Права і обов’язки власників, наймачів та орендарів



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Права і обов’язки власників, наймачів та орендарів



Одним з основних напрямів державної житлової політики, затверджених Концепцією державної житлової політики, що була схвалена Постановою, Верховної Ради України від 30 червня 1995 р. за № 254/95-ВР, є забезпечення житлом за рахунок держави в ме­жах встановленої норми тільки соціальне незахищених громадян, які потребують поліпшення житлових умов, зокрема малозабезпече­них, інвалідів, ветеранів війни, військовослужбовців, осіб, які пост­раждали внаслідок аварії на ЧАЕС, та деяких інших категорій гро­мадян, які визначаються Житловим кодексом України та іншими ак­тами законодавства. Відповідно до ст. 12 Закону України “Про влас­ність” у власності громадян можуть бути жилі будинки, збудовані на відведеній у встановленому порядку земельній ділянці або придбані на законних підставах, наприклад за договором купівлі-прода­жу, міни, дарування, спадщини. Господарські будівлі (літні кухні, сараї тощо) є підсобними будівлями і становлять з будинком одне ціле. Тому при відчуженні жилого будинку вони переходять до но­вого власника разом з будинком, якщо при укладенні договору про відчуження не було обумовлено їх знесення чи перенесення попе­реднім власником.

У Концепції, як і в Конституції, передбачається, що у майбутньо­му будуть створені умови, за яких кожний громадянин вільно, на вибір, відповідно до своїх потреб і можливостей, зможе спорудити житло, придбати його у власність, взяти в оренду. Передбачається також, що громадянам надаватиметься не житло з державного жит­лового фонду, а субсидії та пільгові кредити для придбання чи спо­рудження житла сім'ям, які тривалий час перебувають на квартир­ному обліку, з урахуванням строку перебування їх на черзі та їхньо­го матеріального стану, що сприятиме молодим сім'ям у споруджен­ні або придбанні житла. Постановою Кабінету міністрів України від 8 жовтня 1992 р. за № 572 затверджено “Правила користування приміщеннями житлових будинків і прибудинковими територіями”, які визначають порядок користування приміщеннями, а також утри­мання жилих будинків і прибудинкових територій незалежно від ві­домчої належності й форми власності.

Користування приватизованою квартирою, приватним будинком здійснюється громадянами на основі приватної власності. Квартири (кімнати) жилих будинків, що перебувають у державній і колектив­ній власності, можуть надаватися громадянам у користування на підставі договорів оренди або найму, а в будинках або квартирах, що перебувають у приватній власності, — на підставі договорів оренди. За загальним правилом, піднайом кімнат (квартир) без доз­волу власника житла не допускається.

Володіння квартирою на правах приватної власності засвідчу­ється документом (договір купівлі-продажу, дарування, свідоцтво про право власності, зареєстровані в органах технічної інвентариза­ції або в органах місцевої ради).

Правове становище власників квартир і жилих будинків, найма­чів житла визначає комплекс взаємообумовлених прав і обов’язків. Вони можуть збігатися, або, навпаки, чітко розрізнятися.

1. Так, власники жилих будинків зобов’язані: за рахунок влас­них коштів оплачувати всі витрати, пов’язані з утриманням жилого будинку і закріпленої прибудинкової території; забезпечувати тех­нічне обслуговування конструктивних елементів і технічного облад­нання, санітарне обслуговування допоміжних приміщень і прибу­динкової території (у тому числі і на договірній основі з відповідни­ми підприємствами, які обслуговують житло).

Згідно зі ст. 22 Закону України “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення”, органи державної вико­навчої влади, місцевого та регіонального самоврядування, підприєм­ства, установи та громадяни зобов’язані утримувати надані в корис­тування чи належні їм на праві власності жилі приміщення відповід­но до санітарних норм. У разі їх порушення наступає юридична від­повідальність.

Власники жилих будинків зобов’язані також забезпечувати на договірній основі силами підприємств з обслуговування житла: вивезення побутових відходів; утримання в робочому стані контей­нерів для побутових відходів і сміттєзбірників без забруднення території; вивезення з прибудинкової території брухту, будівельного та побутового сміття, шлаку та інших відходів.

