Особливості вербальної комунікації в міжособистісному спілкуванні



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Особливості вербальної комунікації в міжособистісному спілкуванні



Основна форма вербальної комунікації в міжособистісному спілкуванні —

бесіда, розмова. Будучи засобом організації спілкування невеликої кількості

людей, що знаходяться поруч і добре знайомих, таке мовлення володіє декількома

визначальними особливостями. Це — так зване фатичне мовлення, основна мета

якого — говорити, щоб висловитись і отримати підтримку та розуміння. За звичай

28

це обмін репліками, зміст яких асоціативно зв'язаний один з одним. Підтримання

розмови може слугувати самоціллю.

Правила, якими користуються співрозмовники, визначаються ними

переважно інтуїтивно. Це обмін думками і почуттями, нелогічний, але досить

щирий. Партнери не прагнуть дійти єдиної точки зору, вирішити певну проблему,

тому не особливо співвідносять і контролюють сказане, не дуже намагаються

добирати «доречні» слова і фрази, порівняно мало перебивають один одного.

Промовець зазвичай віддає перевагу конструюванню нового слова, ніж пошуку в

пам'яті потрібного. Словотворчість і мовний автоматизм полегшують процес

побудови мовлення і активно використовуються.

Повсякденне мовлення може прийняти форму розмови «по колу».

«Говорити по колу» означає говорити без доказів, особливо якщо тема викликає у

когось з співрозмовників сильні емоції або він упевнений, що його погляди

приймаються всіма учасниками розмови. В цьому випадку людина просто

наполягає на своєму, за принципом «це так, тому що це так».

Черговість партнерів в процесі бесіди не зводиться до послідовного обміну

репліками. Бесіда може будуватися як тиради одного з співрозмовників і

періодичні схвальні вигуки іншого або як порушена черговість тверджень і

відповідей. При цьому порушена послідовність відповідей, перехід з однієї теми на

іншу не викликають у співрозмовників непорозумінь саме тому, що контексти

розмови очевидні кожному учаснику.

Таким чином, найважливішими характеристиками повсякденного

розмовного мовлення можна вважати наступні:

1) Персональність адресації, тобто індивідуальне звернення співрозмовників

один до одного, врахування взаємних інтересів і можливостей розуміння теми

повідомлення; більш пильна увага до організації зворотного зв'язку з партнерами:

адресат розмовного мовлення завжди присутній особисто, володіє тим же

ступенем реальності, що і той, що говорить, активно впливає на характер

мовленнєвого спілкування; позиція партнера безупинно рефлексується,

переосмислюється, на неї реагують, її передбачають і оцінюють. Промовець чекає

активного відповідного розуміння, будь то співчуття, заперечення або згода.

2) Спонтанність і невимушеність; умови безпосереднього спілкування не

дозволяють заздалегідь спланувати розмову, співрозмовники вимушені думати і

говорити водночас. Норми спонтанної природної промови припускають, що

співрозмовники втручаються в промову один одного, уточнюючи або міняючи її

тему; той, хто говорить може перебивати самого себе, щось згадуючи,

повертаючись до вже сказаного. Висловлювання часто містять обмовки,

повторення, виправлення і інші мовленнєві огріхи.

3) Ситуативність; безпосередній контакт співрозмовників, той факт, що

предмет обговорення найчастіше відомий співрозмовникам, дозволяє використати

міміку і жести як засіб компенсації неточності висловів, неминучої в

неформальному спілкуванні. В той же час ситуативність передбачає врахування

минулих ситуацій спілкування з даною людиною (якщо вони мали місце), її

соціального статусу як умови, яку необхідно враховувати, щоб бути зрозумілим. З

цієї причини будь-яке висловлювання, цілком нейтральне питання можуть бути

29

наповнені гамою найрізноманітних почуттів, починаючи від простої цікавості і

закінчуючи невисловленими докорами, прихованою образою.

Наприклад, в розмові між подругами на питання однієї з них: «Ну як,

підійшли тобі мої записи?» інша може відповісти: «Так, все нормально» і одразу,

засоромившись, додати: «Вибач, будь-ласка, я зовсім забула тобі подякувати».

