Функції державного податкового менеджменту

Функції державного податкового менеджменту можна позначити як напрямки діяльності з управління податковою системою держави з метою забезпечення необхідних надходжень до бюджету держави й досягнення ефективного розвитку економіки держави.

Аналіз літератури показав, що сьогодні не вироблено єдиної позиції відносно визначення функцій державного податкового менеджменту.

Зокрема, М. Карп та Г. Ісаншина виділяють серед функцій державного податкового менеджменту функції планування, організації, координації, стимулювання та контролю. Податкове планування на державному рівні, з погляду М.Карп, передбачає аналіз надходження податків, тенденцій та факторів зростання бази оподаткування і на цій основі визначення обсягу податкових надходжень до бюджетів. Організація як функція управління податковою системою знаходить вираження у виборі та формуванні системи органів управління, порядку їх підпорядкованості, встановленні прав та обов´язків кожного органу. У ширшому розумінні ця функція передбачає також розробку нових методів оподаткування, наприклад, зміну бази, ставки, податкових пільг, порядку подачі декларації і т. п. Результат виконання функції організації полягає в утворенні структури органів управління, закріпленої в відповідних положеннях, посадових інструкціях та інших нормативних документах. Координація у сфері управління податковою системою означає забезпечення єдності дій податкових органів з усунення диспропорцій у передбачених бюджетом планових завданнях щодо податків та зборів. Стимулювання у податковому менеджменті проявляється в задоволенні суспільних інтересів шляхом сплати підприємствами, організаціями та населенням податків та зборів до державного бюджету. Податковий контроль — це встановлена законодавством сукупність методів та засобів управління податкових органів щодо перевірки фінансових, податкових та пов´язаних з ними суб´єктів господарства з метою мобілізації податкових платежів до бюджету.

Функція координації є однією зі складових функцій планування, організації й контролю податкової системи держави, тобто, по суті, підфункцією цих функцій, тому окреме її виділення не зовсім виправдане. Беручи до уваги те, що об´єктом державного податкового менеджменту виступає податкова система держави, аналогічних висновків можна дійти і щодо функції стимулювання платників податків.

З огляду на викладене, функції державного податкового менеджменту можна визначити в такий спосіб (рис.1).

 

Рис. 1. Функції державного податкового менеджменту

 

Функція планування податкової системи полягає, насамперед, у розробці законодавчих нормативних актів, які регламентують порядок організації й функціонування податкової системи держави на основі обраної податкової політики держави. Для виконання цієї функції розробляються концептуальні основи оподаткування в державі, тобто визначається податкова політика, яка залежить від обраної моделі економічного розвитку держави.

У світовій практиці розвинених країн виділяють дві основні моделі ринкової економіки, що забезпечують економічний і соціальний прогрес суспільства. Це ліберальна модель і соціально орієнтована модель, які розрізняються, насамперед, за ступенем державного регулювання економіки.

До ознак ліберальної моделі, заснованої на незначному втручанні держави, відносять: мінімальну кількість підприємств державного сектору; максимальну свободу суб´єктів господарювання; мінімальну участь держави у вирішенні соціальних завдань. При цьому регулювання має монетарний характер і обмежується, як правило, макроекономічними процесами. Така модель (при досягненні вихідного високого рівня розвитку економіки) дає змогу забезпечити гідний рівень життя більшості громадян. Державний патерналізм (від лат. paternus — батьківський) охоплює тільки бідні верстви населення. Ця модель діє в США, близькі до неї моделі Англії та Франції.

Соціально орієнтована модель відрізняється більшим ступенем державного регулювання економіки: їй властивий значний державний сектор; ринкові "правила гри" відрізняються високим ступенем регламентації; державою регулюються не тільки макроекономічні процеси, але й окремі сфери діяльності суб´єктів господарювання; державний патерналізм охоплює практично всіх членів суспільства, гарантуючи певний рівень задоволення потреб населення у житлі, послугах охорони здоров´я, освіти й культури, забезпечення зайнятості. Ця модель властива Німеччині, Норвегії, Швеції, Австрії, з нею багато спільного має японська модель, що також базується на політиці активного втручання держави в економіку, але орієнтована не на особисті інтереси окремої людини, а на пріоритети колективу (благополуччя компанії) і родини.

