Виселення з наданням іншого жилого приміщення

Виселення з наданням іншого жилого приміщення передбачено ст. 114, 114¹, 117, 125, 132 Житлового Кодексу України. З наданням іншого жилого приміщення може бути виселено: робітників і службовців (разом з проживаючими з ними особами), що припинили трудові відносини з підприємствами, установами, організаціями найважливіших галузей народного господарства, які надали жиле приміщення, у зв’язку із звільненням за власним бажанням без поважних причин, або за порушення трудової дісципліни, або за вчинення злочину; грома­дяни, які одержали жилі приміщення в будинках КСП чи госпо­дарських товариств, якщо вони виключені з членів господарських товариств або вийшли за власним бажанням; громадян, позбав­лених батьківських прав, якщо вони проживають спільно з дітьми, відносно яких позбавлені батьківських прав.

Надаване громадянам у зв’язку з виселенням інше жиле приміщення повинне знаходитися у межах даного населеного пунк­ту і відповідати встановленим санітарним і технічним вимогам.

Пункт 18 Постанови Пленуму Верховного суду України № 2 від 10.04.85 “Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України’ зазначає, що при вирішенні питання про виселення громадян з жилих приміщень за ч. 1 ст. 114 Житлового Кодексу необхідно враховувати перелік поважних причин розірвання трудового договору з ініціативи робітника або службовця.

При вирішенні питання про виселення громадян із жилих примі­щень з наданням іншого жилого приміщення за ч. 1 ст. 114 Житлового Кодексу необхідно враховувати перелік поважних причин розірвання трудового договору з ініціативи робітника чи службовця. З урахуванням кон­кретних обставин справи суд може визнати поважними й інші при­чини звільнення працівників за власним бажанням.

Офіцерів, прапорщиків і мічманів, військовослужбовців надстро­кової служби Збройних Сил і прирівняних до них осіб, звільнених з дійсної військової служби у відставку або в запас, а також осіб, які проживають разом з ними, може бути виселено з жилих приміщень, які вони займають, у військових містечках з наданням іншого жило­го приміщення. У такому самому порядку підлягають виселенню з військових містечок інші особи, які втратили зв’язок зі Збройними Силами України.

Обов’язок надавати особам, які підлягають виселенню із жилих приміщень військових містечок в інше благоустроєне приміщення не залежить від причини їх звільнення з дійсної військової служби у відставку або запас чи втрати зв’язку зі Збройними Силами Украї­ни. Надають жилі приміщення квартирно-експлуатаційні організації відповідних міністерств чи комітетів у належних їм будинках, розта­шованих поза військовими містечками. У разі відсутності в них та­кої жилої площі або неможливості її надати жилі приміщення для цих цілей виділяють виконавчі комітети чи державні адміністрації відповідних рад.

У Постанові Пленуму Верховного Суду України “Про деякі пи­тання, що виникли в практиці застосування судами Житлового ко­дексу України” від 12 квітня 1985 р. за № 2 (п. 22-1) зазначено, що позови про виселення з наданням іншого жилого приміщення (стат­ті 114, 114¹, 117, 125, ч. З ст. 132 ЖК не можуть бути задоволені, якщо надане приміщення не відповідає санітарним і технічним вимо­гам. Вирішуючи це питання, згідно з Постановою Ради Міністрів УРСР “Про порядок обстеження стану жилих будинків з метою встановлення їх відповідності санітарним і технічним вимогам та ви­знання жилих будинків і жилих приміщень непридатними для про­живання” від 26 квітня 1984 р. за № 189 суд має враховувати як визначений перелік випадків, коли жилі будинки (жилі приміщення) визнаються такими, що не відповідають санітарним і технічним ви­могам, а також інші конкретні обставини (стан здоров’я, склад сім’ї тощо).

Відповідне санітарним і технічним вимогам інше жиле примі­щення може бути меншим, ніж звільнюване, і менш благоустроє­ним, але разом з тим воно має відповідати вимогам, що виключають визнання особи, яка поселилася в ньому, як потребуючою поліпшен­ня житлових умов, у тому числі у зв’язку з проживанням в одній кімнаті осіб різної статі старших за дев’ять років, крім подружжя.

 

3. Виселення без надання громадянам іншого жилого приміщення.

Порушення правил співжиття

Відповідно до правил ст. 98 Житлового Кодексу наймача, що залишився проживати в попередньому приміщенні (одночасно користуючись за дого­вором найму наданим приміщенням), слід вважати тимчасовим мешканцем, який не набуває права користування цим приміщенням незалежно від строку проживання в ньому і підлягає виселенню без надання іншого жилого приміщення.

