своє законодавство, виходячи з букви і духу Віденської конвенції, статтями, які дозволяють приймати до виконання постанови і ви­роки про конфіскацію незаконно отриманого майна, винесені іншими державами — учасницями Конвенції.

Важливість і новизна статті 5 виявляється ще й в особливо­му акценті, зробленому на тому, що вона вимагає від країн — учас­ниць Конвенції обов'язкової участі в міжнародному співробітництві з питань конфіскації незаконно набутого майна. Обов'язок такої взаємодії повинен бути зафіксований у законо­давчих актах країн, які підписали Конвенцію. Такий обов'язок Сторони повинні закріпити у своєму законодавстві в будь-якому випадку — і коли в законодавстві цієї країни вже є статті, які ви­магають конфіскації "брудних" грошей, і коли таких статей там немає. Далі, у Конвенції пропонується всім учасникам укладати між собою двосторонні угоди про міжнародне співробітництво в цій сфері.

У тій же статті робиться спроба вирішити дуже складну юридичну проблему — процедуру конфіскації злочинного здобут­ку. Справа в тому, що в різних країнах існує різний порядок про­ведення такої процедури: в одних вилучають і конфіскують май­ко, отримане злочинним шляхом, в інших — грошовий еквівалент, що дорівнює вартості підлягаючого конфіскації майна, а в третіх країнах застосовують обидві названі форми конфіскації. Учасни­кам Віденської конвенції пропонується на вибір одна зі згаданих процедур чи обидві відразу. Одночасно була передбачена мож­ливість внесення в текст Конвенції змін і доповнень, які розши­рюють можливості проведення цієї важливої процедури. Такі зміни Сторони можуть пропонувати Генеральному Секретареві ООН, а Секретаріат ООН зобов'язаний їх розглядати, допрацьо­вувати і виносити на суд усіх учасників для вирішення питання про доцільність їхнього прийняття.

Не обійдена стороною і така важлива проблема, як остаточ­ний розподіл конфіскованого в злочинців майна і його викорис­тання. Складність цієї проблеми полягає в тому, що конфіскація

Міжнародне оподаткування

"брудних" грошей — це підсумок спільних зусиль правоохоронних органів ряду країн, і тому цілком закономірно виникає питання про порядок розподілу конфіскованих грошей чи іншого майна. Конвенція залишає на розсуд держав-учасниць встановлення принципів і процедури розподілу. Як правило, ця проблема зва­жується відповідно до законів тієї країни, яка здійснила конфіскацію. Сторони — учасниці Конвенції запрошуються до ук­ладення між собою окремих угод з приводу розподілу конфіскова­ного в злочинців майна. На практиці ця проблема вирішується по-різному. В одних країнах таке майно підлягає поверненню в доход держави, яка здійснила конфіскацію майна чи грошей, а в США, наприклад, воно дістається місцевим чи федеральним органам правосуддя або частково чи цілком передається різним міжнарод­ним організаціям. Сполучені Штати виступають за дотримання принципу розподілу конфіскованого майна між усіма державами, які брали участь у його розшуку, покаранні злочинців і незалежно від того, на чиїй території виявлене і конфісковане майно. Це, на думку Держдепартаменту США, стало б стимулом для посилення боротьби з відмиванням грошей у міжнародному масштабі.

Ідея стимулювати правоохоронні органи різних країн за успіхи в розшуку і конфіскації "брудних" грошей ("заробляти для самих себе") знаходить чимало прихильників, хоча дехто за­стерігає проти можливих зловживань у цій справі з боку право­охоронців.

Статті, які слідують за 5 статею Віденської конвенції, при­свячені організації і самій процедурі міжнародного співробітництва правоохорЦщих органів у боротьбі з відмиван­ням грошей. У статті Т^ререраховано цілий набір видів співробітництва і надання взаємної допомоги. Тут і зняття пока­зань свідків, і пошуки доказів, передача зібраної документації, арешт і вилучення майна і грошей, огляд місця події і передача інформації, а також багато чого іншого. Ця ж стаття передбачає доступ до банківської документації, до звітності компаній і підприємств іноземних країн. Тут же на кожного учасника Кон­венції накладається обов'язок ввести у своє законодавство прави­ла чи розпорядження, які забезпечують доступ правоохоронним органам до банківської документації, незважаючи на прийняті за-

