Джерела податкового права. Елементи податкового закону

З переходом вітчизняної економіки на ринкові рейки з'явилася гостра потреба у чіткій та докладній юридичній регламентації фінансових, у тому числі податкових, відносин. Адже законодавча регламентація оподаткування у розвинутих країнах дає можливість централізовано керувати системою, перетворюючи її на один з найважливіших важелів економічної політики держави.

В Україні обов'язок сплачувати податки і збори в порядку та розмірах, встановлених законом, закріплено Конституцією (ст. 67). При цьому визначено, що система оподаткування встановлюється виключно шляхом прийняття відповідних законів. Чинне податкове законодавство України включається до бюджетного права, що виділяє фіскальні функції у податковому регулюванні. Водночас вважати податки лише засобом для наповнення державного бюджету або джерелом коштів, необхідних для функціонування держави, безпідставно й невиправдано, це обмежує їх роль. Насправді податки істотно впливають на діяльність суб'єктів господарювання, а податкова система виконує функцію структурування економіки.

Податкове законодавство, що виступає формою реалізації податкового права, містить достатньо широке коло нормативних актів, які регулюють оподаткування. Однак, виходячи зі значення податків для держави та їх безпосереднього впливу на суб'єктів оподаткування, правові засади їх справляння, механізм оподаткування, повноваження учасників податкових відносин повинні визначати виключно закони, а не підзаконні акти, як це має місце в Україні.

До принципів податкового законодавства належать: принцип об'єднання інтересів держави, органів місцевого самоврядування та платників податків; принцип встановлення податків виключно законами; пріоритет податкового закону над неподатковим; захист від незаконного оподаткування платників; наявність усіх елементів податкового механізму в податковому законі.

Податкове законодавство - це система законодавчих актів, що містить правові норми, які встановлюють правила поведінки сторін У податковій сфері суспільних відносин. Законодавчі акти приймаються як з питань податкової системи в цілому, так і з питань конкретних податків і містять норми податкового права. Між податковим правом та податковим законодавством існує певний взаємозв'язок та взаємозалежність. Уданому аспекті можна погодитися з професором Л. К. Вороновою, яка вважає, що первинною ланкою фінансового законодавства є правова форма-акт законодавчої чи виконавчої влади, а первинною ланкою фінансового права - правова норма.

Нормативно-правові акти з питань оподаткування встановлюють перелік податків, зборів та інших обов'язкових платежів, що включаються до системи оподаткування України, основні засади визначення суб'єктів податкових правовідносин, їх прав та обов'язків, об'єктів та бази оподаткування, розмірів податкових ставок та нормативів, порядку справляння та зарахування податків, регламентують порядок їх встановлення, зміни і скасування, а також надання податкових пільг, ведення податкового обліку, забезпечення виконання податкових зобов'язань та порядок і умови притягнення до відповідальності за порушення, допущені у сфері оподаткування.

На думку вчених, законодавчі акти, що покладені в основу податкового законодавства, становлять певну систему:

1. Загальні нефінансові закони -конституційні закони чи закони, що стосуються до інших галузей права та містять податкові норми.

2. Загальні фінансові закони - здебільшого вони представлені бюджетними законами.

3. Загальні податкові закони -законодавчі акти, що містять положення, які регулюють податкову систему в цілому, її основні засади, головні характеристики податкових важелів.

4. Спеціальні податкові закони - законодавчі акти, які регулюють окремі групи та види податків.

Податкове законодавство має персоніфікований та строковий характер. Визначальною рисою правового статусу платника податків є наявність презумпції його винуватості, що суперечить загальноприйнятим положенням юриспруденції.

Слід зауважити, що останні кілька років в Україні стоїть проблема прийняття Податкового кодексу.

З метою реалізації економічної програми, проголошеної у Посланні Президента України до Верховної Ради "Україна: поступ у XXI сторіччя. Стратегія економічного та соціального розвитку на 2000- 2004 роки", розроблено проект Податкового кодексу України. У ньому запропоновано істотно знизити ставки основних податків. Ставку обкладення ПДВ пропонується зменшити з 20% до 17%, з яких 15% - для формування звичайного бюджету та 2% - для формування бюджету розвитку. Це зменшить податковий тиск на споживання, хоч і не знизить ціни на товари.

Привабливість ідеї кодифікації податкового права зумовлена функціями, які повинен виконувати кодекс. Ці функції полягають у стабілізації податкового права і створенні таким чином прогнозованого, певного економічного середовища; обмеженні фіскальної експансії уряду, тобто політики збільшення державних видатків і, відповідно, рівня оподаткування; забезпеченні єдиної термінології, уніфікації правил оподаткування; узгодженні податкових законів, ліквідації суперечностей між ними, встановленні механізмів взаємодії всіх елементів податкової системи; формуванні у платників уявлення про загальний податковий тягар у країні.