Відповідно до цього власники багатоквартирних жилих будинків або уповноважені ними органи укладають договори на виконання робіт, пов'язаних з обслуговуванням і ремонтом будинку (будинків) з державними, комунальними, приватними підприємствами або ок­ремими особами.

Власники будинків, що перебувають у приватній власності, здійснюють обслуговування і ремонт будинків власними силамиабошляхом залучення підрядних підприємств.

До підрядних спеціалізованих підприємств з утримання жилих будинків і прибудинкових територій можуть застосовуватися перед­бачені договором цивільно-правові санкції за невиконання або не­якісне виконання ними договірних зобов’язань.

Інтереси окремих громадян у ринкових умовах повинні забезпе­чувати громадські організації. Для забезпечення використання при­ватизованих квартир та управління ними, вирішення пов’язаних з цим інших питань власники квартир у багатоквартирному будинку можуть об’єднуватися у об'єднання співвласників квартир багато­квартирного будинку: Власники приватних жилих будинків мають право, у свою чергу, утворювати товариства власників жилих бу­динків.

Утримання приватного житла можливе і на підставі договору про спільну діяльність співвласників.

При наявності співвласників у багатоквартирному будинку між ними укладається договір про пайову участь в утриманні будинку і прибудинкової території з визначенням уповноваженого співвласни­ка, оскільки за кожним жилим будинком органом місцевої держав­ної влади закріплюється прибудинкова територія.

Співвласники будинку, де не створено товариство або об’єднан­ня, укладають договір на участь у витратах на утримання будинку і прибудинкової території. На жаль, правових наслідків у разі відмови укладати такий договір не передбачено.

За кожним жилим будинком органом місцевої державної влади закріплюється прибудинкова територія.

2. Власник, квартири має право за згодою членів сім’ї здавати в оренду квартиру (кімнати квартири). Використання орендарем квартири (кімнат) обумовлюється договором оренди, укладеним з власником квартири у письмовій формі. Власник квартири може ук­ладати інші угоди, не заборонені законом.

Власник квартири зобов’язаний відшкодовувати власнику бу­динку збитки, заподіяні будинку з його вини або вини осіб, які ра­зом з ним проживають.

3. Наймачі та орендарі, як володільці квартири, зобов’язані використовувати приміщення жилих будинків за призначенням, забезпечувати збереження жилих і підсобних приміщень квартир і технічного обладнання будинків, дотримувати правил пожежної без­пеки. При появі несправностей у квартирі вживати заходів до їх усунення власними силами або силами підприємств, які обслугову­ють житло.

Усі мешканці квартир, в яких проживають два і більше власни­ків, наймачів чи орендарів, мають однакові права на користування підсобними приміщеннями і обладнанням. Порядок використання підсобних приміщень у квартирі, в якій проживає два і більше влас­ників, наймачів чи орендарів, а також черговість їх прибирання встановлюються за узгодженням між мешканцями квартири.

Переобладнання і перепланування жилих і підсобних примі­щень, балконів і лоджій власниками квартир, наймачами і орендаря­ми може провадитися лише з метою поліпшення благоустрою квар­тири за відповідними проектами без обмеження інтересів інших гро­мадян, які проживають у цьому будинку. Наймачі та орендарі квар­тир можуть виконувати вказані роботи тільки з дозволу власника будинку (квартири).

Зовнішні огорожі та конструкції будівлі — фасади, цоколі, по­крівлі, вхідні двері, віконні рами, відповідні пристрої та інші елемен­ти — мають бути відремонтовані й пофарбовані у колір, визначений архітектором. Будинок повинен мати номерний знак і покажчики встановленого зразка.

Власники, наймачі та орендарі жилих приміщень зобов’язані та­кож робити за власні кошти ремонт квартири (для орендарів — як­що це передбачено договором оренди); дотримувати умов безпечної експлуатації газового обладнання; своєчасно повідомляти власника будинку про виявлені несправності, які порушують нормальну екс­плуатацію цього будинку або призводять до перевитрат тепла, газу, води, електроенергії; щороку, до початку опалювального сезону, здійснювати утеплення вікон, балконних і вхідних дверей квартири; своєчасно вносити плату за обслуговування і ремонт будинку, плату за найом чи оренду квартири, комунальні та інші послуги.

