Сучасна культура і масові комунікації

Узагальнення підходів різних дослідників можна бачити в одній з найновіших праць Дж. Лалла "Мас-медіа, комунікація, культура. Глобальний підхід". Сьогодні діяльність мас-медіа, як і характер масової комунікації, визначається глобальними процесами, без дослідження яких неможливе розуміння закономірностей розвитку культури в сучасних умовах."Символічна та медіа-опосередкована природа сучасної культури разом з небувалою міграцією людей з однієї частини світу в іншу, зазначає Дж. Лалл у своїй роботі, зруйнувала традиційні підвалини культури. В сучасному складному світі комунікація є тим соціальним стрижнем, у якому перетинаються, взаємодіють і взаємовпливають міжлюдські стосунки, технологічні відкриття, політико-господарчі заходи та культурні прагнення. Будь-яке дослідження культури в глобалізованому, обплетеному мас-медіа й "Інтернетом" світі мусить брати до уваги всеохопний аспект комунікації - здатність до взаємодії. При входженні в певне культурне середовище, медіа-технології долають уже встановлені рамки характерних для нього традицій, вартостей та стилів життя і водночас підважують, змінюють основи цієї культури" Ідея глобалізації, у тому числі в сфері масової культури, значною мірою сформувалась під впливом концепції "Глобального поселення" М. Маклюена, що досить вдало відображає специфіку сучасного суспільства, рівень глобальних зв'язків у якому значно підсилився за рахунок розвитку комунікативних технологій. "Чим більше універсалізуються інформаційні процеси у світі, тим помітніше відбувається збереження, відродження національних культурних традицій. Найважливішим аспектом інформатизації суспільства постає потреба врахування численних національних культур".

Підходи сучасних дослідників до глобалізації, на думку В. Зернецької, можна поділити на два типи: перший - оптимістично-утопічний, за яким глобальні процеси в масовій комунікації та в інтеграції різних культур будуть мати своїм наслідком вирішення більше суперечностей сучасного суспільства; інший підхід - критичний, за яким глобальні процеси породжують цілий ряд проблем. Насамперед поширення масової культури, яка веде до стандартизації стереотипів масової свідомості на основі культурних зразків, створених у США і неприйнятних для багатьох регіональних етнічних спільнот з власною світоглядною традицією і культурою.

Саме тому сучасні дослідники глобалізаційних процесів розрізняють історично закономірні процеси культурної інтеграції, що призводить до поглинання масовою культурою самобутніх національних культур. Окремо слід відзначити дисертаційні дослідження, присвячені різним аспектам сучасних соціокультурних трансформацій та ролі в них мас-медіа. У своїй праці Н. Джинчарадзе наголошує, що багато дослідників, аналізуючи феномен сучасної масової культури, зазначали тільки негативні наслідки, але справжнє культурне значення масової культури полягає в тому, що ЗМІ і найсучасніші поліграфічні, телекомунікативні технології дозволили зробити загальним надбанням всі історично відомі досягнення живопису, скульптури, театру, літератури, кіно. Масова культура саме тому є індикатором загального рівня культури суспільства. Вона дозволяє будь-якому індивіду мати "особисті, індивідуальні бази даних і знань, відображені за інтересами неосяжні фонди бібліотек, відео, освітні інформаційні системи, відкриває можливості для творчого і індивідуального спілкування". Це вже сьогодні змінює характер масової культури. У сучасному суспільстві за допомогою ЗМК передається соціокультурний досвід і підтримуються культурні традиції.

Постає питання, чи сприяють ЗМК поширенню та поглибленню культури в традиційному розумінні? Існування такого складного каналу передачі інформації, як ЗМІ, дозволяє змінити багато процесів збереження, розповсюдження та засвоєння культурних цінностей. Але поява ЗМК, як зазначає А. Моль, не змінює головного змісту культури, не впливає на її спрямування. Він вважає, що "гуманітарна концепція культури застаріла і жити сьогодні дійсно гуманітарною культурою вже ніхто не може".