Таким чином, сутність тієї або іншої моделі визначається економічною й соціальною роллю держави в розвитку суспільства.

Від обраної моделі ринкової системи господарювання залежить податкова місткість виробництва й доходів держави. Перехід до еволюційного формування соціально орієнтованої ринкової системи передбачає, що держава вважає за необхідне забезпечувати потреби суспільства в безкоштовній освіті, охороні здоров´я та інших соціальних послугах і тому повинна мати у своєму розпорядженні відповідне бюджетне фінансування.

Якщо держава виходить з мінімізації втручання в соціально-економічні процеси, то бюджетна потреба у фінансуванні соціально-культурних заходів стає незначною й основний тягар їх оплати перекладається на населення. У цьому випадку (і за інших рівних умов) доходи бюджету, сформовані в основному за рахунок податкових надходжень, можуть бути зменшені.

В Україні на офіційному рівні не проголошена модель економіки, яка діє сьогодні і до якої держава прагне в перспективі, однак виходячи із сукупності ознак, властивих економіці України на сучасному етапі, можна дійти висновку, що зараз економіка України найбільш близька до соціально орієнтованої моделі. А з цього випливає, що податкова політика України має передбачати значні надходження до бюджету для реалізації економічних і соціальних функцій держави.

Оскільки податкова політика держави забезпечує формування дохідної частини бюджету, вона перебуває у взаємозв´язку з бюджетною політикою держави. Отже, другим фактором, що впливає на податкову політику держави, виступає тип бюджетної політики держави.

У теорії виділяють два типи бюджетної політики держави: бюджет за можливостями (бездефіцитний) і бюджет за потребами (дефіцитний). Типи бюджетної політики держави розрізняються концепцією формування доходів і витрат бюджету.

Бюджетна політика "бюджет за можливостями" передбачає, що видаткова частина бюджету формується відповідно до граничних розмірів дохідної частини бюджету. У зв´язку із цим витрати бюджету перебувають у прямій залежності від дохідної частини бюджету, при цьому застосовуються два напрямки підтримки збалансованості бюджету. У першому напрямку видаткова частина бюджету коригується під граничну суму встановленої дохідної частини бюджету, у другому — дохідна частина бюджету коригується під встановлену видаткову частину бюджету.

У бюджетній політиці "бюджет за потребами" видаткова частина бюджету не перебуває в прямій залежності від його дохідної частини, що призводить до незбалансованості бюджету й перевищення видаткової частини бюджету над дохідною.

Можна помітити, що за другого напряму бюджетної політики "бюджет за потребами" державна податкова політика буде орієнтована на максимальну суму стягнення податкових платежів, оскільки вона має забезпечувати повне покриття видаткової частини бюджету, а у випадку обрання першого напряму бюджетної політики "бюджет за можливостями" державна податкова політика може бути більш гнучкою.

Аналіз принципів формування бюджетної політики в Україні дає змогу зробити висновок, що нині бюджетна політика України орієнтована на тип "бюджет за потребами". Цей фактор негативно впливає на економіку країни, тому що перевищення видаткової частини бюджету покривається за рахунок внутрішніх і зовнішніх позик, що призводить до збільшення державного боргу й до виплати додаткових сум у вигляді відсотків.

Податкова політика ─ це система спрямованих дій та певних економічних, правових і організаційно-контрольних урядових заходів для досягнення визначених завдань, що ставляться перед суспільством, за допомогою податкової системи країни. Зміст та цілі податкової політики можуть змінюватися залежно від об'єктивних та суб'єктивних факторів та обумовлені соціально-політичним ладом суспільства.

