Поняття члена сім’ї наймача жилого приміщення

До членів сім’ї наймача належить дружина наймача, їхні діти та батьки. Членами сім’ї може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне гос­подарство. Якщо ці особи перестали бути членами сім’ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі самі права і обов’язки, як наймач і члени його сім’ї.

Визначаючи коло членів сім’ї наймача, ч. 2 ст. 64 Житлового ко­дексу розділила їх на дві групи. Одні з них “належать” до членів сім’ї наймача, інші “можуть бути визнані” такими. До першої групи слід віднести дружину наймача, їхніх дітей і батьків. Дружина най­мача — особа, з якою він (вона) перебуває у зареєстрованому шлю­бі, оскільки взаємні права і обов'язки виникають тільки зі шлюбу, укладеного в органах ЗАГСу.

Права і обов’язки дружини щодо договору найму виникають одночасно з наймачем при включенні його до ордеру і спільному посе­ленні у жиле приміщення. Якщо чоловік і дружина проживають ок­ремо і кожний з них має право на жилу площу у приміщеннях, які вони фактично займають, будь-яких прав і обов’язків за договором найму один з них не набуває, у тому числі й самостійного права на жилу площу.

Необхідно зазначити, що поняття члена сім’ї, яке використову­ється у Кодексі про шлюб та сім’ю, не можна ототожнювати з по­няттям члена сім’ї наймача за Житловим кодексом. До членів сім’ї за сімейним законодавством належать особи, пов’язані між собою шлюбом і спорідненістю.

Якщо подружжя проживає в одному жилому приміщенні і чоло­вік є членом сім’ї наймача, якщо дружина проживає окремо, має са­мостійне право на своє жиле приміщення (що прямо передбачено Кодексом про шлюб та сім’ю), то вона хоч і залишається членом сім’ї, але не є членом сім’ї наймача.

У деяких випадках дружина, перебуваючи наймачем іншого приміщення, фактично мешкає у приміщенні чоловіка і зберігає право на своє приміщення. Претензії на жилу площу фактичного місця проживання не можуть бути задоволені, виходячи з визначеної най­мачем і його дружини угоди про порядок користування жилими при­міщеннями, хоч належність його (її) до членів сім’ї наймача не може бути оспорена.

За змістом статей 64, 65 Житловго Кодексу України наймачу і членам його сім’ї належить право користування тільки одним жилим приміщенням у будинку державного чи громадського житлового фонду. За особою, яка вселилась до наймача як член сім’ї, не може бути визнано право користування займаним ним жилим приміщенням, якщо ця особа зберігає за собою право користування іншим жилим приміщенням у будинку державного чи громадського житлового фонду.

Так, у травні 1993 р. Н. Л. звернулася до суду з позовом доН. 3.,У. Л. та У. І. про визнання їх такими, що втратили право користування жилою площею і недійсним свідоцтва про право власності. Позивачка зазначала, що спірну квартиру отримав Н. В. Вона вселилась туди як член сім’ї наймача в березні 1987 р., а в червні 1987 р. між нею та Н. В. було зареєстровано шлюб.

У квітні 1988 р. у неї з Н. В. народилася дочка, і оскільки спірна квартира була сира та невпорядкована, вони перейшли тимчасово про­живати до її батьків. У квартирі залишилася мати наймача — Н. 3., з її згоди у квартиру вселилася сестра Н. В. — У. Л., її чоловік У. І. таїхня дитина. Усі вони були прописані у спірній квартирі.

У червні 1991 р. сім’я позивачки повернулась у спірну квартиру, а відповідачі добровільно виселилися з неї. Коли 1 лютого 1993 р. Н. В. помер, відповідачі, скориставшись пропискою, переоформили особовий рахунок на Н. 3. і приватизували квартиру.

Позивачка зазначала, що вона вселялась у квартиру як член сім’ї наймача і набула рівного з ним права користування жилою площею.

Відповідачі в зустрічній позовній заяві зазначали, що Н. Л. всели­лась у квартиру не в установленому порядку і не набула права на про­живання.

Рішенням Центрального районного суду м. Сімферополя від 2 лю­того 1995 р. в позові Н. Л. було відмовлено, а зустрічний позов задоволено.

Судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України від 7 лютого 1996 р. цілком правильно визнала, що протест задоволенню не підлягає з таких підстав.

Пленум Верховного Суду України в п. 9 Постанови “Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України” від 12 квітня 1985 р. за № 2 (зі змінами, внесеними Постано­вами Пленуму від 10 березня 1989 р. за № 2 та від 25 грудня 1992 р. за № 13) роз’яснив, що, вирішуючи спори про право користування жи­лим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з’ясува­ти, чи додержано встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім’ї наймача, чи прописані вони в даному жилому приміщенні, чи було воно постійним місцем їх прожи­вання і протягом якого саме часу, чи вели вони з наймачем спільне гос­подарство, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім’ї, що з ним проживають, певний порядок користування жилим приміщенням.

