Запобігання втечі й ухиленню від податків

Останніми десятиріччами спостерігалося помітне посилення законотворчої діяльності, пов'язаної з проблемою втечі й ухилення від податків у міжнародному масштабі. Причиною стало посилення тенденції до прагнення юридичних і фізичних осіб знизити свої по­даткові зобов'язання з метою використання заощаджених коштів

Розділ 2. Міжнародне оподаткування і офшорні центри

як додаткового джерела фінансування. Відповіддю на це стало вжи­вання заходів, здатних захистити цілісність і досягнутий рівень бю­джетних надходжень. Зіткнення інтерегів платника податків і дер­жави дедалі частіше спонукає платника податків використовувати можливість спрощеного переказу капітали за кордон, а також по­легшеної можливості виїзду туди ж Зростаюча інтернаціоналізація фінансових угод полегшує можливість втечі від податків. Поглиб­лення конфлпсгу між державною скарбницею і платниками по­датків сприяє пошукам і використанню прогалин і дір у податково­му законодавстві, а також використанню офшорних центрів.

Не дивно, що в такій ситуації ряд держав виступили з міжнародною ініціативою, спрямованою на запобігання втечі і ухилення від сплати податків. Ця проблема знайшла відображен­ня в діяльності Комітету зі справ бюджетів країн ОЕСР, у фунда­ментальній доповіді якого ("Втеча і ухилення від податків") були викладені принципи податкової політики. Вона знайшла відобра­ження і в діяльності ООН. Скликана цією організацією група ек­спертів, що вивчає податкову політику під кутом зору взаємин індустріально розвинутих країн з країнами, які розвиваються, вказала на значення міжнародного співробітництва в справі про­тидії несплаті податків. Ця група функціонує під назвою «Експер­ти міжнародного співробітництва».

Проблема запобігання втечі й ухиленню від сплати — одна з центральних для Ради Європи, Міжамериканського Центру Подат­кових Адміністраторів (СІАТ), Міжнародної Фінансової Асоціації (IFA). Узагальнюючою працею, підготовленою групою експертів, стала доповідь про міжнародну втечу від податки* [118]. Вона включає висновки досліджень, проведених у країнах, які були представлені на міжнародній конференції.

Ці висновки спираються на матеріали, які містяться в національних доповідях 16 європейських країн, 3 країн Латинсь­кої Америки, 2 — Північної Америки, а також Гонконгу, Японії, Австралії, Нової Зеландії, Ізраїлю й Індонезії.

Втрати для державних бюджетів, спричинені несплатою по­датків, дуже відчутні. Дані, наведені в доповідях, свідчать, що втрати бюджету від ухилення від податків, становлять у Фінляндії щорічно 3% загальної суми податкових надходжень, у

 

Міжнародне оподаткування

США — 10%, Канаді — 10%, Великої Британії — від 3 до 3,5 млрд фунтів стерлінгів на рік, у Гонконгу ці втрати оцінюють у 60 млн дол, у Франції, за свідченням міністра фінансів, скарбни­ця недобирає з цих причин 23% податкових надходжень.

Статистичні дані, які наводяться урядами, неповні і не завжди піддаються порівнянню. Не менш складною є проблема ви­явлення масштабів міжнародних фінансових операцій, а також іно­земних інвестицій. Усе це потребує обережності в підході до кількісної оцінки втечі від податків, а також ефективності у вико­ристанні офшорних зон. Податкова система кожної окремої країни має у своєму розпорядженні показники, які дозволяють оцінити стан податкової дисципліни її громадян, але цих показників недо­статньо для оцінки такого явища в міжнародному масштабі. З фор­мальної точки зору платник податків повинен діяти так, щоб на ос­нові діючих законів і розпоряджень відгородити себе від претензій з боку податкової і судової влади. Правовий підхід особливо ефек­тивний у тих державах, де цивільне законодавство містить чітку і прозору класифікацію комерційно-фінансової діяльності і де кон­ституційні основи створили фундамент діючого виконання вимог податкового законодавства.'

Майже всі країни визнають за своїм платником податків право на таку організацію свого бізнесу і своєї діяльності, яка за­безпечує сплату ним самого мінімального податку. З цим пов'яза­не право вибору певної організаційної форми господарської діяльності. У той же час ігнорування платником податків загаль­нообов'язкових норм розцінюється як зловживання законами.

Теорія зловживання законодавством особливо чітко пред­ставлена в податкових системах Аргентини, Нідерландів, Франції, Німеччини й Португалії. Інтерпретації такого зловживання відрізняються між собою. У Німеччині і Франції злочинний мотив (свідоме ухилення від податків) повинен бути пов'язаний з невідповідністю обраної форми діяльності з метою досягнення вигідного господарського результату, тобто мова йде про свідомий вибір для цієї мети юридично неправильної форми діяльності.