Проте глобалізація інформаційного обміну та комунікації, на думку О. М. Гриценко, не веде до злиття різних культур та стирання культурних відмінностей, навпаки, специфікою сучасної світової культури є саме її полімодальність й толерантність до різних етнічних ідентичностей.

Таким чином, у світовій культурі нового типу глобальні культурні зразки та стилі життя поєднуються з регіональною ідентичністю, що сьогодні набула більшого значення як політична чи класова ідентичність, що вже відходять у минуле. У своїй новій книзі, присвяченій просвітницькому руху, О. Коновець розглядає цю проблему з точки зору збереження національної культури в умовах глобалізації. "Мас-медіа сприяють не лише взаємозбагаченню різних культур, а й несуть певну загрозу культурної експансії, що особливо вразливо для національної культури народу, де ще не сформована як цілісність національна культура й слабкий імунітет проти агресивного вторгнення більш сильної чужої культури. Яким чином через ЗМІ, враховуючи глобальний контекст, надати пріоритети у висвітленні проблем української національної культури, поліпшити популяризацію її здобутків?".

Безперечно, важко зупинити глобальний вандалізм, який відбувається на всіх рівнях суспільства. "Коротке замикання" в системі культури відбулося тому, що наша національна культура свого часу втратила зв'язок з тим цивілізаційним кодом, з якого вона народилася як культура, здатна до самостійного життя, свідомого вибору та виклику в найтяжчих умовах. Головною відмінною ознакою нової культурно-комунікативної ситуації постає її безперервна мінливість. Інформатизація нашого суспільства має комплексний характер (економічні, соціальні, культурні, політичні, національні чинники) і повинна розв'язуватись на рівні національної політики.

Деморалізація, розкультурення, знедуховлення - явища не лише суто українські. Національні культура, освіта, наука - базові засади та цінності державності, суспільної свідомості й національної безпеки, які потребують постійної і максимальної уваги, фінансування, підтримки і забезпечення умов для розвитку.

З одного боку, глобалізація несе в собі багато позитивного, створює передумови інтелектуального і технологічного прориву, комунікативний і культурний зв'язок з усім світом, з іншого - руйнування нашої традиційної культури. Хоча українці після чергової хвилі захоплення чужою естетикою і чужим стилем життя, іноземними зразками масової культури, знову тягнуться до своєї культури. Сьогодні українська масова культура зберігає меншовартісність, провінційність, має схильність до калькування, а традиції і цінності української культури не відповідають динамічному, урбаністичному сьогоденню. Актуальною є проблема модернізації культури. Іноді ми самі вбачаємо відсталість, штучно створюємо вакуум сучасного культурного простору і заповнюємо його елементами іноземних культур, які професійно створюють чужим націям ілюзію могутності.

Справді, формування культурного простору за допомогою мас-медійних засобів є нагальною проблемою українського суспільства. Подальше її вивчення на основі соціологічних та журналістикознавчих досліджень дозволить створити оптимальну модель розвитку регіональних ЗМК, саме у формуванні культурологічного дискурсу.

Установка і антітюд

УСТАНОВКА - Установка — готовность, предрасположенность субъекта, возникающая при предвосхищении им появления определенного объекта и обеспечивающая устойчивый целенаправленный характер протекания деятельности по отношению к данному объекту. Понятие установки первоначально было введено в экспериментальной психологии немецкими психологами для обозначения обусловленного прошлым опытом фактора готовности действовать тем или иным образом, определяющего скорость реагирования на воспринимаемую ситуацию и некоторые иллюзии восприятия (Г. Мюллер, Т. Шуман, 1889), а также для описания возникающего при постановке задачи неосознаваемого состояния готовности, обусловливающего направленность различных психических процессов (Н. Ах, 1905). Позднее понятие социальной установки — аттитюда — вводится в социальную психологию и социологию для обозначения субъективных ориентаций индивидов как членов группы (или общества) на те или иные ценности, предписывающих индивидам определенные социально принятые способы поведения (У. Томас, Ф. Знанецкий, 1918–1920). В качестве объяснительного принципа изучения психических явлений установки наиболее глубоко разработана Д. Н. Узнадзе и его школой (см. Установки теория). В общей психологии установка применяется при исследовании целенаправленного поведения животных, психофизиологических механизмов приспособления организма к предвосхищаемым ситуациям, избирательности и направленности психических процессов, механизмов неосознаваемой регуляции деятельности личности, формирования характера. В социальной психологии установка используется при изучении отношений личности как члена группы к тем или иным социальным объектам, механизмов саморегуляции, устойчивости и согласованности социального поведения, процесса самореализации и изменения установки, например, под влиянием пропаганды (см. Психология пропаганды), а также при прогнозировании возможных форм поведения личности в определенных ситуациях.

