Акустичні засоби передачі невербальної інформації

Те, як ми говоримо, часто є більш важливим, ніж сам зміст повідомлення.

Вимовлене слово ніколи не є нейтральним. Дослідники виділяють наступні

якості звукового оформлення промови: висота, гучність, швидкість, ритмічність,

тембр, мелодика, звучність, напруженість. До неконтрольованих і частково

контрольованих сигналів відносяться такі звукові явища як стогін, сміх, плач,

зітхання.

Акустичні аспекти мовлення передають повідомлення: а) про те, яке

значення в даній ситуації ми хочемо надати слову або висловлюванню,

використовуючи для цього такі засоби, як наголос, паузи, інтонування; б) про

біофізичні характеристики (стать, вік), емоційний стан того, хто говорить, деякі

особистісні особливості. Голосові характеристики — найважливіший чинник

формування нашого образу в сприйманні інших; або ми володіємо своїм голосом,

або стаємо його жертвами.

Досить успішно можуть бути закодовані акустичнім способом основні

емоції — страх, гнів, радість, смуток, здивування, а також такі емоційні стани, як

доброзичливість, тривожність, певність. Так, для емоції гніву характерні

загальне збільшення сили і висоти голосу, збільшення різкості мовних звуків.

Емоція суму, напроти, характеризується повільним наростанням і спадом сили і

висоти голосу, збільшеною тривалістю складів, падінням сили і дзвінкості

голосу. Глухість або дзвінкість голосу видає вік того, що говорить. Швидка

промова створює враження про промовця як про людину активну, енергійну, з

одного боку, або про непевну, метушливу, з іншого. Низький, глухій, багатий

52

інтонаціями голос пов'язують з людиною цілеспрямованою, вольовою,

рішучою. Ритмічна промова свідчить про піднесеність настрою.

Регулятивну функцію в розмові виконують паузи, що підкреслюють

важливі моменти в промові, дають аудиторії можливість обдумати сказане,

інколи допомагають виявити обман.

Хоча індивідуальні характеристики голосу не можуть слугувати надійним

показником якостей особистості, тим не менше слід пам'ятати про важливу

особливість сприймання людини за голосом. Слухачі більше схильні наділяти

чеснотами людей з досконалою вимовою (приємний тембр, інтонації),

приписувати володарям гарного голосу не тільки високі інтелектуально-

естетичні і психологічні якості (симпатичність, інтелігентність, освіченість,

доброзичливість, великодушність, почуття власної гідності), але і значно більш

високі партнерські і ділові характеристики (компетентність, надійність,

ініціативність, енергійність, впевненість, зацікавленість).

Таким чином, реалізуючи спільну для всіх невербальних засобів функцію

передачі повідомлень, які стосуються конкретного стану комунікатора, його

ставлення до себе, партнера і ситуації, кожен з каналів зберігає при цьому свою

специфіку.

Висновки

____________1. Невербальна комунікація — це обмін і інтерпретація людьми невербальних

повідомлень, тобто повідомлень, закодованих і переданих особливим чином: за

допомогою виразних рухів тіла; звукового оформлення мови; певної організації

оточуючого мікросередовища; використання матеріальних предметів, що мають

символічне значення. Від вербальних повідомлень невербальні відрізняє

багатозначність, ситуативність, синтетичність, спонтанність.

2. Невербальна поведінка в спілкуванні поліфункціональна. Воно регулює

просторово-часові параметри спілкування; підтримує оптимальний рівень

психологічної близькості між співрозмовниками; вказує на актуальні психічні

стани особистості; дозволяє економити мовні повідомлення; підсилює емоційну

насиченість сказаного.

3. В основу виокремлення компонентів невербальної поведінки покладені як

характеристики невербальних засобів, так і системи їх сприйняття: оптична,

акустична, тактильна, ольфакторна. Серед невербальних способів кодування

інформації виділяють зовнішність і її оформлення, міміку, погляди, жести,

дотики, невербальні аспекти мови, поведінку людини в оточуючому просторі,

запахи тощо. Всі види невербальних повідомлень не існують ізольовано. Вони

знаходяться у взаємодії, доповнюють чи суперечать один одному. Проте кожен

засіб експресії має самостійну традицію дослідження.

