ЛЕКЦІЯ 19 Неподаткові доходи в системі державних доходів

На відміну від податків неподаткові доходи мають, як правило, цільове призначення, чітко виражений умовний та відплатний характер і можуть частково зараховуватися до доходів тих державних органів, які їх збирають. Саме за цими ознаками здійснюється розмежування податкових та неподаткових доходів. Також, на відміну від податків, неподаткові платежі, зокрема митні, можуть сплачуватися як у національній, так і в іноземній валюті. Серед неподаткових доходів, які також у значному обсязі формують доходну частину Державного бюджету України та відповідних місцевих бюджетів, виділяють митні платежі (мито, що стягується митницею, та державне мито), рентні і ресурсні платежі та інші надходження. Порядок зарахування неподаткових надходжень до бюджетів відповідного рівня визначається Бюджетним кодексом України, поточними актами про бюджет та спеціальними законами й незаконними актами, які встановлюють правовий режим справляння зазначених платежів.

 

І. Митні платежі

Мито, що стягується митницею. У юридичній літературі немає єдності думок щодо віднесення цього виду платежу саме до неподаткових доходів. Ряд авторів відносять його до непрямих податків, аргументуючи свою позицію тим, що мито при імпортно-експортних операціях стягується паралельно з податком на додану вартість та акцизним збором; контроль за їх справлянням здійснює Державна митна служба України тощо. За такого підходу спірним залишається визначення правової природи мита. Якщо податок є обов'язковим платежем, який не передбачає конкретної відплатності, то мито за своєю природою є дозволом держави на імпортування (експорт) товарів на територію України з метою їх подальшої реалізації. З іншого боку, при імпортних операціях для сплати непрямих податків та мита існує аналогічний пільговий режим (наприклад, коли звільняються від нарахування цих платежів іноземні інвестиції, що вносяться до статутних фондів вітчизняних суб'єктів підприємницької діяльності, благодійні внески, які здійснюються відповідно до встановленої урядом України процедури, тощо).

Порядок обкладання митом предметів, які вивозяться або пересилаються громадянами за митний кордон України, та їх перелік встановлено Митним кодексом України, законами України, постановами Кабінету Міністрів та рядом актів Державної митної служби України.

Пропуск товарів через митницю супроводжується їх декларуванням, що здійснюється шляхом заяви за встановленою формою (письмовою, усною тощо) точних даних про мету переміщення через митний кордон України товарів та інших предметів і про самі товари та інші предмети, а також будь-яких відомостей, необхідних для митного контролю та митного оформлення. Законодавство передбачає сплату мита та митних зборів за митне оформлення. Крім того, систему основних митних платежів доповнюють додаткові митні платежі, у тому числі збори за зберігання товарів на митних та інших складах, якими володіють митні органи.

Згідно з Законом України "Про єдиний збір, який справляється у пунктах пропуску через державний кордон України" в редакції від 12 липня 2001 р. передбачено запровадження єдиного збору з власників транспортних засобів (як вітчизняних, так і іноземних), які перетинають державний кордон України. Єдиний збір справляється за здійснення у пунктах пропуску через державний кордон України відповідно до законодавства України митного при транзиті вантажів і транспортних засобів, санітарного, ветеринарного, фіто-санітарного, радіологічного та екологічного контролю вантажів і транспортних засобів, за проїзд транспортних засобів автомобільними дорогами України та за проїзд автомобільних транспортних засобів з перевищенням встановлених розмірів загальної маси, осьових навантажень та/або габаритних параметрів. Єдиний збір справляється одноразово залежно від режиму переміщення (ввезення, транзит) за єдиним платіжним документом залежно від виду, місткості або загальної маси транспортних засобів.

Платниками мита, що стягується митницею, є особи, що ввозять (вивозять) або переміщують товари через митний кордон України. Платниками можуть виступати як власники товарів, так і уповноважені особи (декларанти). Тобто, на відміну від заборони перекладати сплату податку на третіх осіб, в даному разі дозволяється таке перекладання робити.

