Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Міжнародні правові акти щодо житлових прав громадянСодержание книги
Поиск на нашем сайте
Нормативну базу з житлового права поповнюють укладені та належним чином ратифіковані Україною міжнародно-правові договори. Вони стають невід’ємною частиною її законодавства з житлових питань, доповнюючи останнє обов’язковими нормами, особливо в частині забезпечення захисту права власності, спрямовуючи подальший розвиток на шляху гармонізації законодавства України із законодавством Європейського союзу. Відповідно до статей 6 і 7 Закону “Про правонаступництво України” від 12 вересня 1991 р. за № 1543-ХП Україна підтвердила свої зобов’язання за міжнародними договорами, укладеними Українською РСР до проголошення незалежності України, а також стала правонаступником прав і обов’язків за міжнародними договорами Союзу РСР, що не суперечать Конституції України та інтересам республіки. Україна як самостійна держава проголосила визнання загальнолюдських цінностей, а тому зобов’язалася дотримуватися загальновизнаних принципів міжнародного права. Стаття 193 Житлового кодексу та ст. 17 Закону “Про міжнародні договори України” визначають пріоритет міжнародних договорів. Якщо міжнародним договором України, укладення якого відбулось у формі закону, встановлено інші правила, аніж передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України. До таких договорів належать передусім договори, що визначають природні права людини, в тому числі право на життя, ім’я, здоров’я, гідність, забезпечення отримання належних умов і засобів існування для себе та сім’ї тощо. Серед таких Конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 р., у ст. 8 якої зазначено, що кожна людина має право на повагу до її особистого та сімейного життя, житла та таємниці листування. Держава не може втручатися у здійснення цього права інакше ніж згідно із законом та у випадках, необхідних у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки або економічного добробуту країни, з метою запобігання заворушенням і злочинам, для захисту здоров’я або моралі чи з метою захисту прав і свобод інших людей. Європейський суд ухвалив, що житлом можна вважати згідно зі ст. 8, облаштоване особою помешкання, навіть якщо таке облаштування було здійснене з порушенням вимог національного законодавства. Особа також може оскаржувати порушення права на житло, коли йдеться про власність, яку ця особа щороку займає протягом значного проміжку часу (МЕНТЕС проти Туреччини, 1997 р.). Нарешті суд ухвалив, що до області застосування ст. 8 належать також офісні приміщення (НІМЕУ проти Німеччини, 1992 р.). Право на достатнє житло — це право будь-якої людини. Забезпечення житлом є життєвою необхідністю і одним з головних прав громадян незалежно від рівня економічного розвитку держави. У зв’язку з цим ст. 25 Загальної декларації прав людини визначає, що кожна людина має право на такий життєвий рівень, який включає харчування, одяг, житло. До міжнародно-правових документів у житловій сфері слід віднести і Міжнародний пакт про громадські та політичні права, про права дитини тощо. Виходячи з положення ст. 9 Конституції України про те, що чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України, не можна застосовувати закон, який регулює правовідносини у житловій сфері інакше, ніж зазначено у міжнародному договорі. Водночас міжнародні договори застосовуються лише тоді, коли вони не суперечать Конституції України. Це правило знайшло своє відображення також у Проекті Житлового кодексу. Суб’єкти житлового права та їх повноваження Відповідно до житлового законодавства, суб’єктами житлового права можуть бути уповноважений державний орган, наділений владними повноваженнями, заінтересований суб’єкт житлового права (фізична та юридична особи). Специфіка житлових правовідносин полягає у тому, що окрема їх частина, особливо та, що виникає за умови отримання житла державного житлового фонду на правах найму, є адміністративними правовідносинами. Користування житлом на умовах оренди чи найму є цивільно-правовими відносинами. Це суттєво впливає на зміст правового становища суб’єктів житлового права, на обсяг їхніх прав і обов’язків. Тому за нормами