Поняття “член сім’ї” та “утриманець” як суб’єкти права на пільги

Щодо терміна “член сім’ї”, який перебуває на утриманні, то по­няття “утримання” вживається у Конституції України у формулюванні обов’язку батьків утримувати дітей до їх повноліття (ст. 51), обов’язку держави утримувати дітей-сиріт (ст. 52) і тісно пов’язується з обов’язком піклування (батьків про дітей, повнолітніх дітей про непрацездатних батьків). Але в цілому національне законодав­ство чіткого визначення поняття “утриманство” не містить.

У ст. 32 Кодексу про шлюб та сім’ю України (ст. 75 Сімейного кодексу України) закріплене положення, згідно з якими подружжя повинно матеріально підтримувати одне одного, а один із розведеного подружжя, який потребує допомоги, має право на утримання, як що він став непрацездатним протягом одного року після розірвання шлюбу.

Зазначена стаття цього нормативного акта ототожнює поняття “утримання” і “аліменти”. Стаття 80 Кодексу про шлюб та сім’ю (статті 180, 198 Сімейного кодексу України) зобов’язує батьків утримувати своїх неповнолітніх дітей і непрацездатних повнолітніх дітей, які потребують матеріальної допомоги, а ст. 81 Кодексу про шлюб та сім’ю (ст. 202 Сімейного кодексу України) покладає на пов­нолітніх дітей зобов’язання утримувати непрацездатних батьків, які потребують допомоги. Отже, утриманцями можуть бути як батьки, так і діти, за умови, якщо хтось із них потребує матеріальної допо­моги. Відповідно до ст. 95 Кодексу про шлюб та сім’ю (ст. 265 Сімейного кодексу України) обов’язок щодо утримання неповноліт­ніх дітей, якщо вони не мають батьків або якщо батьки з поважних причин не в змозі їх утримувати, може бути покладений на інших родичів. А ст. 96 Кодексу про шлюб та сім’ю (статті 265-269 Сімейного кодексу України) покладає обов’язок щодо утримання не­працездатних повнолітніх членів сім’ї, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони не мають чоловіка або дружини, батьків або повнолітніх дітей, на онуків, пасинків і падчерок, а також на осіб, яких вони виховували і надавали їм систематичну матеріальну допо­могу протягом не менш як п’ять років.

Важливі положення відносно розуміння поняття “утриманство” та похідних від нього термінів “утримання”, “утриманець” тощо міс­тять ст. 38 Закону України “Про пенсійне забезпечення” і ст. 31 За­кону України “Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ”.

Цими статтями передбачено, що члени сім’ї померлого вважа­ються такими, що були на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.

У ст. 531 Цивільного кодексу Української РСР визначено, що до числа спадкоємців за законом належать непрацездатні особи, які пе­ребували на утриманні померлого не менше одного року до його смерті.

Використаний законодавцем підхід до визначення членів сім’ї є різним стосовно кожної галузі законодавства. До першої з них слід віднести чоловіка або дружину та їх прямих родичів по низхідній і висхідній лініях дітей і батьків.

Другу групу членів сім’ї складають інші особи, що постійно мешкають з ними та ведуть спільне господарство. До таких осіб нале­жать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), а й інші родичі чи особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв’язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати й сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки та інші). Обов’язковою умовою для визнання їх членами сім’ї, крім власне факту спільного проживання, є ведення з суб’єк­том права на пільги щодо оплати житлово-комунальних послуг спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного корис­тування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, на­дання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовле­ностей про порядок користування жилим приміщенням, інших об­ставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Питання про визнання членом сім’ї осіб (крім подружжя, дітей, батьків) вирішу­ються відповідними органами і організаціями, а у спірних випадках — судами загальної юрисдикції, які з’ясовують характер відносин при розгляді кожної конкретної справи.