Об'єктом оподаткування є митна вартість товару, тобто ціна, яку фактично сплачено або підлягає сплаті за нього на момент перетину митного кордону України. При визначенні митної вартості до неї включаються ціна товару, зазначена в рахунку-фактурі, а також такі фактичні витрати, якщо їх не включено до рахунку-фактури: 1) на транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування до пункту перетину митного кордону України; 2) комісійні та брокерські; 3) плата за використання об'єктів інтелектуальної власності, що належить до даних товарів та інших предметів і яка має бути оплачена імпортером (експортером) прямо чи побічно як умова їх ввезення (вивезення).

За явної невідповідності заявленої митної вартості товарів та інших предметів вартості, що визначається відповідно до положень Єдиного митного тарифу, або у разі неможливості перевірити її обчислення митні органи України визначають митну вартість послідовно на основі ціни на ідентичні товари та інші предмети, ціни на подібні товари та інші предмети, що діють у провідних країнах - експортерах зазначених товарів та інших предметів.

У Законі України "Про Митний тариф України" зазначається, що в основу товарної класифікаційної схеми Митного тарифу України (товарна номенклатура) покладено Українську класифікацію товарів зовнішньоекономічної діяльності, яка базується на Гармонізованій системі опису та кодування товарів.

В Україні застосовуються такі види мита:

- адвалерне, що нараховується у відсотках до митної вартості товарів та інших предметів, які обкладаються митом;

-специфічне, що нараховується у встановленому грошовому розмірі на одиницю товарів та інших предметів, які обкладаються митом;

- комбіноване, що поєднує обидва ці види митного обкладення. Мито також класифікують на ввізне і вивізне (зокрема, більшість країн відмовилася від встановлення вивізного мита для стимулювання власних експортерів). Ввізне мито нараховується на товари та інші предмети при їх ввезенні на митну територію України і є диференційованим залежно від того, з якої країни імпортуються такі товари.

Вивізне мито нараховується на товари та інші предмети при їх вивезенні за межі митної території України за ставками, передбаченими Єдиним митним тарифом України. На окремі товари та інші предмети може встановлюватися сезонне ввізне і вивізне мито на строк не більше чотирьох місяців з моменту їх встановлення.

Також законодавство передбачає встановлення особливих видів мита для захисту економічних інтересів України, українських виробників та у випадках, передбачених законами України, до яких належать спеціальне, антидемпінгове та компенсаційне мито. Спеціальне мито застосовується: як засіб захисту українських виробників; як засіб захисту національного товаровиробника у разі коли товари ввозяться на митну територію України в обсягах та/або за таких умов, що заподіюють значної шкоди або створюють загрозу заподіяння значної шкоди національному товаровиробникові; як запобіжний засіб щодо учасників зовнішньоекономічної діяльності, які порушують національні інтереси у сфері зовнішньоекономічної діяльності; як заходи у відповідь на дискримінаційні та/або недружні дії інших держав, митних союзів та економічних угруповань, які обмежують здійснення законних прав та інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та/або ущемляють інтереси України.

Антидемпінгове мито застосовується; відповідно до Закону України "Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту" у разі ввезення на митну територію України товарів, які є об'єктом демпінгу, що заподіює шкоди національному товаровиробникові; у разі вивезення за межі митної території України товарів за ціною, істотно нижчою за ціни інших експортерів подібних або безпосередньо конкуруючих товарів на момент цього вивезення, якщо таке вивезення заподіює шкоди.

Компенсаційне мито застосовується: відповідно до Закону України "Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту" у разі ввезення на митну територію України товарів, які є об'єктом субсидованого імпорту, що заподіює шкоди національному товаровиробникові; у разі вивезення за межі митної території України товарів, для виробництва, переробки, продажу, транспортування, експорту або споживання яких безпосередньо або опосередковано надавалася субсидія, якщо таке вивезення заподіює шкоди.

