Облік і калькулювання собівартості автоперевезень

Для цілей планування, ведення обліку і калькулювання собівартості переве­зень вантажів і пасажирів, робіт і послуг, пов'язаних з транспортним процесом, на автотранспортних підприємствах необхідно застосовувати Методичні рекоме­ндації з формування собівартості перевезень (робіт, послуг) на транспорті, за­тверджені наказом Міністерства транспорту України від 05.02.2001 р. № 65

Собівартість перевезень (робіт, послуг) — це виражені в грошовій формі поточні витрати транспортних підприємств, безпосередньо пов'язані з підготов­кою та здійсненням процесу перевезень вантажів і пасажирів, а також виконанням робіт і послуг, що забезпечують перевезення.

Калькулювання собівартості — це визначення розміру витрат у грошовій формі на виробництво одиниці певного виду робіт (послуг) за окремими видами витрат. За допомогою калькулювання визнача­ються собівартість одиниці робіт (послуг), всього їх обсягу, собівар­тість виробництва по окремих структурних підрозділах підприємства, по різних виробничих процесах і в цілому по підприємству. Витрати можуть групуватись за економічними елементами та за статтями калькуляції.

Групування витрат за економічними елементами здійснюється для органі­зації контролю за рівнем витрат у цілому по підприємству, визначення загального обсягу використаних підприємством матеріальних, трудових і грошових коштів. Групування витрат за статтями калькуляції призначене для організації аналі­тичного обліку витрат і калькулювання собівартості окремих видів перевезень, обчислення витрат в розрізі структурних підрозділів підприємства.

Статті калькуляції формуються транспортним підприємством самостійно з урахуванням його організаційної структури, характеру і рівня організації переве­зень, питомої ваги витрат у собівартості окремих видів перевезень.

Автотранспортні підприємства можуть використовувати таку номенклатуру статей при визначенні собівартості автоперевезень:

1. Паливо-мастильні матеріали.

До цієї статті включається вартість усіх видів паливо-мастильних та інших матеріалів (зокрема транспортно-заготівельні витрати), що використані як безпосередньо на виконання перевезень (робіт, послуг), так і на техно­логічні операції в процесі підготовки рухомого складу до експлуатації.

2. Запасні частини.

До цієї статті відносять вартість запасних частин, приладів, обладнання, матеріалів, що витрачаються для виконання ремонту власними підрозді­лами, а також витрати на оплату праці і відповідні відрахування від неї працівників, що виконують ремонт.

3. Автомобільні шини.

У цій статті акумулюються всі витрати, пов'язані з експлуатацією авто­мобільних шин, тобто витрати, пов'язані з заміною та встановленням ав­томобільних шин на колеса; транспортно-заготівельні витрати і націнки

підприємств-постачальників у частині, що припадає на вартість автомобі­льних шин, виданих зі складу в поточному місяці; витрати, пов'язані з ремонтом автомобільних шин.

4. Заробітна плата.

Відрахування на соціальні заходи.

Амортизаційні відрахування.

Інші прямі витрати.

Ця стаття включає витрати на проведення ремонтних робіт і послуг, вико­наних сторонніми підприємствами і організаціями, на технічний огляд і технічне обслуговування рухомого складу, що безпосередньо бере участь у перевезеннях:

- вартість інструментів, виданих для поновлення їх запасу на транспор­тних засобах;

- вартість матеріалів, що витрачаються на утримання законсервованих
транспортних засобів, витрати на їх консервацію і розконсервацію;

5. Загальновиробничі витрати.

До цієї статті належать витрати, пов'язані з управлінням та обслугову­ванням виробничого процесу, які не передбачені в попередніх статтях. Облік і калькулювання фактичної собівартості перевезень на транс­портних підприємствах здійснюється з використанням нормативного, по­замовного методів або простим підрахунком витрат.

У практичній діяльності більшість автотранспортних підприємств поєднує перераховані методи, особливо це стосується нормативного і позамов­ного методів.

Основними елементами нормативного методу є облік витрат на виконання окремих видів перевезень за діючими нормами, облік відхилень від норм і облік зміни норм.