Статті 116, 117 Житлового Кодексу України передбачають інші випадки висе­лення з жилого приміщення без надання іншого.

Внаслідок систематичного руйнування або псування жилого приміщення, або використання його не за призначенням, що робить унеможливим для інших проживання в одній квартирі чи в одному будинку, якщо заходи запобігання і громадського впливу виявилися безрезультатними.

Відповідно до пунктів 17, 18 Постанови Пленуму Верховного Су­ду України “Про деякі питання, що виникли в практиці застосуван­ня судами Житлового кодексу України” від 12 квітня 1985 р. за № 2, при вирішенні справ про виселення на підставі ст. 116 Житлового Кодексу осіб, які систематично порушують правила співжиття і роблять не­можливим для інших проживання з ними в одній квартирі або бу­динку, слід виходити з того, що при триваючій антигромадській по­ведінці виселення винного може статися і при повторному порушен­ні, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впли­ву не дали позитивних результатів. Маються на увазі, зокрема, заходи попередження за місцем роботи або проживання відповідача (незалежно від прямих вказівок з приводу можливого виселення).

Виходячи з офіційного характеру заходів запобігання й громад­ського впливу, які мають передувати виселенню наймача або членів його сім’ї на підставі ст. 116 Житлового Кодексу без надання іншого жилого примі­щення, і відповідно до правила ст. 29 ЦПК про допустимість засобів доказування факт застосування заходів запобігання судами, проку­рорами, органами внутрішніх справ, виконавчими комітетами, інши­ми уповноваженими органами, а заходів громадського впливу — ор­ганами самоорганізації населення (будинкові, вуличні, квартальні комітети, товариські суди тощо), повинен підтверджуватися письмо­вими доказами.

Правила ст. 116 Житлового Кодексу про виселення за неможливістю спільного проживання не поширюються на учасників спільної власності на жилі будинки чи квартири. У таких випадках захист прав цих осіб може здійснюватися іншими способами, передбаченими ст. 6 Цивільного Кодексу, наприклад, шляхом покладення зобов'язання усунути перешкоди в користуванні зазначеним майном, компенсувати моральну шкоду.

Відповідно до ст. 157 Житлового Кодексу члена сім’ї власника (в тому числі ко­лишнього) може бути виселено у випадках, передбачених ч. 1 ст. 116 Житлового Кодексу, а не у зв’язку з тим, що приміщення необхідне для проживання самого власника.

Осіб, які підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення за неможливістю спільного проживання, може бути зо­бов’язано судом замість виселення провести обмін займаного примі­щення на інше жиле приміщення, вказане заінтересованою в обміні стороною.

Такими, що самоуправне зайняли жиле приміщення, вважають­ся особи, які вселилися в нього самовільно без будь-яких підстав або незважаючи на заборону про вселення.

Виселення цих осіб пов’язано з відсутністю у них будь-яких підстав для зайняття жилої площі. Допускається виселення у поряд­ку визнання ордеру на вселенння в жиле приміщення не дійсним. Особу може бути виселено і у випадку визнання договору найму недійсним, якщо вселення в жиле приміщення попри закон було проведено без видачі ордеру. Загальним правилом для виселення встановлено судовий порядок, що є суттєвою гарантією житлових прав громадян.

Оскільки єдиною підставою для вселення є ордер, то заселення жилих приміщень без ордера, хоч і було рішення про надання цього приміщення, також має вважатися самоуправним. Але разом з тим слід враховувати, що вселення на жилу площу без ордера, але з ві­дома органів, що винесли рішення про надання жилого приміщення, або з дозволу відповідних посадових осіб не повинно вважатися са­моуправним. Укладений у цьому разі договір найму може бути ви­знаний судом недійсним, а виселення має проводитися на підставі ст. 117 Житлового кодексу.

Довготривалістк користування самоуправне зайнятим жилим приміщенням не надає особі будь-яких прав на нього. Але в окремих випадках житлові органи фактично вступають у договірні відносини з особою, що самоуправне вселилася на жилу площу (відкривають їй особистий рахунок, приймають квартирну плату та плату за ко­мунальні послуги тощо).

Витрати, пов’язані з відселенням осіб, які самоуправне зайняли жиле приміщення, покладаються на них, а при виселенні громадян з будинків, які загрожують обвалом, — на виконавчі комітети чи державні адміністрації відповідних Рад, підприємства, установи, ор­ганізації.

