Функції невербальних повідомлень




ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Функції невербальних повідомлень



В процесі невербальної комунікації люди одержують інформаціюпро:

 особистість комунікатора. Вона включає відомості про:

 темперамент;

 емоційний стан в даній ситуації;

 образ «Я» і самооцінку;

 особистісні властивості і якості;

 комунікативну компетентність (те, як він вступає в міжособистісний

контакт, підтримує його і виходить з нього);

 соціальний статус;

 приналежність до певної групи або субкультури.

 відносини учасників комунікації. Вона включає відомості про:

 бажаний рівень спілкування (соціальна і емоційна близькість або

віддаленість);

 характер або тип відносин (домінування-залежність, прихильність-

неприхильність);

 динаміку взаємовідносин (прагнення підтримувати спілкування, припинити

його, з'ясувати стосунки, тощо).

 ставлення учасників комунікації до самої ситуації, яка дозволяє їм

регулювати взаємодію. Вона включає відомості про включеність в дану

ситуацію (комфортність, спокій, інтерес) або прагнення вийти з неї

(нервозність, нетерпіння).

Невербальна і вербальна комунікація, будучи супутниками, знаходяться

в складній взаємодії.

Виділяють декілька функцій, які невербальні повідомлення виконують

при взаємодії з вербальними. Це функції:

 доповнення (включаючи дублювання і підсилення) вербальних

повідомлень;

 спростування вербальних повідомлень;

 заміщення вербальних повідомлень;

 регулювання розмови.

Доповнення означає, що невербальні повідомлення роблять мовлення

більш виразним, уточнюють і пояснюють його зміст. Якщо ви обіймаєте друга

в той момент, коли говорите йому, що дуже раді його бачити, обійми слугують

доповненням до вашого мовного повідомлення. Мовлення можна точніше

зрозуміти і краще запам'ятати, якщо воно дублюється жестами. Наприклад, в

театральній касі людина супроводжує прохання про два квитки жестом

(показує два пальця). Невербальні знаки можуть використовуватись для

підсилення найбільш важливих моментів промови. Так, привернути увагу

слухача можна, підвищуючи гучність голосу, роблячи перед словами паузи або

жестикулюючи певним чином (наприклад, піднятий догори вказівний палець

— знак «це важливо»).

45

Спростування означає, що невербальне повідомлення суперечить

вербальному. Якщо на питання «Вам цікаво?» співрозмовник демонструє

замешкання, відводить очі в бік, винувато посміхається і при цьому говорить;

«Загалом - так», то варто засумніватись в правдивості його відповіді. Саме

тому, що невербальна поведінка значною мірою спонтанна, менше

контролюється свідомістю, вона може спростовувати висловлене. Навіть якщо

свою першу реакцію людина контролює, справжній стан речей виявиться

згодом, приблизно за 4-5 секунди. Посмішка або вираз здивування, що

тривають довше цього часу, можуть вказувати на обман. Ось чому корисно

спостерігати за відповідністю між мовленнєвими і немовленнєвими

повідомленнями.

Заміщення означає використання невербального повідомлення замість

вербального. Наприклад, в гамірній аудиторії ви жестами повідомляєте

приятелю, що потрібно вийти поговорити. Під час дискусії ведучий може без

слів, за допомогою погляду, повороту голови і тіла, запропонувати комусь з

учасників вступити в розмову, висловитись.

Регулювання означає використання невербальних знаків для координації

взаємодії між людьми. При цьому часто використовуються описані вище

знаки, що заміщують слова, — поворот голови в бік того, хто повинен

виступати; тон голосу, що повідомляє про завершення репліки; дотик до

когось, що означає бажання спитати про щось, схвальні або несхвальні вигуки

на адресу того, хто виступає. Ці і багато інших знаків регулюють течію

комунікації.

Таким чином, невербальні повідомлення — необхідна складова

міжособистісної комунікації. Вони є індикаторами емоційних станів і

показниками різноманітних ставлень людини до навколишнього світу. В будь-

якій, навіть суто офіційній і діловій ситуації присутнє і активно її формує

невербально висловлене ставлення суб'єкта спілкування до ситуації, до

партнера і до самого себе.

Основні канали невербальної комунікації

Найважливішою особливістю невербальної комунікації є те, що вона

здійснюється за участі різних сенсорних систем: зору, слуху, тактильних

відчуттів, смаку, нюху. На основі полісенсорної природи невербальної

комунікації виділяють різноманітні її види (рис 4.1).

Рис.4.1. Структурна схема невербальної комунікації (З: Лабунская В.А.

