Контексти міжособистісної взаємодії

Поняття «міжособистісне спілкування», «міжособистісна комунікація» і

«міжособистісна взаємодія» близькі за змістом, однак вказують на різноманітні

аспекти спілкування. Семантика слів словосполучення «міжособистісна взаємодія»

привертає увагу, по-перше, до дій індивідів по відношенню один до одного, — на

перший план висуваються діючі особи, по-друге, до того, як люди співвідносять свої

цілі і організують їх досягнення, тобто як досягається взаємність між учасниками

спілкування.

Міжособистісна взаємодія - інструментально-технологічна сторона спілкування;

взаємні дії учасників спілкування, спрямовані на співвіднесення мети кожної зі сторін і

організацію їх досягнення в процесі спілкування.

Очевидно, що для того, щоб обрати оптимальну манеру поведінки і форму

звернення до іншої людини, необхідно зорієнтуватись в ситуації, зрозуміти контекст, в

якому відбувається взаємодія. Визначення ситуації спілкування є найважливішим

моментом міжособистісної взаємодії.

Для розуміння змісту взаємодії потрібне знання контексту того, що відбувається.

Розглянути поведінку людини в певному контексті означає помістити її в такі рамки, в

яких вона набуває більш-менш однозначного сенсу. Відсутність таких рамок збиває

людину, не дозволяє їй зорієнтуватись в ситуації. Між людьми нерідко виникають діалоги

наступного роду:

«Як вам таке могло спасти на думку?! — А що ви маєте на увазі?»

Подібні приклади ілюструють пошук однім зі співрозмовників контексту, який

дозволив би йому обрати лінію поведінки.

Звернення до контексту виконує принаймні дві задачі в міжособистісній взаємодії.

Для спостерігача — ця умова пояснення того, що відбувається між людьми, чому саме

так, а не інакше спілкуються індивіди; для діючої особи — це можливість формування

власного ставлення до того, що відбувається, вибору засобів поведінки, адекватних певній

ситуації.

На думку фахівців в галузі людського спілкування, можливість цілком різним

людям зрозуміти один одного, знайти спільну мову, домовитися, погодити свою мету і дії

виникає тільки в тому випадку, якщо люди володіють значним обсягом інформації,

схожої як за походженням і змістом, так і за структурою. До інформації такого роду слід

віднести уміння виділяти стандартні, або типові соціальні ситуації — такі як ділові

переговори, святкування дня народження, побачення, весілля, розмови в чергах,

відпочинок в колі сім'ї. Таке знання використовується в якості контекстуальних рамок,

застосування яких учасниками взаємодії стає передумовою взаєморозуміння між ними.

75

В теорії міжособистісного спілкування відомо декілька класифікацій стандартних

соціальних ситуацій. В залежності від міри особистісного залучення до взаємодії умовно

виділяють три рівня спілкування, про які вже згадувалось: соціально-рольовий (або

короткочасне соціально-ситуаційне спілкування), діловий і інтимно-особистий.

На соціально-рольовому рівні контакти обмежуються ситуативною необхідністю;

на вулиці, в транспорті, в крамниці, на прийомі в офіційній установі. Основний принцип

взаємовідносин на цьому рівні — знання і реалізація норм і вимог соціального

середовища учасниками взаємодії. На діловому рівні людей об'єднують інтереси справи і

спільна діяльність, спрямована на досягнення загальної мети. Основний принцип ділових

взаємовідносин — раціональність, пошук засобів підвищення ефективності

співробітництва. Інтимно-особистий рівень характеризується особливою психологічною

близькістю, співпереживанням, проникненням в внутрішній світ інших людей, передусім

близьких. Основний принцип такого спілкування — емпатія.

Ще одна класифікація видів міжособистісної взаємодії належить відомому

американському психологу Еріку Берну. В її основі лежить те, що Берн назвав потребою в

структуруванні часу. На його думку, люди постійно стурбовані тим, як структурувати свій

час. Одна з функцій соціального життя полягає в тому, щоб допомагати один одному в

цьому питанні (Берн, 1988). Виділені Берном засоби структурування часу являють собою

засоби організації міжособистісної взаємодії. Він пропонує розглядати шість форм

соціальної поведінки — чотири основні і два межових випадки:

1) замкнутість (перший межовий випадок), коли явна комунікація між людьми

відсутня. Людина фізично присутня, але психологічно — поза контактом, вона неначе

огорнута власними думками. Це буває в різноманітних ситуаціях, наприклад, в купе

залізничного потягу, в лікарняній палаті, навіть під час вечоринки. Така поведінка може

бути сприйнята з розумінням і не викличе проблем, якщо тільки вона не перетворюється в

звичку.