Серед цілей проведення податкової політики виділяють фіскальну (або її називають бюджетною) та економічну (тобто визначення оптимального розподілу податкового навантаження).

Виділяють такі типи бюджетно-податкової політики:

1) дискреційна фіскальна, яку можна поділити на таку:

─ стримуючу;

─ стимулюючу;

2) недискреційна фіскальна (політика «вмонтованих стабілізаторів»).

Дискреційною політика називається тоді, коли уряд свідомо вносить зміни до податкової системи і витрат бюджету з метою впливу на реальний валовий внутрішній продукт (ВВП), зайнятість, інфляцію. Таким чином, при проведенні дискреційної політики зміни у податковій системі залежать від рішень уряду. Дискреційна політика може бути стимулюючою і стримуючою.

Вважається, що стимулюючу політику доцільно проводити при економічному спаді. У сфері податків вона передбачає зменшення податкових вилучень з доходів громадян із метою збільшення сукупного попиту.

Стримуюча бюджетно-податкова політика доцільна тоді, коли економіка знаходиться в стані надмірного підйому, і попит перевищує пропозицію. У такому випадку виникає інфляція попиту, і з'являється необхідність обмеження споживчих витрат населення. Це можна зробити або зменшуючи витрати бюджету, або збільшуючи податкові вилучення шляхом підвищення ставок оподаткування чи раціоналізації податкових пільг.

Недискреційна бюджетно-податкова політика, або політика «вмонтованих стабілізаторів», базується на теоретичному припущенні, що податкова система сама по собі має здатність автоматично впливати на економічний цикл, тому що навіть без її зміни податкові вилучення збільшуються при зростанні ВВП і зменшуються при його спаді, тобто має місце стабілізуючий ефект. Найбільш високий цей ефект при прогресивній податковій системі, що передбачає збільшення податкових вилучень поряд зі збільшенням доходів. Поняття «податки ─ вмонтовані стабілізатори» ввів Дж. М. Кейнс.

Звичайно, держава не може дотримуватися тільки одного типу податкової політики. Необхідно поєднувати всі три її типи залежно від соціально-економічної ситуації та завдань, що ставляться перед суспільством.У процесі планування податкової системи реалізується регулювальна функція податків, що полягає у визначенні напрямів розвитку пріоритетних галузей економіки за допомогою чинної системи оподаткування.

Функція організації податкової системи передбачає практичне втілення розроблених у процесі реалізації функції планування заходів щодо організації й функціонування податкової системи держави.

Зокрема, у процесі здійснення функції організації податкової системи приймаються й запроваджуються розроблені законодавчі акти, які регламентують процес оподаткування, адміністрування й податкового контролю, реалізуються на практиці заплановані заходи модернізації чинної системи адміністрування й податкового контролю та ін.

Законодавча процедура в Україні, включно з податковим законодавством, складається з кількох стадій:

1) вияв законодавчої ініціативи;

2) обговорення законопроекту;

3) прийняття закону;

4) підписання закону;

5) оприлюднення закону.

Кожна з таких основних стадій поділяється, у свою чергу, на окремі етапи, стадії, серед яких розрізняють:

- для першої стадії: розробку проектів законів; внесення і відкликання законодавчих пропозицій, законопроектів, поправок (документи законодавчої ініціативи); розгляд законодавчих пропозицій, законопроектів, поправок у комітетах Верховної Ради, тимчасових спеціальних комісіях;

- для другої і третьої стадій законодавчого процесу (обговорення законопроектів та прийняття законів) виділяють розгляд законопроектів у трьох читаннях та ін.

Заключна стадія законодавчого процесу включає процедуру підписання законів, опублікування, введення їх у дію тощо.

Право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України належить Президентові України, народним депутатам України та Кабінету Міністрів України (ст. 93 Конституції України). Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент — Верховна Рада України (ст. 75 Конституції України), і прийняття законів віднесено до її повноважень (ст. 85 Конституції України).