Функция установки, ее эффекты и содержание раскрываются при изучении ее роли в регуляции деятельности. Основные функции установки в деятельности: а) установка определяет устойчивый, последовательный, целенаправленный характер протекания деятельности, выступает как механизм ее стабилизации, позволяющий сохранить ее направленность в непрерывно изменяющихся ситуациях; б) установка освобождает субъекта от необходимости принимать решения и произвольно контролировать протекание деятельности в стандартных, ранее встречавшихся ситуациях; в) установка может выступить и в качестве фактора, обусловливающего инертность, косность деятельности и затрудняющего приспособление субъекта к новым ситуациям. Эффекты установки непосредственно обнаруживаются только при изменении условий протекания деятельности. Вследствие этого общим методическим приемом изучения феноменов установки является прием «прерывания» деятельности. Содержание установки зависит от места объективного фактора, вызывающего эту установку, в структуре деятельности. В зависимости от того, на какой объективный фактор деятельности направлена установка (мотив, цель, условие деятельности), выделяются три иерархических уровня регуляции деятельности — уровни смысловых, целевых и операциональных установкок. Смысловая установка выражает проявляющееся в деятельности личности отношение ее к тем объектам, которые имеют личностный смысл. По происхождению смысловые установки личности производны от социальных установкок. Смысловые установки содержат информационный компонент (взгляды человека на мир и образ того, к чему человек стремится), эмоционально-оценочный компонент (антипатии и симпатии по отношению к значимым объектам), поведенческий компонент (готовность действовать по отношению к объекту, имеющему личностный смысл). С помощью смысловых установок индивид приобщается к системе норм и ценностей данной социальной среды (инструментальная функция), они помогают сохранить статус-кво личности в напряженных ситуациях (функция самозащиты), способствуют самоутверждению личности (ценностно-экспрессивная функция), выражаются в стремлении личности привести в систему содержащиеся в них личностные смыслы знаний, норм, ценностей (познавательная функция). В отличие от целевых и операциональных установок, изменяющихся в ходе обучения под влиянием речевых воздействий, инструкций, изменение смысловых установок всегда обусловлено изменением самой деятельности субъекта. Целевые установки вызываются целью и определяют устойчивый характер протекания действия.

Зміна установок

Установка визначає напрямок дій і одночасно – спосіб сприйняття й мислення. Але різні установки не є рівнопорядковими для детермінації поведінки. Орієнтація індивідуума залежить від безлічі соціальних установок, що співвідносяться з певними сторонами суспільного буття. Установки мають певну цінність з точки зору їхнього значення для індивідуума. В ієрархії установок політичні установки займають верхню сходинку. Вони, на відміну від інших, більш стійкі стосовно змін. Політичні установки утворюють загальне підґрунтя для всіх інших установок, обумовлюють внутрішню стійкість орієнтації. Звідси випливає, що поведінка людини за різних умов в основному визначається її політичною орієнтацією

Установки особистості мають відносно високу стійкість стосовно зовнішнього впливу, яка підсилюється також за рахунок соціальних зв’язків. Установки стають тим стабільнішими, чим більше вони співпадають з нормами поведінки соціальної групи. Ідентифікація індивідуума з групою служить стабілізатором установки. Але при цьому слід враховувати ті обставини, що в державі перехідного (транзитного) типу, якою є Україна, багато моральних цінностей старого соціалістичного устрою втрачено, а нових моральних норм і цінностей ще не створено, а ті, що вже існують не перетворились у загальноприйняті. У даному випадку інформаційний простір відіграє провідну роль у формуванні світогляду пересічного громадянина нашої держави, який часто сприймає все нове за вищі загальнолюдські цінності.

