Норма жилої площі, її значення

Норма жилої площі в Україні встановлена в розмірі 13,65 м² на одну особу. Вона має важливе значення, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 48 Житлового кодексу жиле приміщення надається громадянам у межах норми жилої площі, але не менше розміру, який визна­чається Кабінетом міністрів України і Федерацією професійних спі­лок України.

Це положення знайшло своє закріплення у п. 53 “Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР”, затверджених Постановою Ради Міністрів РСР і Укрпрофради від 11 грудня 1984 р. за № 470, в якому передбачено, що жиле приміщення надається громадянам у межах 13,65 м² жилої площі на одну особу, але не менше рівня се­редньої забезпеченості громадян жилою площею в даному населено­му пункті. Рівень середньої забезпеченості громадян жилою площею визначається і періодично переглядається виконавчими органами відповідних рад (обласною державною адміністрацією) разом з радами профспілки, виходячи з даних статистичної звітності. Тобто са­мостійний договір найму не може укладатися на ізольоване жиле приміщення, якщо за розміром воно менше від рівня середньої за­безпеченості.

Оскільки жиле приміщення надається громадянам у межах 13,65 м² жилої площі на одну особу, але не менше рівня середньої забезпеченості громадян жилою площею в даному населеному пунк­ті, то для визначення цих меж враховується жила площа жилого фонду, що перебуває у приватній власності громадян.

Норма жилої площі становить 13,65 м² без урахування підсоб­них приміщень (кухні, коридору, кладовки тощо).

Норма жилої площі не є нормою для надання громадянам житла саме у розмірі 13,65 м². Це — максимальний розмір жилої площі на одну людину, а мінімальний — визначається рівнем середньої забез­печеності громадян жилою площею в даному населеному пункті.

Норма жилої площі є розрахунковим нормативом забезпеченості жилою площею у суспільному житловому фонді на одну людину. Вказана норма не збігається з рівнем фактичної забезпеченості гро­мадян житлом, який може бути вищим або нижчим фактичного.

У відношенні будинків державного та громадського житлового фон­ду наведена норма жилої площі має значення у таких випадках, як:

Ø визначення максимального розміру жилих приміщень, що на­даються громадянам (ст. 48 Житлового Кодексу);

Ø надання вивільненого в комунальній квартирі ізольованого жи­лого приміщення (ст. 54 Житлового Кодексу);

Ø реалізація права наймача на отримання жилого приміщення меншого розміру (ст. 90 Житлового Кодексу);

Ø надання наймачу іншого благоустроєного жилого приміщення у зв’язку з капітальним ремонтом будинку (ст. 102 Житлового Кодексу);

Ø виселення за підставами, передбаченими статтями 110 і 112 Житлового Кодексу;

Ø надання жилого приміщення у зв’язку зі зносом будинкуабопереобладнанням у нежилий (ст. 14 Житлового Кодексу);

Ø надання квартир власникам будинків (ст. 171 Житлового Кодексу). Ця норма враховується під час проектування житлового будів­ництва і капітального ремонту жилих будинків з переплануванням квартир.

У проекті нового Житлового Кодексу автори відмовились від поняття “норма жи­лої площі” і перейшли до “норм загальної площі”. Так, відповідно до ст. 19 проекту Житлового Кодексу норма загальної площі (з урахуванням підсобних приміщень) для громадян, встановлюється у розмірі 21 м² на одну особу. Розмір загальної площі, що надається, не може бути меншим від норми середньої забезпеченості у даному населеному пункті.

Жиле приміщення може бути надане з перевищенням зазначено­го максимального розміру, якщо воно становить одну кімнату (одно­кімнатну квартиру) або у випадках, коли в квартирі, в якій прожи­ває двоє або більше наймачів, звільнилося неізольоване жиле примі­щення, воно надається наймачеві сусіднього приміщення. Жилі при­міщення надаються, як правило, у вигляді окремої квартири на сім’ю, що передбачено ст. 31 Житлового кодексу України.

В окремих випадках на прохання громадян, що перебувають на квартирному обліку (в першу чергу тих, у яких настала черговість на одержання жилих приміщень), а також громадян, що користу­ються правом позачергового одержання жилих приміщень, у поряд­ку тимчасового поліпшення житлових умов їм може бути надане жиле приміщення, яке не відповідає вимогам, передбаченим чинним законодавством, або за розміром менше від рівня середньої забезпе­ченості громадян жилою площею в даному населеному пункті. При цьому за ними зберігається відповідне право перебування на обліку в списках першочерговиків або в списку позачерговиків.

