Конституційні засади забезпечення прав і законних інтересів громадян

Конституцією України кожній людині гарантовано право зверну­тися до суду для захисту своїх конституційних прав і свобод. Конституція має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії. Це зобов’язує всі державні органи та їх посадових осіб при роз­гляді конкретних справ керуватися насамперед нормами Конститу­ції України.

Відповідно до ст. 8 Конституції, в Україні визнається та діє прин­цип верховенства права. Конституційні права та свободи людини і громадянина є безпосередньо чинними. Вони визначають цілі та зміст законів, інших нормативно-правових актів, зміст і спрямова­ність діяльності органів законодавчої та виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та забезпечуються правовим захистом.

Виходячи з принципу гарантування захисту конституційних прав і свобод, діяльність державних органів має бути спрямована на захист цих прав і свобод від будь-яких посягань. При цьому треба мати на увазі, що згідно зі ст. 22 Конституції, закріплені в ній права і свободи людини й громадянина не є вичерпними.

Оскільки Конституція України, як зазначено у ст. 8, має найви­щу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, державні орга­ни, розглядаючи конкретні справи, мають оцінювати зміст будь-яко­го закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції та в усіх необхідних випадках застосову­вати Конституцію як акт прямої дії. Прийняті рішення мають ґрунтуватись, перш за все, на Конституції та на тому законодавстві, що не суперечить їй.

Якщо суд, розглядаючи справу, не визначився щодо відповід­ності Конституції України застосованого ним закону чи закону, що підлягає застосуванню в конкретній справі, він за клопотанням учасників процесу або за власною ініціативою має зупинити розгляд справи або звернутися з ухвалою чи постановою до Верховного Су­ду України, який, відповідно до ст. 150 Конституції, може порушу­вати перед Конституційним Судом України питання щодо відповід­ності Конституції законів та інших нормативно-правових актів. На жаль, у нас немає статистики таких звернень до Конституційного Суду, що не дозволяє прослідкувати динаміку кількості, але питання такого роду буде виникати при розгляді спорів у житловій сфері.

З метою правильного застосування норм Конституції при здій­сненні правосуддя Пленум Верховного Суду України Постановою “Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя” від 1 листопада 1996 р. за № 9 визначив, що суд повинен безпосе­редньо застосовувати Конституцію у таких випадках:

1) якщо зі змісту норм Конституції не випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом;

2) якщо закон, що був чинним до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй;

3) якщо правовідносини, що розглядаються судом, законом Ук­раїни не врегульовано, а нормативно-правовий акт, прийнятий Вер­ховною Радою чи Радою міністрів Автономної Республіки Крим, су­перечить Конституції України;

4) якщо укази Президента України, які внаслідок їх нормативно-правового характеру підлягають застосуванню судами при вирішен­ні конкретних судових справ, суперечать Конституції України.

Якщо зі змісту конституційної норми випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом, суд, розглядаючи спра­ву, повинен застосувати тільки той закон, який ґрунтується на Кон­ституції та не суперечить їй.

Конституцією було визначено положення, відповідно до якого, ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону та рішення суду (ст. 47 Конституції). Своєю чергою при вирішенні житлових спорів було скасовано положення про ви­селення в адміністративному порядку. Адміністративний порядок виселення не допускається навіть за санкцією прокурора і тих осіб, які самоуправне зайняли жиле приміщення чи проживають у будин­ках, що загрожують обвалом. В проекті ЖК це положення пропону­ється відновити, але застосовувати його слід лише для зазначеної категорії осіб.

Права та обов’язки громадян

Держава взяла на себе зобов’язання щодо надання громадянам, які потребують соціального захисту, можливості отримати житло у держави та органів місцевого самоврядування безоплатно або за до­ступну для них плату. Це стосується насамперед малозабезпечених, інвалідів, ветеранів війни, осіб, які постраждали внаслідок катастро­фи на ЧАЕС. Держава повинна забезпечити також надання пільго­вих кредитів для спорудження житла молодим сім’ям і громадянам, які тривалий час перебувають на обліку для поліпшення житлових умов.

Конституційне положення стосовно того, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рі­шенням суду, знайшло правове закріплення у ст. 9 Житлового Кодексу України, відповідно до якого житлові права громадян охороняються законом. То­му будь-яка особа не може бути правомірно виселена чи обмежена у праві користування жилим приміщенням. Виселення допускається тільки у виняткових випадках, і тільки з підстав і у порядку, перед­бачених законом. Перш за все, це такі питання, що суперечать умовам призначення житлового фонду чи порушують права та законні інтереси інших осіб, державних, громадських організацій.

Громадяни мають право на отримання у безстрокове користуван­ня у встановленому порядку жилого приміщення в будинках дер­жавного чи громадського жилого фонду. Права і обов’язки громадян визначаються нормативно-правовими актами. Права і обов’язки чле­на кооперативу та членів його сім’ї, умови користування та підстави припинення користування жилими приміщеннями визначаються та­кож статутами відповідного житлового кооперативу.

