Забезпечення громадян жилими приміщеннями у будинках державного і громадського житлового фонду

Нормативна база

Правила обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов і надання їм жилих приміщень, затверджені Постановою Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від 11 грудня 1984 р. Вони регулю­ють порядок обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов і надання їм у безстрокове користування жилих приміщень у будинках державного і громадського житлового фонду.

Житло в будинках комунального житлового фонду надається громадянам уповноваженим органом районної, міської, районної в місті, селищної, сільської ради.

Житло в будинках відомчого житлового фонду надається грома­дянам адміністрацією підприємства, установи, організації разом з профспілками або іншою громадською організацією, уповноваженою на це трудовим колективом.

Житло в будинках, що належить до фонду колективної власно­сті, надається громадянам власниками цього житла або уповноваже­ними ними органами разом з профспілками чи іншою громадською організацією, уповноваженою на те трудовим колективом.

Військовослужбовці забезпечуються жилими приміщеннями державою відповідно до ст. 12 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ “Про соціальний і правовий захист військово­службовців та членів їх сімей”.

Військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової служби) та членам їх сімей, які проживають разом з ними, надаєть­ся жиле приміщення, що має відповідати вимогам Житлового кодек­су України.

До одержання постійного жилого приміщення військовослуж­бовцям надаються службові жилі приміщення. У разі відсутності та­ кого житла військова частина зобов’язана тимчасово орендувати житло для забезпечення ним військовослужбовця та його сім’ї або за бажанням військовослужбовця виплачувати грошову компенса­цію за піднайом (найом) ним жилого приміщення.

Прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військовослужбовцям, які вступили на військову службу за контрактом, якщо вони не забезпечені жилою площею за місцем служби, на перші 5 років служби надаються службові приміщення або жила площа в гуртожитку. Протягом цього часу за ними збері­гається право на жилу площу, яку вони займали до вступу на війсь­кову службу. Вони не можуть бути виключені із списків громадян, взятих на квартирний облік. При продовженні військової служби понад 5 років забезпечення зазначених військовослужбовців жили­ми приміщеннями за місцем служби провадиться на загальних під­ставах.

Курсантам вищих військових навчальних закладів, які мають сім’ю, надається жила площа в сімейних гуртожитках. За відсутнос­ті гуртожитків їм виплачується за місцем служби грошова компен­сація за тимчасовий піднайом (найом) жилого приміщення.

Військовослужбовцям, звільненим з військової служби у зв’язку з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворю­вання, одержаних при проходженні військової служби, жилі примі­щення за місцем проживання, обраним з урахуванням встановлено­го порядку, надаються у першу чергу.

У першочерговому порядку, в разі потреби поліпшення житло­вих умов, надаються жилі приміщення також сім’ям військовослуж­бовців, які загинули чи померли або пропали без вісті під час про­ходження служби.

Офіцери, прапорщики, мічмани і військовослужбовці надстроко­вої служби при звільненні з військової служби в запас чи у відстав­ку за вислугою років, а також у зв’язку із скороченням чисельності або штату військовослужбовців забезпечуються жилою площею у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

За військовослужбовцями, крім військовослужбовців строкової служби, які мають вислугу не менше 20 років, при направленні їх для проходження військової служби за межі України, жила площа, яку вони та члени їх сімей займають, бронюється на весь час пере­бування їх за межами України чи в зазначеній місцевості.

Особи офіцерського складу, прапорщики, мічмани, військово­службовці надстрокової служби, які прослужили не менше 17 років і не забезпечені жилою площею, мають право на першочерговий вступ до житлово-будівельного (житлового) кооперативу або одержання земельної ділянки для індивідуального житлового будівник цтва в населених пунктах, обраних ними для проживання, з ураху­ванням встановленого порядку.