Зведений облік витрат на експлуатацію рухомого складу, його обслугову­вання та ремонт при нормативному методі ведеться за статтями витрат у розрізі окремих видів перевезень (робіт, послуг) з виявленням і обліком відхилень від норм за кожним з показників.

Нормативи витрат повинні розроблятись з урахуванням особливостей і конк­ретних умов діяльності підприємства, окремо для кожного виробничого підрозділу.

Для обчислення фактичної собівартості перевезень у разі застосування нор­мативного методу обліку основою є нормативна калькуляція.

Фактична собівартість перевезень обчислюється шляхом додавання до нор­мативної собівартості або віднімання від неї виявлених у звітному періоді відхи­лень від норм і зміни норм.

Фактичні витрати, що перевищують нормативні, не включаються до витрат виробництва, якщо такі перевитрати пов'язані із зловживаннями, нестачами, кра­діжками, нетехнологічним використанням та порушенням правил зберігання.

Позамовний метод обліку витрат і калькулювання собівартості передбачає відокремлений облік витрат за кожним з видів перевезень (робіт, послуг) у розрізі статей витрат.

Об'єктом обліку і калькулювання при застосуванні цього методу є окремі види перевезень, а калькуляційними одиницями — відповідні одиниці їх ви­міру.

Собівартість перевезень, тобто сума витрат, що припадає на калькуляційну одиницю, визначається шляхом ділення суми фактичних витрат по кожному об'­єкту калькулювання на відповідний обсяг виконаних перевезень.

Як узагальнююча калькуляційна одиниця транспортної роботи використову­ється показник суми витрат, що припадають на 1 гривню отриманих підприємст­вом доходів.

Витрати, пов'язані з виконанням окремих видів перевезень, безпосередньо включаються до собівартості відповідних об'єктів калькулювання за прямою ознакою.

Якщо пряме віднесення витрат до собівартості окремих видів перевезень ускладнене, вони розподіляються виходячи з питомої ваги цього виду перевезень у структурі доходів підприємства або пропорційно до вартості витраченого паль­ного чи пропорційно до обсягів перевезень.

Фактична сума загальновиробничих витрат транспортних підприємств що­місячно розподіляється між:

ü основним виробництвом з подальшим розподілом між видами перевезень;

ü допоміжним виробництвом в частині робіт, призначених для потреб власного капітального будівництва, непромислових господарств, а також для реалізації обслуговуючими виробництвами.

Залежно від видів виконуваних перевезень, технічного оснащення рухомого складу загальновиробничі витрати, віднесені до основного виробництва, розподі­ляються між окремими видами перевезень за одним з таких методів:

-пропорційно до заробітної плати основних працівників;

-відповідно до питомої ваги планової суми загальногосподарських витрат у
загальній сумі планової собівартості окремих видів перевезень;

-на 1 гривню фактичних доходів по окремих видах перевезень;

-пропорційно до приведеної кількості автомобілів на автотранспортних підприємствах.

Протягом звітного періоду метод розподілу непрямих витрат повинен зали­шатись незмінним.

Собівартість робіт та послуг допоміжного виробництва планується і обліко­вується за номенклатурою статей калькуляції, встановленою для відповідних га­лузей народного господарства.

Собівартість робіт і послуг, що надаються одними допоміжними підрозділа­ми іншим, а також основному виробництву, визначається виходячи з фактичної суми витрат. Собівартість робіт і послуг, що виконуються виробничими підрозді­лами для власних потреб, визначається виходячи з прямих витрат.

У зведеному обліку витрати групуються за видами перевезень, структурними підрозділами тощо. Зведений облік витрат на виробництво здійснюється на основі узагальнених даних, одержаних у результаті обробки первинної документації.

-.v.-.-.v.

На підприємствах із цеховою структурою управління зведений облік забезпечує виділення в собівартості перевезень витрат окремих структурних підрозділів. На підприємствах з без цеховою структурою управління зведений облік витрат на виробництво ведеться за видами перевезень у цілому по підприємству. Дані зведеного обліку використовуються під час складання калькуляції фактичної со­бівартості.