Для ефективної боротьби з податковими зловживаннями необхідні чіткі визначення, яка з дій може бути кваліфікована як ухилення від податку, а яка — як легальний спосіб зменшення по-

Розділ 2. Міжнародне оподаткування і офшорні центри

даткового тягаря. Це особливо актуально для держав Латинської Америки, де юридичні норми, які стосуються запобігання втечі від податків, дуже вільно інтерпретуються в судових процесах.

Боротьба з ухиленням від податків пов'язан, насамперед, із встановленням (ідентифікацією) власника доходу, що змушує подат­кові відомства одержувати інформацію з найрізноманітніших джерел.

Очевидно, що в таких країнах, як США, Канада чи Україна, у яких податкова система значною мірою спирається на складену платниками декларацію; податкові служби мають великий доступ до необхідної їм інформації. Є країни, в яких встановлений за­гальний обов'язок інформування про доходи, отримані протягом фінансового року. Така інформація дає можливість податковим відомствам ідентифікувати незадекларовані доходи чи кваліфіку­вати як злочин факт незаповнення декларації, що є одним зі спо­собів ухилення від сплати податків. Така інформація особливо ко­рисна у відношенні таких форм доходу, як гонорари чи плата за використання патенту.

З метою припинення ухилення від податків у деяких держа­вах введені особливі правові норми. Фінансове законодавство Бра­нили, наприклад, вимагає, щоб про кожний грошовий переказ за кордон було заявлено податковому відомству. У Німеччині також існує вимога негайно повідомляти податкові служби про ведення бізнесу за кордоном чи про участь в іноземному підприємстві. У США податкова декларація містить пункти, заповнення яких допо­магає ідентифікувати процедуру ухилення чи втечі від податків.

Багато держав вважають валютний контроль істотним елемен­том боротьби з ухиленням від податків. До таких країн відносяться Австралія, Австрія, Бразилія, Данія, Франція, Греція, Норвегія, Но­на Зеландія, Ізраїль, Португалія, Швеція, Україна, Росія. Форми і масштаби такого контролю в різних країнах варіюють між собою — ПІД обов'язку повідомлення про валютні операції до їхньої заборони, поки платник не розрахується з податковими відомствами. Однак у деяких державах податкові органи не мають доступу до інформації, икон) володіють органи, що здійснюють валютний контроль. Проте скрізь діє правило, за яким переказ резидентами свого доходу за кор­дон чи трансферт капіталу іноземних компаній дозволяються тільки пили виконання податкових зобов'язань.

Міжнародне оподаткування

Перераховані заходи являють собою загальну податкову си­стему окремих країн і не мають на меті вирішення проблем, пов'язаних з міжнародним ухиленням чи втечею від податків. То­му більшість країн вжило особливих заходів, які дозволили боро­тися з таким злом у міжнародному масштабі.

Якщо мова заходить про міжнародне ухилення від податків, головна проблема полягає у встановленні податковими органами самого факту порушення податкового законодавства. Труднощі часто породжують ситуації, коли місцева компанія контролюється фірмою, розташованою в країні, що надає податковий кредит ком­паніям, які одержують доход від іноземних філій і відділень. Це створює можливості одержання істотних фінансових вигод.

У основі своїй податкові зобов'язання пов'язані зі статусом платника податків. Повна податкова відповідальність юридичних осіб залежить від місця розташування їхніх резиденцій чи місця розміщення їхнього фактичного управління. З цієї причини плат­ники податків прагнуть залишити країну із суворим податковим режимом і переселитися в країну з легким оподаткуванням, яки­ми і є офшорні центри. У дійсності офшорні центри часто викори­стовуються для втечі від податків без усякого наміру ухилятися від них. Так, замість того, щоб переказувати свої доходи з інозем­них джерел (дивіденди чи гонорари) у країни з високим оподат­куванням, їх направляють у холдингові компанії в офшорних цен­трах. Використання таких центрів призводить до того, що цей дохід акумулюється без податкового тягаря (або з невеликим опо­даткуванням) і надалі використовується як джерело майбутніх капіталовкладень.