Кожен з суб´єктів законодавчої ініціативи встановлює для себе певний порядок роботи із законопроектами та законодавчими пропозиціями, які вносяться ним у порядку законодавчої ініціативи до Верховної Ради України.

Так, Указом Президента України від 30.03.1995 № 270/95 затверджено Положення про порядок роботи з законопроектами та іншими документами, що вносяться Президентом України на розгляд Верховної Ради України (у редакції від 1.05.2006).

Законопроект, внесений до Верховної Ради, реєструється в апараті Верховної Ради. Кожен законопроект після його реєстрації не пізніше, ніж у п´ятиденний строк направляється в комітет, до відання якого належать питання бюджету, для проведення експертизи щодо його впливу на дохідну та/або видаткову частину бюджетів та виконання закону про державний бюджет України в поточному бюджетному періоді, та в комітет, який призначається головним з підготовки і попереднього розгляду законопроекту.

Головний комітет не пізніше, ніж у тридцятиденний строк попередньо розглядає законопроект і ухвалює висновок щодо доцільності включення його до порядку денного сесії Верховної Ради. Питання про включення законопроекту до порядку денного сесії розглядається Верховною Радою протягом 30 днів після ухвалення висновку головного комітету чи тимчасової спеціальної комісії.

Законопроекти розглядаються Верховною Радою, як правило, за процедурою трьох читань, що включає: перше читання — обговорення основних принципів, положень, критеріїв, структури законопроекту та прийняття його за основу; друге читання — постатейне обговорення і прийняття законопроекту У другому читанні; третє читання — прийняття законопроекту, який потребує доопрацювання та узгодження, в цілому.

За результатами розгляду законопроекту Верховна Рада може прийняти рішення:

1) про прийняття закону в цілому і направлення його на підпис Президенту України;

2) перенесення голосування щодо законопроекту в цілому у зв´язку з прийняттям рішення про перенесення розгляду законопроекту або до подання Кабінетом Міністрів України проектів актів, прийняття яких передбачено в законопроекті, що розглядається;

3) схвалення тексту законопроекту в цілому і винесення його на всеукраїнський референдум;

4) відхилення законопроекту.

Текст закону, прийнятий Верховною Радою, подається на підпис Голові Верховної Ради України і далі направляється Президентові України.

Президент України протягом 15 днів після отримання закону підписує його, беручи до виконання, та офіційно оприлюднює його або повертає закон зі своїми вмотивованими і сформульованими пропозиціями до Верховної Ради України для повторного розгляду (ч. 2 ст. 94 Конституції України). У такий спосіб Президент України реалізує право вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів, надане йому згідно з п. 30 ч. 1 ст. 106 Конституції України.

Закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування (ч. 5 ст. 94 Конституції України).

Офіційними друкованими виданнями є: "Офіційний вісник України"; газети "Урядовий кур´єр", "Голос України", "Відомості Верховної Ради України". Акти Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України можуть бути в окремих випадках офіційно оприлюднені через телебачення і радіо.

Функція контролю податкової системи передбачає комплекс заходів, спрямованих на перевірку ефективності функціонування чинної податкової системи держави з метою внесення до неї необхідних коригувань.

У процесі реалізації цієї функції аналізуються результати діяльності податкової системи, зокрема, причини відхилень фактичних податкових надходжень до бюджету від запланованих, результати стимулювання за допомогою пільгової системи оподаткування пріоритетних галузей розвитку економіки держави, зіставляються суми податкових надходжень з витратами на функціонування органів податкового контролю й адміністрування тощо.

Для оцінки якості податкової системи застосовуються такі показники:

1) сукупне податкове навантаження (ПН) — характеризує долю сукупних податкових платежів у валовому національному продукті. Дозволяє визначати розмір податкового тиску на економіку та характеризує роль податків у житті суспільства:

 

де СПП — сукупні податкові платежі, грн,

ВНП — валовий національний продукт, грн;

Рівень податкового навантаження в Україні за 2001-2012 рр. постійно змінювався і характеризується нерівномірним розподілом. Так, частка ВВП, що перерозподіляється до державного бюджету України коливається у межах 29,8–39,2%. Зазначений рівень податкового коефіцієнта є значно нижчий від його значень у країнах Європи. Так, в цілому, найвищим показником станом на кінець 2011 р. характеризуються Бельгія (44,1 %), Данія (47,7 %), Франція (43,9 %), Італія (42,5 %), Австрія (42 %), Швеція (44,3 %).