Невербальное поведение (социально-перцептивный подход). – Ростов-н/Д.:

изд-во Ростов. ун-та, 1986. – С. 33)

Акустична

Оптична (кінесика)

Тактильно-

Кінестезична

(такесика)

Ольфакторна

(запахи)

 виразні

рухи

 міміка

 поза

 жести

 хода

 контакт очей

 фізіогноміка

 будова

обличчя та

черепу

 будова тулубу

 екстралінг

вістика

 паузи

 кашель

 вздох

 сміх

 плач

 Просоди

ка

 темп

 тембр

 висота

 гучність

 рукостискання

 поцілунок

 поглажування

 похлопування

 запах тіла

 запах

косметики

46

Всі ці види невербальних повідомлень не ізольовані, знаходяться у

взаємодії, інколи доповнюють один одного, інколи суперечать один одному.

Тим не менше, кожний засіб експресії має самостійну традицію дослідження.

Кінесика

Американський психолог Р. Бердвістл запропонував термін «кінесика» для

вивчення спілкування шляхом аналізу рухів тіла (1952). «Кін» — найменша

одиниця, «літера» руху. Зчитуючи «кіни», можна інтерпретувати повідомлення, що

передаються за допомогою жестів та інших рухів тіла.

Кінесика - зорово сприйнятий діапазон рухів (відбиваються за допомогою оптичної

системи суб'єкту), що виконають експресивно-регулятивну функцію в спілкуванні

(жести, пози, міміка, оформлення зовнішності, почерк тощо).

Поведінка складається з «кінів», так само як людська мова — з послідовності

слів, речень і фраз. З повсякденних спостережень відомо, що відносини партнерів зі

спілкування, їх психологічний стан, соціальні ролі виявляються в спілкуванні за

допомогою кінесичної структури раніше, ніж через слова. Кінесична структура

виконує функцію доповнення або заміщення мовних повідомлень, а отже, наділена

своєрідним пріоритетом в створенні образу партнера і всієї ситуації спілкування.

Найбільш вивченими на сьогоднішній день елементами кінесичної структури

невербальної поведінки можна вважати міміку, жести, пози, погляди.

Міміка, або вираз обличчя — найважливіший аспект невербальної

комунікації. Роль міміки така, що за її відсутності (наприклад, в результаті хвороби)

спілкування виявляється неможливим. Обличчя має настільки серйозне значення

оскільки це основний канал передачі людських емоцій. Скорочення м'язів обличчя

змінює його вираз і сигналізує про стан людини. Емоційні прояви складаються зі

спонтанних і довільних мімічних реакцій. Соціальне наслідування, як одна з умов

розвитку міміки, можливе саме завдяки тому, що людина може керувати кожним

окремим мускулом свого обличчя. Суспільство заохочує вираз одних емоцій і

засуджує — інших.

Вираз натуральних емоцій завжди симетричний. Однак лівий і правий бік

нашого тіла знаходяться під контролем різних півкуль мозку і тому може відбивати

емоції по-різному. Робота домінуючої лівої півкулі (в результаті перехрестя зв'язків

управління) відбивається на правому боці людини, який піддається більшому

контролю (у правшів). Робота правої півкулі відбивається на лівій стороні тіла, на

цій стороні важче приховувати почуття. За асиметрією обличчя уважний

спостерігач, може виявити маніпуляцію, розрізнити природну і штучну поведінку.

Контроль за виразом обличчя дозволяє нам посилювати, стримувати,

нейтралізувати та приховувати емоції. Для підсилення емоцій ми робимо нашу

міміку більш виразною, більш точною у відповідності з очікуваннями людей, що

спостерігають за нами. Наприклад, святкуючи дні народження близьких,

зустрічаючи Новий рік або одержуючи подарунок, ми можемо інтенсифікувати

вираз своїх емоцій, щоб виявити підтримку нашим партнерам з взаємодії. Можна

посилити і негативну емоцію, наприклад з виховною метою, якщо ми хочемо

показати дитині, як сильно засмучені її поведінкою. Для збереження гарних

відносин може знадобитись і уміння стримувати експресію обличчя. Вирішальним

47

чинником при цьому виявляються культурні традиції. Так, якщо у відповідності з

нормами даної культури чоловік не повинен публічно виявляти страх або відкрито

плакати (в протилежному випадку він наражається на суспільний осуд), то йому

доведеться нейтралізувати заборонені емоції, навіть якщо в дійсності він

переживає якусь з них.