Суттєвим правовим чинником для визначення кола осіб, яким надається право на пільги щодо оплати житлово-комунальних по­слуг, є факт їх спільного проживання з суб’єктом права на такі піль­ги. Це випливає з наведених положень ст. 64 Житлового кодексу Української РСР, інших законів України та тих міжнародних угод, які стали невід’ємними складовими національного законодавства.

За наявності у власності військовослужбовця, працівника міліції, особового складу державної пожежної охорони кількох квартир (бу­динків) за аналогією з положенням ст. 13 Закону України “Про при­ватизацію державного житлового фонду” пільги щодо оплати житло­во-комунальних послуг поширюються тільки на одну з таких квар­тир (будинків).

Набуте відповідно до зазначених норм законів право на пільги втрачається тими особами, які перестали бути членами сім’ї при зміні місця постійного проживання, втраті права на користування жилим приміщенням, при припиненні ведення спільного господар­ства тощо.

Якщо пільги за законом надаються членам сім’ї, то для набуття права на пільги, не має значення, хто з членів сім’ї є власником житла чи наймачем або членом житлово-будівельного (житлового) кооперативу.

Член сім’ї втрачає право на безоплатне житло з опаленням і освітленням, а також на користування іншими пільгами, передбачени­ми законодавством, у разі вибуття на інше місце проживання чи втрати ознак члена сім’ї (припинення ведення спільного Господарства, відмова від участі у спільних витратах тощо). Спори щодо визнання члена сім’ї таким, що проживає разом з особою, що має право на пільги, чи щодо належності того, хто проживає у жилому приміщенні, до членів сім’ї у кожному конкретному випадку при виникненні спору остаточно вирішуються судами загальної юрисдикції.

Визначальною ознакою поняття “утриманство” має бути наяв­ність такого фактичного рівня забезпеченості громадянина, який відповідно до ч. З ст. 46 Конституції України є нижчим від встанов­леного законом прожиткового мінімуму. Це означає, що одержання членом сім’ї сукупного середньомісячного доходу у розмірах, ниж­чих від встановленого законом прожиткового мінімуму, є конститу­ційною підставою, за якою при певних умовах член сім’ї може вва­жатись утриманцем. Саме вартісна величина споживчого кошика, до якого входять і житлово-комунальні послуги, об’єктивно має ста­ти основою межі прожиткового мінімуму і для дітей, і для пенсіоне­рів, і для інших членів-утриманців сім’ї.

До законодавчого визначення прожиткового мінімуму критерієм для визнання утриманцями членів сім’ї має слугувати показник встановленої законом межі малозабезпеченості.

До числа утриманців-членів сім’ї відносяться особи, що повинні утримуватись іншими особами, на яких закон покладає такий обов’язок. За змістом цих положень особа зобов’язана утримувати своїх дітей, у тому числі й позашлюбних, дітей дружини (чоловіка), усиновлених до їх повноліття; піклуватися про своїх непрацездат­них батьків; утримувати непрацездатних повнолітніх дітей, які по­требують матеріальної допомоги; матеріально підтримувати дружи­ну (чоловіка), особливо того з подружжя, хто є непрацездатним і потребує матеріальної допомоги, дружину в період вагітності і про­тягом трьох років після народження дитини (якщо дружина перебуває у відпустці по догляду за хворою дитиною — на весь час перебування у такій відпустці, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку). Обов’язки щодо матеріальної підтримки іншого члена подружжя зберігаються і після розірвання шлюбу. Один із розлучених, який потребує матеріальної допомоги, також має право на утримання, якщо він став непрацездатним протягом одного року після розірвання шлюбу.

Утримання неповнолітніх дітей, якщо вони не мають батьків або якщо батьки з поважних причин не в змозі їх утримувати, може бу­ти покладене на особу, яка є дідом, бабою, братом, сестрою, вітчи­мом, мачухою дитини, чи на особу, яка постійно виховувала дитину і утримувала її як члена своєї сім’ї, надаючи їй систематичну мате­ріальну допомогу. Утримання непрацездатних повнолітніх членів сім’ї, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони не мають чо­ловіка або дружини, батьків або повнолітніх дітей, стає обов’язком особи, яка є онуком, пасинком чи падчеркою або особою, яку вони виховували й надавали їй систематичну матеріальну допомогу про­тягом не менш як п’яти років.

