Правові підстави та гарантії при виселенні із службових жилих приміщень

За загальним правилом, робітники і службовці, які припинили, трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадяни, виключені з членів КСП або господарського товариства або ті, що вийшли з КСП або господарського товариства і за власним бажанням, підлягають виселенню із службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення. Рішення про примусове виселення приймається тільки в судовому порядку.

У тих випадках, коли особа, якій у зв’язку з трудовими відноси­нами було надано службове жиле приміщення або жиле приміщен­ня в сімейному гуртожитку, залишила сім’ю і жиле приміщення, але трудових відносин не припинила, ця обставина не може бути підста­вою для задоволення позову про виселення членів сім’ї, оскільки наймач таких жилих приміщень втрачає право користування ними і підлягає виселенню з них разом із членами сім’ї при припиненні трудових відносин у випадках, передбачених статтями 124, 125, 132 Житлового Кодексу.

Виселення з мотивів звільнення за власним бажанням: на підставі ст. 114 Житлового Кодексу — з наданням іншого жилого приміщення, а на підставі ч. 2 ст. 132 Житлового Кодексу — без його надання — може мати місце лише, за відсутності поважних причин. З урахуванням конкретних обста­вин (сімейного стану тощо) такою причиною може бути визнана і низька оплата праці.

Право вимагати виселення на підставі ст. 114 Житлового Кодексу громадян, які одержали жилі приміщення в будинку колгоспу і були виключені з членів останнього або вийшли з нього за власним бажанням, нале­жить колгоспу і в разі його перетворення в колективне сільськогос­подарське підприємство або господарське товариство до правонас­тупників не переходить.

Наймач, члени його сім’ї або інші особи, які проживають у службовому жилому приміщенні, також можуть бути виселені в судово­му порядку без надання іншого жилого приміщення, якщо вони сис­тематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використову­ють його не за призначенням, або систематично порушують правила співжиття, роблять неможливим для інших проживання з ними в од­ній квартирі, а заходи запобігання і громадського впливу на них виявилися безрезультатними. Виселення таких провадитьсяна вимогунаймодавця без надання їм іншого жилого приміщення.

При цьому у житловому праві закріплені гарантії для певних категорій осіб від виселення із службових жилих приміщень без на­дання іншого жилого приміщення. Так, не можуть були виселені:

1) інваліди війни та інші інваліди з числа військовослужбовців, які стали такими внаслідок поранення, контузії або каліцтва, які во­ни дістали при захисті СРСР або виконанні інших обов’язків війсь­кової служби або внаслідок захворювання, пов’язаного з перебуван­ням на фронті; учасники Великої Вітчизняної війни, які перебували у складі діючої армії; сім’ї військовослужбовців і партизанів, які за­гинули або пропали без вісті при захисті СРСР або при виконанні інших обов’язків військової служби; сім’ї військовослужбовців; інва­ліди з числа осіб рядового та начальницького складу органів Мініс­терства внутрішніх справ колишнього СРСР, які стали такими вна­слідок поранення, контузії або каліцтва, яких вони дістали при виконанні службових обов’язків;

2) особи, які не менш як 10 років пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення (при цьому Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про дея­кі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України” (п. 20) від 12 квітня 1985 р. за № 2 зазначає, що, особи, які не менш як 10 років пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм жиле приміщення, користуються такою пільгою і в тому разі, коли цей стаж переривався);

3) особи, що звільнені з посади, у зв’язку з якою їм було надано жиле приміщення, але не припинили трудових відносин з підприєм­ством, установою, організацією, що надали це приміщення;

4) особи, звільнені у зв’язку з ліквідацією підприємства, устано­ви, організації або за скороченням штату працівників;

5) пенсіонери по старості, персональні пенсіонери; члени сім’ї померлого працівника, якому було надано службове жиле примі­щення; інваліди праці І і II груп, інваліди І і II груп з числа військо­вослужбовців і прирівняних до них осіб;

6) одинокі особи з неповнолітніми дітьми, які проживають разом з ними.