Емоції нерідко потрібно маскувати, демонструвати протилежні. Наприклад,

ми часто маскуємо такі емоції, як ревнощі або розчарування. Одні люди краще

контролюють свою міміку, інші гірше. Однак, зважаючи на обставини, всім нам

потрібно досить часто керувати виразом обличчя.

Жодна з зон обличчя не виявляє емоцію повністю. Для розпізнання міміка

інтенсивно виражених станів суб'єктивно менш складна, бо представлена чітко. Важче

розпізнавати ті вирази обличчя, що відповідають перехідним станам, неінтенсивним

почуттям. В них мімічні ознаки мінливі, виявлені нечітко. Змішані емоції

проявляються на обличчі в обставинах, які викликають більше одного почуття.

Наприклад, ви відкриваєте двері і бачите друга, з яким не зустрічалися багато років.

Ваше обличчя при цьому виражає водночас здивування (очами) і радість (зоною роту).

В повсякденних взаємодіях наші емоції, як правило, носять змішаний характер.

Незважаючи на те, що кожна людина є досвідченим інтерпретатором мімічних

реакцій інших людей, її висновки залежать від безлічі суб'єктивних причин.. Хтось

може довго не помічати явного виразу обличчя партнера, прагнучи захистити себе

від інформації, що поранить, інший, напроти, бачить тільки ти знаки, що

підтверджують його установку і прогноз з приводу ситуації. Третій помічає тільки ті

емоції, що характерні для нього самого, не сприймаючи те, що для нього не властиве.

Власне обличчя люди зазвичай знають погано, оскільки бачать себе в дзеркалі

скоріше такими, якими б хотіли, щоб їх бачили інші. Між тим, знання своїх

особливостей і уміння «читати» обличчя інших людей — явища взаємопов’язані.

Психологи Л. М. Кроль і Є. Л. Михайлова (Кроль Л. М., Михайлова Є. Л. Людина-

оркестр: мікроструктура спілкування. — М.: Незалежна фірма «Клас», 1993),

описують тренінг, мета якого — познайомити учасників з їх власними обличчями.

Кожному учаснику групи пропонується влаштуватися перед великим дзеркалом і

максимально точно і докладно описати те, що він бачить. Спілкування з іншими

учасниками і ведучим групи — питання, відповіді, коментарі — може відбуватись

тільки через дзеркало. Завдяки цьому власне відображення залишається в полі зору

людини весь час. Виявляється, що тривале і докладне спілкування зі своїм обличчям

— непросте заняття, вимагає напруги сил, терпіння і сміливості. Людям не вистачає

слів, певний вираз на обличчі виявляється неочікуваним або неприємним, власний

опис здається неточним. Але з цих зусиль з'являється нове знання про себе і про

інших.

Контакт очей — підструктура кінесики, що виконує в першу чергу

функцію регулювання розмови. Візуальний контакт означає початок розмови, в

процесі бесіди він є знаком уваги, підтримки або, навпаки, припинення

спілкування; нарешті, він вказує на закінчення репліки: людина, закінчивши

висловлювання, прямо дивиться в очі співрозмовнику, повідомляючи, що тепер

його черга. Способи обміну поглядами в момент бесіди, організація візуального

контакту (час фіксації погляду на партнері, частота фіксації) вивчаються при

48

дослідженні атмосфери інтимності в міжособистісному спілкуванні.

Встановлено, що спрямування погляду в спілкуванні залежить від змісту

спілкування, від індивідуальних відмінностей, від характеру взаємовідносин.

Для правильного розуміння поглядів як невербальних повідомлень мають значення не

стільки статистичні параметри, скільки змінні: те, як часто співрозмовник дивиться в очі

іншого, менш важливо, ніж те, що він взагалі перестає це робити, або, напроти, починає

шукати погляд співрозмовника, хоча перед цим не дивився на нього.

Контакт очей може вказувати і на емоційні відносини партнерів. Тривалий

погляд може бути знаком закоханості. Справа в тому, що прямий погляд в очі можна

порівняти з дотиком, він психологічно скорочує дистанцію між людьми. Інколи

такий погляд може виявитися недоречним і викликати у того, на кого дивляться,

неспокій, страх, роздратування. Прямий погляд «без згоди» часто сприймається як

загроза, прагнення до домінування. В цілому, як показують дослідження, максимальний

час, протягом якого прямий погляд незнайомої людини переноситься без

дискомфорту, не перевищує трьох секунд. Не дуже впевнені в собі люди починають

відчувати напругу і неспокій ще раніше. Найбільш оптимальний м'який «дотик»

поглядами.