Порядок забезпечення жилою площею в Прикордонних військах регулюється Житловим кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених “Тимчасовим положенням про порядок забезпечення жилою площею в Прикордонних військах України”, затверджених наказом Голови Держкомітету — командуючого Прикордонними військами України від 20 січня 1996 р. за № 30. Забезпечення жи­лими приміщеннями осіб офіцерського складу, прапорщиків, мічма­нів, військовослужбовців надстрокової служби та військової служби за контрактом, військовослужбовців-жінок і працівників (невійсько-вослужбовців) Збройних Сил України регулюється “Порядком за­безпечення жилою площею в Збройних Силах України”, затвердже­них наказом Міністра оборони України від 3 лютого 1995 р. за № 20.

Згідно з Положенням всі питання, пов’язані із забезпеченням житлом військовослужбовців, вирішуються за місцем проходження служби, військовослужбовці беруться на квартирний облік за рі­шенням житлової комісії військової частини, затвердженим коман­диром останньої, і перебувають на цьому обліку до одержання жи­лого приміщення за винятком випадків: поліпшення житлових умов, завдяки якому відпала необхідність у наданні іншого жилого примі­щення; переведення до нового місця служби; засудження (крім умовного) до позбавлення волі на строк понад шість місяців; подан­ня таких, що не відповідають дійсності, відомостей, які стали підста­вою для взяття на облік, або вчинення командуванням неправомір­них дій при вирішенні цього питання (статті 11, 13).

За змістом Положення зняття з квартирного обліку провадиться в такому ж порядку, як і взяття на нього, — за рішенням житлової комісії військової частини, затвердженим командиром останньої.

Якщо питання щодо законності зняття з квартирного обліку не буде вирішено в цьому порядку, військовослужбовець відповідно до ст. 5 Закону “Про соціальний і правовий захист військовослужбов­ців та членів їх сімей” може оскаржити в суд незаконне рішення житлової комісії.

Ці справи підсудні військовим судам гарнізонів (ст. 123 Цивільно Процесуального Кодексу).

Порядок забезпечення жилими приміщеннями військовослуж­бовців та службовців Цивільної оборони України затверджений Мі­ністерством України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи 5 люто­го 1999 р.за № 38. Порядок обліку військовослужбовців, працівників і службовців Національної гвардії України, що потребують поліп-р шення житлових умов і надання їм жилих приміщень регулюється І наказом керівника Національної гвардії “Про затвердження Положення про порядок забезпечення жилою площею в Національній гвардії України” від 12 листопада 1997 р. за № 315.

Квартирний облік

Громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, мають право на одержання у користування жилого приміщення в будинках державного або громадського житлового фонду в порядку, передба­ченому чинним законодавством України. При цьому передбачалося надання житла у безстрокове користування. Право на одержання жилого приміщення мають лише громадяни, які потребують поліп­шення житлових умов.

Питання, пов’язані з обліком громадян, які потребують поліп­шення житлових умов, із наданням їм жилих приміщень, регулю­ються Постановою Ради міністрів УРСР і Української республікан­ської ради професійних спілок “Про затвердження правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов і надання їм жилих приміщень в Українській РСР” від 11 грудня 1984 р. Ці Пра­вила регулюють облік громадян (квартирний облік), які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм у безстрокове користуван­ня жилих приміщень у будинках державного і громадського житло­вого фонду, призначених для постійного проживання.

Квартирний облік здійснюється, як правило, за місцем прожи­вання громадян у виконавчому органі міської, селищної, сільської ради або відповідній місцевій державній адміністрації

Умови і підстави прийняття громадян на квартирний облік

На квартирний облік беруться громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, зокрема:

1) забезпечені жилою площею нижче за рівень, що визначається виконавчими комітетами обласних, Київської і Севастопольської мі­ських Рад разом з радами профспілок. Цей рівень періодично пере­глядається вказаними органами;

2) які проживають у приміщенні, що не відповідає встановленим санітарним і технічним вимогам;

3) які хворіють на тяжкі форми деяких хронічних захворювань, у зв’язку з чим не можуть проживати в комунальній квартирі або в одній кімнаті з членами своєї сім’ї;

4) які проживають за договором піднайму жилого приміщення в будинках державного або громадського житлового фонду чи за дого­вором найму жилого приміщення в будинках житлово-будівельних кооперативів;

5) які проживають не менше 5 років за договором найму (орен­ди) в будинках (квартирах), що належать громадянам на праві при­ватної власності;

6) які проживають у гуртожитках;

7) які проживають в одній кімнаті по дві і більше сім’ї, незалеж­но від родинних відносин, або особи різної статі старші за 9 років, крім подружжя (в тому числі якщо займане ними жиле приміщення складається більш як з однієї кімнати).