Утриманцями військовослужбовця можуть вважатись і члени його сім’ї, які належать до кола утриманців годувальника, визначе­ного Законами України “Про пенсійне забезпечення”, “Про пенсій­не забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядо­вого складу органів внутрішніх справ”, “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, Цивільним кодексом Української РСР та іншими законами. Виходячи з положень цих нормативних актів до категорії “член сім’ї”, який перебуває на утриманні військо­вослужбовця, можна віднести дітей та інших членів сім’ї віком до 18 років; членів сім’ї, які є вихованцями, учнями, студентами, курсан­тами, слухачами, стажистами; членів сім’ї, які визнані у встановле­ному порядку непрацездатними через хворобу чи є такими за віком; працездатних членів сім’ї, які займаються такими видами трудової діяльності, як догляд за дітьми, братами, сестрами чи онуками військовослужбовця, які не досягли 8-річного віку тощо.

У встановленому нормативними актами порядку до числа утри­манців можуть бути віднесені й ті члени його сім’ї, які протягом три­валого часу не отримують заробітної плати, стипендії, пенсії, інших належних їм виплат, працездатні члени сім’ї, які офіційно зареєст­ровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу або визнані безробітними.

Із законодавства України випливає, що деякі обмеження для осіб, які належать до категорії “член сім’ї”, що перебуває на утриманні, відносно віку, працездатності та сукупного середньомісячного доходу доповнюються обов’язковою вимогою спільного проживання.

Членом сім’ї, який перебуває на утриманні, є особа, що перебуває на повному утриманні або одержує від нього допомогу, яка є для неї постійним і основним джерелом засобів до існування. Це особи, які не мають власних доходів, або особи, пенсія, стипендія чи інший сукупний середньомісячний доход яких не перевищує офіційно встановленої межі малозабезпеченості (до законодавчого визначення прожиткового мінімуму). До них належать: а) неповнолітні; б) не­працездатні; в) інші особи, яких зобов’язаний утримувати за законом; г) вихованці, учні, студенти, курсанти, слухачі, стажисти до закінчення навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними віку, встановленого для таких членів сім’ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника; ґ) працездатні члени сім’ї, зайняті доглядом за дітьми, братами, сестрами чи онуками, які не досягли 8-річного віку, за інвалідом першої групи, дитиною-інвалідом віком до 16 років, за пенсіонером, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, та визначеними законом іншими видами трудової діяльності, що зараховується до стажу роботи, який надає члену сім’ї право на трудову пенсію; д) інші особи,, визнані утриманцями в встановленому порядку.

Для набуття права на пільги не має значення хто є власником (співвласником) житла або наймачем.

Субсидії

Нині для відшкодування сім’ям витрат на оплату житла і комунальних послуг в Україні запроваджено Програму житлових субсидій, яка діє паралельно з існуючими пільгами і не скасовує їх.За проектом Житлового Кодексу (ст. 23) передбачено надання субсидій також для бу­дівництва та придбання власного житла. При цьому передбачається, що черговість надання субсидій визначатиметься з урахуванням ча­су взяття на облік для поліпшення житлових умов. З цього можна зробити висновок, що черговість на поліпшення житлових умов збе­рігатиметься і в майбутньому, хоча це впливатиме не тільки на от­римання соціального житла, а й на отримання субсидій і пільгових кредитів, як це передбачено у проекті Житлового Кодексу, які надаватимуть підпри­ємства, установи, організації, комерційні банки під заставу нерухо­мості, гарантії місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування чи гарантії підприємств, установ, організацій.