Погляд, довго спрямований в перенісся або трохи вище, характеризує грубо

домінуючу, антипартнерську поведінку. Існують і інші різновиди «невидющого

погляду»: він може, наприклад, проходити наскрізь, може «зависати» перед обличчям

партнера, очі бувають трохи розфокусованими, звернутими до себе або на певний

уявний об'єкт в стороні від реального співрозмовника. Буває і так, що здатність

відсторонення за допомогою «невидющого погляду» розвивається вимушено як

захисна реакція на надмірну, непосильну вимогу уваги і реагування (наприклад, у тих,

чия професія пов'язана з постійним контактом з іншими людьми — у продавців,

робітників реєстратури).

Відсутність прямого погляду теж небезпечна — у людини, особливо якщо

вона знаходиться в залежному положенні, може виникнути враження, що спілкування

з нею обтяжує, що вона не цікава. Навмисна відмова від візуального контакту буває

засобом жорсткого маніпулювання залежним партнером.

В своїй книзі «Мова тіла» американський дослідник Джуліус Фаст (Фаст, 1995)

відзначає ще одну особливість поглядів. Ми можемо витріщатись на неживий

предмет, довго розглядати предмет мистецтва або пейзаж, тварин в зоопарку. Однак ми

не дивимось так на людей, якщо вважаємо їх людьми. Бажаючи принизити

співрозмовника можна розглядати його за допомогою погляду перетворюючи людину в

неживий предмет. Ми можемо довго розглядати акторів на сцені, але в цьому

випадку людина схована за маскою своєї ролі, і наш погляд навряд чи потурбує.

Маючи справу з незнайомими людьми не варто ані пильно дивитися на

них, ані ігнорувати їх. Ми дивимось на людей лише стільки часу, щоб їм стало

зрозуміло, що ми їх побачили, а після цього негайно відводимо погляд. Так на

мові тіла ми заявляємо: «Я знаю, що ви тут», а через мить додаємо: «Але я ніколи

не насмілився завадити вашому усамітненню».

Поза - це положення людського тіла. Оскільки пози — одна з найменш

підконтрольних свідомості форм невербальної поведінки, спостереження за нею

дасть значущу інформацію про стан людини — напружена вона або розслаблена,

49

налаштована на неквапливу бесіду або тільки і чекає, щоб піти. Зміна пози або

синхронізація поз співрозмовників вказують на зміну відносин між ними.

Відомо близько 1000 різноманітних стійких положень, які може прийняти

людське тіло. Культурні традиції кожного народу забороняють одні пози і

заохочують інші. Найбільш вивчені три групи поз, що виявляють ставлення до

партнера:

 включення або виключення з ситуації (відкритість або замкненість).

Різноманітні способи прийняття закритої пози — схрещені на грудях руки; сплетені

в замок пальці, що фіксують коліно, того хто сидить «нога на ногу»; відхилення

спини назад — відповідають і внутрішній закритості в контакті. Розповсюдженим

засобом дистанціювання є також максимальне м’язове розслаблення. Воно дозволяє

зменшити кількість власних комунікативних реакцій, що створює відчуття безпеки.

Поза, що вказує на готовність до спілкування: людина посміхається, голова і тіло

повернуті до партнера, тулуб нахилено вперед.

 домінування («нависання» над партнером, плескання по плечі, рука на плечі

співрозмовника) або залежність (погляд знизу; ситуативна сутулість);

 протистояння (людина стоїть стиснувши кулаки, руки в боки, виставивши

плече вперед) або гармонія (пози синхронізовані, відкриті, вільні).

Хода — елемент кінесичної підструктури, пов’я заний з позою. Характер ходи

вказує як на фізичне самопочуття і вік людини, так і на його емоційний стан.

Елементами ходи є ритм, швидкість, довжина кроку, тиск на поверхню. Саме ці

параметри формують образи рівної, плавної, впевненої, твердої, важкої, винуватої і

інших видів ходи.

Жести — рухи рук або кистей рук. Жести в процесі спілкування не тільки

супроводжують мову: за ними можна зробити висновки про ставлення людини до

певної події, особи, предмету, а й про бажання людини, про її стан. Особливості

жестикуляції можуть слугувати підставою для суджень про певну якість,

притаманну людини. Жести можуть бути довільними і мимовільними, типовими для

даної людини і зовсім не характерними для неї. На думку дослідників, жест несе

інформацію не стільки про якість психічного стану, скільки про інтенсивність

його переживання.