Такими, що потребують поліпшення житлових умов, визнаються також громадяни, які проживають у комунальних чи невпорядкованих стосовно умов даного населеного пункту квартирах; інваліди війни; особи, на яких поширюється чинність Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” (ст. 10); Ге­рої Радянського Союзу, Герої Соціалістичної Праці, особи, нагоро­джені орденами Слави, Трудової Слави, “За службу Батьківщині у Збройних Силах СРСР” усіх трьох ступенів; учасники бойових дій та учасники війни; працівники, які тривалий час сумлінно пропра­цювали на одному підприємстві, в установі, організації.

Тривалість часу сумлінної роботи на одному підприємстві, в установі, організації встановлюється для взяття на облік за місцем роботи — трудовим колективом підприємства, установи, організації, а за місцем проживання — виконавчим органом ради даного насе­леного пункту разом з радою профспілки, але не може бути менше 15 років.

До цього періоду також входить:

1) час, коли працівник підприємства, установи, організації пере­бував на строковій військовій чи альтернативній (невійськовій) службі або на виборній посаді за умови повернення після звільнен­ня з військової служби чи закінчення повноважень на виборній по­саді на місце попередньої роботи, або

2) час роботи на іншому підприємстві, в установі, організації в разі їх реорганізації, на новоствореному підприємстві, в організації, розташованих у тому ж населеному пункті, у разі переведення пра­цівника за розпорядженням вищестоящих органів.

Місце проживанні

Частина перша ст.33 Конституції України гарантує кожному вільний вибір місця проживання, що не пов’язується з наявністю прописки особи для набуття права на житло.

Так, Верховною Радою України ухвалено Постанову “Про заса­ди державної політики України в галузі прав людини” від 17 червня 1999 за № 757, де, зокрема передбачено приведення законодавства у відповідність до універсальних стандартів прав людини ООН та Ради Європи (абзац 3 пункту 11). Передбачається також (абзац19пункту 11) посилення реальності права людини на свободу пересу­вання та вільний вибір місця проживання в Україні, зокрема шля­хом скасування дозвільного порядку вибору місця проживання (ін­ституту прописки).

У ст. 17 Цивільного кодексу України місцем проживання визна­ється те місце, де громадянин постійно або переважно проживає, а місцем проживання неповнолітніх, що не досягли 15-річного віку, або громадян, які перебувають під опікою, — місце проживання їх­ніх батьків (усиновителів) або опікунів.

Стаття 21 Кодексу про шлюб та сім’ю України встановлює право кожного з подружжя на вибір місця проживання, а у ст. 67 зазначе­но: “Якщо батьки не проживають разом, то від їх згоди залежить, при кому повинні проживати неповнолітні діти. У разі відсутності згоди між батьками спір вирішується судом, виходячи з інтересів ді­тей з урахуванням їх бажання”.

У Житловому кодексі Української РСР термін “проживання” без розкриття його змісту вживається у багатьох статтях, а в деяких із них (статті 64, 65 та інші) також використовується без відповідних правових дефініцій.

У Цивільному, Цивільному процесуальному, Житловому кодек­сах, Кодексі України про адміністративні правопорушення та в ін­ших актах законодавства України передбачено вирішення різних пи­тань залежно від місця проживання, а не місця прописки чи випис­ки. Облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, здійснюється, як правило, за місцем проживання у виконавчому органі районної, міської, районної в місті, селищної, сільської ра­ди (ч. 1 ст. 36 Житлового кодексу).