Особливі види мита справляються на підставі рішень про застосування антидемпінгових, компенсаційних або спеціальних заходів, прийнятих відповідно до законів України "Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту", "Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту", "Про застосування спеціальних заходів щодо імпорту в Україну" тощо. Наприклад, відповідно до Рішення Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі "Про застосування попередніх спеціальних заходів щодо імпорту в Україну нових легкових автомобілів походженням з Російської Федерації" від 12 липня 2002 р. № СП-46/2002/52-49 при ввезенні зазначеного автотранспорту громадянами, він підлягає обкладенню спеціальним митом у розмірі 31,7 % від митної вартості. Російське походження автомобілів визначається відповідно до і Правил визначення країни походження товарів, затверджених Рішенням Ради глав урядів Співдружності Незалежних Держав "Про Правила визначення країни походження товарів", підписаним 30 листопада 2000 р. у м. Мінську (див. додатково листи Держмитслужби від 24 жовтня 2001 р. № 11/3-21-8385, від 19 березня 2002 р. № 11/6-21-2470-ЕП).

Мито нараховується митним органом України відповідно до Митного кодексу і ставок Єдиного митного тарифу України, що є чинними на день подання митної декларації, і сплачується яку валюті України, так і в іноземній валюті, яку купує Національний банк України. Чинне законодавство регулює особливості митного оформлення окремих категорій товарів. Так, порядок ввезення й митного оформлення та оподаткування особистих речей та транспортних засобів визначається Законом України "Про порядок ввезення (пересилання) в Україну, митного оформлення й оподаткування особистих речей, товарів та транспортних засобів, що ввозяться (пересилаються) громадянами на митну територію України" від 13 вересня 2001 р.

Законодавством передбачено, що товари, які безпосередньо ввозяться громадянами в супроводжуваному багажі будь-якими видами транспорту на митну територію України, пересилаються в несупроводжуваному багажі або в міжнародних поштових відправленнях, сумарна митна вартість яких не перевищує 1000 євро та загальна вага яких не перевищує 100 кг, підлягають обов'язковому письмовому декларуванню митним органам у порядку, передбаченому для громадян, та оподатковуються ввізним митом за ставкою в розмірі 20 % від митної вартості, податком на додану вартість та у встановлених законодавством випадках акцизним та іншими зборами. У свою чергу товари, що пересилаються на адреси громадян у вантажних та експрес-відправленнях, сумарна митна вартість яких не перевищує 1000 євро та загальна вага яких не перевищує 100 кг, підлягають обов'язковому письмовому декларуванню та оподатковуються ввізним митом за повними ставками Митного тарифу України, податком на додану вартість та у встановлених законодавством випадках акцизним та іншими зборами.

При перевищенні зазначеної суми та ваги оподаткування здійснюватиметься за умови оформлення вантажної митної декларації та митного оформлення у порядку, передбаченому для суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності при здійсненні ними імпортних операцій. Пільги. При ввезенні на митну територію України звільняються від оподаткування: 1) товари, сумарна митна вартість яких не перевищує 200 євро, а загальна вага не перевищує 50 кг, що ввозяться громадянами у супроводжуваному багажі (за умови усного декларування), пересилаються в несупроводжуваному багажі та надходять на адресу громадян у міжнародних поштових відправленнях; 2) горілчані вироби у кількості 1 л, вино - 2л, пиво - 5л, тютюнові вироби - 200 цигарок (або 200 г цих виробів), які ввозяться в особистому багажі громадянами; 3) товари, що тимчасово ввозяться на митну територію України під зобов'язання про їх зворотне вивезення; 4) товари, що належать громадянам-нерезидентам та переміщуються транзитом через митну територію України; 5) товари, що належать громадянам-резидентам та переміщуються транзитом у транзитних зонах міжнародних аеропортів; 6) товари та транспортні засоби, що належать особам, які користуються на території України митними пільгами відповідно до статей 59-63, 65-67 Митного кодексу України; 7) транспортні засоби в кількості однієї одиниці за кожною товарною позицією та товари, що ввозяться (перестилаються) громадянами і входять до складу спадщини, відкритої за межами України на користь резидента, у разі підтвердження її складу органами, що вчиняють нотаріальні дії у країні її відкриття (за умови легалізації), тощо.