Суд дійшов обгрунтованого висновку, що позивачка не набула пра­ва користування жилою площею у спірній квартирі. Посилання в про­ тесті на те, що зазначені висновки суду не відповідають обставинам справи, є безпідставними.

Відповідно до змісту ст. 65 Житлового Кодексу за особою, яка проживає у наймача жилого приміщення як член його сім’ї, не може бути визнано право ко­ристування цим жилим приміщенням, якщо вона зберігає право корис­тування жилою площею в іншому жилому приміщенні.

З матеріалів справи видно, що позивачка з 1984 р. постійно прописа­на в іншій чотирикімнатній квартирі й в особовий рахунок на цю квартиру включено її дочку О. Це підтверджується випискою з домової книги про склад сім’ї та прописку позивачки, а також особовим рахунком.

Н. 3., У. Л. та У. І. вселились у спірну квартиру за згодою Н. В. з додержанням правил прописки, що підтверджується поясненнями по­зивачки та особовим рахунком на спірну квартиру. Відповідачі тимча­сово не проживали в цій квартирі з поважних причин, оскільки вона є однокімнатною і, крім того, в ній проводився ремонт.

Зважаючи на ці обставини, судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України дійшла правильного висновку, що відповідачі не втратили права користування жилою площею в спірній квартирі і що при приватизації ними останньої закон порушено не було.

Таке саме правило застосовується і до повнолітніх дітей найма­ча, які проживають окремо від своїх батьків. Діти наймача, незалеж­но від того, чи є вони неповнолітніми або дорослими, належать до членів сім’ї наймача, якщо вони проживають разом з ним. При цьому не має значення, чи є вони дітьми наймача, чи його дружини (чоловіка), спільні чи усиновлені. Батьки належать до членів сім’ї наймача у зв’язку з родинними стосунками і спільним проживан­ням, незалежно від того, чи перебувають вони на його утриманні.

Виразом “належать” встановлена презумпція, що ці особи є чле­нами сім’ї наймача, якщо не буде доведено протилежне. Тому при виникненні спору вони звільняються від доведення їх прав на жиле приміщення.

Друга група “може бути визнана” членами сім’ї наймача, якщо доведе наявність необхідних для того обставин. Її складають інші особи, які постійно проживають з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. До таких осіб належать тільки родичі та особи, які пе­ребувають з наймачем у родинних стосунках (фактичне подружжя, особи, шлюб з якими визнаний недійсним, опікуни, піклувальники, утриманці). Тобто непрацездатний утриманець наймача може бути визнаний членом його сім’ї на таких самих умовах, що й інші особи.

Обов’язковою умовою для визнання особи членом сім’ї окрім спільного проживання є ведення з наймачем спільного господар­ства. Але слід враховувати, що спільне проживання і ведення спіль­ного господарства не завжди свідчать про наявність єдиної сім’ї, зокрема, зазначені у другій групі особи можуть бути визнані члена­ми сім’ї наймача при конкретних обставинах, якщо вони ведуть спільне господарство (загальні витрати), надають взаємну допомогу та існують інші обставини, які свідчать про наявність родинних сто­сунків.

У кожному конкретному випадку наймодавець або суд може й не визнати їх як членів сім’ї наймача, навіть якщо вони вселилися у зазначене жиле приміщення у встановленому порядку, спільно проживали і вели спільне господарство.

Одним з доводів постійного спільного проживання з наймачем є наявність у цієї особи прописки у даному приміщенні. Разом з тим, відсутність прописки не може бути достатньою підставою для відмо­ви у визнанні особи членом сім’ї наймача. Право членів сім’ї на жи­ле приміщення виникає не у зв’язку з пропискою, а при наявності відповідних обставин. Але суд не може визнати особу такою, що по­стійно проживає у даному жилому приміщенні, якщо буде встанов­лено, що вона лише прописалася на спірній жилій площі, а для про­живання поселилася в іншому жилому приміщенні. Не може бути визнано право на жиле приміщення за особою, яка вселилася в нього обманним шляхом як член сім’ї наймача з єдиною метою — вселення у квартиру.

За змістом ст. 65 Житловий Кодекс за особою, яка проживає у наймача жило­го приміщення як член його сім’ї, не може бути визнано право ко­ристування цим приміщенням, якщо вона зберігає постійне місце проживання у приватизованому нею жилому приміщенні.