Якщо ремонт жилих і підсобних приміщень квартири спричине­ний виконанням ремонту жилого будинку, встановленням додатко­вого обладнання або іншими причинами, незалежними від власника квартири, наймача, орендаря, такий ремонт виконуєтьсяза кошти, накопичені на ремонт будинку.

Невиконання наймодавцем або житлово-будівельним кооперати­вом обов’язків, пов’язаних з ремонтом жилого приміщення, у випад­ках невідкладної необхідності дає наймачеві жилого приміщення (члену житлово-будівельного кооперативу) право провести ремонт і стягнути з наймодавця або житлово-будівельного кооперативу вар­тість ремонту чи зарахувати її в рахунок квартирної плати (внесків на експлуатацію і ремонт будинку кооперативу).

Будь-кому забороняється зберігати в приміщеннях жилих будин­ків вибухонебезпечні чи екологічно шкідливі речовини і предмети. Не допускається виконання робіт та інші дії, що спричинюють псу­вання приміщень, підвищений шум чи вібрацію, порушують умови проживання громадян. Використання телевізорів, радіоприймачів, магнітофонів та інших гучномовних пристроїв дозволяється лише за умови зменшення звуку до ступеня, що не порушує спокою мешкан­ців будинку. Від 23-ої до 7-ї години у будинку слід дотримуватися спокою.

Утримання собак і кішок у квартирах дозволяється тільки за умови дотримання Правил утримання собак і кішок у містах та ін­ших населених пунктах, а у квартирах, де проживає два і більше власників, наймачів або орендарів, — з їхнього дозволу. Утримання на балконах і лоджіях тварин, птиці та бджіл забороняється.

Власники, наймачі та орендарі жилих приміщень зобов’язані та­кож виконувати й додаткові правила користування приміщеннями, які можуть бути встановлені органами місцевої державної влади.

4. Наймачі та орендарі квартир зобов’язані: відшкодовувати наймодавцю (орендодавцю) у встановленому законом порядку збит­ки, пов’язані з пошкодженням квартири, жилого будинку і облад­нання, заподіяним з вини наймача (орендаря) або осіб, які разом з ним проживають;

при виїзді з членами родини із квартири на інше місце прожи­вання, для повторного її заселення, відремонтувати за власні кошти приміщення і обладнання або відшкодувати вартість ремонту наймо­давцю (орендодавцю) за його згодою і здати приміщення за актом прийому-передачі.

Вартість робіт, пов’язаних з поліпшенням упорядження кварти­ри або встановленням нового обладнання, виконаних наймачем (орендарем), демонтаж якого неможливий без пошкодження квар­тири, відшкодуванню не підлягає.

2. Договір оренди жилого приміщення

У цивільному кодексі дається визначення поняття договору най­му житла. У той самий час договір найму, відповідно до Житлового кодексу України, породжував не тільки зобов’язальні цивільно-правові відносини, а й надавав особливі житлові права, що полягали у тому, що наймач мав змогу безстрокове користуватися жилим при­міщенням з широким обсягом прав, у тому числі обміну, поділу, все­лення нових мешканців тощо.

Стаття 47 Конституції України зазначає, що кожна особа, яка проживає в Україні, має право на житло. Держава створює умови для громадян, щоб вони мали змогу взяти житло в оренду. Тобто право на житло забезпечуватиметься державою шляхом стимулювання розвитку приватного житлового фонду. Конституція різко змінює акценти щодо надання житла, що були визначені Житловим кодексом, у бік наближення до цивільно-правових відносин. Але вважаємо, що це помилкова позиція, яка не була остаточно підтримана і розробниками нового проекту Житлового Кодексу.