При застосуванні ст. 125 Житлового Кодексу у справах про виселення із служ­бових приміщень і гуртожитків слід мати на увазі, що до учасників Великої Вітчизняної війни, які перебували в діючій армії і не мо­жуть бути виселені зі службового жилого приміщення й гуртожитку згідно зі статтями 124, 132 Житлового Кодексу без надання іншого приміщення. За­кон “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” (статті 5, 6) відніс до цієї категорії і осіб, які брали участь у виконанні бойових завдань у складі військових підрозділів, з’єднань, об’­єднань, усіх видів і родів Збройних Сил діючої армії (флоту), парти­занських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний час, так і в мирний час. Тому виселення громадян, віднесених у встанов­леному порядку до учасників бойових дій, у зазначених справах має провадитися з урахуванням положень ст. 125 Житлового Кодексу.

У справах за позовами про виселення зі службових жилих при­міщень військовослужбовців належить виходити з того, що ст. 124 Житлового Кодексу на зазначені випадки не поширюється. При вирішенні цих справ слід враховувати умови, за яких згідно з чинним законодавством на­давалося службове жиле приміщення, і визначений ним обов’язок щодо звільнення останнього (зокрема, згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 3 липня 1998 р. № 1006 “Про доповнення пе­реліку категорій працівників, яким може бути надано службові жилі приміщення”, таке приміщення може надаватись військовослужбов­цям до одержання постійного жилого приміщення). Якщо такий обов’язок не настав, питання про виселення може вирішуватися за правилами ч. 2 ст. 110 Житлового Кодексу.

Виходячи з положень ч. З ст. 11 Цивільно Процесуального Кодексу при вирішенні питання про виселення військовослужбовців зі службових жилих приміщень має враховуватись визначений ст. 125 Житилового Кодексу перелік осіб, які не мо­жуть бути виселені з них без надання іншого жилого приміщення.

У випадку знесення будинку або переобладнання будинку (жи­лого приміщення) в нежилий, а також якщо будинок (жиле примі­щення) загрожує обвалом, наймачеві службового жилого приміщен­ня може бути надано інше службове жиле приміщення. Надання ін­шого службового жилого приміщення допускається також у випад­ках, коли внаслідок капітального ремонту надане службове жиле приміщення не може бути збережене або його розмір істотно змі­ниться.

Надане громадянам у зв’язку з виселенням зі службового жилого приміщення інше жиле приміщення має розміщуватися в межах даного населеного пункту і повинно відповідати встановленим сані­тарним і технічним вимогам.

У разі визнання ордера на службове жиле приміщення недійс­ним внаслідок неправомірних дій осіб, які одержали ордер, вони під­лягають виселенню без надання іншого жилого приміщення. Якщо громадяни, зазначені в ордері, раніше користувалися жилим примі­щенням у будинку державного чи громадського житлового фонду, їм має бути надано жиле приміщення, яке вони раніше займали, або інше жиле приміщення.

У разі визнання ордера на службове жиле приміщення недійс­ним з інших підстав, особи, зазначені в ордері, підлягають виселен­ню з наданням іншого жилого приміщення або приміщення, яке во­ни раніше займали.

Позитивно те, що за проектом Житлового Кодексу, пропонується зберегти га­рантії, визначені нині щодо недопущення виселення із службового житла без надання іншого житла:

1) інвалідів І і II груп;

2) ветеранів Великої Вітчизняної війни та осіб, на яких поширю­ється дія Закону України “Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту”;

3) батьків-вихователів уразі ліквідації сімейного дитячого бу­динку;

4) осіб, які не менш як 10 років пропрацювали на підприємстві, в установі чи організації, що надали їм це житло;

5) осіб, звільнених з посади, у зв’язку з якою їм було надано службове житло, але які не припинили трудових відносин з підпри­ємством, установою чи організацією, що надали їм це житло;

6) осіб, звільнених у зв’язку з ліквідацією підприємства,устано­ви чи організації або скороченням штату працівників;

7) пенсіонерів за віком;

8) членів сім’ї померлого працівника, якому було надано служ­бове житло;

9) самітних осіб з неповнолітніми дітьми, які проживають разом з ними, до досягнення дітьми повноліття;

10) осіб, які отримали каліцтво на виробництві;

11) військовослужбовців Збройних Сил України та інших війсь­кових формувань, звільнених у запас або у відставку, у разі відсут­ності у них або у членів їхньої сім’ї іншого житла.

