Заходи, прийняті в міжнародному масштабі

Розробка і вживання заходів з протидії ухиленню від сплати податків з використанням при цюму офшорних центрів стали однією з головних цілей фінансових органів багатьох країн. Загаль-шминано, що такі дії повинні мати як внутрішньодержавний, так і Міжнародний характер. У другому з названих варіантів потрібна ко­ординація зусиль у рамках існуючих міжнародних організацій, а та­кож укладення спеціальних угод між двома або великою кількістю держав.

До найбільш впливових міжнародних організацій, які при­ступили до протидії зловживанням, що відбуваються в офшорних центрах, відносяться Європейський Союз та Організація Еко­номічного Співробітництва і Розвитку (ОЁСР). До держав, які уклали двосторонні і багатосторонні угоди з даної проблеми, підносяться США, Японія, Канада, Франція, Німеччина й Велика Нританія.

 

Міжнародне оподаткування

Європейський Союз уже багато років займається проблемою ухилення від сплати податків. Результати таких зусиль втілилися в рапорти і науково-методичні розробки, які з'явилися вперше в 1973 р. і присвячені проблемі оподаткування холдингових компаній. У висновках, які містяться в цьому документі, констатована наявність держав, у яких оподаткування холдингових компаній здійснюється за нижчими ставками, ніж в інших країнах. Серед держав, які ввели більш привабливі умови для таких платників податків, був назва­ний Люксембург. Державам—учасницям угоди рекомендовано до­магатися гармонізації податкових зобов'язань. Однак результати виявилися дуже скромними: податкова ставка для холдингових компаній у Люксембурзі, яка становила 0,32%, була підвищена до мінімуму — 10%.

Комісія Європейського Союзу при кожному зручному випад­ку наполягала на тому, що бажано ввести в практику принципи фіскальної справедливості, які б "були здатні запобігати фіскальним шахрайствам й ухиленню від сплати податків". Вона звернула увагу на те, що високі податкові ставки призводять до відтоку капіталів із країн Європейського Союзу. Тут же вказано на доцільність обме­ження можливостей офшорних центрів, пов'язаних зі зловживання­ми в частині несплати податків. Конкретним просуванням на цьому шляху були сформульовані Францією і Німеччиною вимоги до Люксембургу про зміну згаданого вище рівня податкової ставки для холдингових компаній. Від проведення таких змін було поставлено в залежність заплановане тоді розміщення в Люксембурзі Монетар­ного Фонду Європейського Союзу. В іншій доповіді, датованій тим же 1973 роком, Комісія Союзу критично оцінила податкові маніпу­ляції, практиковані багатонаціональними корпораціями. Комісія назвала факти використання корпораціями для цієї мети офшорних центрів, а також відзначила величину фінансових втрат для бюд­жетних надходжень різних країн. У листопаді 1977 р. Рада Європи опублікувала директиви, які стосуються даної проблеми. Вони ставили в обов'язок податковим службам країн Європейського Со­юзу обмінюватися між собою інформацією, але залишали в даному документі одну серйозну прогалину: було дозволено відмовляти в передачі інформації, якщо таке пред'явлення інформації призводи­ло до порушення комерційної таємниці чи виникала погроза

Розділ 2. Міжнародне оподаткування і офшорні центри

суспільним інтересам. Разом з тим було рекомендовано розвивати широкі зв'язки між податковими інспекторами різних країн, прак­тикувати обмін досвідом і вивчення практичних досягнень у ліквідації податкових збитків.

Широке коло призначеної для обміну інформації про сплату податків передбачене у модельному договорі ОЕСР, який становить основу для укладання двосторонніх угод про уникнення подвійного оподаткування. Переважна більшість таких угод (а їх було укладено до моменту підготовки модельного договору близько тисячі), містить розпорядження щодо обміну інформацією про податки. Од­нак для держав, які не уклали договорів щодо податків (а це сто­сується безлічі офшорних центрів), постанови модельного договору не мають якого-небудь значення.

Багатонаціональні корпорації, які використовують офшорні центри, як великий подарунок приймають досить часту відмову урядів ряду країн надавати податковим службам країн-резидентів цікаву для них інформацію, а також випадки здійснення перешкод у зборі інформації щодо сплати податків. Якщо, наприклад, яка-не-будь багатонаціональна компанія походженням із Австрії має філії тс у США, так і на Багамських Островах, то зусилля США одержа­ти інформацію про діяльність цієї компанії на Багамських Островах наштовхуються на дуже холодний прийом з боку австрійської вла­ди, Наприклад, Австрійський уряд дає зрозуміти, що готовий підтримати зусилля американської влади, але тільки в тому випад­ку, якщо американські податковці наведуть докази того, що діяльністьданої австрійської фірми на Багамських Островах пору-шуєавстрійське податкове законодавство.