Квартири, жилі будинки, побудовані громадянами України або придбані ними на основі цивільно-правових угод, є їхньою влас­ністю. Здійснюючи правомочності власника, вони на свій розсуд во­лодіють, користуються і розпоряджаються житлом. Їхні права і обов’язки визначаються законодавством про власність. Окрім того, відносно своєї власності вони можуть вчиняти будь-які дії, що не су­перечать закону, а саме — безоплатно або за плату передавати у во­лодіння або користування іншим особам, а також відчужувати її.

Здійснюючи свої права, власники зобов’язані не порушувати права та інтереси інших громадян, юридичних осіб і держави, не завдавати шкоди довкіллю, а також додержуватися моральних засад суспільства.

Житлові права громадян охороняються державою шляхом забезпечення існуючого правопорядку в країні в цілому. Органи держав­ної влади і управління створюють умови для запобігання правопору­шень, їх своєчасного виявлення та припинення, вживання профілак­тичних заходів. З моменту порушення суб’єктивних прав на житло держава в особі її юрисдикційних органів надає правовий захист шляхом вирішення спорів, оцінюючи дії особи або іншого суб’єкта права з точки зору їх правомірності та застосовуючи юридичні санк­ції до правопорушників.

З прийняттям Закону “Про приватизацію державного житлового Фонду” громадяни України, які проживають у квартирах багатоквар­тирних будинків, одноквартирних будинках, кімнатах багатоквар­тирних будинків, що використовуються громадянами на умовах най­му, отримали право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду з використанням житлових чеків. Власники при­ватизованих квартир, як і будь-які власники, мають право розпоря­джатися ними на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші угоди, не заборонені законом. Порядок здійснення цих прав регулюється ци­вільним законодавством України.

Особливості реалізації прав громадян на житло знайшли своє відображення і у проекті Житлового Кодексу України, який розроблений на основі та на розвиток Конституції України.

Так, громадянам України незалежно від наявності у них житла надано право вільного вибору, відповідно до своїх потреб і можли­востей, побудувати чи придбати у власність житло або одержати йо­го у найом,оренду.

Громадянам України, які потребують поліпшення житлових умов, гарантується право:

на одержання пільгового кредиту для будівництва чи придбання власного житла, або на першочергове придбання у власність житла в державному та комунальному житловому фонді загального призначення чи першо­черговий вступ до об’єднання забудовників багатоквартирних житлових будинків.

Окрім того, за проектом Житлового Кодексу гарантується право на житло за та­ких умов:

1) забезпечення державою та органами місцевого самоврядуван­ня безоплатно чи за доступну плату (у межах встановленої норми) житлом громадян, які потребують поліпшення житлових умов і со­ціального захисту, а також інших категорій громадян, визначених законодавством. Звичайно при цьому виникне проблема визначення соціального рівня, тобто розміру середньомісячного сукупного дохо­ду сім’ї в розрахунку на кожного члена сім’ї. У цьому разі важливо, щоб не 3/4 громадян України потребували в майбутньому соціаль­ного захисту;

2) надання пільгових кредитів для будівництва чи придбання власного житла громадянам, які перебувають на обліку для поліп­шення житлових умов;

3) стимулювання будівництва, реконструкції та утримання жит­ла через надання податкових пільг забудовникам і підрядникам, а також використання інших економічних важелів.

За проектом Житлового Кодексу України громадянам надано також право на придбання квартир на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підста­вах, передбачених цивільним законодавством України.

Крім прав житлове законодавство покладає на громадян обов’язки:

Ø дбайливо ставитися до будинку, в якому вони проживають;

Ø використовувати жиле приміщення відповідно до його призна­чення;

Ø додержувати правил користування жилими приміщеннями;

Ø економно витрачати воду, газ, електричну та теплову енергію;

Ø власники квартир зобов’язані оплачувати всі витрати, пов’яза­ні з утриманням будинку та закріпленої за ним прибудинкової тери­торії відповідно до своєї частки у майні будинку;

Ø частково фінансувати ремонт будинку.

Заборгованість власників квартир за укладеними угодами, пов’язаними з утриманням будинку та оплатою комунальних послуг, стягується в судовому порядку. Зазначимо, що після введення закону про оподаткування нерухомості, вони зобов’язані будуть сплачувати щорічний податок на нерухоме майно.

Однією з додаткових Конституційних гарантій забезпечення прав і свобод громадян є недоторканність житла. Відповідно до неї не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння осо­би, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду. У невідкладних випадках, пов’язаних з врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, можливий інший, встановлений законом, порядок проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду і обшуку.

Ця норма передбачає посилення юридичних гарантій захисту недоторканності людини. Однак її запровадження потребує поперед­нього створення ряду умов, зокрема оновлення законодавства щодо вирішення справ законності й обгрунтованості огляду та обшуку житла громадян, визначення механізму реалізації нового законодав­ства та процесуальних норм тощо.