4. Інтерпретуючи невербальні послання, необхідно враховувати наступні

моменти: унікальність невербальної мови; неминучість суперечностей між

невербальним проявом і його психологічним змістом; мінливість способів

невербального прояву; залежність успішності кодування від уміння людини

адекватно виявляти свої переживання, від рівня сформованості навичок кодування

53

невербальних повідомлень. Інтерпретація невербальної поведінки — творчий

процес, який вимагає від його учасників спостережливості, інтересу і уваги до

людей, соціального інтелекту, тобто того, що називають комунікативною

компетентністю.

Питання для самоперевірки

1. Що спільного між вербальною і невербальною мовами?

2. Чи можна спілкуватися тільки за допомогою невербальних повідомлень?

3. Які функції виконують невербальні повідомлення при взаємодії з вербальними?

4. Перерахуєте відомі вам способи кодування невербальної інформації.

5. Що таке кінесична структура невербальної поведінки?

6. Які функції в спілкуванні виконують погляди?

7. Що вивчає проксеміка?

8. Чи можна за голосом визначити характер людини?

9. Що можна сказати про людину за її ходою?

Основні поняття

Невербальна комунікація

Невербальна поведінка

Невербальна мова

Кінесика

Проксеміка

Такесика

Навчальні завдання

Завдання 1. Виявіть два протилежні стани (наприклад, гнів і спокій, печаль і

радість, втома і бадьорість):

а) використовуючи тільки міміку;

б) використовуючи тільки жести;

в) використовуючи міміку і жести.

Завдання 2. Зробіть по можливості відеозапис інтерв’ю між учасниками вашої

групи, при цьому намагайтеся виступити в ролі як інтерв’юера, так і опитаного.

При аналізі відеозапису відзначайте міміку і жести, які найбільш ефективно

підкреслюють сенс слів.

Завдання 3. Послухайте і подивіться виступи двох-трьох ведучих прямого ефіру

на радіо і телебаченні. Оцініть їх мову з погляду використання інтонації (на

радіо), жестикуляції, міміки і інших форм невербальної експресії (на телебаченні).

Зверніть увагу на те, як впливають на сприйняття змісту повідомлення такі деталі,

як колір і стиль одягу, прикраси, косметика, зачіска.

Література

Горелов И. Н. Невербальные компоненты коммуникации. — М.: Наука, 1980.

Кроль Л. М., Михайлова Е. Л. Человек-оркестр: микроструктура общения. — М.:

независимая фирма «Класс», 1993.

54

Лабунская В.А. Невербальное поведение (социально-перцептивный подход). —

Ростов-н/Д, 1986.

ЛеонтьевА. А. Психология общения. — М.: Смысл, 1997 (глава II, §5).

Морозов В. П. Искусство и наука общения: невербальная коммуникация. — М.:

ИП РАН, Центр «Искусство и наука», 1998.

Ниренберг Г., Калеро Г. Читать человека, как книгу. — М., 1990.

Пиз А. Язык жестов. — Воронеж, 1992.

Психология и психоанализ характера. Хрестоматия по психологии и типологии

характеров. — Самара: Изд. Дом «БАХРАХ», 1997.

Социальная психология личности в вопросах и ответах: Учеб. пособие. — М:

Гардарика, 1999.

Фаст Дж. Язык тела. — М.: Вече, Персей, АСТ, 1995.

55

Розділ 3. СПРИЙМАННЯ ТА РОЗУМІННЯ В СТРУКТУРІ МІЖОСОБИСТІСНОГО

СПІЛКУВАННЯ

Тема 5. Міжособистісне сприймання

5.1 Соціальна перцепція

5.2 Перше враження і точність інтерпретації

5.3 Спрямоване формування першого враження

Соціальна перцепція

Соціальна перцепція або сприймання і розуміння людьми один одного — це

одна з центральних проблем міжособистісного спілкування.

У вітчизняній науці першим почав розробляти цю проблему А. А. Бодальов,

який поклав початок великому колу досліджень і створив науковий напрям, в

рамках якого було накопичено велику кількість емпіричних даних. З часу виходу

перших робіт А. А. Бодальова («Восприятие человека человеком», 1965;

«Формирование первого впечатления», 1966; «О восприятии и понимании

человеком самого себя», 1968; «Формирование понятия о человеке как о

личности», 1970; «Новые данные к проблеме социальной перцепции», 1970;

«Личность и общение», 1979, 1983), що стали енциклопедією знань в цій галузі,

з'явилась величезна кількість книг з багатьох аспектів цих проблем.