Питання приватизації службового житла

Питання приватизації службових квартир важливо для тих гро­мадян України, які мешкають у квартирах, що мають цей статус. У багатьох випадках статус “службових” приміщень не визначений, вони тільки вважаються такими. Згідно з п. 2 ст. 2 Закону України “Про приватизацію державного житлового фонду” квартири (кімна­ти, будинки), віднесені у встановленому порядку до числа службо­вих, не підлягають приватизації.

Оскільки громадяни, які мешкають у службових жилих примі­щеннях, після відпрацювання протягом 10 років на посаді, яка дає право на одержання службового житла, не можуть бути виселені з нього, вони мають право вимагати надання їм (замість службового) житла з державного чи громадського житлового фонду, або зняття з даного житла статусу службового. І лише після вирішення цього питання житло, де вони мешкають, може бути приватизоване на умовах і в порядку, передбаченому Законом України “Про привати­зацію державного житлового фонду”.

Окремого розгляду потребують питання приватизації житла у радгоспах, оскільки воно вважалося службовим і Закон України “Про приватизацію державного житлового фонду” на нього не по­ширювався. З моменту введення в дію Постанови Кабінету Мініст­рів України “Про зміну та визнання такими, що втратили чинність, деяких рішень Уряду УРСР з питань надання жилих приміщень у будинках радгоспів” від 11 липня 1992 р. за № 391 радгоспні квар­тири (будинки) втратили статус службових. Вони виключаються з числа службових у загальному порядку і переходять до певної ради і, відповідно, можуть бути приватизовані.

Слід зазначити, що будинки нинішніх КСП, господарських і товариств заселялися крім працівників КСП вчителями, лікарями та і іншими спеціалістами, які проживають і працюють у сільській місцевості і які згідно з чинним законодавством мають бути забезпечені квартирами, в разі звільнення з посади зазначені спеціалісти не мо­жуть бути виселені на підставі статей 124, 125 Житлового кодексу України. Це пов’язано з тим, що жила площа надавалася їм не у зв’язку з трудовими відносинами. Не можуть бути виселені також наймачі жилого приміщення КСП, господарських товариств, якщо у складі їхніх сімей є зазначені вище спеціалісти.

Заселені будинки і квартири, що раніше належали радгоспам і мали статус службових, нині, як вже зазначалося, втратили цей статус і можуть бути приватизовані на умовах і в порядку, визначе­них Законом України “Про приватизацію державного житлового фонду” та іншими нормативними актами, що регулюють відносини, пов’язані з приватизацією житла. Зокрема, відповідно до Положен­ня про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затвердженого наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15 вересня 1992 р. за № 56, громадянинові, який виявив бажання приватизувати квартиру (будинок), слід звернутися до місцевого органу приватизації для отримання бланку заяви. Оформлена заява з доданою до неї довідкою про склад сім’ї і про приміщення, яке він займає, письмовими згодами на при­ватизацію тимчасово відсутніх членів сім’ї, а також документами, що підтверджують право на відповідні пільги, подається в орган при­ватизації для реєстрації.

Останнім часом все частіше трапляються випадки, коли грома­дянам відмовляють у приватизації квартир, які немов би є службо­вими. Такі приміщення іменуються “службовими” без винесення рі­шень виконкомів відповідних рад. Ордери на такі приміщення не від­повідають формі, встановленій чинним законодавством, видаються не виконавчими органами рад, а підприємствами, установами, орга­нізаціями, підписуються їхніми керівниками, тобто особами, які не мають прав на це, або взагалі не видаються. Таким громадянам ор­гани приватизації не мають права відмовляти у приватизації квартир тільки на підставі того, що останні “службові”.

