Розділ 21. Особливості обліку в автотранспортних підприємствах

 

Загальні положення

Сьогодні майже кожне підприємство, організація, установа має на балансі автомобіль. Експлуатація автотранспорту стала невід'ємною частиною ведення господарської діяльності для багатьох підприємств.

Реорганізація ринку автомобільних послуг знайшла відображення у фінансово -
господарській діяльності підприємств різних форм власності, одним із видів діяльності котрих є надання послуг з автоперевезень. Підприємство, яке володіє транспо­ртним засобом, є платником таких специфічних податків і зборів, як податок з власників транспортних засобів і збору за забруднення навколишнього середовища.
Залежно від мети використання автотранспорт поділяється на:

v автотранспорт загального користування,

v автотранспорт службового призначення,

v автотранспорт індивідуальний.

Автотранспортні засоби перевізників, які використовуються для надання по­слуг з перевезення пасажирів і вантажів, належать до автомобільного транспорту загального користування. Цей вид транспорту задовольняє потреби населення і суб'єктів підприємницької діяльності (СПД) в автомобільних перевезеннях.

Транспортні засоби СПД, установ і організацій, які використовуються ними тільки для власних потреб, вважаються службовим автотранспортом.

Індивідуальний автотранспорт — це транспортні засоби фізичних осіб, які вони використовують тільки для власних потреб.

Автомобільні перевезення включають:

Ø перевезення вантажів;

Ø перевезення пасажирів.

Підприємства можуть здійснювати автоперевезення, якщо цей вид діяльності передбачений їх засновницькими документами.

Перевізник — це суб'єкт підприємницької діяльності, який відповідно до за­конодавства і отриманої ліцензії надає послуги згідно з договором перевезень пасажирів чи вантажів автотранспортним засобом загального користування, який використовується ним на законних підставах.

Умови перевезень регламентують такі нормативні акти:

1) Закон України „Про дорожній рух" від 30.06.1993 р. № 3353-ХП,
із змінами та доповненнями.

2) Закон України „Про транспорт" від 10.11.1994 р. № 232/94-ВР,

3) Закон України „Про автомобільний транспорт" від 05.04.2001 р.
№ 2344-ІП.

Кодекс автомобільного транспорту Української РСР від 28.06.1969 р. № 401.

Правила надання послуг пасажирам автомобільного транспорту, затверджені
Постановою КМУ від 18.02.1997 р. № 176.

Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені Наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997р.
№ 363.

Ці нормативні акти визначають правила організації автомобільних переве­зень пасажирів і вантажів, регламентують сертифікацію автотранспорту і запчас­тин до нього, ліцензування транспортних послуг, регулюють порядок складання договорів про автоперевезення, визначають завдання системи державного конт­ролю на автотранспорті, статус персоналу автотранспортних засобів, основи ор­ганізації і експлуатації транспортних засобів, права, обов'язки і відповідальність їх власників та всіх учасників автоперевезень.

Перевезення вантажів здійснюється, як правило, на підставі скла­деного письмового договору із замовником і заявки.

Договір про перевезення вантажів — це двостороння угода між перевізником і вантажовідправником (вантажоодержувачем), яка є юри­дичним документом, який регламентує об'єм, термін і умови переве­зення вантажів, права, обов'язки і відповідальність сторін щодо їх дотримання. Згідно з цим договором організація (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй відправником вантаж до місця призначення і передати його уповно­важеній на отримання вантажу особі (утримувачу), а відправник або вантажоот­римувач зобов'язується оплатити ці послуги у встановленому розмірі. Перевізник і відправник (вантажоодержувач) несуть відповідальність за порушення зобов'я­зань, які зазначені в договорі.

При укладанні договорів для здійснення міжнародних автоперевезень необ­хідно враховувати загальні умови поставки вантажів. Для цього необхідно керу­ватись Міжнародними правилами інтерпретації комерційних термінів ШКОТЕРМС від 01.09.1990 р. (в редакції 2000 p.), в яких визначені міжнародні загальноприйняті базисні умови поставки вантажів. Правила ШКОТЕРМС-2000 регламентують умови розподілу відповідальності, витрат і ризиків при виконанні контрактів, а також вид транспорту, який може використовуватись для здійснення перевезень в даних умовах.

Послуги автотранспорту з перевезення пасажирів поділяються на автобусні і таксомоторні.

До автобусних перевезень належать:

· міські — в межах території одного населеного пункту;

· приміські — за маршрутом завдовжки до 50 км незалежно від адміністративно-територіального поділу;

· міжміські — обласні і міжобласні перевезення за маршрутом завдовжки бі­льше 50 км;

· міжнародні — за маршрутом, який перетинає державний кордон; туристичні —за попередньо визначеним маршрутом з туристичною ціллю;

· на замовлення — на погоджених між перевізником і замовником умовах за визначеним ними маршрутом;

· вантажопасажирські — перевезення пасажирів і вантажу вантажопасажирськими автомобілями.

Автобусні перевезення пасажирів громадським транспортом в Україні вико­нуються на основі державних замовлень і контрактів, які щорічно укладаються (підписуються) із перевізниками.

Міністерство транспорту України є замовником на здійснення міжобласних і міжнародних пасажирських перевезень. Міські, приміські і внутрішньо-обласні пе­ревезення виконуються відповідно до договорів, які підписані з місцевими орга­нами влади.

Маршрут і графік руху автобусів складається перевізником. На кожний ма­ршрут оформляється паспорт відповідної форми, яка затверджена Мінтрансом, і який містить схему маршруту, розклад руху, дані про довжину маршруту, акт пробного рейсу, таблицю вартості проїзду та інші дані.

За останнє десятиліття великої популярності набули маршрутні таксі, які надають послуги з перевезення пасажирів на підставі договору із замовником. Замовниками можуть бути: місцева держадміністрація та виконавчі органи місь­ких (сільських, селищних) рад.

Незважаючи на те, що маршрутне таксі є різновидом автобуса, при органі­зації таких перевезень необхідно врахувати таке:

1) перевезення здійснювати за попередньо визначеним маршрутом із зазначенням зупинок;

2) виконувати перевезення пасажирів, дотримуючись розкладу або відповідно­го інтервалу руху; здійснювати перевезення пасажирів на основі квитка, який підтверджує право пасажира на користування автотранспортом;

3) проводити посадку і висадку пасажирів на їх вимогу, з врахуванням правил дорожнього руху, а не тільки на зупинках, передбачених маршрутом.

Послуги з перевезення надаються пасажирам за тарифами, які встановлені та погоджені із замовником в договорі про перевезення пасажирів автотранспор­том. Для покриття витрат на перевезення пільгових категорій населення в дого­ворі передбачаються дотації, які виплачує замовник перевізнику із місцевого бю­джету.

Таксомоторні перевезення — це перевезення пасажирів і багажу в таксі в порядку індивідуального користування.

Автомобіль, який виконує таксомоторні перевезення, повинен бути обладна­ний сигнальними знаками, розпізнавальним ліхтарем і таксометром, який реєст­рується в державній податковій інспекції за місцем знаходження СПД.

Звіт про використання таксометра подається його власником в ДПІ щоміся­чно до 15 числа місяця, наступного за звітним.

Для здійснення автотранспортних перевезень підприємству необхідно мати огороджену територію з місцями для стоянки, зберігання, технічного обслугову­вання та ремонту транспортних засобів, а також мати в штаті посади фахівця з безпеки дорожнього руху, лікаря, відповідальних за зберігання, технічне обслуго­вування та експлуатацію автотранспорту.