Численні різноманітні випущення, посилання, умовні позначки, до яких

вдаються люди під час розмови, включаючи певні значущі жести, — звичні риси

нашого спілкування. Однак для співрозмовників, як правило, це не є серйозною

перешкодою у взаєморозумінні. Людське спілкування, бесіда будуються за

принципом максимальної економії і концентрації мовного потоку. Як тільки

учасники взаємодії визначають для себе ситуацію, зміст бесіди, їх репліки стають

всі більш і більш стислими. Сама ситуація, міміка, фізичні переміщення в просторі

— все це взаємозамінює і взаємодоповнює засоби спілкування, що різняться лише

своїм зовнішнім виглядом.

4) Емоційність; ситуативність, спонтанність і невимушеність мовлення в

безпосередньому спілкуванні посилюють його емоційне забарвлення, висувають

на перший план емоційно-індивідуальне сприймання як теми розмови, так і

співрозмовника. В цілому, для розуміння сенсу розмови більш важливі не точна

зміна тверджень і відповідей, не їх граматична і синтаксична витриманість і навіть

не те, що говориться, а те, як промовляється. Прагнення бути зрозумілим провокує

співрозмовників до частого висловлення особистих оцінок, думок. При цьому

емоційна безпосередність не тільки не ускладнює, але, навпаки, полегшує

розуміння того, що відбувається в цілому і стану співрозмовника зокрема.

Перераховані особливості задають найважливіші функції промови в

міжособистісному спілкуванні. До їх числа відносяться емотивна і конативна.

Емотивна функція пов'язана з суб'єктивним світом адресанта, з висловленням його

переживань, ставлень, оцінок; в ній знаходить свій вираз його самооцінка, його

потреба бути почутим, зрозумілим. Конативна функція пов'язана з установкою на

адресата (що слухає), з прагненням на нього вплинути, сформувати певний

характер взаємовідносин; в ній знаходять відбиток потреба людини досягати

поставлених цілей, справляти вплив на інших людей; виявляється ця функція в

структурній організації розмови, цільовому спрямуванні мовлення.

Таким чином, розмовному мовленню властиві: постійна зміна позицій,

особиста зацікавленість і активність співрозмовників, використання неповних

речень, коротких фраз, великого числа займенників, побутової лексики,

відсутність дієприкметників і дієприкметників. В процесі свого розгортання

розмова часто набуває все більшої емоційності, що змушує співрозмовників

уточнювати власне ставлення до предмету розмови, перевіряти стійкість власної

позиції і позицій інших. Мовлення виявляється чинником особистого

самовизначення учасників розмовної комунікації.

30

Висновки

1. Мовлення — це використання мови з комунікативною метою, оскільки людське

мовлення виникає у відповідь на необхідність вступити в спілкування з кимось або

повідомити будь-що.

2. Структура мовної комунікації припускає виділення в якості складових наступні

елементи: проходження інформації комунікативним ланцюгом (відправник —

кодування повідомлення – рух каналами – розшифровка — одержувач),

психологічні характеристики (намір, задум, мета, розуміння повідомлення),

соціально-рольові характеристики (статусні і ситуативні ролі учасників

спілкування, стильові прийоми).

3. На процес взаєморозуміння в мовленнєвому спілкуванні істотний вплив

виявляють певні особливості використання мови: денотація і конотація, полісемія,

синонімія, статичність висловлювання, суміщення спостереження і оцінки.

4. Для мовленнєвої поведінки при соціальній взаємодії основне значення мають

оформлення соціально-рольового статусу учасників комунікації, властивий досить

жорсткий контроль за змістом і формою повідомлень, зниження особистісної

основи взаємодії. В соціально-орієнтованому спілкуванні дистанція між

партнерами збільшується.

5. Мовлення в міжособистісному спілкуванні — це усне розмовне мовлення, для

якого характерні: а) персональність адресації; б) непідготовленість і

невимушеність мовленнєвого акту, що виявляється в меншій лексичній точності,

свободі слововживання, використанні коротких і простих словосполучень і речень,

відсутності прикметних і дієприкметних зворотів, наявності мовних помилок,

заповнювачів пауз; в) ситуативність; г) емоційне забарвлення мовлення.

