Взаємодії. «Розвиваюча стратегія забезпечує, на відміну від двох інших стратегій,

Актуалізацію потенціалів саморозвитку кожної зі взаємодіючих систем.

Психологічними умовами реалізації такої стратегії дії є діалог і обопільна

Відвертість. Це припускає, що дві системи в стані діалогу починають створювати

певний загальний простір і часову протяжність, єдину „подію", в якій вплив (у

традиційному „суб’єкт-об’єктному" сенсі цього поняття) перестає існувати,

Поступаючись місцем єдності цих систем» (Ковальов, 1987). Діалог як

Взаємовідкритий процес припускає не тільки достатньо високий рівень

Психологічної культури суб'єкта, але і той факт, що діалогу треба вчитися і

Вчитися постійно. Повинні бути організовані умови для такої діалогічної

Взаємодії.

Психологічні умови реалізації діалогу за К.Роджерсом є: 1) природність і

Спонтанність виразу суб'єктивних відчуттів і відчуттів, які виникають між

Партнерами в кожний окремий момент їх взаємодії; 2) безумовне позитивне

Ставлення до інших людей і до самого себе, турбота про іншого і прийняття його

Як рівноправного партнера зі спілкування; 3) емпатійне розуміння, уміння тонко і

Адекватно співпереживати відчуттям, настрою, думкам іншої людини в ході

Міжособистісних контактів з ним. Останню умову К.Роджерс вважає однією з

Найпотенційніших і дієвіших сил, що впливають на психічні і особистісні зміни в

Людях (Роджерс, 1993).

Як відзначає Р.А.Ковальов, всі ці механізми забезпечення зовнішнього

Діалогу запускаються за наявності стану справжнього внутрішнього діалогу.

(Ковальов, 1987, с. 42).

Від типології Г.А.Ковальова відштовхується і Е.Л. Доценко, побудувавши

Свою шкалу рівнів установок на взаємодію від об'єктного полюса до суб'єктного

(Доценко, 1997). Об'єктний полюс характеризується ставленням до партнера як до

Засобу, об'єкта, знаряддя досягнення своїх цілей. Суб'єктному полюсу властиве

Ставлення до партнера з взаємодії як до цінності і характеризується установкою на

Діалог і співпрацю. Е. Л. Доценко пропонує п'ять рівнів установок на взаємодію в

міжособистісних відносинах:

 Домінування. Ставлення до іншого як до речі або засобу досягнення

Власних цілей, ігнорування його інтересів і намірів. Прагнення володіти, мати

Необмежену односторонню перевагу. Відкритий, без маскування імперативний

Вплив — від насильства, придушення до навіювання, наказу.

 Маніпуляція. Ставлення до партнера як до «речі особливого роду» —

Тенденція до ігнорування його інтересів і намірів. Дія прихована, з опорою на

Автоматизми і стереотипи, із залученням складнішого опосередкованого тиску.

Найбільш вживані способи впливу — провокація, обман, інтрига, натяк.

 Суперництво. Партнер представляється небезпечним і

Непередбачуваним, з силою якого доводиться рахуватись. Прагнення переграти

Його, досягти односторонньої переваги. Інтереси іншого враховуються тією

Мірою, якою це диктується завданнями боротьби. Засобами ведення боротьби

Можуть бути

Окремі види «тонкої» маніпуляції, чергування відкритих і закритих прийомів

Впливу, «джентльменські» або тимчасові тактичні угоди.

 Партнерство. Ставлення до іншого як до рівного, такого, що має право

Бути таким, яким він є, з яким треба рахуватися. Прагнення не допустити збитку

Собі, розкриваючи цілі своєї діяльності. Рівноправні, але обережні відносини,

Узгодження інтересів і намірів, сумісна рефлексія. Основні способи дії будуються

На договорі, який слугує і засобом об'єднання, і засобом чинення тиску.

 Співдружність. Ставлення до іншого як до самоцінності. Прагнення до

Об'єднання, спільної діяльності для досягнення близьких або співпадаючих цілей.

Основний інструмент взаємодії — вже не договір, а згода (консенсус).

Такі рівні, як домінування і маніпуляція, характеризуються крайньою

Несиметричною відносин, коли один суб'єкт панує над іншим. На іншому

«полюсі» знаходяться рівноправні, симетричні відносини співдружності, які

Дозволяє партнерам об'єднуватися для вирішення виникаючих проблем. Сила

Впливу на іншу людину є грубішою і примітивнішою на рівнях домінування і

Маніпуляції, поступово стаючи все більш м'якшою і витонченою при переході до

Більш симетричних відносин.