Рушійною силою зміни установок виступають негативні психічні переживання, викликані відсутністю рівноваги між окремими компонентами політичних установок-об’єктів пропагандистського впливу, так званий когнітивний дисонанс (тобто пізнавальна невідповідність). Дисонанс – психічно неприємний стан, що викликає в об’єктів пропагандистського впливу прагнення до його зм’якшення або усунення. Останнє веде до змін одного з компонентів установки, у результаті чого вся система установок прагне повернутися до втраченої рівноваги. Таким чином змінюється стійкість попередньої установки або виникає нова установка. Було б однак ілюзією розраховувати на можливість у короткий проміжок часу повного руйнування основних установок і заміну їх на протилежні, оскільки стабільність основних політичних установок відносно висока. Як зазначав французький психолог Ле Бон, «ідеї вимагають багато часу, щоб закріпитися у свідомості людей, але вони вимагають не менше часу, щоб знову відтіля зникнути».

Комунікативний простір

Сучасний комунікативний простір, під яким ми розуміємо сукупність зв’язків між окремими людьми, соціумами, країнами, державами, континентами, характеризується глобализацією, що починається із світової економіки і завершується сферою культури. Hасиченість, інтенсифікація процесу обміну информацією дозволяє говорити про те, що щiльність змістової насиченості комунікативного простору визначається обсягом інформації, яка передається за одиницю часу. Глобалізація засобів масової комунікації, їх висока технологічність зумовлює потребу відображення семантичних та прагматичних аспектів інформаційних процесів у засобах і методах репрезентації, які на сучасному етапі можуть бутиреалізовані лише через залучення високотехнологічних комунікацій. Мережа Інтернет дозволяє здійснювати обмін інформацією не лише державним, політичним, торгівельним установам, але й на рівні особистого спілкування, вдосконалювати процеси інтерактивної освіти, у яких людина є учасником прямої комунікації. Новітні технології руйнують комунікативні кордони і перетворюють доволі хистке поняття національного інформаційного простору на умовність.

Значна інтенсифікація досліджень мови на предмет її комунікативної технологічності зумовлена зростанням кількості соціальних замовників цієї продукції, серед яких іміджмейкери, спічрайтери, менеджери паблік рілейшнз, прес-секретарі, спінлікарі, перекладачі, психотерапевти та психоаналітики, рекламісти, професійні політики. Необхідність комплексного дослідження нових комунікаційних технологій, підґрунтям яких є мовна система, зумовлює мету нашого дослідження та окреслення наступних завдань:

1) виявити специфіку сучасного комунікативного простору;

2) з’ясувати чинники, що безпосередньо та опосередковано впливають на його формування та розвиток.

Сучасний інформаційний простір певним чином зумовлює комунікативно-мовну свідомість і комунікативно-мовну культуру. Комунікативно-мовна свідомість є частиною національної свідомості і, відповідно, відображає ставлення мовців до рідної та до інших мов. У комунікативній свідомості українців і росіян відзначається тенденція до надання переваги вивченню іноземних мов порівняно з рідними мовами. Прагнення засвоїти іноземну мову зумовлено прагматичними потребами. Знання іноземної мови надає можливість розширити ділові, наукові, особисті контакти, вийти на якісно новий рівень комунікації. Пріорітетне вивчення певної іноземної мови може бути зумовлене: 1) професійними потребами; 2) можливістю пізнання першоджерел (художня, наукова література, усна народна творчість тощо); 3) зацікавленістю у мові як носії екзотичної культури (як, наприклад, західноєвропейська для японців або слов’янська для американців); 4) необхідністю міжособистісного спілкування як засобу реалізації певної мети.