Також громадяни мають право безперешкодно ввозити особисті речі на митну територію України в режимі тимчасового ввезення за умови їх усного або письмового декларування за бажанням власника таких речей.

Митне оформлення товарів, що ввозяться громадянами на митну територію України в режимі тимчасового ввезення в обсягах, що підлягають оподаткуванню, проводиться шляхом письмового декларування у порядку, визначеному Державною митною службою України, та подання митному органові зобов'язання про зворотне вивезення таких товарів за митну територію України.

Україна може укладати з державами двосторонні та багатосторонні договори, які на основі взаємності встановлюють спеціальні митні режими, що передбачають пільгові умови для суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності цих держав. Транспортні засоби, товари та предмети міжнародних, іноземних організацій та представництв підлягають обов'язковому декларуванню митницям України.

Окремими актами регулюється і ввезення в Україну продуктів харчування, визначено перелік предметів, що не можуть бути віднесені до особистих речей громадян, встановлено порядок декларування валютних цінностей тощо.

Державне мито. Державне мито являє собою плату за здійснення юридичне значущих дій в інтересах юридичних та фізичних осіб уповноваженими на це компетентними органами та видачу їм відповідних документів, що мають правове значення. Розмір ставок державного мита та порядок його нарахування встановлений Декретом Кабінету Міністрів України "Про державне мито" від 21 січня 1993 р. В Україні прийнято низку законів, які вносять зміни до зазначеного Декрету та змінюють ставки його справляння.

Платниками державного мита в Україні є фізичні та юридичні особи за вчинення в їх інтересах дій та видачу документів, що мають юридичне значення, уповноваженими на те органами. Законодавство визначає об'єкти справляння державного мита. Державне мито справляється:

1) із позовних заяв, заяв з переддоговірних спорів, заяв (скарг) у справах окремого провадження і скарг на рішення, прийняті відносно релігійних організацій, з апеляційних скарг на рішення судів і скарг на рішення, що набрали законної сили, а також за видачу судами копій документів;

2) із позовних заяв і заяв кредиторів у справах про банкрутство, що подаються до господарських судів, та апеляційних і касаційних скарг на рішення та постанови, а також заяв про їх перегляд за ново-виявленими обставинами;

3) за вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами і виконавчими комітетами сільських, селищних, міських рад, а також за видачу дублікатів нотаріально засвідчених документів;

4) за реєстрацію актів громадянського стану, а також видачу громадянам повторних свідоцтв про реєстрацію актів громадянського стану і свідоцтв у зв'язку зі зміною, доповненням, виправленням і поновленням записів актів громадянського стану;

5) за видачу документів на право виїзду за кордон і про запрошення в Україну осіб з інших країн, за продовження строку їх дії та за внесення змін до цих документів; за продовження строку дії візи для в'їзду в Україну, транзитного проїзду через її територію (перебування в Україні іноземців та осіб без громадянства); за видачу або продовження строку дії посвідки на проживання в Україні іноземцям та особам без громадянства; за оформлення віз для в'їзду в Україну, транзитного проїзду через її територію, а також із заяв про прийняття до громадянства України або про вихід з громадянства України;

6) за видачу нового зразка паспорта громадянина України (крім обміну нині діючого паспорта на паспорт нового зразка); за оформлення нового зразка паспорта громадянина України для поїздки за кордон; за видачу громадянам України закордонного паспорта на Право виїзду за кордон або продовження строку його дії;

7) за реєстрацію місця проживання громадян;