Згідно з чинним законодавством, субсидія призначається, якщо розмір плати за житлово-комунальні послуги в межах санітарної норми володіння жилою площею або користування комунальними послугами (з урахуванням пільг) перевищує встановлений відсоток середньомісячного сукупного доходу.

Субсидія — це допомога держави, здійснювана з метою відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг у вигляді безготівкової допомоги малозабезпеченим сім’ям, у зв’язку з підви­щенням плати за житло та житлово-комунальні послуги. Право на отримання субсидії мають сім’ї, які проживають у державному (в то­му числі в гуртожитках, житлово-будівельних кооперативах), при­ватному та громадському житловому фонді. Після приватизації квартири субсидії надаються в тому самому порядку, як і до прива­тизації. Видані субсидії при приватизації не повертаються. Субсидія призначається лише на жилу площу, яка не перевищує санітарної норми на сім’ю. При цьому норма володіння чи користування за­гальною площею житла та нормативи користування комунальними послугами встановлюються виходячи з 21 м² на наймача і кожного прописаного у жилому приміщенні (будинку) та додатково 10,5 м² на всіх тут прописаних, а для громадян, які проживають в однокім­натній квартирі, — на загальну площу незалежно від розміру квар­тири. Субсидія надається одному з членів сім’ї (уповноваженому власнику житла, наймачу, на якого відкрито особовий рахунок, чле­нові ЖБК, власнику будинку, квартири чи кімнати).

Розмір субсидій визначається постановами Кабінету Міністрів України, наказами Міністерств: праці і соціальної політики, фінансів України, інших органів центральної виконавчої влади. Вони можуть також визначатися та надаватися органами місцевого самовряду­вання.

Загальний порядок надання субсидій визначається Постановою Кабінету Міністрів України “Про спрощення порядку надання насе­ленню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-кому­нальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива” від 21 жовтня 1995 р. за № 848 (в ре­дакції Постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 1997 р. за № 1050).

Положення визначає умови призначення та порядок надання і громадянам щомісячної адресної безготівкової субсидії для відшко­дування витрат на оплату користування житлом або його утриман­ня та комунальних послуг (водо-, тепло-, газопостачання, водовідве-дення, електроенергія, вивезення побутового сміття та рідких не­чистот), а також один раз на рік субсидії на придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива.

Право на отримання адресної безготівкової субсидії поширюєть­ся на громадян, які проживають у жилих приміщеннях (будинках) державного та громадського житлового фонду, в тому числі у гурто­житках, — на оплату користування житлом; приватного житлового фонду та фонду житлово-будівельних (житлових) кооперативів — на оплату утримання житла; житлового фонду незалежно від форм власності — на оплату комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива.

Призначення субсидій і контроль за їх цільовим використанням здійснюються відділами (управліннями) субсидій районних, район­них у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій та вико­навчих органів міських і районних рад.

Субсидії призначаються за наявності різниці між розміром плати за житлово-комунальні послуги, скраплений газ, тверде та рідке піч­не побутове паливо у межах норм споживання з урахуванням пільг, які надаються відповідно до чинного законодавства, і обсягом обов’язкового відсотка платежу, визначеного Кабінетом Міністрів України.

Якщо у жилих приміщеннях (будинках) прописані й проживають тільки непрацюючі пенсіонери та інші непрацездатні громадяни, джерелом існування яких є лише доходи від особистого підсобного господарства, пенсія та інші соціальні виплати, й середньомісячний сукупний дохід на одного прописаного не перевищує вартісної вели­чини межі малозабезпеченості, за рішеннями виконавчих органів мі­ських і районних рад можливе звільнення цих громадян від сплати визначеної частки витрат на оплату твердого та рідкого пічного по­бутового палива з одночасним відповідним зменшенням норми за­безпечення цим паливом.