Персональність і безпосередність спілкування висувають на перший план функції

мовлення, пов'язані з формуванням між співрозмовниками певного характеру

взаємовідносин: легке, ні до чого не зобов’язуюче спілкування або серйозна

розмова, що виявляє ціннісні установки співрозмовників.

Питання для самоперевірки

1.Чи можна говорити про мову як про форму поведінки?

2.Перерахуєте основні структурні компоненти мовної комунікації.

3.Які найближчі і віддалені цілі можуть ставити перед собою учасники мовного

спілкування?

4.Назвіть відомі вам мовні ролі тих, що говорять. Дайте загальну характеристику

стилів що говорять і слухають.

5.Вкажіть особливості мови, здатні викликати труднощі в сприйнятті мови.

6.Які відмітні особливості мовної діяльності в соціально орієнтованому

спілкуванні?

7.Чому на початку будь-якого комунікативного акту від його учасників потрібне

розуміння власної соціальної ролі і ролі партнера?

8.Приведіть основні правила мовної комунікації, що забезпечують можливість

спільної діяльності.

31

9.Як за допомогою мовних засобів можна демонструвати соціальний статус і

регулювати соціальні відносини між тими, що спілкуються?

10. Які мовні прийоми підсилюють або ослабляють впливовість повідомлення?

Основні поняття

Міжособистісна комунікація

Мовлення

Денотація

Конотація

Комунікативний намір

Контекст

Код

Полісемія

Синонімія

Соціально-орієнтоване спілкування

Фатичне мовлення

Конативна функція мови

Емотивна функція мови

Навчальні завдання

Завдання 1. Прочитайте невеликий уривок з повісті А. де Сент-Екзюпері

«Маленький принц». Виділіть основні чинники, які впливають на характер

мовного спілкування героїв цього уривка, і дайте відповідь на наступні питання:

а) Яка роль контексту?

б)Як виявляється комунікативний намір в мовній поведінці Лиса?

в) Які цілі героїв і як вони відбиваються на їх поведінці?

«Лис замовк і довго дивився на Маленького принца. Потім сказав:

— Будь-ласка... приручи мене!

— Я б радий, — відповідав Маленький принц, — але у мене так мало часу. Мені

треба ще знайти друзів і пізнати різні речі.

— Пізнати можна тільки ті речі, які приручиш, — сказав Лис. — У людей вже не

вистачає часу про що-небудь дізнаватися. Вони купують речі готовими в

магазинах. Але ж немає таких магазинів, де б торгували друзями, і тому люди

більше не мають друзів. Якщо хочеш, щоб у тебе був друг, приручи мене!

— А що для цього треба робити? — запитав Маленький принц.

— Треба запастись терпінням, — відповів Лис. — Спершу сядь ось там, подалі,

на траву — от так. Я буду на тебе скоса поглядати, а ти мовчи. Слова тільки

заважають розуміти один одного. Але з кожним днем сідай трішки ближче – на

завтра принц знов прийшов на те ж місце.

— Краще приходь завжди в одну і ту ж годину, — попросив Лис. — Ось,

наприклад, якщо ти приходитимеш в чотири години, я вже з трьох годин відчую

себе щасливим, і чим ближче до призначеної години, тим щасливішим. У чотири

години я вже почну хвилюватися і турбуватися. Я пізнаю ціну щастя! А якщо ти

приходиш щоразу в різний час, то я не знаю, до якої години готувати своє серце...

32

Так Маленький принц приручив Лиса. І ось настала година прощання.

— Я плакатиму за тобою, — зітхнув Лис.

— Ти сам винен, — сказав Маленький принц. — адже я не хотів, щоб тобі було

боляче, ти сам побажав, щоб я тебе приручив...

— Так, звичайно, — сказав Лис.

— Але ти плакатимеш!

— Так, звичайно.

— Значить, тобі від цього погано.