8) за видачу дозволів на право полювання та рибальства;

9) за операції з випуску (емісії) цінних паперів, крім облігацій державних та місцевих позик, та з видачі приватизаційних паперів;

10) за операції з об'єктами нерухомого майна, що здійснюються на товарних біржах, крім операцій з примусового відчуження такого майна у випадках, передбачених законами України;

11) за проведення прилюдних торгів (аукціону, тендеру) об'єктами нерухомого майна, крім операцій з примусового відчуження такого майна у випадках, передбачених законами України;

12) за видачу охоронних документів (патентів і свідоцтв) на об'єкти інтелектуальної власності, а також за дії, пов'язані з підтриманням чинності патентів на сорти рослин;

13) за подання до Кабінету Міністрів України проекту створення промислово-фінансової групи.

Ставки державного мита визначають кількома методами:

- у процентах (до ціни договору, позову, вартості майна тощо);

- у твердих сумах:

а) в абсолютних грошових сумах;

б) у сумах, що обчислюються у відповідних частинах до офіційно встановлених величин (мінімальна заробітна плата, неоподатковуваний мінімум доходів громадян).

Перелік ставок державного мита є значним за змістом, оскільки містить розміри плати за конкретні види дій (конкретні об'єкти справляння).

У Декреті (ст. 4) міститься також значний перелік пільг (понад 40 пунктів), які застосовуються щодо фізичних і юридичних осіб. Встановлювати додаткові пільги мають право і місцеві ради для окремих платників щодо сплати державного мита, яке зараховується до місцевих бюджетів, а Міністерство фінансів України - щодо державного мита, яке зараховується до Державного бюджету України. Державне мито сплачується за місцем розгляду та оформлення документів і зараховується до бюджету місцевого самоврядування, крім мита, що справляється з позовних заяв, які подаються до господарського суду, із заяв про перевірку рішень, ухвал та постанов господарських судів у порядку нагляду, а також за дії, пов'язані з одержанням патентів на сорти рослин, підтриманням їх чинності, та за подання до Кабінету Міністрів України проекту створення промислово-фінансової групи, яке зараховується до Державного бюджету України. Державне мито з позовних заяв і заяв кредиторів у справах про банкрутство, що надходять з інших держав та розглядаються відповідними органами України, зараховується до Державного бюджету України.

Мито може сплачуватися готівкою, митними марками і шляхом перерахувань з рахунку платника у кредитній установі. З позовів, що подаються до суду та господарського суду в іноземній валюті, а також за дії та операції в іноземній валюті державне мито сплачується в іноземній валюті. Порядок сплати державного мита встановлює Міністерство фінансів України.

 

Ресурсні платежі

Плата за спеціальне використання природних ресурсів включає:

а) плату з відшкодування витрат на геологорозвідувальні роботи;

б) плату за спеціальне використання прісних водних ресурсів; в) плату за спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду; г) плату за спеціальне використання надр; д) збір за забруднення навколишнього природного середовища. Зазначені платежі є обов'язковими загальнодержавними зборами і стягуються на підставі законів України "Про охорону навколишнього природного середовища", "Про систему оподаткування", "Про державну податкову службу в Україні", "Про підприємства в Україні", "Про підприємництво" та норм спеціального законодавства.

Плата з відшкодування витрат на геологорозвідувальні роботи. Плата з відшкодування витрат на геологорозвідувальні роботи запроваджується з метою відобразити у собівартості і ціні на добувну продукцію складу витрат на роботи, пов'язані з пошуком і розвідкою родовищ корисних копалин, а також з метою компенсації видатків бюджету.