 

2) коефіцієнт еластичності податкової системи (КЕПС) показує, на скільки відсотків зміняться податкові надходження при зміні валового внутрішнього продукту (бази оподаткування):

де ВЗСПП — відносна зміна сукупних податкових платежів, грн,

ВЗВВП — відносна зміна валового внутрішнього продукту, грн;

Податкову систему вважають еластичною, якщо коефіцієнт еластичності податків вищий від 1. Характеризує зростання податкових надходжень швидшими темпами, ніж збільшується ВВП.

 

3) коефіцієнт стабільності податкової системи (КСПС) відображає тенденцію змін доходу або матеріального становища платника податків після внесення змін до податкового законодавства:

де ДПп — дохід або матеріальне становище платника податків після внесення змін до податкового законодавства, грн,

ДПд — дохід або матеріальне становище платника податків до внесення змін до податкового законодавства, грн;

 

4) коефіцієнт збираності податків (КЗП) — характеризує тенденцію виконання плану зі збирання податкових надходжень:

де Рп — сума податків, що реально збирається і надходить до відповідного бюджету, грн,

Пп — планова або розрахункова сума податкових надходжень до відповідного бюджету за аналогічний період, грн;

 

5) коефіцієнт співвідношення податкових платежів та фінансованих державою сум суспільних благ та трансфертних платежів (Кс):

де СБ і ТП — суспільні блага і трансфертні платежі, грн,

ПН — податкові надходження, грн.

 

Якщо коефіцієнт співвідношення податкових платежів та фінансованих державою сум суспільних благ та трансфертних платежів не опускається нижче 80 %, то можна стверджувати, що високий рівень оподаткування виправдовує себе і гранична корисність вилучених державою обов´язкових зборів з фізичних і юридичних осіб не порушується.

В Україні цей коефіцієнт не перевищує 26 % (для порівняння, у Швеції він близький до 86 %). Це свідчить про те, що ефективність використання податкових надходжень в Україні у 3,3 рази нижча, ніж у Швеції і для забезпечення такого самого рівня в Україні необхідно більш ніж у три рази збільшити рівень оподаткування, що нереально як з практичного, так і з теоретичного погляду. Тому при реформуванні податкової системи в Україні слід звернути увагу власне не на рівень оподаткування, а на ефективність використання податкових платежів за умов граничної корисності таких платежів для конкретних платників податків, і зокрема, на ефективність використання суми видатків, які спрямовуються на забезпечення функціонування органів адміністрування і контролю за справлянням податків.

Функція регулювання податкової системи полягає в коригуванні чинної податкової системи з метою підвищення її ефективності.

Реалізується функція регулювання на основі аналізу результатів функції контролю податкової системи, за підсумками якого може прийматися рішення щодо внесення змін до чинної податкової системи держави.

Слід зазначити, що у ст.1 Податкового кодексу зазначено, що “Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства”. А зміни і доповнення до податкової системи вносяться не пізніше, ніж за шість місяців до початку нового бюджетного року і набирають чинності з початку нового бюджетного року.

Проте на практиці ці норми порушуються, і більшість змін щодо порядку оподаткування вноситься Законом про державний бюджет на відповідний рік без дотримання терміну в шість місяців. Такий порядок негативно впливає на стан податкового законодавства.

Встановлений законодавством процедурний порядок взаємин держави із платниками з приводу сплати податків і зборів передбачає наявність інститутів податкового адміністрування й податкового контролю. Ці механізми є складовими процесу оподаткування в Україні і також належать до сфери розгляду державного податкового менеджменту.