Більше того, ряд держав увели в себе розпорядження, які особливо гарантують захист інтересів вітчизняних компаній в час-тшіі збереження в таємниці їхньої документації, а також інформації про їхнюдіяльність. Власне кажучи, вона виявляється закритою для податкових та інших відомств іншої держави. Прикладом може ста­ти англійський закон 1980 p. (British Protection of Trading Interests Act), а також розпорядження французького уряду, видані в тому ж році. У цих документах, зокрема, зафіксовано, що екстериторіальні домагання, які містяться в іноземних юридичних актах, не шдляга-иль виконанню стосовно резидентів, які знаходяться в юрисдикції

Міжнародне оподаткування

Розділ 2. Міжнародне оподаткування і офшорні центри

 

французького уряду. Настільки широке формулювання може бути витлумачене як виказ відмови в доступі до фінансових документів і в контролі над бухгалтерським діловодством. Шведський адміністративний суд також визнав несумісним із законом збирання податкової інформації на території даної країни, що роблять пред­ставники іноземних податкових служб.

Потреба в одержанні податкової інформації за кордоном потребує підвищення кваліфікації з боку працівників податкових відомств. Американська служба внутрішнього доходу ввела спеціальне навчання для своїх співробітників з проблеми ухилен­ня від податків, що практикується багатонаціональними корпо­раціями. У рамках такої підготовки слухачів ознайомлюють з по­датковою практикою іноземних країн, організовують для них зустрічі зі співробітниками таких компаній, демонструють прямо на місцях, як функціонує механізм дотримання банківської таємниці й особлива увага приділяється розкриттю механізму ви­користання філіями цих компаній офшорних центрів. Це тим більше необхідно, оскільки офшорні центри вміло використову­ють огріхи і промахи у функціонуванні податкових служб, зайня­тих збиранням необхідної їм інформації. Свідченням того може бути реалізація проекту "офшорна зона", проведена американсь­кою службою внутрішнього доходу (IRS). Тривалість його ре­алізації становила 10 років, а метою проекту було ослаблення привабливості для неплатників податків таких місць, як, напри­клад, Багамські Острови. Ефект виявився більше ніж скромним. Ряд гучних судових справ, проведених за матеріалами, зібраними в ході реалізації цього проекту, закінчився вироком не на користь Служби внутрішнього доходу. Досить назвати справу Марголіса. Департамент юстиції США висунув проти нього звинувачення в нелегальному ухиленні від податків шляхом використання оф­шорного центру, яким є Нідерландські Антили. Однак у резуль­таті судового процесу, який продовжувався 6 місяців і був надзви­чайно складним, Марголіс виявився на волі. Це — був перший у США судовий процес з кримінальної справи, предметом якої був державний позов. У другій справі, яка стосується рахунків амери­канських банків на Багамських Островах, американський суд відмовився від визначення міри покарання на основі того, що

представлені звинуваченням документи були отримані незаконо (тобто за допомогою несанкціонованого зовнішнього спостере­ження з боку детективів і крадіжки секретних документів).

Разом з тим, використовуючи своє привілейоване становище і провідну роль у світовій економіці, США роблять ефективний тиск на деякі держави, у яких американські платники податків ховають свої капітали. Так, спираючись на відповідний законодавчий акт, схвалений конгресом (Caribbean Basin Elonomic Recovery Act), США змусили 24 мМ-держави, які всі є де-факто офшорними центрами, підписати з Ва­шингтоном угоду про обмін податковою інформацією. Ці дані, передані за вимогою Казначейства чи Департаменту кхлиції, відносяться не тільки до податків і фінансів, а й до відмивання «брудних» грошей, торгівлі наркотиками й організованої злочинності

Сполучені Штати Америки, Франція та Індія належать до нечис-лених країн, які офіційно санкціонували податкове виказування і ввели винагороду за надання інформації про неплатників податків. Так, Служ­ба внутрішнього доходу уже виплатила 500 тис. дол 578 інформаторам. Кодекс Законів Франції містить загальні положення, які допускають винагороду інформаторам, а за індійськими законами інформатор має право одержати 10 — 20% від суми, стягненої державою за його заявою від неплатника податків.

Полювання за інформацією відносно неплатників податків може приносити для співробітників податкових служб не­сподівані сюрпризи. Два французьких митники, які намагалися здобути перелік вкладників швейцарського банку й опинилися з цією метою на території Швейцарії, одержали судові вироки. Подібна доля спонукала й двох службовців швейцарського банку, які передали кілька магнітофонних записів французькій митній • владі в обмін на грошову винагороду.

Крім згаданої вище роботи над підготовкою умов модельного Договору, ОЕСР проводила і проводить донині аналітико-дослідницькі роботи щодо боротьби з втечею й ухиленням від по­датків. З цією метою створений спеціальний орган — Робоча група, яка в 1977 р. була перетворена на Комітет із проблем стягування по­датків. До цього Комітету входять представники податкових органів країн ОЕСР. Результатом таких зусиль є проведене з 1987 р. дослідження за назвою "Проблема Міжнародного ухилення і втечі

Міжнародне оподаткування

Розділ 2. Міжнародне оподаткування і офшорні центри

 

від податків". Цей Комітет також аналізує специфічні види і методи такої діяльності, особливо пов'язані з використанням неплатниками податків офшорних зон; найбільше його цікавлять зловживання, по­становами, вміщеними в договорах про уникнення подвійного оподат­кування.