житлового, цивільного та адміністративного законодавства сторонами житлових (у тому числі процедурних і процесуальних) правовідносин з однієї сторони виступає уповноважений державний орган, наділений владними повноваженнями, з другої — заінтересований суб’єкт. Сторона, наділена владними повноваженнями, представлена державними органами та посадовими особами. Сторонами житлових правовідносин можуть виступати як уповноважені, так і зобов’язані особи. До уповноважених можна віднести: Верховну Раду України та органи місцевого самоврядування як суб’єкти житлового права; місцеві державні адміністрації; підприємства, установи, організації; державні органи виконавчої влади; державні контрольні та наглядові органи. Профспілки та їх об’єднання можуть виступати як уповноваженою стороною, так і заінтересованою. Найзагальнішою та визнаною є класифікація суб’єктів права на юридичних та фізичних осіб. Й також можна використати для класифікації суб’єктного складу осіб у житловій сфері. Але вона носить загальний характер і потребує уточнення з огляду на її особливості, залежно від кола прав і обов’язків, ступеня належності суб’єкта права на житло. За останньою тезою, серед фізичних осіб слід вказати насамперед власника, наймача, орендаря, піднаймача, суборендаря, тимчасових жильців, які можуть виступати як зобов’язаною так і уповноваженою особою. Заінтересованими особами є: громадяни,їх представники, у тому числі органи опіки та піклування. Для більш детальної характеристики суб’єктів житлового права доцільно розглянути їх правове становище, відповідно до вищенаведеної класифікації. Громадяни Для підтримання нормальної життєдіяльності житло потрібно кожній особистості. Громадянин України — це особа, яка володіє певною цивільною правоздатністю як суб’єкт житлового права. Тільки громадянам України державою надаються жилі приміщення державного житлового фонду у користування на умовах договору найму. Саме на задоволення потреб громадян України на житло, реалізацію їх конституційних прав і спрямований проект Житлового Кодексу. Виходячи з цього, серед фізичних осіб як учасників правоохоронних житлових відносин, слід вважати, перш за все, громадян України. Крім громадян України носіями житлових прав і обов’язків можуть визнаватися й інші особи. Суб’єктами права власності на житло можуть бути й іноземні громадяни та особи без громадянства. Законом України “Про правовий статус іноземців” (ст. 12) визначено, що іноземці, які постійно проживають в Україні, також мають право на підставах порядку, встановленого для громадян України, одержати жиле приміщення. Тобто право на житло можуть мати фізичні особи, незалежно від їх громадянства і постійного місця проживання. В деяких випадках законодавство вимагає засвідчення цих прав. Правоздатність — це визнана можливість особи вступати у правові відносини. У своїй основі правоздатність, як і всі правові відносини, має юридичний факт. Громадянин має право, за дотримання встановлених законодавством вимог, розпоряджатися своїми суб’єктивними правами (отримати житло у найм, власність, укласти договір купівлі-продажу квартири, що перебуває в його власності). Виникає правоздатність з моменту народження і припиняється на момент смерті. Правоздатність полягає у можливості набуття прав, виконання та несення обов’язків, а не їх наявності. Так, громадянин, згідно зі ст. 10 Цивільного Кодексу України може мати житло у власності, право користуватися жилими приміщеннями, успадковувати та заповідати житло, а також мати інші майнові й особисті немайнові права. Реалізація визначених законодавством прав можлива тільки за наявності певних об’єктивних умов. Реалізація правоздатності можлива за наявності юридичного факту, що виник на підставі правомірних дій відповідно до вимог об’єктивного права. Так, громадянин має право на приватизацію державного житлового фонду, тобто він може отримати його у приватну власність, але для цього мають бути наявними певні об’єктивні та суб’єктивні умови: законодавство, що регулює приватизацію державного житлового фонду; квартира (будинок) державного житлового фонду; заява та необхідні додаткові документи. Щоб реалізувати правоздатність, дієздатність суб’єкти правовідносин мають бути