ТЕМА 2. ПОДАТКОВЕ ПРОГНОЗУВАННЯ І ПЛАНУВАННЯ

1. Зміст поняття "податкове прогнозування і планування"

2. Фактори, які впливають на якість прогнозування і планування

3. Методи податкового прогнозування і планування

4. Прогнозування (планування) окремих податків і зборів

5. Напрями підвищення рівня податкового прогнозування та планування

 

1. Зміст поняття "податкове прогнозування і планування"

Прогноз (англ. forecast) означає науково аргументоване передбачення, яке дає випереджальну інформацію про розвиток природних і суспільних явищ, процесів у майбутньому. Прогнози поділяються на суб´єктивні та засновані на моделях. Суб´єктивні прогнози ґрунтуються на здогадках, досвіді та інтуїції, спираються на неформальні погляди і міркування експерта. Засновані на моделях прогнози випливають із правил або моделей, у яких формалізовано відносини між потрібними змінними.

Податкове прогнозування і планування — це особливі елементи системи вироблення і прийняття рішень у сфері життєдіяльності держави у процесі перерозподілу валового внутрішнього продукту.

Основне завдання податкового прогнозування і планування це необхідність економічно обґрунтовано забезпечити якісні й кількісні параметри бюджетних завдань і перспективних програм соціально-економічного розвитку країни, керуючись розробленою і прийнятою в законодавчому порядку соціально-економічною доктриною. Це завдання виконується у розрахунку на один фінансовий рік (поточне податкове планування) або на більш тривалу перспективу (податкове прогнозування).

Об´єктом прогнозування та планування у податковому менеджменті є обсяги податкових надходжень до бюджетів усіх рівнів. Суб´єктами є держава в особі державних органів управління і платники податків.

Сфера податкового планування поділяється на загальнодержавне податкове планування, основним завданням якого є регламентація оподаткування і контроль за сплатою податків, зборів і обов´язкових платежів, та корпоративне податкове планування, основним завданням якого є сплата податків, зборів і обов´язкових платежів, а також їх оптимізація.

Податкове прогнозування і планування базується на оцінці ефективності податкової системи в цілому з позиції виконання нею фіскальних завдань і впливу на економіку, а також на аналізі причин розходжень між плановими і фактичними показниками податкових надходжень.

Провідну роль у процесі прогнозування і планування податкових надходжень відіграє Державна фіскальна служба України та її органи на місцях, адже на неї покладено реалізацію єдиної державної політики у сфері оподаткування. Згідно зі ст. 4 п. 21 Положення "Про державну фіскальну службу України", яке затверджено Постановою Кабміну від 21.05.2014 р. ДФС готує пропозиції щодо прогнозу доходів бюджетів і надходжень єдиного внеску з урахуванням прогнозу макроекономічних показників і тенденцій розвитку світової економіки.

Міністерство фінансів України забезпечує формування та забезпечення реалізації державної фінансової, бюджетної, а також податкової і митної політики, крім адміністрування податків, зборів, митних платежів та реалізації податкової і митної політики.

До основних завдань Міністерства фінансів відносять: розроблення та проведення єдиної державної фінансової, бюджетної, податкової політики; проведення разом з іншими органами виконавчої влади аналізу фінансово-економічного стану держави, перспектив її дальшого розвитку; розроблення разом з іншими центральними органами виконавчої влади проекту Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період; розроблення в установленому порядку проекту закону про Державний бюджет України та прогнозу Державного бюджету України на наступні за плановим два бюджетні періоди.

Одним із основних завдань Міністерства економічного розвитку і торгівлі є участь у формуванні державної політики економічного і соціального розвитку України, розроблення механізмів її реалізації, прогнозів економічного і соціального розвитку на середньо- та короткостроковий періоди та відповідних програмних документів. Відповідно до покладених завдань Міністерство: здійснює державне прогнозування економічного і соціального розвитку України та підготовку відповідних планів і програм, складає прогнозні зведені національні рахунки для економіки в цілому, в тому числі таблиці "витрати-випуск" (міжгалузеві баланси), розробляє структуру прогнозних та програмних документів економічного і соціального розвитку, методичні рекомендації щодо їх підготовки.

