Адміністра тивно-правова відповідальність

Кодекс України про адміністративні правопорушення визначає суб'єктом відповідальності за вчинення адміністративного правопо­рушення лише фізичну особу (у тому числі службову), а не юридич­ну особу (підприємство, установу, організацію).

Кодекс про адміністративні правопорушення передбачає відповідальність не тільки за порушення у сфері житлових прав громадян, що випливають з Житлового кодексу — порушення порядку взяття на облік і строків заселення жилих будинків і жилих приміщень (ст. 149); порушення правил користування жилими будинками і жи­лими приміщеннями (ст. 150); самоправне зайняття жилого примі­щення (ст. 151), — а і у сфері житлово-комунального господарства та благоустрою.

Адміністративна відповідальність наступає на винні дії, що поля­гають у такому: 1) порушення посадовими особами порядку взяття на облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, зняття з обліку та надання громадянам жилих приміщень, недодер­жання строків заселення жилих будинків і жилих приміщень; 2) по­рушення правил користування жилими приміщеннями, санітарного утримання місць загального користування, сходових кліток, ліфтів, під'їздів, прибудинкових територій, порушення правил експлуатації жилих будинків, жилих приміщень та інженерного обладнання, без­господарне їх утримання, а також самовільне переобладнання та пе­репланування жилих будинків і жилих приміщень, використання їх не за призначенням, псування жилих будинків, жилих приміщень, обладнання їх та об’єктів благоустрою; 3) самоправне зайняття жи­лого приміщення у будинках державного чи громадського житлового фонду чи фонду житлово-будівельних кооперативів.

Адміністративна відповідальність настає також за таких дій:

1) порушення правил благоустрою територій міст та інших насе­лених пунктів, а також недодержання правил щодо забезпечення чистоти й порядку в містах та інших населених пунктах (ст. 152);

2) знищення або пошкодження зелених насаджень, окремих де­рев, чагарників, газонів, квітників та інших об’єктів озеленення в населених пунктах, невжиття заходів для їх охорони, а також само­вільне перенесення в інші місця під час забудови окремих ділянок, зайнятих об’єктами озеленення (ст. 153);

3) утримання собак і котів у місцях, де це заборонено відповідними правилами, чи понад установлену кількість, чи незареєстрова-них собак, або приведення в громадські місця, або вигул собак без повідків і намордників (крім собак, у реєстраційних свідоцтвах на яких зроблено спеціальну відмітку) чи в невідведених для цього міс­цях (ст. 154).

Відповідальність в адміністративному порядку наступає також у випадках самовільного будівництва будинків або споруд, а так само самовільна зміна архітектурного вигляду будинків або споруд під час експлуатації та зведення громадянами літніх садових будиночків без належно погодженого проекту або з відхиленнями від норм, чин­них на початок будівництва (ст. 97).

Цивільно-правова відповідальність є санкція за правопору­шення, що тягне у правопорушника негативні наслідки у вигляді по­збавлення суб’єктивних цивільних прав, або покладення нових чи додаткових цивільно-правових обов’язків.

Реалізація санкції забезпечена можливістю застосування заходів державного примусу. Існує цивільно-правова відповідальність у ме­жах відповідного цивільно-правового відношення, основою виник­нення є неправомірні дії.

Наукою виділені загальні та спеціальні форми відповідальності. Загальні: обов’язок відшкодування збитків, що завдані неправомір­ними діями (статті 208, 440 Цивільного Кодексу). Спеціальні: отримання неустойки, втрата завдатку (статті 195, 204 Цивільного Кодексу), знесення будинку, господар­ських і побутових будівель і споруд (ст. 105 Цивільного Кодексу).

Розрізняють договірні та недоговірні види цивільно-правової від­повідальності. Договірною підставою є невиконання або неналежне виконання договору (найму, оренди, купівлі-продажу, міни жила). Відповідальність у цьому випадку наступає у вигляді відшкодування збитків, сплати неустойки, втрати завдатку.

Залежно від розподілу обов’язків боржника розрізняють пайову, солідарну відповідальність, що характерно саме для житлового пра­ва, оскільки наймач вступає у договірні відносини представляючи інтереси своєї сім’ї.

Цивільне законодавство передбачає майнову відповідальність за самовільне зведення жилого будинку, господарських і побутових бу­дівель і споруд (ст. 105 Цивільного Кодексу), за переобладнання і перепланування жилого будинку і жилого приміщення (ст. 100 Житлового Кодексу).

Житлове законодавство передбачає також цивільно-правову відповідальність за невиконання наймодавцем обов’язків щодо забезпе­чення схоронності житлового фонду та ремонту жилого приміщення у випадках, спричинених невідкладною необхідністю (ст. 176 Житлового Кодексу).