Посилання ж у Конституції України на договір оренди зумовило тільки назву цього виду договору в інших нормативних актах, що нині розробляються. Тобто ст. 47 Конституції України дає нову назву договору найму житла, а саме “оренда жилого приміщення”, хоча зміна назви цього договору не змінює його змісту. Предметом як договору оренди, так і договору найму є житло, вони є договорами, за якими одна сторона — орендодавець (наймодавець) — передає житло іншій стороні — орендарю (наймачу) житла. До речі, автори проекту нового Цивільного кодексу між ними поставили знак рів­няння, розкриваючи загальне поняття найму (оренди) через дужки. Хоча у главі 58 нового Цивільного Кодексу, що регулює особливості договору найму житла, таке тлумачення вже не застосовується.

Можливо виникнення нових форм власності в Україні, приватизація, розвиток підприємницької діяльності спричинили необхідність встановлення особливостей у правовому регулюванні договору оренди жилого приміщення, але ці відмінності повинні бути більш чіткими, встановленими за певними критеріями, адже зрозуміло, що відмінність між наймом і орендою залишається, але це у правовому плані ще не позначено, навіть у проекті Житлового Кодексу.

Зазначимо, що правове регулювання договорів орендита найму повинно зберегтися і мати свої відмінності, оскільки:

по-перше, слід визначити сферу укладення договору: в держав­ному чи недержавному житлових фондах. Договір оренди жилого приміщення у недержавному житловому фонді є добровільною уго­дою двох рівноправних сторін, жодна з яких не може бути зобов’я­зана укладати цей договір, а договір найму у державному житлово­му фонді є документ, що визначає обов’язки державних органів, які не мають права відмовити у наданні житла особі, яка відповідає всім вимогам, при яких укладається договір;

по-друге, правовий режим договору найму регламентується Житловим кодексом, а договір оренди житла поки що не визначений та нормативне не врегульований ані в Цивільному кодексі, ані в проекті Житлового Кодексу. Договір найму чинним законодавством детально регла­ментований, а це означає, що необхідно паралельно приймати нор­мативні документи, але вони визначатимуть особливості норматив­ного регулювання договору оренди і найму;

по-третє, якщо буквально тлумачити Конституцію, то договір оренди жилого приміщення матимуть право укладати фізичні особи, проте наймачами договору найму можуть бути не будь-які фізичні особи, а тільки громадяни України;

по-четверте, у державному житловому фонді договір найму по суті є безстроковим. Оскільки наймачі та члени їх сімей можуть бу­ти позбавлені права користування жилим приміщенням у державно­му житловому фонді тільки на підставі закону та рішення суду, то вони є більш соціальне захищеними. Орендарі ж приватного житло­вого фонду можуть позбавлятися житла при закінченні договору оренди і виселятися на підставі договору без надання іншого жилого приміщення;

по-п'яте, відмінність найму державного житлового фонду від оренди житла призводить до того, що за умов договору оренди жиле приміщення надаватиметься особам, без надання всього комплексу житлових прав. Орендарі не мають права на бронювання жилого приміщення; на обмін жилого приміщення, збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми тощо.

Оренду житла можна визначити як засноване на договорі стро­кове платне володіння та користування майном, необхідним оренда­реві для проживання у ньому. Відповідно до зазначеного одна сто­рона — орендодавець — зобов’язується надати іншій стороні — орендарю — жиле приміщення за плату в користування.

Проектом нового Житлового кодексу передбачено, що у договорі оренди житла повинні визначатися права та обов’язки сторін і чле­нів сім’ї орендаря, включених до договору оренди та умови володін­ня і користування наданим житлом, строк дії договору, обов’язки з технічного обслуговування і ремонту орендованого житла та сані­тарного обслуговування допоміжних приміщень будинку.

Звичайно в законодавстві мають бути відокремлені договір орен­ди від договору найму житла. Договір найму — це договір, метою якого є задоволення потреб громадян у житлі (некомерційний), в той же час поняття договору оренди — сплатний договір, який здій­снюється з метою отримання прибутку (доходу) (ст. 878 Цивільного Кодексу) на відміну від договору найму який укладається на невизначений строк, тобто житло надається у безстрокове користування і діє до смерті або зміни наймача, оренда діє тільки протягом певного стро­ку (ст. 879 проекту Цивільного Кодексу).