Відповідно до ст. 49 Житлового Кодексу окремим категоріям громадян може на­даватися додаткова площа у вигляді кімнати або в розмірі 10 м².

Порядок, умови надання додаткової жилої площі та перелік ка­тегорій громадян, які мають право на її одержання, встановлюється деякими законодавчими актами України. Так, Законом “Про дер­жавну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів” від 23 вересня 1997 р. (стаття 18) членам всеукраїн­ських професійних творчих об’єднань журналістів надається право на додаткову жилу площу у вигляді окремої кімнати або в розмірі 10 м² понад норму жилої площі в державному та комунальному житловому фонді.

Науковим працівникам, які мають науковий ступінь кандидата або доктора наук, для забезпечення умов для наукової діяльності, надається додваткова жила площа у вигляді кімнати (кабінету) або в розмірі до 20 м² (ст. 24 Закону України “Про наукову і науково-технічну діяльність”). Дія статті 20 поширюється на наукових (нау­ково-педагогічних) працівників вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації центральної спілки споживчих товариств України та міжнародних наукових організацій, відкритих на території Украї­ни відповідно до міжнародних договорів.

Громадянам, що хворіють на тяжкі форми деяких хронічних захворювань, а також громадянам, яким ця площа необхідна за умо­вами й характером виконуваної роботи, розмір додаткової жилої площі може бути збільшений.

Якщо в складі сім’ї, що проживає в комунальній квартирі, є осо­ба, яка відповідно до ст. 49 ЖК користується правом на додаткову жилу площу, то наймачу може бути надано ізольоване жиле примі­щення, що звільнилось у цій квартирі, й у тому разі, коли загальний розмір жилої площі перевищуватиме норму, встановлену ст. 47 Житловому Кодексі, але не більше, ніж на додаткову жилу площу, на яку має право ця особа.

Наказом Міністерства охорони здоров’я УРСР від 8 лютого 1985 р. за № 52 затверджено перелік хронічних захворювань, згідно з яким особи, що хворіють на тяжкі форми цих хронічних захворю­вань, не можуть проживати в комунальній квартирі або в одній кім­наті з членами своєї сім’ї.

До цього переліку увійшли 1) захворювання серцево-судинної системи; 2) захворювання органів дихання; 3) захворювання опор­норухового апарату; 4) нервово-судинні захворювання; 5) психічні захворювання; 6) туберкульоз легенів та інших органів; 7) захворю­вання шкіри; 8) інші захворювання, в тому числі і ВІЛ-інфекція, СНІД.

Медичний висновок про захворювання, за яким громадянин, що ним страждає, не може проживати у комунальній квартирі або в од­ній кімнаті з членами своєї сім’ї, видається медично-консультатив­ною комісією лікарсько-профілактичної установи за місцем прожи­вання чи за місцем роботи хворого, а хворим на психічні захворю­вання — відповідною комісією психоневрологічних диспансерів, хворим на туберкульоз — ВКК протитуберкульозних диспансерів.

Медичний висновок видається хворому за його заявою, а щодо хворих, які не досягли 16-річного віку, і психічно хворих, визнаних судом в установленому порядку недієздатними, за заявою їх батьків, опікунів або піклувальників. У медичному висновку щодо осіб, які страждають на хронічні захворювання, робиться запис про право поліпшення житлових умов і надання їм жилих приміщень.

Так, у медичному висновку окремо повинні бути зазначені осо­би, які страждають на захворювання і можуть мешкати в комуналь­ній квартирі, але в окремій від членів сім’ї кімнаті, і особи, які страждають на такі захворювання, що не можуть проживати ні в ко­мунальній квартирі, ні в одній кімнаті з членами своєї сім’ї. Медич­ний висновок за наявністю складних хронічних захворювань вида­ється без зазначення терміну переосвідчення (безстрочні). На інші види хронічних захворювань висновок видається терміном на один рік з наступним переосвідченням.

У висновках комісій робиться запис про надання таким особам жилого приміщення на нижніх поверхах або у будинках з ліфтами.