Проблема, про яку йдеться, останніми роками все частіше позначається як

«соціальна перцепція». «Перцепція» — інше позначення терміну «сприймання»,

соціальна перцепція — сприймання соціальних об'єктів в соціальному контексті

тобто, перш за все, сприймання людьми один одного.

Соціальна перцепція — процес, що виникає при міжособистісній взаємодії на

основі природного спілкування та відбувається у формі сприймання і розуміння

однією людиною іншої.

Поняття «соціальна перцепція» дещо відрізняється від поняття «перцепція»,

прийнятого в загальній психології. Цей процес соціальний, тобто такий, що

відбувається в суспільстві; його забарвлюють і спрямовують наші емоції, думки,

ставлення, установки, пристрасті і упередження. Поза сумнівом, таке

виокремлення одного з аспектів процесу сприймання є досить умовним.

Способи сприймання і оцінки людини людиною багато в чому тотожні

сприйманню і оцінці людиною об'єктів світу речей та живої природи. Тут також

мають силу закони взаємодії фігури і фону, пороги впізнавання і розрізнення,

закони впливу на сприймання фізичних характеристик стимулів, їх сили,

інтенсивності, послідовності, закони адаптації і тому подібне. Оцінюючи іншу

людину, ми нерідко використовуємо терміни, що відносяться до властивостей і

процесів, які спостерігаються в світі природи. Ми говоримо, що люди думають

прямо, що їх обличчя виражають тверду рішучість, називаємо людей глибокими

або дрібними, яскравими або безбарвними, жорсткими або слизькими.

56

Але сприйняття людини людиною, що протікає при взаємодії і спілкуванні

людей, — процес значно активніший, ніж сприйняття інших об'єктів

навколишнього світу, він активізує розумові, вольові, емоційні процеси, частіше

спонукає до дії. Інша відмітна риса процесу сприйняття при взаємодії — це

наявність дієвого, гнучкого і різностороннього зворотного зв'язку, який

перебудовує багато інших психічних процесів, регулює поведінку людини.

Таким чином, соціальна перцепція — процес з активним зворотним

зв'язком, що неодмінно включає розуміння. Образ людини, що формується в

процесі сприймання, несе інформаційне навантаження і відіграє регулюючу роль

в процесах взаємодії, допомагає вибудовувати лінію поведінки стосовно

сприйнятої людини.

Знання структури цих образів, їх об'єму, компонентів, міри усвідомленості

дозволяє уявити процес накопичення соціального досвіду людиною, способи

пізнання інших людей і самого себе, осягнути ті критерії (соціальні категорії,

еталони, стереотипи), якими оперують люди різного віку, оцінюючи людей і

прогнозуючи їх подальшу поведінку, вчинки, мотиви в складних ситуаціях.

Центральними проблемами в галузі соціальної перцепції є:

• вікові, статеві, професійні особливості соціальної перцепції;

• умови і чинники, що впливають на точність і адекватність оцінки однією

людиною іншої;

• закономірності формування першого враження;

• вплив на ці процеси минулого досвіду, характеру взаємин, самооцінки і

особистісних властивостей взаємодіючих людей.

Формування уявлення про іншу людину завжди починається з

віддзеркалення і оцінки його фізичної зовнішності, манери триматися, з аналізу

тієї інформації яку дає зовнішній вигляд людини. Ця інформація стає

фундаментом образу іншої людини, не завжди усвідомлюється ними і залежить

від багатьох чинників. Сприйняті елементи зовнішності або виразної поведінки

виступають соціальними сигналами, що прояснюють національність людини, її

вік і досвід, почуття в даний момент, її рівень культури і естетичних смаків тощо.|

Будь-яка людина сприймається нами в єдності зовнішніх даних (фізичні,

конституційні особливості плюс все те, що людина робить зі своєю зовнішністю

відповідно до моди, вимог суспільства, смаків, уявлення про себе) і експресивної

поведінки.