Верховна Рада України відповідно до Конституції України затверджує Державну програму економічного і соціального розвитку України на відповідний рік.

Кабінет Міністрів України організовує та схвалює прогнози економічного і соціального розвитку України на середньо- та короткостроковий періоди, розробляє і здійснює Державну програму економічного і соціального розвитку України на наступний рік, організовує підготовку прогнозів розвитку окремих галузей економіки на середньостроковий період і програм розвитку окремих галузей економіки. Уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань економічної політики є головним виконавцем та координатором робіт з прогнозування економічного і соціального розвитку та підготовки програм економічного і соціального розвитку.

Схематично процес загальнодержавного податкового прогнозування і планування можна відобразити на рис. 1.

 

Рис. 1. Механізм загальнодержавного податкового прогнозування і планування

 

Розробка поточних завдань у сфері оподаткування на відповідний плановий період містить низку взаємопов´язаних дій.

1. Пошук варіантів податкового режиму із урахуванням тенденцій, які склались в економіці за минулий період.

2. Оцінка варіантів оптимального оподаткування, їх ранжування за податковими групами, типами фінансово-господарської діяльності, групами платників податків, окремими територіями тощо.

3. Обґрунтування переваг варіанту майбутніх режимів оподаткування.

4. Розрахунок проекту податкових надходжень із урахуванням результатів проведених експертиз виконання бюджету попереднього року.

5. Обговорення прийнятих урядом і парламентом податкових зобов´язань за відповідними статтями бюджетної класифікації, уточнення і прийняття на основі кінцевих погоджень бюджетних доходів відповідних законів.

Процес державного податкового прогнозування і планування включає два основних напрями: прогнозування мобілізації сум контингентів податкових платежів на основі макроекономічних показників (обсяг ВВП, індекс інфляції, обсяг товарообороту) і розподіл регулюючих доходів за рівнями бюджетної системи з метою формування дохідної бази бюджетів територій.

Прогноз дохідної частини бюджету здійснюється з урахуванням очікуваного виконання бюджету поточного року, фактичного його виконання за січень—жовтень (листопад) поточного року, впливу зміни законодавчих актів, удосконалення системи справляння податків та з огляду на поліпшення у наступному році стану розрахунків з бюджетом окремих господарських комплексів, прогнозних макроекономічних показників на наступний рік, до яких відносять: валовий внутрішній продукт (номінальний); темпи зниження (зростання) валового внутрішнього продукту (реального); обсяг продукції промисловості у поточних оптових цінах; обсяг валової продукції сільського господарства; індекс споживчих цін; індекс цін виробників; офіційний обмінний курс гривні до долара США; темпи зростання монетарної бази; темпи зростання грошової маси; грошові доходи населення: номінальні та реальні; середньомісячна заробітна плата робітників і службовців; індекс реальної заробітної плати робітників і службовців; рівень зареєстрованого безробіття на кінець року; зовнішньоторговельний оборот; експорт товарів і послуг та імпорт товарів і послуг.

Другий етап податкового прогнозування і планування — розмежування податкових доходів між бюджетами різних рівнів є не менш важливим, оскільки значна частина доходів місцевих бюджетів формується за рахунок відрахувань від регулюючих доходів.

Конкретне виконання місцевих бюджетів залежить не тільки від визначених пропорцій розподілу загальнодержавних податків, але і від реальних надходжень контингентів цих податків на відповідній території. Прогнозування контингентів податкових доходів на відповідній території здійснюється територіальними фінансовими управліннями разом з податковими органами на основі даних, які характеризують економічний потенціал регіону, включаючи показники, що визначають обсяг платежів за відповідними податками.