Необхідно закріпити те, що квартири жилих будинків, що перебувають у колективній та державній власності, можуть надаватися громадянам в оренду чи найом, а в будинках або квартирах, що пе­ребувають у приватній власності — в оренду. Піднайом кімнат без дозволу власника житла не допускається.

Договір найму укладається на підставі ордерів, а оренди — на підставі цивільно-правових договорів. Договір найму укладається на житло у будинках державного та комунального житлового фонду, оренди — тільки у приватному житловому фонді.

Договір оренди є двосторонній. Сторонами договору оренди жит­ла є орендодавці й орендар (та члени його сім’ї). За проектом Житлового Кодексу орендодавцями є органи місцевого самоврядування, інші власники — юридичні та фізичні особи. Орендарями можуть бути тільки фізичні особи — громадяни України, фізичні особи іноземних держав та особи без громадянства. Щодо відмінностей між договором найму та оренди, то згідно з Цивільним кодексом Російської Федерації (п. 2 ст. 671) сторонами договору оренди житла можуть бути лише юри­дичні особи, громадяни ж укладають договір найму жилого примі­щення. І таке розмежування, на нашу думку, є логічним, і навіть може відіграти позитивну роль при прийнятті нового Житлового Кодексу України.

Об’єктом договору оренди, за проектом нового Цивільного Кодексу, можуть бути придатні для постійного проживання квартира, будинок, інше ізо­льоване помешкання, а також одноквартирний будинок (його части­на), що належать орендодавцеві на праві власності. Проект нового Цивільного Кодексу визначив, що об’єкт договору — жиле приміщення — за розмі­ром має відповідати вимогам, встановленим житловим законодав­ством (статті 867, 869 нового проекту Цивільного Кодексу). Тобто проект Цивільного Кодесу не тільки заперечує, а навіть визначає необхідність існування житлово­го законодавства.

Істотними умовами договору оренди є: об’єкт оренди (склад і об­сяг житла, кількість кімнат, ізольованість, розташування, житлово-комунальні послуги, санітарна забезпеченість); термін, на який ук­ладається договір оренди; орендна плата; ремонт орендованого май­на та умови його повернення; порядок виконання зобов’язань; від­повідальність сторін; а також повинні бути визначені ризик випад­кової загибелі та страхування орендарем взятого ним в оренду май­на. За згодою сторін у договорі оренди можуть бути передбачені й інші умови, які не суперечать чинному законодавству (статті 867-879 проекту Цивільного Кодексу).

Договір оренди концесуальний і вважається укладеним з момен­ту досягнення домовленості з усіх істотних умов і підписання сторо­нами тексту договору. Письмова форма для найму житла є обов’яз­ковою (ст. 870 проекту Цивільного Кодексу).

Надання житла в оренду у житловому фонді не допускається, якщо:

1) внаслідок вселення орендаря і членів його сім’ї, включених до договору оренди, розмір жилої площі, що припадатиме на кожну особу, яка проживає разом з орендарем, буде меншим від встанов­леного середнього рівня забезпеченості громадян житлом у даному населеному пункті, крім випадків, коли є письмова згода всіх дорос­лих членів сім’ї на одержання житла меншого розміру;

2) в одноквартирний будинок або квартиру, де проживають два або більше наймачів, орендарів, вселяється особа з важкою формою хронічного захворювання, включеного до переліку, що затвердже­ний Міністерством охорони здоров’я.

Строк у договорі оренди. Передача об’єкта оренди орендодав­цем орендареві здійснюється у строки і на умовах, визначених у до­говорі оренди.

Якщо орендодавець у строки і на умовах, визначених у договорі оренди, не передасть орендареві об’єкт оренди, орендар має право вимагати від орендодавця передачі об’єкта та відшкодування збит­ків, завданих затриманням передачі, або відмовитися від договору і вимагати відшкодування збитків, завданих йому невиконанням дого­вору оренди.