Соціальній перцепції властиві вікові особливості. Відомо, зокрема, що діти

молодшого шкільного віку можуть вичленувати в зовнішньому вигляді свого

ровесника тільки найзагальніші елементи (зріст, колір волосся, очей). Увага

фіксується на одязі; абсолютно відсутні характеристики мімічних особливостей

ровесника, його вимови і мовлення, ходи. За винятком родимок і веснянок, діти не

знаходять примітних характерних деталей. Не уміючи правильно оцінити

вибраний елемент, вони часто дають невизначену оцінку. Навіть якщо вони і

бачать щось характерне, то не вміють це правильно описати. Очевидно, що в

цьому віці соціальна перцепція сформована недостатньо, інформація, що

поступає, слабо усвідомлюється, не виражена в чітких поняттях.

57

Набагато більше значення зовнішності іншої людини надає підліток. У його

уявленні анатомічні особливості, риси обличчя, особливості статури більше

характеризують людину, ніж її одяг або зачіска. Проте, на відміну від дорослого,

підліток недооцінює експресивні риси (міміку, жестикуляцію, мову), лише в дуже

невеликому обсязі включає їх в портретну характеристику оцінюваної людини.

Найчастіше фіксуються волосся, зріст, очі, обличчя. У цих елементах не всі

ознаки виділяються однаково часто; найбільш значущими виявляються колір

волосся, колір очей, зріст. Зі всіх ознак обличчя (веснянки, родимки, зморшки,

колір, форма, розмір, риси, естетична привабливість) найчастіше наголошуються

колір і форма. Ці ознаки є опорними при побудові образу зовнішнього вигляду

іншої людини. Переважна більшість описів, будь то характеристики літературних

героїв або конкретних людей, починаються з характеристики цих елементів і їх

ознак.

До 13-14 років обсяг ознак і адекватність їх оцінки значно збільшуються;

процес змін в соціальній перцепції йде особливо інтенсивно. Різниця у віці всього

лише в рік — 14 і 15 років — характеризується відчутними кількісними змінами.

Інтенсивність розвитку соціальної перцепції в цьому віці пояснюється не тільки

дозріванням всіх психічних функцій, розвитком інтелекту, накопиченням досвіду

взаємодії, зростанням самосвідомості, але і засвоєнням соціальних норм, ролей,

цінностей, еталонів і стереотипів, соціальних установок.

Надзвичайно важливими є якісні зміни у віддзеркаленні основних рис

зовнішності іншої людини. Перш за все в описі іншої людини підлітком не просто

перераховуються окремі елементи зовнішності, а наголошуються ознаки, що

відображають індивідуальне, характерне, неповторне; значно розширюється коло

використовуваних понять. Чим більше людина усвідомлює себе особистістю, тим

більше вона починає придивлятися до людей і їх взаємин.

З віком фіксація рис зовнішності іншої людини перестає бути самоціллю.

Риси зовнішності частіше використовуються як елементи, необхідні для побудови

цілісного образу сприйнятої людини, інформативна цінність якого тим вища, чим

більш безпосередньо він може бути використаний в регулюванні власної

поведінки стосовно цієї людини.

Подальший розвиток процесу соціальної перцепції виявляється головним

чином в зміні суб'єктивної значущості різних груп рис для побудови образу. Для

дітей молодшого шкільного віку важливими виявляються одяг і загальний

зовнішній вигляд; характерною особливістю підліткового віку є переважне

виокремлення рис фізичної зовнішності; для дорослої людини важливішою, ніж

деякі анатомічні риси виявляється виразна поведінка іншого.

Сформований образ іншої людини має не тільки пізнавальну, інформативну

цінність, але і свідомо використовується для регуляції взаємовідносин. Все більше

значення надається динамічним, експресивним проявам людини, динаміці дії,

поведінки. Ці ознаки можуть говорити не тільки про наявний стан, але і про

наміри людини.

Як у дитини, так і у дорослої людини об'єктивно сприйняті риси

зовнішності іншої людини можуть значною мірою трансформуватись,

58

спотворюватись під впливом самооцінки, рівня домагань, характеру взаємин із

людиною.

Для дорослої людини зовнішність співрозмовника завжди несе в собі

соціально-сигнальне значення, тобто свідомо розглядається як засіб інформації,

важливий для розуміння, контакту і взаємодії.