Перед розробниками проекту Кодексу ставилися такі головні цілі:

1) ослабити податкове навантаження на платників податків за рахунок зниження ставки податку на прибуток підприємств; 2) зробити цей податок нейтральним щодо всіх категорій платників податків шляхом скасування цілої низки пільг та винятків в оподаткуванні; 3) спростити адміністрування податку на прибуток підприємств. Для розв'язання цих проблем проект Кодексу запропонував ряд змін до нині чинного порядку справляння податку на прибуток.

У Кодексі йтиметься не про просте скорочення переліку податків та зниження їх ставок, хоч і ці заходи матимуть позитивний результат, а про розширення бази оподаткування, залучення до нього дедалі більшої кількості платників податків, скорочення податкових пільг, а також про зміну самої ідеології оподаткування. На жаль, аналізуючи ситуацію, що склалася у зв'язку з обговоренням і ухваленням Податкового кодексу України, необхідно зауважити, що внаслідок специфічного поєднання процесів реформування і кодифікації податкового законодавства під час обговорення проекту Кодексу основна увага приділяється аспектам реформування, зокрема визначенню величини податкових ставок, пільг, податкової бази, і набагато менша - проблемам усунення правових прогалин, вдосконаленню правової регламентації всієї системи податкових відносин.

Вихідним у податковій системі і справлянні податків є їх встановлення, яке згідно із законодавством України здійснює Верховна Рада України та сільські, селищні, міські ради, причому порядок справляння податків, зборів (обов'язкових платежів) може встановлюватися тільки законом, на що і вказує Закон України "Про систему оподаткування".

При встановленні податків, зборів (обов'язкових платежів) вирішується низка питань, пов'язаних зі справлянням податків:

- механізм справляння податків і зборів (обов'язкових платежів) не може встановлюватися нічим іншим, крім законів про оподаткування;

- зміни щодо механізму справляння податків і зборів (обов'язкових платежів) можуть вноситися не пізніше, ніж за шість місяців до початку нового бюджетного року; будь-який закон про оподаткування має відповідати принципам, закладеним у Законі України "Про систему оподаткування";

- будь-який податок, збір (обов'язковий платіж) має справлятися у порядку, визначеному законом; механізм справляння податків і зборів (обов'язкових платежів) не може встановлюватися Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік;

- оподаткування передбачає обов'язковий порядок справляння, який встановлюється законом; справляння податків і зборів (обов'язкових платежів) є частиною податкової системи.

Елементи податкового законодавства майже збігаються з елементами податку. До переліку елементів податкового законодавства можна включити: суб'єкт оподаткування або платника податку; об'єкт (предмет) оподаткування; джерело сплати податку; базу оподаткування; одиницю обкладання; ставку податку; строки сплати податку; джерело акумуляції податку або порядок розподілу сум податку між окремими ланками бюджету; пільги зі сплати податку, якщо вони є, або вказівку про відсутність пільг зі сплати даного податку; порядок обчислення податку.

Першим елементом будь-якого податкового закону є суб'єкт оподаткування. Це юридична або фізична особа, якій належить сплачувати податок відповідно до норми закону. Головною ознакою суб'єкта оподаткування є наявність самостійного джерела доходу чи майна. У кожному конкретному випадку відповідний податковий закон встановлює своє коло суб'єктів оподаткування. Податкова правоздатність фізичної особи характеризується в основному через її юридичні обов'язки, які фіксуються у податковому законодавстві, що не є випадковим. Держава, встановлюючи податкові норми, кровно заінтересована в їх чіткому виконанні всіма суб'єктами, яким вони адресовані. У податковому законодавстві зміст податкової правоздатності фізичної особи розкривається в Законі України "Про систему оподаткування". Проте цей Закон повною мірою не розв'язав і не міг розв'язати питання про податкову правоздатність суб'єктів податкового права.

Водночас податкове законодавство передбачає в деяких податках наявність платника податку, який не збігається із суб'єктом оподаткування (наприклад, при справлянні прибуткового податку з громадян, коли обов'язки зі справляння податків лежать на податковому агенті - підприємстві, установі тощо, що нараховують дохід громадянинові, з якого й справляється податок).

Другим елементом, який містить кожний податковий закон, є об'єкт оподаткування. Це те, що підлягає оподаткуванню. Об'єкт оподаткування вказує на обставини, за яких у суб'єкта оподаткування виникає обов'язок сплатити податок. У деяких податкових законах об'єкт може набувати конкретизації, і з'являється предмет оподаткування. Така конкретизація існує при оподаткуванні власників транспортних засобів, а також справлянні плати за землю. Предмет оподаткування вказує на ознаки фактичного, а не юридичного характеру, за якими обґрунтовується стягнення відповідного податку.