Критерій симетричності використовує і Е. В. Сидоренко (Сидоренко, 1997),

Розділяючи види впливу на конструктивні і неконструктивні. При

Неконструктивних видах впливу одна людина прагне уподібнити відчуття або

дії іншого своїм планам, задумам, бажанням, відчуттям чи діям. Особливість же

Конструктивного впливу — в тому, що уподібнення партнерів один одному

Відбувається з їх взаємної згоди. Серед психологічних засобів впливу Е. В.

Сидоренко виділяє переконання, контраргументацію і конфронтацію. Вона

Також відзначає, що, незалежно від виду і способу впливу, він завжди диктується

Власними потребами людини. І якщо звернутися, наприклад, до ієрархії потреб А.

Маслоу, то, чим вище рівень задоволення потреб людини (від фізіологічних і

Потреб безпеки до потреб самоповаги і самоактуалізації), тим більш творчим буде

Її вплив на іншу людину.

Маніпуляція в спілкуванні

Маніпуляцію часто ототожнюють з впливом. Дійсно, в повсякденному

Спілкуванні маніпуляція і особистий вплив бувають так тісно переплетені, що

Важко відрізнити одне від іншого. Тому розглянемо феномен маніпуляції

Детальніше, уточнивши її визначення, механізми дії і способи захисту.

Маніпуляція – це один з видів психологічного впливу, використовуваний для

Досягнення одностороннього виграшу.

При спробі виділити критерії маніпуляції або іншого виду впливу дуже

Складно обійтися без морально-етичних категорій. Так, наприклад, підбираючи

Метафори до поняття «маніпуляція», часто говорять про прагнення «прибрати до

Рук», «заарканити», «одурманити», «зловити на гачок» при збереженні ілюзії

Самостійності рішень і дій адресата дії. Після спілкування з маніпулятором у

Людини залишається відчуття, що його «обдурили», що він «сам не свій».

Етичний компонент допомагає відрізнити маніпулятивне спілкування від

Неманіпулятивного.

Засоби і механізми маніпулятивної дії

На думку В.Н.Куніциної, Н.В.Казарінової та В.М.Погольші, принципова

Відмінність між маніпулятивним впливом і особистим полягає в наступних трьох

критеріях:

Маніпулятивний вплив Особистий вплив

 Прихованість і тайний характер

Намірів (використання іншого як засобу

досягнення власних цілей);

 Щирість і відкритість почуттів,

Емоцій, намірів та мотивів людини, яка

впливає;

 Намагання підкорити своїй волі

(отримати одностронній виграш);

 Руйнуючий особистість ефект впливу

(в першу чергу – на особистість

Адресата, та опосередковано – на

особистість маніпулятора).

 Наявність в акті впливу власної

Доброї волі та особистих інтересів

взаємодіючих людей;

 Збагачуючий, розвиваючий ефект

Впливу (в першу чергу на особистість

того, на кого здійснюється вплив).

У Э. Шострома, який вважав маніпулювання злом і основним лихом

Сучасної людини (див. Шостром, 1992), останнім часом з'являється все більше

Прихильників. Е. Л. Доценко, наприклад, бачить руйнівний ефект маніпуляції в

Розчепленні особистості адресата, її невротизації, підвищенні «роботоподібності»,

Податливості до зовнішнього впливу. Засоби маніпулятивної дії він групує

відповідно до основних ознак маніпуляції:

Прихований характер маніпулятивного впливу забезпечується

Багатовекторністю впливу — вирішенням відразу декількох задач. Наприклад,

Відвернення уваги адресата, утримання уваги на необхідному рівні, зниження

Критичності адресата, підвищення власного рангу в його очах, ізоляція адресата

Від інших людей тощо.

Для чинення психологічного тиску використовується адекватні цілям

Прийоми: перехоплення ініціативи, введення своєї теми, скорочення часу

Ухвалення рішення, рекламування себе або натяк на широкі зв'язки і можливості,

Апеляція до присутніх.

Проникнення в психічну сферу адресата відбувається через психічний

Автоматизм — структурно-динамічне утворення, актуалізація якого з високою