Субсидія не призначається в таких випадках:

1) у житлових приміщеннях (будинках) прописані працездатні громадяни працездатного віку, що не працювали і не навчалися на денних відділеннях вищих і професійно-технічних навчальних за­кладів, час навчання в яких зараховується до трудового стажу, про­тягом трьох місяців, що передують місяцю звернення за призначен­ням субсидії (крім громадян, які доглядають за дітьми до досягнення ними трирічного віку; громадян, які доглядають за дітьми і час до­гляду яких зараховується до трудового стажу; громадян, які догля­дають за дітьми, що потребують догляду протягом часу, визначеного у медичному висновку лікувально-консультаційної комісії, але не більше ніж до досягнення ними шестирічного віку; громадян, які мають трьох і більше дітей віком до 16 років і зайняті доглядом за ними; громадян, які доглядають за інвалідами І групи або дітьми-інвалідами віком до 16 років, а також за особами, які досягли 80-річ-ного віку), та не зареєстровані у службі зайнятості населення як та­кі, що шукають роботу;

2) уповноважений власник (співвласник) житла, наймач житла у державному та громадському житловому фонді, член житлово-бу­дівельного кооперативу, власник (співвласник) жилого приміщення, на якого відкрито особовий рахунок, або будь-яка особа, що пропи­сана разом з ним у жилому приміщенні (будинку), здає за догово­ром у найм або в оренду жиле приміщення (будинок);

3) уповноважений власник (співвласник) житла, наймач житла у державному та громадському житловому фонді, член житлово-бу­дівельного кооперативу, власник (співвласник) жилого приміщення, на якого відкрито особовий рахунок, та особи, які прописані разом з ним у жилому приміщенні (будинку), мають у своєму володінні (користуванні) чи володінні (користуванні) дружини (чоловіка, не­повнолітніх дітей) у сукупності більш ніж одне жиле приміщення (будинок), загальна площа яких у сумі перевищує встановлені нор­ми володіння чи користування загальною площею житла;

4) уповноважений власник (співвласник) житла, наймач житла у державному та громадському жилому фонді, член житлово-буді­вельного кооперативу, власник (співвласник) жилого приміщення, на якого відкрито особовий рахунок, та особи, які прописані разом з ним у жилому приміщенні (будинку), мають у своєму володінні чи володінні дружини (чоловіка, неповнолітніх дітей) транспортний за­сіб, самохідну машину або механізм, крім засобів, які згідно із зако­нодавством не є об’єктами оподаткування (за винятком тракторів на гусеничному ходу), який перебуває в експлуатації не більш як 10 років, починаючи з року випуску (за винятком одержаного чи при­дбаного на пільгових умовах через органи праці та соціального за­хисту населення), та зареєстрований в установленому порядку.

Наявність (відсутність) у володінні осіб іншого жилого примі­щення (будинку) декларується при поданні заяви про призначення субсидії.

Рішення про призначення (непризначення) субсидії в деяких ви­падках приймається на підставі акта обстеження матерїально-побутових умов сім’ї.

Субсидія призначається уповноваженому власнику (співвласни­ку) житла, наймачу державного та громадського житлового фонду, членові житлово-будівельного (житлового) кооперативу, власнику (співвласнику) жилого приміщення, на якого відкрито особовий ра­хунок за місцем прописки. Як виняток, можуть призначати субсидію іншій особі, прописаній у жилому приміщенні (будинку).

У разі смерті особи, на яку відкрито особовий рахунок, надання субсидії не припиняється за умови, що у жилому приміщенні (бу­динку) прописані інші особи, яким нараховується плата за житлово-комунальні послуги.

До встановлення права власності на житло у разі смерті уповноваженого власника (співвласника) житла, власника (співвласника) жилого приміщення, на якого було відкрито особовий рахунок, суб­сидія призначається одній із дієздатних осіб, яка на момент смерті власника жилого приміщення (будинку) була в ньому прописана. Проте якщо протягом восьми місяців від дня відкриття спадщини не визначено в установленому порядку уповноваженого власника (співвласника) житла, власника (співвласника) жилого приміщення, надання субсидії припиняється.