Термін договору оренди житла визначається за погодженням сторін. Хоча в проекті нового Цивільного кодексу (ст. 879) зазначе­но, що він не повинен перебільшувати п’яти років. З такою позицією не можна погодитись, оскільки Конституція надає гарантії щодо за­безпечення прав громадян на житло, які не можуть бути обмежені у часі. Тому в разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закін­чення терміну дії договору, він вважається продовженим на той са­мий термін або на наступні п’ять років(за Цивільного Кодексу) і на таких самих умовах, що були передбачені договором. Вважаємо, що необхідно встановити правило, за яким термін договору найму житла у дер­жавному житловому фонді є безстроковим. Це дозволить створити атмосферу впевненості, гарантованості та захищеності прав громадян на житло.

Нині, за Цивільним кодексом, у разі продовження користування майном після закінчення строку договору, якщо немає заперечень з боку наймодавця, договір вважається поновленим на невизначений строк і кожна із сторін вправі у будь-який час відмовитися від дого­вору, попередивши про це другу сторону за один місяць. Коли дого­вір майнового найму укладено без зазначення строку, він вважаєть­ся укладеним на невизначений строк і кожна із сторін вправі відмо­витися від договору в будь-який час, попередивши про це в письмо­вій формі другу сторону за три місяці.

Після закінчення терміну договору оренди орендар, який належ­ним чином виконував свої обов’язки, має переважне право, за ін­ших однакових умов, на продовження договору оренди на новий термін. Якщо житло переходить у власність іншого наймодавця, орендодавця, для нового власника є обов’язковим укладений попе­реднім власником договір найму, оренди житла. Договір найму чи оренди житла може бути змінений в односторонньому порядку тіль­ки з підстав, визначених законодавством.

Права й основні обов’язки орендаря та орендодавця мають визначатися законом та договором. Так, орендар повинен мати право: на переобладнання жилого приміщення; на вселення тимчасових жильців, нових членів сім’ї; на відшкодування понесених витрат у разі поліпшення орендованого жилого приміщення; на одержання жилого приміщення на час капітального ремонту жилого приміщен­ня, в якому він мешкає; на одержання жилого приміщення у зв’язку зі зносом будинку чи переобладнанням його у нежиле приміщення; на надання жилого приміщення меншого розміру замість займаного; на надання жилого приміщення у разі, якщо жилий будинок підля­гає знесенню.

Право орендаря на вселення в житло членів сім’ї та інших осіб передбачено у ст. 42 проекту Житлового Кодексу (статті 875, 873 проекту Цивільного Кодексу).

Так, вселення в орендоване житло членів сім’ї наймача, оренда­ря, не включених до договору найму, оренди житла, провадиться за згодою орендодавця та інших повнолітніх членів сім’ї, які прожива­ють разом з ним, з внесенням відповідних змін до договору.

На вселення неповнолітніх дітей у займане батьками житло та включення їх до договору найму, оренди згоди наймодавця, орендо­давця, наймача, орендаря та інших повнолітніх членів сім’ї, які проживають разом з наймачем, орендарем, непотрібно. Особи, що все­лилися в житло як члени сім’ї наймача, орендаря, набувають одна­кові з іншими членами сім’ї права на користування житлом, якщо під час вселення між цими особами, наймачем, орендарем та члена­ми його сім’ї, які проживають разом з ним, не було укладено іншої письмової угоди про порядок користування житлом.

Основними обов’язками орендодавця є надання орендарю жило­го приміщення в належному стані, проведення капітального ремонту жилого приміщення тощо.

Орендодавець зобов’язаний утримувати житло у справному технічному стані, що забезпечує безпечні умови проживання в ньому, а також надавати житлово-комунальні та інші послуги і впорядкову­вати прибудинкову територію за встановленими нормами.

У разі несвоєчасного виконання робіт, пов’язаних з утриманням житла, або наданням житлово-комунальних послуг не в повному об­сязі орендодавець повинен зменшити розмір плати за користування житлом і комунальні послуги з урахуванням існуючих незручностей і відшкодувати заподіяні орендарю збитки відповідно до договору.

Орендодавець несе матеріальну відповідальність перед оренда­рем за невиконання у передбачені строки робіт з утримання житло­вого будинку та прибудинкової території і надання житлово-кому­нальних послуг у порядку, передбаченому договором.

Орендодавець має право на вхід до займаного орендарем житла для огляду елементів жилого будинку та його обладнання, прове­дення необхідного ремонту після письмового попередження оренда­ря, а в разі виникнення аварійної ситуації — у порядку, передбаче­ному житловим законодавством.