Переобладнання і перепланування жилого будинку та жилого приміщення провадяться з метою підвищення їх благоустрою і пере­творення комунальних квартир на окремі квартири на сім’ю. Пере­обладнання і перепланування жилого приміщення допускаються за згодою наймача, членів сім’ї, які проживають разом з ним, і наймо-давця, з дозволу виконавчого органу місцевої ради.

У разі відмови наймодавця, наймача або членів його сім’ї у згоді на переобладнання чи перепланування жилого приміщення спір мо­же бути вирішено в судовому порядку, якщо на переобладнання чи перепланування є дозвіл виконавчого органу місцевої ради.

Наймач, який допустив самовільне переобладнання чи перепланування жилого чи підсобного приміщення, зобов’язаний за свій рахунок привести приміщення у попередній стан.

Громадянин, який збудував або будує жилий будинок, здійснив або здійснює його перебудову чи прибудову без встановленого доз­волу, або без належно затвердженого проекту, або з істотними від­хиленнями від проекту, або з грубим порушенням основних буді­вельних норм і правил, не вправі розпоряджатися цим будинком або його частиною (продавати, дарувати, здавати в найом тощо).

За позовом виконавчого органу районної, міської, районної в міс­ті ради такий будинок або частина його можуть бути безоплатно ви­лучені судом і зараховані до фонду місцевої ради або за рішенням виконавчого органу ради знесені громадянином, який провадив са­мовільне будівництво, або за його рахунок. Знесення чи вилучення будинку, який побудовано чи будується з істотними відхиленнями від проекту або з грубим порушенням основних будівельних норм і правил, провадиться, коли громадянин не привів його, після попере­дження, у відповідність з проектом або зазначеними нормами та правилами.

Господарські й побутові будівлі та споруди, зведені громадяни­ном без встановленого дозволу або належно затвердженого проек­ту, чи з істотними відхиленнями від проекту, або з грубим порушенням основних будівельних норм і правил, за рішенням виконавчого органу місцевої ради також зносяться громадянином, який провадив самовільне будівництво, або за його рахунок.

Одержані при знесенні жилого будинку або його частини, госпо­дарських і побутових будівель і споруд будівельні матеріали залиша­ються у власності громадянина, який провадив самовільне будів­ництво.

У ст. 190 Житлового кодексу передбачений обов’язок відшкоду­вання шкоди, заподіяної громадянами жилим будинкам, жилим при­міщенням, інженерному обладнанню, об’єктам благоустрою і зеленим насадженням на прилеглих до будинків ділянках.

При відшкодуванні збитків, які завдані житловому фонду, що передбачено ст. 190 Житлового Кодексу, слід виходити із загальних норм цивільного законодавства й керуватися статтями 440, 440¹, 441 Цивільного Кодексу згідно з якими шкода, заподіяна особі чи майну громадянина, а також шкода, заподіяна організації, підлягає відшкодуванню особою, яка запо­діяла цю шкоду, у повному обсязі. Той, хто заподіяв шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкоду заподіяно не з його вини. Про це було зазначено у п. 24 Постанови Пленуму Вер­ховного Суду України “Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України” від 12 квітня 1985 р. за № 2.

Службові особи й інші працівники, з вини яких підприємства, установи, організації зазнали витрат, пов'язаних з відшкодуванням шкоди, несуть матеріальну відповідальність за правилами, передба­ченими главою 9 КЗпП.

Стаття 440¹ Цивільного кодексу передбачає також можливість відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Моральна (немайно-ва) шкода, заподіяна громадянину або організації діяннями іншої особи, яка порушила їх законні права, відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду, якщо вона не доведе, що моральна шкода заподія­на не з її вини. Моральна шкода відшкодовується у грошовій чи ін­шій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкоду­вання майнової шкоди.

Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фі­зичних або моральних страждань потерпілого, а також інших нега­тивних наслідків, але не менше як п’ять мінімальних розмірів заро­бітної плати.

Організація повинна відшкодувати шкоду, заподіяну з вини її працівників під час виконання ними своїх трудових (службових) обов’язків. Шкода, заподіяна громадянинові незаконними діями дер­жавних і громадських організацій, а також службових осіб при ви­конанні ними службових обов’язків у галузі адміністративного управління, відшкодовується на загальних підставах (статті 440 і 441 Цивільного Кодексу).

Цивільно-правова відповідальність за порушення цивільного законодавства полягає в тому, що завдана шкода має бути відшкодо­вана за загальними правилами цивільного законодавства, тобто відшкодування шкоди може полягати у виправленні, ремонті пошко­дженого майна або в повному відшкодуванні збитків.