На підставі даних зведеного обліку витрат на виробництво складаються калькуляції фактичної собівартості, які використовуються для контролю за ви­конанням плану собівартості як окремих видів, так і всього обсягу перевезень. Звітні калькуляції складаються на всі здійснені підприємством види перевезень.

У разі застосування нормативного методу обліку перед заповненням форми звітної калькуляції складається відомість розрахунку собівартості кожного виду перевезень, в якій собівартість одиниці визначається в розрізі виробничих підроз­ділів за окремими статтями витрат з виділенням витрат за нормами, змінами норм і відхиленнями від норм.

 

Облік оплати праці водіїв

Відповідно до ст.12 Закону України „Про дорожній рух" для створення безпеч­них умов праці та ефективного контролю за роботою водіїв АТП зобов'язані:

Ø організувати роботу водіїв, режим їх праці та відпочинку відповідно до вимог чинного законодавства;

Ø здійснювати заходи, спрямовані на забезпечення безпеки дорожнього руху;

Ø забезпечувати виконання вимог законодавства з питань охорони праці;

Ø забезпечувати водіїв санітарно-побутовими приміщеннями та обладнанням.

Документом, який узагальнив вітчизняні та міжнародні законодавчі норми щодо тривалості робочого і вільного часу водіїв та його обліку, порядку скла­дання графіків змінності стало Положення про робочий час і час відпочинку воді­їв автомобільних транспортних засобів, затверджене наказом Мінтрансу України № 18 від 17.01.2002 р.

Для правильної організації праці водіїв, а також її оплати необ­хідно дотримуватись вимог чинного законодавства та враховувати осо­бливості діяльності автотранспортного підприємства, зокрема при об­ліку робочого часу водіїв потрібно врахувати, що до складу робочого часу водія входить:

- фактичний час перебування водія в дорозі (за відмітками в подорожніх листах);

- час проведення перед рейсового медичного огляду (до 5 хвилин на зміну);
- час на підготовчо-заключні роботи перед виїздом в рейс і після повернення
з нього (відповідно до встановлених нормативів);

- час зупинок, які передбачені графіком руху для відпочинку водія, огляду
транспортного засобу, тощо;

- час стоянки (при виконанні навантажувально/розвантажувальних робіт);
- час простоїв не з вини водія.

Оплата праці водіїв здійснюється за погодинною, відрядною або іншою сис­темою оплати праці, крім того, оплата може проводитись за результатами індиві­дуальних і колективних робіт.

Витрати на оплату праці водіїв складаються з фонду основної і додаткової заробітної плати, преміальних і компенсаційних виплат.

Відповідно до чинного законодавства (ст. 15 Закону України „Про оплату праці" від 02.03.1995р. №108/95-ВР, ст.97 Кодексу законів про працю України, ст. 19 Закону України „Про підприємства в Україні") форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, винагород, премій та інших заохо­чувальних і компенсаційних виплат встановлюються підприємствами в колекти­вному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими угодами. Додатком до колективного договору має бути положення про оплату праці працівників, яке розробляється на кожному підприємстві з урахуванням чисельності працівників та їх структури, а також специфіки самого підприємства.

Додатком 2 до Генеральної угоди між КМУ, Конфедерацією роботодавців України та всеукраїнськими профспілками і профоб'єднаннями визначено Перелік доплат і надбавок до тарифних ставок і посадових окладів працівників підприємств та організацій, що мають міжгалузевий характер. Цей Перелік передбачає встановлення доплат і надбавок водіям авто­транспортних засобів (табл. 21.1).

 

 

Відповідно до Положення про обов'язкове особисте страхування від неща­сних випадків на транспорті, затверджену постановою КМУ № 959 від

14.08.1996 p. працівники автотранспортних підприємств незалежно від форми власності та видів діяльності, які безпосередньо зайняті на транспортних перевезеннях, підлягають обов'язковому особистому страхуванню в розмірі 50 НМДГ (850 грн.) для кожного водія.

Страхувальниками водіїв є юридичні чи фізичні особи, які є власниками транспортних засобів або їх користувачами (орендарі).