Увійти до житла можна для проведення обшуку у тих випадках, якщо впевненість, що знаряддя злочину, чи речі та цінності, здобуті злочинним шляхом, а також інші документи та предмети, що мають значення для встановлення істини у конкретній справі, заховані в цьому приміщенні, чи є достатньо даних, що саме тут переховується злочинець. У таких випадках обшук проводиться за санкцією проку­рора за постановою слідчого з негайним повідомленням (до 24 год.) суд про це. Без рішення суду обшук може проводитися лише у не­відкладних випадках. Наприклад, у разі затримання на місці злочи­ну або за наявності свідчень про те, що вживаються заходи для зни­щення чи переховування документів або предметів, які мають зна­чення для розслідування справи. При обшуку має бути присутньою особа, в якої проводиться обшук, або повнолітні члени сім’ї. Заяви цих осіб з приводу дій слідчого мають бути записані у протоколі об­шуку. Їм вручається копія протоколу.

До жилих приміщень без дозволу громадян можуть заходити тільки співробітники міліції за наявності даних, що там вчинений чи вчинюється злочин, відбувся нещасний випадок, а також за умови стихійного лиха, аварій, масових безладь чи заворушень для забез­печення особистої та громадської безпеки.

Незаконне проникнення до житла, незаконне проведення огляду чи обшуку, а так само незаконне виселення чи інші дії, що порушу­ють недоторканність житла, в тому числі вчинені посадовою осо­бою, тягне за собою кримінальну відповідальність (ст. 162 Кримінального Кодексу України). Особи, що постраждали, згідно зі ст. 56 Конституції України. мають право вимагати відшкодування збитків, заподіяних незакон­ними діями посадових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Норма цієї статті спрямована на захист громадян, які потерпіли від свавілля посадових осіб органів державної влади. Вона є значним кроком на шляху всебічного забезпечення прав і свобод людини. Вперше права людини розглядаються як такі, що визначають спря­мованість діяльності держави, оскільки держава гарантує відшкоду­вання за її рахунок моральної шкоди, завданої незаконними діями її органів чи представників, і у виборі переваг між державою та осо­бою перевага надається останній.

Кожний громадянин України має право звертатися за захистом своїх прав до суду, до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а після використання всіх національних засобів право­вого захисту — до відповідних міжнародних установ або до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.

Запитання для самоконтролю

Тема 1. Правове регулювання правовідносин у житловій сфері

1. Охарактеризуйте особливості житлового законодавства.

2. Як розвивалося житлове законодавство в Україні?

3. Назвіть сучасні тенденції розвитку житлового законодавства.

4. Конституційне право на житло, його значення та зміст.

5. Визначіть за допомогою яких правових форм забезпечується конституційне право на житло.

6. Дайте визначення поняття суб’єктивного права громадянина на житло.

7. Житлове законодавство — комплексна галузь законодавства України.

8. Дайте визначення предмета житлового права.

9. Назвіть методи правового регулювання житлових відносин.

10. Визначте джерела житлового права.

11. Як співвідносяться житлове право та цивільне право.

12. Дайте визначення поняттю “житлові правовідносини”, назвіть їх види.

13. Назвіть суб’єкти та об’єкти житлового права.

14. Визначте основні права та обов’язки громадян, іноземних громадян і осіб без громадянства у житловій сфері.

 

Використані джерела

Конституція України.

Житловий кодекс Української РСР.

“Концепція державної житлової політики”, схвалена Постановою Верховної Ради України від 30 червня 1995 р. за № 254/95.

Постанова Кабінету Міністрів України “Про Концепцію розвитку житлово-комунального господарства в Україні” від 27 лютого 1995 р. за № 150.

Концепція розвитку житлово-комунального господарства України.

Указ Президента України “Про основні напрями забезпечення жит­лом населення України на 1999—2005 рр.”.

Указ Президента України “Про прискорення реформування житло­во-комунального господарства”.

Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Програ­ми проведення житлово-комунальної реформи на 1999— 2001 рр.” від 29 січня 1999 р. за № 113.

Рекомендована література

Жилищное законодательство / Сост. С. Т. Вечфинский, И. Н. Кучеренко // Сб. нормативних актов. — К.: Наук. думка, 1990.

Жилищные права й обязанности советских граждан: Юрид. справочник. — К.: Наук. думка, 1988. Жилищный кодекс Украинской ССР: Науч.-практич. комментарий /

М. А. Голодный и др. — К.: Политиздат Украины, 1990.

Конституционное право на жилище / Г. И. Давиденко и др. — К.: Политиздат Украины, 1988.

Золопгарь В. А., Дятлов П. Н. Советское жилищное право. — К., 1984. Маслов В. Ф. Право на жилище. — Харьков: Выща шк., 1988.

Житлове законодавство України / Укл.: М. К. Галянтич, Г. І. Коваленко. — К.: Юрінком Інтер, 1998.

Житлове законодавство України / Упор.: М. І. Мельник, М. І. Хавронюк. — К.: ТОВ “Гранд”, 1998.

 

Розділ 2

Житловий фонд