Відповідно до ч. З ст. 11 ЦПК і правил ч. 1 ст. 117 Житлового Кодексу особи, які займали жилі приміщення в будинках державного чи громад­ського житлового фонду і були в порядку поліпшення житлових умов без зняття з квартирного обліку поселені в сімейний гуртожиток за місцем роботи, в разі припинення трудових відносин не мо­жуть бути виселені без надання іншого жилого приміщення.

У разі визнання ордера на жиле приміщення недійсним в судо­вому порядку внаслідок неправомірних дій осіб, які одержали ордер, вони підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщен­ня. Такими випадками є надання громадянином неправдивих відо­мостей про потребу у поліпшенні житлових умов (неправомірні відомості про членів сім’ї, що включені в ордер, про розміри раніше займаної площі, яка послужила підставою для взяття на квартириний облік).

Якщо громадяни, зазначені в ордері користувалися жилим приміщенням у будинку державного або громадського житлового фонду, їм повинно бути надано жиле приміщення, яке вони раніше займали, або інше жиле приміщення.

У випадках визнання ордера на жиле приміщення недійсним внаслідок неправомірних дій службових осіб при вирішенні питання про надання жилого приміщення (порушення встановленого поряд­ку розгляду і вирішення питань про взяття громадян на квартирний облік і надання жилих приміщень, в тому числі з порушенням чер­говості і отримання житла, видачу ордера на жиле приміщення, право на яке зберігає інший громадянин, порушення прав наймачів на ізольоване житлове приміщення, що звільнилося у квартирі, порушення порядку заселення, неодержання ордера та не заселення квартири без поважних причин протягом місяця з дня видачі орде­ра) громадяни, зазначені в ордері, підлягають виселенню з наданням іншого жилого приміщення або приміщення, яке вони раніше за­ймали.

Визнання ордера недійсним з мотивів, що він виданий на зайня­те приміщення, може мати місце в тому разі, коли останнє було зай­нято правомірно. При визнанні ордера недійсним у зв’язку з вида­чею його на жиле приміщення, на яке мають право інші особи (в то­му числі на його заселення), особам, що одержали цей ордер, має надаватись інше жиле приміщення, яке за змістом ч. 2 ст. 117 Житлового Кодексу повинно відповідати за розміром і благоустроєм наданому за ор­дером.

У інших передбачених ст. 117 Житлового Кодексу випадках надається примі­щення, що відповідає санітарним і технічним вимогам.

Запитання для самоконтролю

Тема 11. Виселення громадян з жилих приміщень

1. Законодавчі гарантії забезпечення стабільності права громадян на жиле приміщення.

2. Підстави і порядок виселення громадян із жилих приміщень.

3. Виселення з наданням іншого упорядкованого жилого приміщення.

4. Забезпечення наймачів іншими жилими приміщеннями у зв’язку з капітальним ремонтом будинку.

5. Вимоги щодо упорядкованості жилого приміщення.

6. Виселення з наданням іншого жилого приміщення.

7. Вимоги, яким мають відповідати інші жилі приміщення, що надаються громадянам при виселенні.

8. Виселення без надання громадянам іншого жилого приміщення.

9. Порядок забезпечення жилими приміщеннями громадян, які проживають у належних їм на праві власності будинках (кварти­рах), у зв’язку з вилученням земельної ділянки для державних і громадських потреб, знищенням будинку, а також при втраті квартири, при проведенні капітального ремонту будинку або при істотному зменшенні (збільшенні) його площі.

10. Виселення громадян, які самовільно зайняли жиле приміщення.

11. Виселення громадян у зв’язку із визнанням ордера на жиле приміщення недійсним.

Використані джерела

Житловий кодекс Української РСР

 

Рекомендована література

Жилищный кодекс Украинской ССР: Науч.-практич. комментарий / М. А. Голодный й др. — К.: Политиздат Украины, 1990.

Комментарий к Правилам учета граждан, нуждающихся в улучшении жилищных условий, й предоставлении им жилых помещений в Украинской ССР / М. А. Голодный й др. — К.: Политиз­дат Украины, 1989.

Золотарь В. А., Дятлов П. Н. Советское жилищное право. — К.: Лыбидь, 1990.

Житлове законодавство України / Укл. М.К. Галянтич,Г.І. Кова­ленко. — К.: Юрінком Інтер, 1998.

Г.І. Коваленко, Н.Ф. Гравець. Ключові проблеми житлової полі­тики. — К.: ДАЖКГ Держбуду України, 2001.

Г.І. Коваленко. Приватна власність на житло: Закон і рішення. — К.: ДАЖКГ Держбуду України, 2001.

Розділ 12