— Ні, — заперечив Лис, — мені добре…»

Завдання 3. У наведених нижче висловах відзначте ті, в яких спостереження і

оцінки змішані, і ті, в яких на спостереження відокремлені від оцінок.

1) Ти перемкнула програму, не запитавши, чи дивлюся я телевізор.

2) Він сказав, що жінки призначені для того, щоб сидіти удома і ростити

дітей.

3) Ти егоїстка.

4) Не можна бути таким жінконенависником.

5) Ти підписав контракт, не запитавши думки інших.

6) Ти ніколи не думаєш про інших.

Завдання 4. Прочитайте уривок з роману І. Ільфа, і Е. Петрова «Золоте теля» В

наведеному уривку:

а) виділите основні етапи розвитку розмови між героями;

б) вкажіть, як змінюються мовні ролі героїв в ході розмови;

в) виділите мовні прийоми, використовувані кожним з учасників зустрічі для

демонстрації свого соціального статусу і ставлення до співрозмовника;

г) вкажіть, які особливості мовної поведінки Остапа дозволяють йому досягти

своєї мети.

«Вам кого? — запитав його секретар, який сидів за столом поряд з дверима. —

Навіщо Вам до голови? У якій справі?

— З особистого, — сухо сказав він, не дивлячись на секретаря і засовуючи

голову в двері. — До вас можна?

І, не чекаючи відповіді, наблизився до письмового столу:

— Здрастуйте, ви мене не впізнаєте?

Голова подивився на відвідувача доволі неуважно і заявив, що не знає.

— Невже впізнаєте? А між іншим, що я вражаюче схожий на свого батька.

— Я теж схожий на свого батька, — нетерпляче сказав голова. — Вам чого,

товариш?

— Тут справа в тому, який батько, — сумно уточнив відвідувач. — Я син

лейтенанта Шмідта.

— Дуже добре, що ви зайшли, — сказав нарешті голова. — Ви, ймовірно, з

Москви?

— Так, проїздом, — відповів відвідувач...

Голова хотів було запитати про мету приїзду лейтенантського сина в Арбатов,

але несподівано для самого себе жалісно посміхнувся і сказав:

33

— Церкви у нас чудові. Тут вже з Главнауки приїжджали, збираються

реставрувати. Скажіть, а ви самі пам’ятаєте повстання на броненосці

«Очаків»?

— Смутно, смутно, — відповів відвідувач. - У той героїчний час я був ще дуже

малий. Я був дитиною.

— Пробачите, а як ваше ім'я?

— Микола... Микола Шмідт.

— А по-батькові?

— Да-а, — протягнув він, ухиляючись від прямої відповіді, — тепер багато хто

не знає імен героїв. Час непу. Немає того ентузіазму. Я, власне, потрапив до вас в

місто цілком випадково. Дорожня неприємність. Залишився без копійки.

Голова дуже зрадів зміні розмови. Йому здалося ганебним, що він забув ім'я

очаківського героя.

— Як ви говорите? Без копійки? Це цікаво.

— Звичайно, я міг би звернутися до приватної особи — сказав відвідувач, — мені

кожен дасть, але, ви розумієте, це не зовсім зручно з політичної точки зору. Син

революціонера — і раптом просить грошей у непмана.

— І дуже добре зробили, що не звернулись до приватної особи, — сказав украй

заплутаний голова».

Література

Винокур Т. Г. Говорящий и слушающий. Варианты речевого поведения. — М:

Наука, 1993.

Грайс Г. П. Логика и речевое общение // Новое в зарубежной лингвистике. Вип.

XVI. — М.: Прогресс, 1985.

Леонтьев А. А. Психология общения. — М: Смысл, 1997.

Ушакова Т. Н., Павлова Н. Д., Зачесова І. А. Речь человека в общении. — М.:

Наука, 1989.

Тема 3. Ефективне слухання

3.1 Фактори ефективного слухання

3.2 Цілі слухання

3.3 Стилі слухання



Последнее изменение этой страницы: 2016-06-07; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.206.76.226 (0.058 с.)