Багато держав докладають особливих зусиль для створення законодавчої бази в галузі оподаткування і виявляють велику тур­боту щодо стягування податків. Ці ж країни роблять усе необхідне для зведення до мінімуму фактів ухилення від податків. Заходи в цьому напрямку проводяться в рамках внутрішнього законодавст­ва і міжнародних угод відносно проблем ухилення від податків, особливо країн — членів Європейського Союзу. Комісія Євро­пейського Союзу пов'язує проблему ухилення від податків з їхньою гармонізацією в рамках ЄС, а в ширшому значенні — із за­безпеченням умов об'єктивної конкуренції в міжнародному мас-

Розділ 2. Міжнародне оподаткування і офшорні центри

штабі. Фінансовий комітет ОЕСР проводить дослідження з про­блеми ухилення від сплати податків. Не викликає сумніву, що та­ка велика увага до даної проблеми в Західній Європі багато в чому зумовлена введенням у країнах ЄС загальної грошової одиниці — евро. Країни ЄС приходять до розуміння, що відмова від регулю­вання ринку капіталів і відсутність можливості впливу на переказ капіталу стає причиною широкомасштабного ухилення від сплати податків. Виходячи з таких уявлень, податкові відомства особливу увагу приділяють багатонаціональним корпораціям, діяльність яких створює сприятливий ґрунт для ухилення від податків. Не­має ні найменших ознак того, що явище ухилення від податків зменшується як у масштабі окремих країн, так і на міжнародному рівні. Навпаки, як самі платники податків, так і адвокати - подат­кові радники — дедалі більше зацікавлені в подальшому його роз­ширенні. Зацікавлені в цьому особи створюють дедалі досконалу систему банківських і фінансових послуг, поліпшений доступ до інформації, зручні засоби зв'язку і насамперед — офшорні центри. Найпоширенішим виправданням для фізичних і юридичних осіб, які ухиляються від сплати податків чи уникають їх, слугує поси­лання на високі податкові зобов'язання.

Запитання для самоконтролю

1. Як визначається термін „втеча від податків"?

2. Які існують критерії розмежування легальної та неле­гальної втечі від податків?

3. Які характерні риси ухилення від податків?

4. Які існують форми та методи ухилення від податків?

5. Як здійснюється запобігання втечі й ухилення від по­датків?

Міжнародне оподаткування

Розділ 2. Міжнародне оподаткування і офшорні центри

 

Глава 5. Способи використання офшорних центрів

Ключові поняття

Класифікація використання офшорних центрів: юридичні та аксіологічні критерії, організаційно-правові та фінансово-еко­номічні критерії; трансферт прибутку; ротаційна компанія; „зміна місця проживання".

В економічній науці, правознавстві й повсякденній практиці звичайно виділяють чотири способи використання офшорних центрів. Вони включають як цілком легальні способи з точки зо­ру податкового законодавства, так і адміністративно заборонені і навіть злочинні.

По-перше, офшорні центри можуть використовуватись без будь-яких мотивацій фіскального характеру, коли мова йде про операції, які не впливають на виплату національних податків. При­кладом може бути функціонування в офшорному центрі амери­канського банку (чи його відділення), який цілком залишається платником податків у скарбницю США. Зрозуміло, таке викорис­тання офшорного центру цілком вкладається в рамки закону.

По-друге, можливе використання офшорних центрів з виго­дою для платника податків і одночасно в повній відповідності до закону. Прикладом може стати звільнення від податків, надане в офшорних центрах компаніям на визначений період з метою інве­стування ними в промислове виробництво економічно відсталих країн, у яких найчастіше і функціонують ці центри.

По-третє, можна вести мову про використання таких центрів у процесі реалізації міжнародного податкового плануван­ня (international tax planning), застосовуваного з метою пошуку оптимальних рішень у сфері оподаткування для корпорацій, фінансових груп чи фізичних осіб. Такі дії спираються на викори­стання дір у податковому чи адміністративному законодавстві або здійснюються в розрахунку на труднощі передачі владою різних країн податкової інформації, а також на заплутаність і тяганину при проведенні такої процедури.

По-четверте, як особливий спосіб використання офшорних центрів визнається податкове шахрайство, яке є злочинним діян­ням. Це акт, за допомогою якого платник незаконним шляхом

прагне ухилитися від покладеного на нього обов'язку сплати по­датків, наприклад, шляхом недекларування своїх доходів. Такі дії переслідуються законом.

Вищевикладене відноситься до класифікації використання оф­шорних центрів з юридичної і моральної (аксіологічної) точки зору.

З організаційно-правового і фінансово-економічного боку, а також з практико-юридичної точки зору звичайно виділяють чо­тири основних способи використання офшорних центрів:

трансферт прибутку шляхом заниження або завищення цін закупівлі і продажу товарів і послуг, а також витрат на утримання персоналу;

1) використання ротаційних компаній;

2) маніпулювання міжнародними угодами;

3) зміна місця проживання шляхом переселення (часто фіктивного) в офшорний центр з метою несплати індивідуального прибуткового податку.