Відносини у сфері проведення геологорозвідувальних робіт регулюються Кодексом України про надра та постановами Кабінету Міністрів України "Про затвердження переліків корисних копалин загальнодержавного та місцевого значення" від 12 грудня 1994 р. № 827, "Про затвердження Положення про порядок списання запасів корисних копалин з обліку гірничовидобувного підприємства" від 27 січня 1995 р. № 58, "Про затвердження Положення про порядок надання гірничих відводів" від 27 січня 1995 р. № 59, "Про Порядок передачі розвіданих родовищ корисних копалин для промислового освоєння" від 14 лютого 1995 р. № 114, "Про платежі за користування надрами" від 2 серпня 1996 р. № 899, "Про затвердження Класифікації запасів і ресурсів корисних копалин державного фонду надр" від 5 травня 1997 р. № 432.

Стягнення плати здійснюється згідно з постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку встановлення нормативів збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, та його справляння" від 29 січня 1999 р. № 115 (зі змінами) та Інструкцією про порядок справляння збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету від 23 червня 1999 р. № 105/309.

Платниками збору за геологорозвідувальні роботи є всі надрокористувачі незалежно від форми власності, включаючи підприємства з іноземними інвестиціями, які видобувають корисні копалини на розташованих у межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони родовищах:

- раніше розвіданих та переданих у встановленому порядку для промислового освоєння;

- з попередньо оціненими запасами, що за згодою заінтересованих надрокористувачів передані їм для дослідно-промислової розробки та промислового освоєння.

Об'єктом обчислення збору є обсяг видобутих корисних копалин - для нафти, конденсату, газу природного, у тому числі метану вугільних родовищ, торфу, сапропелю, сировини для виготовлення оптичної та п'єзооптичної продукції, сировини ювелірної і ювелірно-виробної, підземних вод (прісних, мінеральних, термальних, промислових), ропи, мінеральних грязей і мулу та обсяг погашених у надрах запасів корисних копалин - для інших корисних копалин.

Обсяг погашених запасів корисних копалин визначається як сума обсягів видобутих корисних копалин та фактичних їх втрат у надрах під час видобування, за винятком передбачених протоколом Державної комісії по запасах корисних копалин або технічними проектами на розробку родовища втрат корисних копалин в охоронних, бар'єрних ціликах та поблизу неякісно затампонованих свердловин, за умови погодження їх обсягів з органами державного гірничого нагляду. Обсяги погашених балансових та позабалансових запасів корисних копалин і обсяги видобутих корисних копалин визначаються за даними державної статистичної звітності, підтвердженої обліковими матеріалами геолого-маркшейдерської документації.

Нормативи збору за геологорозвідувальні роботи встановлено окремо для кожного виду корисних копалин чи групи близьких за призначенням корисних копалин у гривнях до одиниці видобутку чи погашення у надрах запасів корисних копалин і визначено у додатку до постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку встановлення нормативів збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, та його справляння" від 29 січня 1999 р. № 115. Нормативи збору підлягають індексації з урахуванням офіційно встановленого та опублікованого індексу інфляції. Індексація нормативів здійснюється при розрахунку збору за звітний квартал з урахуванням індексу інфляції за останній місяць звітного кварталу.

Порядок обчислення збору. Надрокористувачі самостійно обчислюють збір за кожний звітний квартал виходячи з обсягів видобутих (погашених запасів) корисних копалин, нормативів збору з урахуванням індексу інфляції та коефіцієнтів. За четвертий звітний квартал збір обчислюється виходячи з обсягів видобутих (погашених запасів) корисних копалин з урахуванням уточнених їх обсягів після закінчення року, нормативів збору з урахуванням індексу інфляції та коефіцієнтів. При видобуванні більше як одного виду корисних копалин збір за геологорозвідувальні роботи обчислюється за кожен їх вид окремо.

Підставою для застосування коефіцієнтів при обчисленні збору є довідка Комітету України з питань геології та використання надр, копія якої подається надрокористувачем до органів державної податкової служби і враховується при обчисленні збору починаючи з того кварталу, в якому її було подано.