2) ритуали – звичні, повторювані дії, що не несуть змістового навантаження. Вони

можуть носити неформальний характер (привітання, прощання, вдячності) або бути

офіційними (дипломатичний етикет). Мета цього типу спілкування — можливість

провести час спільно, але не зближуючись.

3) проведення часу — напівритуальні розмови про проблеми і події, відомі всім.

Вони не так стилізовані і не так передбачувані, як ритуали, але їм властива деяка

повторюваність. Прикладами можуть слугувати вечоринка, де учасники недостатньо

добре знайомі один з одним, або розмови під час очікування якого-небудь офіційного

зібрання. Проведення часу завжди соціально запрограмовано: говорити в цей час можна

лише в певному стилі і тільки на дозволені теми (наприклад, світська розмова або жіноча

розмова). Основна мета цього типу спілкування — структурування часу не тільки заради

підтримання приятельських відносин, але й пошуку нових корисних знайомств і зв'язків.

4) спільна діяльність — взаємодія між людьми на роботі, метою якої передусім є

ефективне виконання поставленої задачі.

5) ігри — найбільш складний тип спілкування. В іграх кожна сторона

неусвідомлено намагається досягнути переваги над іншою і отримати винагороду.

Основна особливість игор — прихована мотивація їх учасників. На думку Е. Берна,

важливі соціальні контакти найчастіше протікають як ігри, а самі ігри складають надто

значну частину людського спілкування. Пояснення цьому Берн бачить в тому, що

76

повсякденне життя надає мало можливостей для людської близькості, щирість не

заохочується в суспільстві. Крім того, багато форм близькості для більшості людей

психологічно неприйнятні, вимагають обачності. Щоб позбавити себе від нудьги

одноманітного проведення часу, водночас не наражаючись на небезпеку, яка

супроводжує близькість, більшість людей в якості компромісного рішення звертається до

ігор. Найчастіше люди обирають друзів, партнерів, близьких людей з числа тих, хто грає в

ті ж самі ігри, що й вони. В певному соціальному колі кожний його представник

демонструє таку манеру поведінки, яка може видатись цілком неприйнятною членам

іншого соціального угрупування. І навпаки, будь-якого члена якогось соціального

оточення, що починає грати в нові ігри, буде скоріше за все вигнано з звичного

суспільства. Ігри цілком необхідні деяким людям для підтримання душевного здоров’я. У

таких людей психічна рівновага настільки нестійка, а життєві позиції настільки хиткі, що

варто позбавити їх можливості грати, як вони впадуть у відчай. Подібні ситуації можна

часто спостерігати в подружніх парах, коли поліпшення психічного стану одного з

подружжя тягне за собою швидке погіршення стану іншого, для якого ігри були

найважливішим засобом підтримання власної психічної рівноваги.

6) близькість - другий межовий випадок, який визначається як вільне від ігор

спілкування, що припускає теплі зацікавлені відносини між людьми, в яких виключений

пошук вигоди. Людська близькість, що є найдосконалою формою людських

взаємовідносин, приносить ні з чим не зрівняне задоволення, що навіть люди з нестійкою

рівновагою можуть цілком безпечно і навіть з радістю відмовитись від ігор, якщо їм

пощастило знайти партнера для таких взаємовідносин.

Проведення часу і ігри — це сурогат істинної близькості. Їх можна розглядати

скоріше як угоди між людьми, ніж як їх союзи. Справжня близькість починається тоді,

коли соціальні схеми, приховані мотиви і обмеження відходять на задній план. Тільки

вона може повністю задовольнити сенсорний голод і потребу у визнанні.

Порівнюючи наведені класифікації, легко помітити принципову схожість в описі

мети і структури різноманітних видів міжособистісної взаємодії.

Характеристики конкретної ситуації, в якій протікає спілкування людей,

накладають значні обмеження на їх поведінку, почуття і навіть бажання. Разом з тим

зниження міри їх свободи є умовою встановлення і підтримання міжособистісного

контакту та робить можливим в перспективі міжособистісне спілкування.