Організація і розвиток мовленнєвої комунікації

Організація і розвиток мовленнєвої комунікації також має свої особливості і

закономірності.

Для того щоб передати повідомлення, людина повинна заздалегідь

попіклуватися про наявність або формування спільного соціального досвіду.

Спільність комунікантів може бути різної якості: спільність мови, якою вони

говорять; спільність соціального жаргону або професійної мови, за допомогою

якої краще досягається взаєморозуміння; спільність статі, сімейного положення тощо.

Чим більше спільний досвід, чим більше спільних соціальних зв'язків, тим

точніше буде зрозуміле адресатом послане повідомлення.

На початковому етапі організації мовний комунікації необхідно ввести предмет

повідомлення (тему) і утримувати його в свідомості шляхом періодичного нагадування,

уточнення.

Під час досить тривалої розмови співрозмовники більш-менш обґрунтовано

переходять від однієї теми до іншої. При цьому нарощування обсягу інформації (тобто

продуктивність повідомлень) буде залежати від міри підготовленості співрозмовників

або аудиторії.

До власне комунікативних аспектів розмови можна віднести прийоми привернення

і утримання уваги слухачів, а також обраний тон спілкування — дружній, офіційний або

поблажливий.

Серед інших комунікативних прийомів певне значення має встановлення

дистанції між партнерами. Люди значно розрізняються за своєю індивідуальною

манерою встановлювати дистанцію. Деякі прагнуть якомога більш докладно проникнути

в обставини і переживання партнера. Інші, напроти, відсторонюються від

співрозмовника. Встановлюючи в розмові ту або іншу дистанцію, людина по-різному

відкриває і себе: вона може виявляти глибокий інтерес до особистості партнера, при

цьому не впускаючи його в свій особистий світ, або навпаки, глибоко розкривати себе,

залишаючись неуважним до стану іншого.

Структура розмови переважно формується за рахунок почергового включення в

неї учасників. При цьому виявляються певні показники міри взаємодії і зв’язку

партнерів. Вони стосуються наступного: виявляється у співрозмовників інтерес до

загальної теми або кожний говорить про своє; як часто партнери використовують

пропозиції і судження, висловлені протилежною стороною.

Ці показники можуть виявити авторитетність людини, чиї судження привертають

найбільшу увагу, готовність (або неготовність) партнерів прийняти і визнати чужу

думку.

Активність участі людини в розмові, що виявляється в частоті включення в неї і

тривалості участі в ній, може свідчити про ступінь зацікавленості людини в темі

розмови, в його учасниках, в самому спілкуванні; про самооцінку людини, її впевненість

в собі, сором’язливість; про загальну схильність людини до розгорнутості або

лаконічності висловлювань.

Таким чином, виявлення структури і опис ходу мовленнєвої комунікації

дозволяє осмислити слабкі і сильні сторони мовленнєвої поведінки.

Мовлення і взаєморозуміння

На процес взаєморозуміння в мовному спілкуванні значний вплив справляють

такі характеристики мовного висловлювання, як денотація і конотація, полісемія,

синонімія, статичність, суміщення спостереження і оцінки.

Життєвий досвід кожної людини впливає на значення, яке вона надає словам. Цей

явище впливає на взаєморозуміння і має назву конотація.

Денотацією називається лексичне значення слова, що визнається більшістю людей

даного лінгвістичного співтовариства.

Конотацією називаються вторинні асоціації слова, що поділяються однім або

декількома членами даного співтовариства; в цьому сенсі вони суб'єктивні і емоційні за

своєю природою.

Наприклад, слово «лис» означає рід ссавців сімейства псових (денотація).

Однак для робітника хутряної промисловості, фермера або мисливця воно може

асоціюватись з товаром або експонатом особистої колекції; для більшості людей -

з хитрістю, нещирістю (конотація).

Оскільки слова можуть викликати сильну емоційну реакцію, часто говорять, що

вони мають негативну або позитивну конотацію (порівняти, наприклад, конотації

слів «злодій» або «Дід Мороз»). Встановлено, що фізіологічні реакції на «гарні» слова

(«любов», «поцілунок», «друг») і на слова «неприємні» («ненависть», «смерть») дещо

розрізняються. Найбільш сильні емоції викликають так звані «персональні» слова: ім'я,

по-батькові, прізвище, ім'я і по-батькові батьків, назва професії тощо.