Ще одним елементом, який обов'язково містить кожний податковий закон, є джерело сплати податку. Це дохід платника, з якого він сплачує податок. Джерело сплати може бути безпосередньо пов'язане з об'єктом оподаткування, а може й не стосуватися об'єкта оподаткування, об'єкт і джерело не завжди збігаються. В ширшому розумінні джерело податку -національний доход, тому що всі оподатковувані об'єкти становлять ту чи іншу форму національного доходу.

Податкова база служить для того, щоб кількісно виразити предмет оподаткування. У ряді випадків податкова база є частиною предмета оподаткування, до якої застосовується податкова ставка. Але це правильно лише тоді, коли предмет оподаткування безпосередньо визначає і дає можливість застосовувати до себе обчислення. Податкова база необхідна саме для обчислення податку, але вона не є умовою (об'єктом оподаткування), що породжує обов'язок сплатити податок. При реалізації майна об'єктом оподаткування буде не саме майно, а угода купівлі-продажу. Майно у даному разі - лише кількісне вираження об'єкта оподаткування.

Критерієм для вимірювання об'єкта оподаткування, що також є окремим елементом податкового закону, виступає одиниця обкладання. Це та його частина, на яку встановлено податкову ставку. Одиниця оподаткування-це одиниця виміру (майнового чи грошового) об'єкта оподаткування, стосовно якої встановлюються нормативи і ставки обкладення. Одиниця оподаткування має переважно розрахунковий характер. Фізичний вимір повинен досить точно відображати обсяг оподаткування. Наприклад, при оподаткуванні земель використовуються одиниці виміру, прийняті у країні, -акр, гектар, сотка, квадратний метр тощо; при встановленні акцизів на бензин -літр, галон.

Ставка податку -це його розмір, що стягується з кожної одиниці оподаткування. Податкова ставка - законодавче встановлений розмір податку на одиницю оподаткування. Існує два підходи для встановлення податкових ставок - універсальний та диференційований. В універсальному встановлюється єдина для всіх платників ставка, а у диференційованому - кілька. Диференціювання ставок може здійснюватися за двома напрямами. Перший - у розрізі платників, іноді для більшості платників виділяється основна ставка, також знижено та підвищено ставки для окремих платників; другий - у сфері різних характеристик і оцінок об'єкта оподаткування. Базова ставка -це ставка податку без урахування особливостей суб'єкта чи видів діяльності. За деякими податковими платежами внаслідок великої кількості ставок (акцизний збір) про поняття "базова ставка" можна говорити лише умовно. Ставки податку можуть бути виражені у твердому фіксованому розмірі або у процентному. Останні у свою чергу поділяються на пропорційні, прогресивні та регресивні. Нині в Україні застосовується два методи оподаткування - з пропорційними чи прогресивними ставками. Змішане оподаткування використовує для однієї частини доходів пропорційні ставки, для іншої -прогресивні.

Важливим елементом податкового закону є строки сплати податку. Вони встановлюються в законі, який регулює кожний окремий вид податку, з метою забезпечення рівномірності та регулярності надходження коштів до бюджету. Податковий період - це строк, протягом якого завершується процес формування податкової бази, остаточно визначається розмір податкового зобов'язання. Податковий період не слід плутати з поняттям "звітний період" - строк складання та надання податковому органові звітності.

Принципово важливим елементом кожного податкового закону має бути положення про пільги, а саме: або вказівка на те, що зі сплати даного податку пільги не можуть мати місця взагалі; або вказівка на об'єкти оподаткування, на які поширюються пільги, та характер цих пільг; або перелік суб'єктів оподаткування, на яких поширюються пільги зі сплати податку.

Податкові пільги -це часткове або повне звільнення юридичних або фізичних осіб від сплати податків. Поширені такі види пільг: неоподатковуваний мінімальний рівень доходів; податкові знижки; повернення раніше сплачених сум податків (податкові амністії); звільнення від сплати податків на певний термін.

Пільги повинні встановлюватися стосовно об'єкта, а не суб'єкта оподаткування. Коли немає чіткої концепції податкової політики, пільги надаються надто широкому колу суб'єктів підприємницької діяльності на шкоду інтересам держави. Всупереч вимогам ст. 1 Закону України "Про систему оподаткування", якою передбачено, що встановлення і скасування податків та пільг здійснюється Верховною Радою України, а ставки податків та пільги не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законодавчими актами України, крім законів про оподаткування, Президент і Кабінет Міністрів України протягом останніх років видавали нормативні акти, якими встановлювали або скасовували пільги суб'єктам підприємницької діяльності. Часто такі нормативні акти викликали непорозуміння в законодавстві, іноді просто суперечили один одному, що призводило до всіляких порушень як з боку платників, так і з боку працівників податкових адміністрацій.