Сплата збору. Платники складають розрахунок збору за геологорозвідувальні роботи щоквартально за встановленою формою і подають його протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу, органам державної податкової служби за місцезнаходженням родовища корисних копалин. Надрокористувачі сплачують авансові квартальні внески збору до 20 числа третього місяця звітного кварталу і до 20 числа місяця, наступного за звітним кварталом, у розмірі однієї третини суми збору, визначеної у попередньому розрахунку. Авансові внески платник збору обчислює самостійно у розмірі одної третини величини збору, нарахованої за попередній звітний квартал.

Сума збору в повному обсязі, обчислена відповідно до розрахунку за звітний (податковий) квартал (з урахуванням фактично внесених авансових платежів за цей квартал), сплачується протягом 10 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку подання розрахунку збору, тобто протягом 50 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу, за місцем податкової реєстрації платника. Збір за геологорозвідувальні роботи у повному обсязі зараховується до державного бюджету на рахунок, відкритий відповідно до коду бюджетної класифікації.

Контроль за своєчасністю і повнотою сплати збору за геологорозвідувальні роботи до державного бюджету здійснюють органи державної податкової служби, а контроль за правильністю обчислення збору - органи державного геологічного контролю та державної податкової служби шляхом проведення перевірок відповідних документів.

Плата за спеціальне використання прісних водних ресурсів.

Відносини у сфері використання водних ресурсів регулюються природоохоронним, водним та адміністративним законодавством України, у тому числі Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища", Водним кодексом України, Кодексом України про адміністративні правопорушення, Положенням про Державний комітет України по водному господарству, затвердженим Указом Президента України від 14 липня 2000 р. № 898, постановами Кабінету Міністрів України "Про порядок видачі дозволів на спеціальне використання природних ресурсів і встановлення лімітів використання ресурсів республіканського значення" від 10 серпня 1992 р. № 459, "Про затвердження нормативів збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту" від 18 травня 1999 р. № 836 та низкою інших актів.

Справляння плати за спеціальне використання прісних водних ресурсів регулюється постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту" від 16 серпня 1999 р. № 1494 та затвердженою на його основі Інструкцією.

Збір за спеціальне використання водних ресурсів справляється за використання води з водних об'єктів, що забрана із застосуванням споруд або технічних пристроїв, та скидання в них зворотних вод. Збір за користування водами для потреб гідроенергетики справляється за користування водою, що пропускається через турбіни гідроелектростанцій для вироблення електроенергії, а для підприємств водного транспорту - за користування водою під час експлуатації водних шляхів вантажними, самохідними, несамохідними та пасажирськими суднами.

Зазначені збори справляються за водні ресурси загальнодержавного і місцевого значення. При цьому перелік водних ресурсів місцевого значення визначають Міністерство охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України і Державний комітет України по водному господарству і затверджують відповідним наказом щодо переліку річок та водойм, віднесених до водних об'єктів місцевого значення.

Платниками зборів є підприємства, установи та організації незалежно від форми власності, їх філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також громадяни - суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують водні ресурси та користуються водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту.

Водокористувачі, які здійснюють забір води з водного об'єкта або використовують у встановленому законодавством порядку воду, отриману від інших водокористувачів, мають відповідно дозволи на спеціальне водокористування або договори на поставку води. Водокористувачам у встановленому порядку затверджуються ліміти використання водних ресурсів. Ліміти затверджуються на річний обсяг використання водних ресурсів на виробничі та інші потреби до 10 січня, а для зрошуваного землеробства -до 10 березня поточного року. Дані про лімітування подаються до податкових органів. Не підлягають лімітуванню водні ресурси, що використовуються без вилучення їх з водних об'єктів (наприклад, вода, що проходить через турбіни ГЕС; водні ресурси, якими користується водний транспорт під час експлуатації водних шляхів вантажними, самохідними, несамохідними та пасажирськими суднами).