Країни — члени ОЕСР обмінюються між собою досвідом бороть­би з нелегальною практикою податкових зловживань, а також надають одна одній матеріали і документи з цієї проблеми. Але, незважаючи на ці зусилля, вони відчувають труднощі, коли справа доходить до вираження згоди на прийняття спільних директив, спрямованих на запобігання ухи­ленню і втечі від податків. Це пов'язане, поряд з іншим, із серйозною про­блемою дотримання національного суверенітету — з одного боку, а з іншого — з чисто формальними труднощами з лінгвістичного питання у зв'язку з необхідністю використання, як мінімум, 15 мов, включаючи фінську і японську.

Тому конвенція ОЕСР про адміністративну взаємодопомогу з проблем оподаткування (Convention on Mutual Administrative Assistance in Tax Matters) не одержала надто активного визнання з бо­ку країн, які її підписали. Деякі з них виступили згодом проти цього документа, у тому числі такі держави, як Велика Британія, Австралія, Люксембург, Німеччина і Швейцарія. У свою чергу, США прийняли тільки ту частину угоди, якзстосується обміну інформацією, тоді як Норвегія і Швеція підписали документ у цілому. У той же час Швей­царське співтовариство охорони інвесторів висловилося за створення міжнародної поліції, яка буде займатися боротьбою із втечею від по­датків — Інтерфінполу (Interfinpol), фіскального аналога Інтерполу.

Концепція про адміністративну взаємодопомогу з проблем опо­даткування зазнає критики з таких причин:

1) вона надає доступ різним державам до джерел інформації ще до початку слідства і порушення кримінальної справи;

2) вона передбачає обмін інформацією, залишаючи в невіданні платників податків, позбавляючи їх тим самим можливості подання пояснень;

3) вона допускає можливість зловживання відносно зібраних даних, а також конфіденційності торгових угод;

4) вона має багатонаціональний характер, хоча окремі держави не досягли гармонізації податкового законодавства [86, с 10].

Заради справедливості необхідно відзначити, що міжнарод­них організацій, які займаються боротьбою з ухиленням від сплати податків, не так уже й багато. З них можна згадати групу чотирьох (Франція, Німеччина, США й Англія), а також Співтовариство По­даткових Адміністраторів країн Тихого океану (Австралія, Японія, Канада, а також США). Крім того, укладена двостороння угода між американською Службою внутрішнього доходу й англійськими по­датковими органами. Ця угода передбачає взаємний доступ до інформації кожної з цих двох країн. Згодом вона була розширена залу­ченням до її учасників Франції, Німеччини і Норвегії. Німеччина зай­шла в цьому напрямі настільки далеко, що призначила в США свого податкового аташе. Його завданням стало спостереження за змінами у функціонуванні американської податкової системи, а також надання допомога в реалізації постанов податкової угоди, укладеної між США і Німеччиною.

Прикладом тісного спшробітництва двох держав у галузі стяг­нення податків є СІЛА і Канада Тут практикується бухгалтерський контроль над платниками податків, які одночасно одержують прибу­ток у цих двох країнах. У зростаючій кількості заведених справ амери­канська Служба внутрішнього доходу натискує на американські і ка­надські банки, щоб одержати доступ до рахунків клієнтів, які користу­ються послугами офшорних центрів. Тиск США поширюється і на інші країни, такі як Швейцарія, Велика Британія чи Гонконг.

Більшість малих держав Карибського басейну вважає, що у відно­синах зі Сполученими Штатами має місце односпрямована передача інформації, зрозуміло, у бік США. Останні, однак, у багатьох випадках ускладнюють одержання фінансової інформації, яка стосується меш­канців островів Карибського басейну, які ведуть бізнес у США. Нерідко причина такого становища — відсутність у цих держав досить кваліфіко­ваних працівників податкових відомств, здатних почати і довести до успішного завершення збирання у США необхідної податкової інфор­мації. Ні для кого не секрет, що Сполучені Штати домоглися згоди на доступ до податкової інформації від Коста-Ріки, Домініканської Рес­публіки, Гренади, Гвіани, Гондурасу, Ямайки і Санта Люсії тільки в ре­зультаті здійсненого на них тиску. Точно так само Ґуам, Маршаллові Острови і Самоа в Тихому океані погодилися на переказ інформації щодо несплати податків, замість певних американських концесій. Вер-

Міжнародне оподаткування

ховний Суд США пішов ще далі, ухвалюючи постанову, відповідно до якої агенти ФБР мають право на екстрадицію підозрюваних у фіскальному шахрайстві на території СІЛА, наприклад, у втечі від по­датків, яка визнається злочином. Така акція може бути розпочата навіть у тому випадку, коли це спричинює порушення міжнародного права.