Користування гуртожитками

Порядок надання жилої площі в гуртожитках підприємств, уста­нов, організацій, користування та виселення з гуртожитків, їх утри­мання регулюються статтями 127-132 Житлового кодексу, “При-мірним положенням про гуртожитки”, затвердженим Постановою Ради Міністрів УРСР від 3 червня 1986 р. за № 208.

Гуртожитки — це приміщення, призначені для проживання і спільного користування кількома одинокими особами, які не перебу­вають у сімейних стосунках, або для проживання окремих сімей. Гуртожитки призначаються для проживання робітників, службов­ців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання.

Під гуртожитки надаються спеціально споруджені або переоб­ладнані для цієї мети жилі будинки. Переобладнання жилих будин­ків під гуртожитки провадиться з дозволу виконавчого органу об­ласної, міської ради.

Не допускається розміщення гуртожитків у підвалах і цокольних поверхах, а також використання під гуртожитки приміщень у жилих будинках, призначених для постійного проживання громадян. Хоча виконавчим комітетом Київської міської Ради народних депутатів в 70-х, 80-х роках були прийняті рішення про надання підприємствам, установам та організаціям дозволів на використання жилих будин­ків, їх частин, окремих під’їздів, поверхів та окремих квартир під гуртожитки для тимчасового проживання працівників.

На сьогодні необхідність у використанні багатоквартирних бу­динків або їх частини під гуртожитки відпала, більшість квартир за­селена сім’ями, які постійно прописані і тривалий час перебувають на квартирному обліку. Частина квартир, в порушення чинного за­конодавства, використовується не за призначенням — здається в оренду комерційним структурам; використовуєтьсяпід складськіприміщення; для поселення не прописаних громадян.

Враховуючи необхідність використання державного житлового фонду за призначенням Київська міська державна адміністрація сво­їм розпорядженням № 813 від 28.05.99 “Про гуртожитки в жилих будинках м. Києва” визнала, що втратили чинність деякі рішення виконавчого комітету Київської міської Ради народних депутатів про використання жилих будинків, їх частин, окремих під’їздів, поверхів та окремих квартир під гуртожитки для тимчасового проживання працівників. Райдержадміністрації, за місцем знаходження жилих будинків, які використовувались під гуртожитки, зобов’язано було по-перше, видати сім’ям та одиноким громадянам, які постійно про­живають, прописані та перебувають на квартирному обліку ордери на займані жилі приміщення. По-друге, вжити заходів щодо відселення з квартир громадян, які там проживають безпідставно, розір­вати договори оренди та виселити з них комерційні структури. А звільнені квартири або кімнати в загальних квартирах використову­вати для розселення одиноких громадян або сімей, які перебувають на черзі квартирного обліку та проживають по декілька в одній квартирі або в одній кімнаті.

Як вже зазначалося, гуртожитки можуть бути призначені для проживання одиноких громадян (жилі приміщення перебувають у спільному користуванні кількох осіб, які не перебувають у сімейних стосунках) і проживання сімей (жилі приміщення, що складаються з однієї чи кількох кімнат, перебувають у відособленому користу­ванні сімей). У гуртожитках, призначених для проживання одино­ких громадян, у разі необхідності можуть бути виділені приміщення для проживання сімей.

Для тимчасового забезпечення жилим приміщенням малих сімей адміністрація разом з профспілковим комітетом підприємств, уста­нов, організацій у разі необхідності приймає рішення про викорис­тання жилих будинків під гуртожитки і надає їм відповідного стату­су. Рішення про це повинно прийматися до початку спорудження будинку.

Житлове становище громадян, які проживають у службових жи­лих приміщеннях і гуртожитках, мають деякі особливості, оскільки надаються ці приміщення певним категоріям громадян, які і визна­чають їх права і обов’язки. Якщо службові жилі приміщення призна­чаються для заселення громадянами, які у зв’язку з характером їх трудових відносин мають проживати за місцем роботи або поблизу від нього, то гуртожитки призначаються для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання.

Жила площа в гуртожитку не підлягає обміну, розділу, броню­ванню і здачі в піднайом.