Розділ 3. Офшорні центри і відмивання «брудних» грошей

кони про банківську таємницю, або змінити в цьому напрям-і самі закони. У цілому зазначена стаття дуже докладно загострює увагу на деталях міжнародного співробітництва з даної проблеми. Тут же сформульовані причини, з яких одна Сторона може відмо­вити в допомозі іншій Стороні. Мета такої деталізації - захисти­ти інтереси Сторони, яка одержала іноземний запит про надання правової допомоги. Однак, незважаючи на докладний виклад де­талей, які стосуються умов міжнародної взаємодопомоги, пробле­ма співробітництва між правоохоронними органами різних країн настільки складна, що не піддається вирішенню в рамках однієї міжнародної Конвенції. Тому держави — її учасниці укладають додаткові угоди з окремих питань. Міжнародна практика вже на­раховує багато десятків таких договорів і угод.

Особливо важливого значення розглянуті статті набули для тих країн і регіонів планети, де міжнародне співробітництво в такій сфері не застосовувалося. Без згаданих статей Віденської конвенції успішна боротьба з відмиванням грошей у цих куточках земної кулі виявилася б просто неможливою.

Серйозним внеском у справу інтернаціоналізації боротьби з відмиванням грошей стали положення про видачу винних чи підозрюваних у здійсненні цього злочину, тобто положення про екстрадицію. Відповідно до міжнародного права, екстрадиція оз­начає видачу особи, звинуваченої в здійсненні злочину чи вже за­судженої судом за його здійснення, з метою засудження чи ггриве-дення вироку у законну силу в країні, де здійснений цей злочин. У статті 6 міститься вимога про те, що діяння, визнане злочинним за законодавством країни-учасниці Конвенції й оголошене злочи­ном у статтях тієї самої Конвенції, повинно бути визнане злочи­ном, за здійснення якого винний чи підозрюваний у ньому пови­нен підлягати екстрадиції за будь-яким договором про екстра­дицію, якщо такий уже укладений між Сторонами. Таке зо­бов'язання учасники Віденської конвенції прийняли відносно звинувачуваних і підозрюваних у здійсненні тяжких злочинів, до яких вони віднесли і відмивання злочинного прибутку. Вже одне це положення було для того часу Новаторським, надзвичайно важ-ливим і сміливим підходом до організації міжнародного співробітництва в боротьбі з організованою злочинністю. Учасни-

Міжнародне оподаткування

ки Конвенції гарантували, що положення про екстрадицію "відмивателів" грошей буде включено в тексти всіх угод, які бу­дуть укладені між Сторонами з проблем міжнародного співробітництва.

Ще під час роботи Віденської конференції розгорілася дис­кусія з питання: чи підлягають екстрадиції в іншу країну громадя­ни тієї країни, у якій вони ховаються від правосуддя? Частина учасників Конференції висловилася за видачу таких осіб, але більшість делегацій не підтримала цю вимогу, посилаючись на причини юридичного характеру. Тому в параграфі 9 статті 6 міститься докладно викладена вимога про те, що Сторона, на те­риторії якої знаходиться підозрюваний у здійсненні злочину, по­винна його або видати, або покарати відповідно до свого внутрішнього законодавства. Це положення ввійшло в повсяк­денну практику боротьби з міжнародною злочинністю.

На думку видатних юристів, Віденська конвенція 1988 р. відіграла важливу роль у розвитку міжнародного права і стала серйозним внеском в організацію інтернаціонального співробітництва в боротьбі з наркобізнесом і відмиванням грошей.

Інший важливий документ, який основою міжнародного співробітництва в боротьбі з наднаціональною організованою зло­чинністю, — "Конвенція в справах про відмивання доходів, отрима­них від здійснення злочину, їх виявлення, вилучення і конфіскацію", підписана в Страсбурзі 18 листопада 1990 р. Цей до­кумент, підготовлений Комітетом експертів Ради Європи, містить 44 статті, які мають обов'язковий характер для держав, які підписа­ли і ратифікували цю Конвенцію. Фахівці з права розцінюють цей документ як найбільш повний перелік розпоряджень і правил, який охоплює всі етапи юридичної процедури — від початку розслідуван­ня до винесення вироку і конфіскації «брудних» грошей.

У Преамбулі Конвенції прямо говориться про те, що мета її полягає в позбавленні міжнародних злочинних угруповань їхнього злочинного здобутку й у створенні для досягнення цієї мети діючої системи міжнародного співробітництва. Зміст її багато в чому до­повнює і розвиває положення, викладені у Віденській конвенції ООН 1988 p., але разом з тим включає важливі, принципово відмінні від неї положення. Конвенція Ради Європи не просто ви-