Якщо особа, яка перебуває в шлюбі, проживає окремо від чоло­віка (дружини) сама або з неповнолітніми дітьми, на яких не отри­мує аліментів (за рішенням суду або за домовленістю), і є уповнова­женим власником, співвласником чи наймачем житла, на якого (яку) відкрито особовий рахунок, субсидія призначається лише на норму володіння чи користування жилою площею без урахування додаткових 10,5 м² на сім’ю. Якщо разом із заявою про призначення субсидії надаються відомості про виплати на утримання неповноліт­ніх дітей, які не можуть бути меншими, ніж встановлено законодав­ством, субсидія надається на загальних підставах.

Якщо у жилих приміщеннях (будинках) прописані неповнолітні діти, які залишилися без батьківської опіки, субсидія призначається за заявою опікуна і розраховується виходячи з розміру пенсії у зв’язку з втратою годувальника та інших соціальних виплат, що їх отримує опікун на підопічних дітей.

Субсидія не призначається, якщо неповнолітні діти, маючи бать­ків, прописані в жилому приміщенні (будинку) самі.

Субсидія розраховується виходячи з кількості прописаних у жи­лому приміщенні (будинку) осіб, яким нараховується плата за жит­лово-комунальні послуги, у тому числі осіб, призваних на строкову військову службу.

Кількість осіб визначається на початок місяця, в якому надійшло звернення за призначенням субсидії.

Субсидія для відшкодування витрат на оплату житлово-кому­нальних послуг призначається на основі середньомісячного, а для придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива — на основі річного сукупного доходу осіб, прописаних у жилому приміщенні (будинку) за попередній календарний рік.

Для обчислення доходу непрацюючих громадян, яким призначе­но пенсію вперше або якщо вони залишили роботу в період, за який ураховуються доходи, і не мають інших доходів, крім пенсії та дохо­дів від особистого підсобного господарства, земельних ділянок, в су­купному доході на розсуд пенсіонера враховується дохід за зазначе­ний період або розмір призначеної щомісячної пенсії та доходи від земельних ділянок.

Для призначення субсидій громадяни подають до відділів (управ­лінь) субсидій заяву, в якій декларується наявність чи відсутність у володінні прописаних осіб жилого приміщення (будинку), транс­портного засобу, самохідної машини або механізму та відомості про забезпеченість жилою площею й комунальними послугами, склад прописаних у жилому приміщенні (будинку), доходи кожного з про­писаних.

Субсидії призначаються за умови пред’явлення розрахункових книжок, квитанцій або аналогічних документів про фактичну оплату житлово-комунальних послуг за попередній період. У разі наявності заборгованості з платежів за житлово-комунальні послуги субсидії призначаються за умови укладення угоди між наймачем (власни­ком) і відділом (управлінням) субсидій або надавачем послуг про по­гашення цієї заборгованості.

Термін погашення заборгованості визначається за угодою сто­рін, виходячи з розміру боргу та середньомісячного доходу на кож­ного прописаного у жилому приміщенні (будинку) громадянина. За­лежно від цього встановлюються такі терміни погашення заборгова­ності: якщо середньомісячний дохід на кожного прописаного стано­вить до 48 грн., то до 24 місяців, від 48,01 до 60 грн. — до 18 місяців, від 60,01 до 80 грн. — до 12 місяців, понад 80 грн. — до 6 місяців.

У виняткових випадках з урахуванням обставин, що склалися, термін погашення заборгованості може бути подовжений.

Рішення про призначення (непризначення) субсидій приймаєть­ся протягом десяти днів після подання заяви та всіх необхідних до­кументів.

Субсидія для відшкодування витрат на оплату житлово-кому­нальних послуг призначається на шість місяців, а на оплату природного газу, що споживається на індивідуальне опалення, — на опа­лювальний період. Субсидія для придбання скрапленого газу, твер­дого та рідкого пічного побутового палива призначається один раз на календарний рік за особистим зверненням громадян.

По закінченні терміну отримання субсидії громадяни повинні підтвердити право на призначення субсидії на наступний період.