Щодо часу проживання, то таке визначення у загальному вигля­ді має місце у названих та інших законах, у словосполученнях “по­стійне місце проживання”, “тимчасове місце проживання”, “постій­но проживає”, “тимчасово проживає” тощо. Детальніше конкрети­зується час проживання у підзаконних нормативних актах, що сто­суються правил прописки, реєстрації та виписки громадян.

Після ухвалення згаданої постанови Верховної Ради питання щодо конституційності інституту прописки 14 листопада 2001 р. бу­ло розглянуто Конституційним Судом України на відповідність Кон­ституції Положення про паспортну службу органів внутрішніх справ, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 1994 р. за № 700, що стосуються дозвільного порядку прописки і виписки. Конституційний Суд України 14 листопада 2001 р. визнав неконституційним положення підпункту 1 пункту 4 Положення про паспортну службу органів внутрішніх справ, затвер­дженого постановою Кабінету Міністрів від 10 жовтня 1994 р. № 700, щодо прописки (виписки), згідно з яким паспортна служба органів внутрішніх справ застосовує як загальне правило дозвільний порядок вибору особою місця проживання.

У рішенні Конституційного Суду України від 28 вересня 2000 р. у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень п. 2 ст. 2 Закону України “Про приватизацію державного житлового фонду” визначено поняття “місце проживання”. Так, Конституційний Суд дійшов висновку, що за змістом ст. 24 Консти­туції України під словосполученням “місце проживання” мається на увазі місце проживання громадян за територіальною ознакою (село, селище, місто чи Інша адміністративно-територіальна одиниця), а не конкретне жиле приміщення (будинок, квартира, службова квар­тира).

З таким рішенням можна не погодитись, хоча Конституція га­рантує кожному вільний вибір місця проживання. Тобто наявність чи відсутність прописки самі по собі не можуть бути підставою для визнання будь-якого житлового права. Наявність чи відсутність про­писки самі по собі не можуть бути підставою для визнання права ко­ристування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилася туди як член сім’ї наймача (власника) приміщення. Але, разом з тим, не можна забувати, що паспортна система в Україні існує, і однією з правових підстав для зняття з квартирного обліку, отримання житла у найом, приватизації його, бронювання, збере­ження за тимчасово відсутнім є саме прописка, в якій і вказується крім населеного пункту точна адреса житла (номер квартири, номер будинку, назва вулиці).

Прописка — це фіксація юридичного факту і виду проживання громадянина за певною адресою в даному населеному пункті. Вид прописки залежить від виду проживання, тому громадяни, які по­стійно проживають у населеному пункті, повинні мати постійну про­писку. Виходячи з того, що постійне місце проживання є основним фактором, громадяни можуть бути зараховані на квартирний облік незалежно від виду прописки. Наявність же прописки, як відомо, не свідчить про постійне місце проживання громадянина у даному на­селеному пункті. У законодавстві необхідно визначитись з тим, чи дає прописка право для постановки на облік для отримання жилої площі, чи ні. Якщо ні, то яким чином необхідно фіксувати місце проживання громадянина, що має значення для отримання жилої площі?

Стаття 33 Конституції України гарантує кожному, хто на закон­них підставах перебуває на території України, свободу пересування та вільний вибір місця проживання, що ніяким чином не пов’язуєть­ся з наявністю прописки. Постанова Пленуму Верховного Суду Ук­раїни “Про застосування Конституції України при здійсненні право­суддя” від 1 листопада 1996 р. за № 9 зазначає, що наявність чи від­сутність прописки самі по собі не можуть бути підставою для ви­знання права користування жилими приміщеннями за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім’ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови у цьому.

Враховуючи задекларовані Конституцією правові засади, питан­ня юридичного значення прописки вичерпується тим, що прописка визначає лише фіксацію постійного або переважного місця прожи­вання громадянина, що має розглядатись як певна юридична пре­зумпція, яка може бути спростована у судовому порядку. Сьогодні прописка є адміністративною складовою у загальному порядку ви­значення і фіксації правового становища громадянина й виступаєякнеобхідний атрибут документів, що посвідчують особу.