Об'єктом обчислення збору за спеціальне використання водних ресурсів є фактичний обсяг води, який використовують водокористувачі з урахуванням обсягу втрат води в їх системах водопостачання. Об'єктом обчислення збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту є: обсяг води, пропущений через турбіни гідроелектростанцій; тоннаж (місце) - доба експлуатації вантажних самохідних і несамохідних та пасажирських суден.

Нормативи збору за спеціальне використання водних ресурсів встановлено окремо для поверхневих вод, підземних вод. Нормативи збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту встановлено окремо для потреб гідроенергетики і для водного транспорту. Вони наведені в додатках до постанов Кабінету Міністрів України від 18 травня 1999 р. № 836 та від 23 липня 1999р. №1341. Пільги. Згідно з законодавством не справляється збір за використання водних ресурсів, у тому числі за воду, що використовується: 1) для задоволення питних і санітарно-гігієнічних потреб населення, утому числі для задоволення виключно власних питних і санітарно-гігієнічних потреб підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності та громадян - суб'єктів підприємницької діяльності; 2) для протипожежних потреб; 3) для потреб зовнішнього благоустрою територій міст та інших населених пунктів; 4) у шахтах для пилозаглушення; 5) за морську воду, крім води з лиманів; 6) за воду, що забирається науково-дослідними установами для наукових досліджень у галузі рисосіяння та для виробництва елітного насіння рису; 7) за воду, що втрачена в магістральних та міжгосподарських каналах зрошувальних систем; 8) за підземну воду, що вилучається з надр для усунення шкідливої дії вод (забруднення, підтоплення, засолення, заболочення, зсув тощо); 9) за воду, що забирається підприємствами і організаціями для забезпечення випуску молоді цінних промислових видів риб та інших водних живих ресурсів у природні водойми і водосховища.

Порядок обчислення та сплати зборів. Водокористувачі самостійно обчислюють суми зборів щоквартально наростаючим підсумком з початку року, а за користування водами для потреб водного транспорту - починаючи з першого півріччя. У разі перевищення водокористувачами встановленого річного ліміту використання водних ресурсів збір за спеціальне використання водних ресурсів обчислюється і сплачується у п'ятикратному розмірі виходячи з обсягів використаної води понад ліміт, нормативів збору та коефіцієнтів. Зазначені збори платники сплачують протягом 10 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку подання розрахунку збору за своїм місцем податкової реєстрації (місцем перебування на податковому обліку в органах державної податкової служби), тобто протягом 50 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу.

При цьому збір за спеціальне використання водних ресурсів місцевого значення та їх понадлімітне використання зараховується платниками за місцем їх податкової реєстрації у розмірі 100 % до бюджетів територіальних громад. Збір за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту зараховується платниками в розмірі 100 % до Державного бюджету України.

Чинним законодавством визначено порядок проведення перевірок суб'єктів, що використовують водні ресурси або виконують господарську діяльність у межах водоохоронних зон.

Перевіряючи діяльність зазначених суб'єктів, зокрема з питань економії та раціонального використання води, уповноважені органи перевіряють:

- наявність дозволів на спеціальне чи орендне водокористування та стан додержання умов, визначених цими дозволами;

- використання води за призначенням;

- стан додержання встановлених лімітів забору води;

- виконання заходів щодо економного використання водних ресурсів;

- організацію системи первинного обліку витрат води. Стан ведення журналів обліку води за формами ПОД-11 і ПОД-13, затвердженими наказом Держкомстату України 27 липня 1998 р. № 264;

- обладнання водозаборів поверхневих і підземних вод контрольно-вимірювальною апаратурою і надійність її роботи;

- наявність спеціальних дозволів (ліцензій) на користування надрами для розробки родовищ підземних вод;

- наявність проектно-технічної документації на водозабірні споруди і водопровідну мережу, актів приймання їх в експлуатацію, погодження цих документів у встановленому порядку;

- технічний стан водозаборів і водопровідної мережі, дають оцінку ступеня зношеності обладнання.