Для цього вони подають до відділів (управлінь) субсидій тільки довідки про доходи прописаних громадян та заяву, в якій підтверджу­ється відсутність змін у складі прописаних та у характеристиці жит­ла і послуг з моменту попереднього призначення субсидії.

Якщо громадяни, прописані у жилому приміщенні (будинку), з незалежних від них причин (відрядження, хвороба, смерть близької людини тощо), що підтверджується відповідними документами, не змогли своєчасно звернутися за призначенням субсидій, в окремих випадках субсидії можуть призначатися з дня виникнення права, але не більше ніж за три місяці до звернення за призначенням субсидії.

Громадянам, які проживають у жилих приміщеннях (будинках) державного та громадського житлового фонду, в тому числі у гурто­житках і будинках житлово-будівельних (житлових) кооперативів, субсидія надається шляхом перерахування коштів на рахунок влас­ників житла (уповноважених ними органів) і підприємств, що нада­ють комунальні послуги, реалізують скраплений газ, тверде та рідке, пічне побутове паливо.

Громадянам, які проживають у приватних будинках, квартирах або кімнатах, субсидія надається шляхом перерахування коштів на рахунок підприємств, що надають комунальні послуги, реалізують скраплений газ, тверде та рідке пічне побутове паливо.

Громадяни, яким призначено субсидію, зобов’язані щомісячно сплачувати свою обов’язкову частку витрат. У противному разі ви­плата субсидій припиняється.

Розрахунки щодо визначення розміру субсидії для відшкодуван­ня витрат на оплату житлово-комунальних послуг здійснюються в такій послідовності:

1) визначається середньомісячний сукупний дохід і обов’язкова частка плати за житлово-комунальні послуги у цьому доході;

2) визначається загальний місячний розмір плати за житлово-комунальні послуги у межах норми забезпеченості житлом і встановлених нормативів користування комунальними послугами в конкретному населеному пункті;

3) визначається розмір субсидії як різниця між вартістю плати за житлово-комунальні послуги у межах норми володіння чи корис­тування загальною площею житла та нормативів споживання кому­нальних послуг і обсягом визначеного платежу.

Розмір субсидії не може бути більшим за розмір житлово-комунальних платежів.

Суми субсидій, перерахованих надміру внаслідок подання громадянами свідомо документів з неправильними відомостями, повертаються ними за вимогою органів, що призначають субсидії, у подвійному розмірі. Подання свідомо недостовірних даних тягне за собою припинення надання субсидії та позбавлення права на її призначен­ня на наступний термін.

На кожного одержувача заводять справу, в якій зберігаються матеріали, необхідні для призначення субсидії, та розрахунки її розміру.

Безоплатний ремонт

На виконання Законів України “Про статус ветеранів війни, га­рантії їх соціального захисту”, “Про основні засади соціального за­хисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні” та Постанови Кабінету Міністрів України “Про порядок надання пільг, передбачених Законом України “Про статус ветеранів війни, гаран­тії їх соціального захисту” від 16 лютого 1994 р. за № 94 та Наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господар­ству від 5 серпня 1994 р. за № 73 було затверджено Положення про порядок проведення безоплатного капітального ремонту жилих бу­динків (квартир) інвалідів війни, осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, членів сімей загиблих військовослужбовців і прирівняних до них осіб.

Положення регламентує умови виконання безоплатного капі­тального ремонту жилих будинків (квартир), що перебувають у власності осіб, які користуються пільгами згідно із Законами Украї­ни “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” та "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні”.

Безоплатний капітальний ремонт здійснюється тільки одного жилого будинку (квартири) за місцем постійного проживання осо­би, якій надається зазначена пільга.

Для вирішення питання про проведення безоплатного капіталь­ного ремонту власник житла подає заяву до місцевого органу влади і самоврядування. Питання про необхідність виконання капітально­го ремонту вирішується у місячний термін після подання заяви.