За досить неоднозначне вирішеним критерієм, яким є місце проживання, прописка разом з тим, дозволяє достовірно встановити наявність умов для набуття чи реалізації громадянином певних прав і обов’язків. І тому немає жодних підстав для того, щоб вважати про­писку обов’язковою умовою для їх набуття. У той самий час, за від­сутності прописки чи реєстрації місця проживання громадян, що ототожнюється, на громадян покладається обов’язок доведення справжнього, зазначеного ними, місця проживання.

Деякі громадяни виступають за негайне скасування прописки, застерігаючи, що до України можуть бути застосовані міжнародні санкції, зокрема з боку Ради Європи. Проте Україна жодним чином не порушує вимог міжнародних договорів з питань захисту прав лю­дини. Повне скасування інституту прописки прямо не випливає зі ст. 33 Конституції України, де зазначено, що свобода пересування та вільний вибір місця проживання, право вільно залишати тери­торію України гарантуються, за винятком обмежень, встановлених законом.

Цю норму прямо передбачено і Радою Європи в п. З ст. 2 Про­токолу за № 4 до Конвенції про захист прав і основних свобод лю­дини від 4 листопада 1950 р., ратифікованої Верховною Радою Ук­раїни 17 липня 1997 р. (Закон України за № 475/97-ВР), де також сказано, що здійснення права на вільне пересування і свободу вибо­ру місця проживання не підлягає жодним обмеженням, за винятком тих, які необхідні в демократичному суспільстві для запобігання злочинам, для захисту здоров'я або моралі чи з метою захисту прав і свобод інших людей.

Документи необхідні для взяття на квартирний облік. Зая­ва про взяття на квартирний облік подається до відповідного вико­навчого органу ради за місцем проживання громадян і власника під­приємства, установи, організації чи органу громадської організації за місцем їх роботи. Заява підписується членами сім’ї, які разом проживають, мають самостійне право на одержання жилого примі­щення і бажають разом стати на облік. До заяви додаються:

довідка з місця проживання про склад сім’ї та прописку, видана організацією, яка здійснює експлуатацію жилого будинку, або громадянином, який має у приватній власності жилий будинок (части­ну будинку), квартиру;

довідки про те, чи перебувають члени сім’ї на квартирному облі­ку за місцем роботи (у виконавчому органі місцевої ради);

В необхідних випадках:

медичний висновок;

довідка про невідповідність жилого приміщення встановленим

санітарним і технічним вимогам;

копія договору піднайму жилого приміщення в будинку держав­ного або громадського житлового фонду чи договору найму жилого приміщення в будинку житлово-будівельного кооперативу або в бу­динку (частині будинку), квартирі, що належить громадянину на

праві приватної власності.

Громадяни, які беруться на облік на пільгових підставах або користуються правом першочергового одержання жилих приміщень, вказують про це у заяві і подають відповідні документи. Подана зая­ва реєструється у книзі реєстрації заяв про взяття на квартирний облік.

Попередній розгляд заяв про взяття на квартирний облік у виконавчому органі місцевої ради провадиться громадською комісією з житлових питань, а на підприємстві, в установі, організації — комі­сією з питань житлово-побутової роботи профспілкового комітету. Ці комісії перевіряють житлові умови громадян і за результатами перевірки складають акт.

Заяви і матеріали перевірки житлових умов громадян розгляда­ються на засіданні відповідної комісії, яка вносить свої пропозиції виконавчому органу місцевої ради або власнику підприємства, уста­нови, організації і профспілковому комітету. На засідання комісії у разі необхідності може запрошуватися заявник.

Якщо на розгляд виконавчого органу місцевої ради або власника підприємства, установи, організації і профспілкового комітету буде внесено пропозицію про відмову у взятті на облік, на засідання вка­заних органів обов’язково запрошується заявник.