Орендодавець може реконструювати належне йому житло і зобов’язаний здійснювати всі роботи, пов’язані зі знесенням непридат­ного для проживання будинку, а також може давати згоду орендарю на передачу в суборенду наданого йому в оренду житла.

За договором оренди орендаря може бути зобов’язано використовувати об’єкт оренди за цільовим призначенням; використовувати та зберігати орендоване майно відповідно до умов договору, запобі­гати його пошкодженню, псуванню; вносити орендну плату своєчас­но і в повному обсязі.

Якщо орендар, незважаючи на письмове попередження орендо­давця (уповноваженої ним особи), використовує орендоване майно не за призначенням і з порушенням умов договору, орендодавець має право вимагати в судовому порядку розірвання договору оренди житла і відшкодування заподіяних йому збитків. Розмір орендної плати може бути змінено за погодженням сторін, на вимогу однієї із сторін він може бути змінений у разі зміни цін і тарифів. Орендар має право вимагати відповідного зменшення орендної плати, якщо з незалежних від нього обставин погіршився стан об’єкта оренди.

Обов’язки та права членів сім’ї орендаря:

Сім’я орендаря — це особа чи особи, які проживають разом, пов’язані родинними, шлюбними або іншими зв’язками і ведуть спільний бюджет.

Члени сім’ї орендаря, включені до договору оренди, які прожи­вають разом з ним, мають такі самі права й обов’язки, як і орендар. Повнолітні члени сім’ї наймача, орендаря несуть однакову з найма­чем, орендарем відповідальність за зобов’язаннями договору оренди житла.

Ризик випадкової загибелі чи пошкодження об’єкта оренди несе власник, якщо інше не встановлено договором.

Розірвання та припинення договору оренди. Одностороння відмова від договору оренди не допускається. Орендар житла має право розірвати договір у будь-який час з письмовим попереджен­ням. На вимогу орендодавця договір оренди може бути розірваний тільки у судовому порядку і тільки у випадках, передбачених за­коном.

Договір оренди розривається в разі загибелі об’єкта оренди;

невнесення орендної плати протягом певного часу, встановленого договором; руйнування, псування житла, а також у разі його аварій­ного стану; в інших випадках.

Дія договору оренди може бути припинена:

1) за згодою сторін і повнолітніх членів сім’ї наймача, орендаря, включених до договору оренди житла;

2) після закінчення строку дії договору оренди, якщо його було укладено на певний період, у разі, якщо від орендаря не надійшло письмового звернення щодо продовження цього строку на попере­дження орендодавця;

3) у разі приватизації наймачем займаного житла чи придбання орендарем у власність іншого житла. Припинення дії договору орен­ди житла здійснюється за письмовою заявою орендаря і повнолітніх членів його сім’ї;

4) у разі смерті одинокого орендаря.

На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду в разі невиконання сторонами своїх зо­бов’язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.

У разі розірвання договору оренди чи припинення через закін­чення строку його дії, відмови від його продовження чи за згодою сторін, орендар зобов’язаний повернути орендодавцеві житло на умовах, зазначених у договорі оренди. Якщо орендар допустив по­гіршення стану орендованого житла або його пошкодження, він по­винен відшкодовувати орендодавцеві збитки, якщо не доведе, що по­гіршення або пошкодження житла сталися не з його вини.

Орендар вправі залишити за собою проведені ним поліпшення орендованого житла, здійснені за рахунок власних коштів, якщо во­ни можуть бути відокремлені без заподіяння йому шкоди.

Якщо орендар за рахунок власних коштів здійснив за згодою орендодавця поліпшення орендованого житла, які неможливо відок­ремити від майна без заподіяння йому шкоди, орендодавець зобов’я­заний компенсувати йому зазначені кошти, якщо інше не визначено договором оренди.

Вартість поліпшень орендованого житла, зроблених орендарем без згоди орендодавця, які не можна відокремити без шкоди для майна, компенсації не підлягає.



Последнее изменение этой страницы: 2016-06-29; просмотров: 236; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.207.230.188 (0.011 с.)