Жести класифікують наступним чином:

 описово-образотворчі і виразні, підкреслюючи — ці жести

супроводжують промову і поза мовним контекстом втрачають сенс;

 конвенціональні - жести вітання і прощання, загрози, привернення уваги,

такі, що запрошують, що забороняють, що дражнять, образливі. Вони замінюють

в промові елементи мови, зрозумілі без мовного контексту, мають власне значення

в спілкуванні;

 модальні жести — жести схвалення, незадоволення, іронії, недовіри,

непевності, незнання, страждання, роздуму, зосередженості, розгубленості,

пригніченості, розчарування, відрази, втіхи, здивування. Вони висловлюють

оцінку, ставлення до предметів і людей, сигналізують про зміну активності суб'єкту в

процесі комунікації;

 жести, що використовуються в різноманітних ритуалах.

50

Манера одягатися і зачісуватися також входить в кінесичну структуру

невербальної поведінки.

Такесика

Невербальна поведінка, пов'язана з тактильною системою сприймання, створює

такесичну систему невербальної комунікації.

Такесика - невербальна комунікація, пов'язана з тактильною системою сприймання;

включає різноманітні дотики — рукостискання, поцілунки, поглажування, плескання,

обійми.

Люди торкаються один одного з різних причин, різними засобами і в різних

місцях. Дослідження показують, що людині необхідна і бажана певна форма

тактильної стимуляції. Однак інтенсивність і частота дотику відрізняються від

культури до культури, залежать від статі, віку, статусу і типу особистості. Дотики

повідомляють як про емоційний стан, так і про характер взаємодії. Серед дотиків можна

виділити:

 професійні (використовуються винятково з професійною або функціональною

метою, носять неособистісний характер: коли професіонал торкається до іншої людини,

остання сприймається ним як об'єкт, а не як особистість);

 ритуальні (рукостискання, дипломатичні поцілунки);

 дружні;

 любовні.

Проксеміка - просторові взаємовідносини людей в процесі спілкування.

Проксеміка або просторова психологія, — термін, введений американським

психологом Е.Холом для аналізу закономірностей просторової організації

спілкування, а також впливу територій, орієнтації і дистанцій між людьми на

характер спілкування.

Е. Хол виділив чотири типи відстані для спілкування (рис.4.2):

Рис.4.2. Типи відстані спілкування

1. Інтимна відстань (від безпосереднього фізичного контакту до 40-45 см)

передбачає тісне і близьке спілкування, хоча не обов'язково позитивно

забарвлене (наприклад, обійми, вовтузіння з дитиною або бійка). Партнери на

цій відстані не тільки бачать, але й відчувають один одного.

2. Особиста відстань може досягати 120 см, фізичний контакт не обов'язковий.

Це оптимальна відстань для розмови, бесіди. Варіації в цих межах можуть бути

1

2

3

4

40 см

120 см

260 см

400 см

51

нескінченно різноманітними — від чемного перебування на одному просторі до

теплого інтересу до співрозмовника, від роздратування до цікавості.

3. Соціальна відстань розташуються в проміжках від 120 до 260 cм. Така

дистанція найбільш зручна для формального спілкування.

4. Публічна відстань характерна для спілкування, в якому не так важливо,

хто саме перед нами — таким є спілкування доповідача з аудиторією (Хол, 1995).

Окрім відстані як такої, в організації і аналізі взаємодії має значення

просторове розташування партнерів. Люди, розташовані один проти одного, легше

переходять до конфронтації, боротьби, ніж при інших варіантах розташування.

Найбільш нейтральним є взаємне розташування партнерів під певним кутом, з тим

щоб вони самі могли регулювати ступінь зверненості один до одного.

Проксеміка включає і аналіз територіальності. Типи територій можуть бути

класифіковані за такими критеріями, як розмір, власність, тип взаємодії. Категоризація

за розміром ранжує територію від крихітної (п’ятачок в переповненому транспорті) до

досить великої, де можна взаємодіяти декільком людям. За ознакою власності територія

може бути поділена на первинну (зайняту тільки даною людиною) і вторинну (що

поділяється нею з іншими), а також на публічну (наприклад, подвір’я біля дому),

тимчасову (наприклад, робоче місце в офісі або на підприємстві) і домашню.

Важливий аспект вивчення територіальності — реакції людей на проникнення інших

або узурпацію іншими їх простору. Ще одна галузь вивчення даного розділу проксеміки

— бездомність і перенаселеність, моделі особистої поведінки і міжособистісного

контакту, які вони виробляють.





Последнее изменение этой страницы: 2016-06-07; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.239.109.55 (0.042 с.)