Отже, життєвий досвід людини є одним з найважливіших чинників, що

виявляють вплив на значення, що вона надає словам. Ігнорування цього чинника

ускладнює комунікацію.

До факторів, що слід враховувати при аналізі того, чому люди сприймають слова

по-різному, слідує віднести і такі, як час і місце. Значення не задані слову на віки, вони

змінюються від епохи до епохи, від покоління до покоління, а також в залежності від

регіону в межах однієї країни, не говорячи вже про різні країни. Необхідно пам'ятати

про це спілкуючись з людьми зі значною різницею у віці та з представниками інших

міст і областей.

Деякі слова мають більше одного узвичаєного значення, що також може стати

причиною взаємного непорозумінь у спілкуванні. В українській мові прикладами таких

слів є «гранат» (дорогоцінне каміння і фрукт); «корінь» (підземна частина рослини,

основна частина слова, математичний термін) і ін. Це мовне явище називається

«полісемією».

Полісемія — наявність у слова більше одного узвичаєного в даному мовному

співтоваристві значення.

23

Значення полісемантичних слів найчастіше досить легко розуміється

завдяки мовному контексту, в який вони включені.

Відомо, що повідомлення може бути закодоване багатьма альтернативними,

але функціонально еквівалентними кодами, тобто за допомогою різних слів і

фраз. Це пов'язане з таким мовним явищем, як синонімія.

Синонімія - використання різних слів і фраз для повідомлення схожої інформації.

Наприклад, зміст висловлювання «ти запізнився», можна передати з

допомога фраз «ти прийшов пізно», «ти не прийшов вчасно». Очевидно, що вибір,

здійснюваний відправником повідомлення, впливає на розуміння повідомлення

одержувачем і викликає відповідну реакцію. Вибір синонімічного виразу може

свідчити про ставлення того, хто говорить до певної людини або події. Порівняйте

наступні пари синонімів, що явно демонструють нейтральне, позитивне та

негативне ставлення промовця до об'єкту: ощадливий — скнара; традиційний —

старомодний; екстраверт — зухвалий; обачливий — боягузливий; прогресивний

— радикальний; інформація — пропаганда; ексцентричний — божевільний;

невисокий — коротун.

Ще одна особливість використання мови, що часто породжує проблеми в

мовленнєвому спілкуванні, пов'язана зі суміщенням в висловлюванні фактів

(реально дій, що спостерігаються, подій ) і оцінок (висновків, заключень).

Спостерігаючи, людина може бачити, чути, торкатись. Результати таких

спостережень описові. Оцінка же включає в себе деякі висновки стосовно того,

що спостерігається, ставлення спостерігача до предметів, явищ, дій партнера

тощо. Через те, що учасники спілкування свої припущення або думки

представляють як факти часто виникають суперечки. Не випадково в судових

процесах така велика увага приділяється відокремленню фактуальних суджень та

умовиводів. Вочевидь, в подібних ситуаціях невірний умовивід може мати

серйозні наслідки.

В буденному спілкуванні неможливо, та й не потрібно, повністю

відмовлятися від умовиводів, заснованих не на фактах. Тим не менше для

успішної комунікації необхідно використовувати мову більш точно і бути більш

уважним, слухаючи інших; важливо вміти відрізняти фактуальні твердження і

висновки, засновані на думці, бачити різницю між твердженнями, в які містять

оцінки і результати спостережень, і висловлюваннями, де вони розділені.

Перевагою і водночас причиною труднощів в мовленнєвій комунікації є

статичність висловленої оцінки. «Який ти неуважний», «ви можете завжди на нас

розраховувати» — подібні твердження можуть призвести до помилкового припущення,

що люди постійні і незмінні. Більш конкретний опис ситуації дозволяє зменшити

наслідки помилок такого роду в процесі спілкування. Ситуативний опис знижує

абстрактність і стереотипність висловлювання, робить промову більш ясною і

конкретною.

24