Розробка податкових прогнозів для регіону включає:

- оцінку дохідності регіональної власності (використовуються коефіцієнти фінансової забезпеченості регіонів і бюджетної ефективності), потреб технічного оновлення галузей, спеціалізації регіону, стан оплати праці, ресурсної бази регіону, участь регіону в експортно-імпортних операціях, якість виробничої і соціальної інфраструктури, забезпеченість транспортними магістралями, рівень зайнятості. Ці дані формують інформаційну базу методичного розрахунку сукупного доходу регіону, його економічного, фінансового і податкового потенціалу;

- прогнозування обсягів податкових надходжень з урахуванням темпів економічного зростання регіону. Ці показники мають важливе значення для формування бюджетів усіх рівнів, оскільки в них можуть бути більш достовірно відображені потреби регіонів у фінансових ресурсах з центру у вигляді субсидій, субвенцій, дотацій і трансфертного фінансування;

- прогнозування соціально-економічних потреб регіону на основі всеохоплюючої інвентаризації видів майна і ресурсної складової його економіки. Визначення частки коштів, які отримують від використання територіальної власності і спрямовують на задоволення внутрішніх потреб;

- визначення сум бюджетного дефіциту, рівня інфляції, індексів цін, ринкових індикаторів.

Для прогнозування доходів необхідно:

– визначити джерела доходів, на основі яких будуть складатись прогнози;

– зібрати фактичні дані про кожне джерело доходів принаймні за три останні роки;

– визначити основу для прогнозу (виключити негрошові надходження чи відшкодування та переплати);

– спрогнозувати дані й характеристики кожного джерела доходів для визначення найбільш придатної методики прогнозування;

– вибрати та застосувати необхідний метод прогнозування;

– визначити, чи прийнятний отриманий прогноз доходів, та відрегулювати його відповідно до змін, що можуть вплинути на доходи.

Таким чином, прогнозування управлінських рішень у сфері оподаткування найбільш тісно пов´язано з плануванням. План і прогноз — це стадії планування, які взаємодоповнюють одна одну при визначальній ролі плану як провідної ланки управління. Терміни, обсяги робіт, кількісні характеристики об´єкта та інші показники прогнозів мають імовірнісний характер і обов´язково передбачають можливість внесення коректив. На відміну від прогнозу, план містить однозначно встановлені терміни здійснення події і характеристики об´єкту, який планується. Для планових розробок використовується найбільш раціональний варіант прогнозу.

2. Фактори, які впливають на якість прогнозування і планування

Серед факторів, які впливають на якість прогнозування і планування, слід назвати такі.

1. Недосконалість методологічного забезпечення проектування дохідної частини державного і місцевих бюджетів, раціональної системи прогнозування і планування податкових надходжень. Для визначення оптимальних планових показників слід враховувати тенденції і загальні закономірності соціально-економічного розвитку суспільства, від яких, у першу чергу, залежить можливість виконання платниками своїх податкових зобов´язань. Тому на стадії аналітичної обробки та аналізу інформації, яка передує безпосередньому розрахунку планових показників, треба використовувати дані не лише офіційних органів, але й конкретних платників податків.

Як свідчить практика, вдосконалення потребує не тільки інформаційно-аналітична база, а й власне методи розрахунку планових показників та аналізу їх виконання. У процесі планово-аналітичної роботи слід застосовувати сучасніші методи, які виправдали себе у податковій практиці зарубіжних країн: кореляційно-регресивні та багатофакторні моделі, теорію експертних оцінок, імітаційні методи і методи оптимізації планових рішень. Зазначені методи ґрунтуються на застосуванні певних комп´ютерних програм, що передбачає уніфікацію і стандартизацію податкової звітності та її показників.

2. Значна кількість поточних змін до податкового законодавства.

3. Складність прогнозування кон’юнктури в окремих галузях економіки: паливно-енергетичному, гірничо-металургійному комплексах, сільському господарстві, експортних напрямках.

4. Нестабільність політичної ситуації.

5. Рівень податкової дисципліни і культури.