дієздатними, тобто спроможними набувати для себе права та створювати для себе обов’язки, іншими словами, здійснювати юридичні дії (ст. 11 Цивільного Кодексу України). Правові категорії “правоздатність” і “дієздатність” за наявності спільних рис є різними, але їх зміст тісно пов’язаний між собою. За законодавством громадянин України може поєднувати в собі і наймача, і особу, яка має право на отримання житла державного чи громадського житлового фонду. Але щоб отримати самостійне право на отримання житла він повинен досягти дієздатного віку. Крім наймача, носієм суб’єктивних житлових прав може бути власник житла або його представник. Власник житла повною мірою може реалізувати свої права, тобто своїми діями набувати житлових прав і створювати для себе цивільні обов’язки. Цивільна дієздатність фізичних осіб виникає у повному обсязі з настанням повноліття, після досягнення особою 18-річного віку. Але законом передбачаються винятки. Так, відповідно до Кодексу про шлюб та сім’ю (КпШС) дозволяється одружуватися до досягнення 18-річного віку, тоді громадянин з моменту одруження набуває дієздатності в повному обсязі. Органи опіки та піклування Громадяни як суб’єкти житлового права можуть використовувати об’єкти приватного житлового фонду на основі цивільного договору. При цьому права неповнолітніх на житло гарантовані законом. Так, згідно зі ст. 78 КпШС, якщо у неповнолітніх є належне їм майно, батьки управляють ним як опікуни й піклувальники без спеціального на те призначення, але з додержанням відповідних правил щодо опіки та піклування (гл. 16 КпШС). А відповідно до ст. 145 КпШС, опікун не вправі без дозволу органів опіки та піклування укладати угоди, а піклувальник — давати згоду на їх укладення, якщо вони виходять за межі побутових, тобто всі угоди з житлової сфери. Державним комітетом України у справах сім’ї та молоді, Міністерством освіти і науки України, Міністерством охорони здоров’я України, Міністерством праці та соціальної політики України спільним наказом від 26 травня 1999 р. за № 34/166/131/88, затверджено Правила опіки та піклування, що забезпечують права та інтереси неповнолітніх дітей, які залишилися без піклування батьків і неповнолітніх осіб, які потребують допомоги. Опіка (піклування) встановлюється для забезпечення виховання неповнолітніх дітей, які внаслідок смерті батьків, хвороби батьків або позбавлення їх батьківських прав чи з інших причин залишилися без батьківського піклування, а також для захисту особистих і майнових прав та інтересів цих дітей. Опіка (піклування) встановлюється також для захисту особистих і майнових прав та інтересів повнолітніх осіб, які за станом здоров’я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати свої обов’язки. Договорами, здійснення яких вимагає дозволу органів опіки та піклування, зокрема, є: договори, що потребують нотаріального посвідчення та спеціальної реєстрації; угоди, направлені на відмову від належних підопічному майнових прав; поділ або обмін жилої площі; видача письмових зобов’язань тощо. Порушення цієї вимоги дає правові підстави визнання таких угод недійсними. Стаття 129 КпШС передбачає, що опіка та піклування встановлюються державною адміністрацією районів, районів міст Києва і Севастополя, виконавчими комітетами міських або районних у містах, сільських і селищних Рад. Безпосереднє ведення справ з опіки й піклування покладається на відповідні відділи та управління місцевої державної адміністрації районів, районів міст Києва і Севастополя, виконавчих комітетів міських або районних у містах Рад щодо осіб: які не досягли 18 років; які визнані судом недієздатними внаслідок душевної хвороби або недоумства; які визнані судом обмежено дієздатними внаслідок зловживання спиртними напоями чи наркотичними засобами, а також дієздатних, які потребують піклування за станом здоров’я. У селищах і селах справами опіки та піклування безпосередньо відають виконавчі комітети селищних і сільських Рад. Органи опіки та піклування здійснюють свою діяльність відповідно до КпШС і Правил опіки та піклування.
|
||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-06-29; просмотров: 256; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.136.23.239 (0.012 с.) |