Література до опрацювання розділу

1. Шеллинг Ф. В. Й. Сочинения в 2 т. Пер. с нем. – Т. 1. Сост., ред., авт. вступ. ст. А.В.Гулыга / Ф.В.Й.Шеллинг.– М.: Мысль, 1987. – 637 [2] с., 1 л. портр. – Т. 2. – Сост., ред., авт. вступ. ст. А.В.Гулыга; Примеч. М.И.Левиной и А.В.Михайлова. – М.: Мысль, 1989. – 636 [2] с. (Филос. наследие).

2. Кушаков Ю.В. Нариси з історії німецької філософії Нового часу / Ю.В.Кушаков. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 572 с. – С. 254 – 312.

ГЕОРГ ГЕГЕЛЬ

(1770 – 1831)

Біографічна довідка

Гегель Георг Вільгельм Фрідріх – представник німецької класичної філософії, створив систему абсолютного ідеалізму, найбільшу і найрозгалуженішу в історії філософської думки. Цілісно вона викладена в його “Енциклопедії філософських наук” (1817). Вступ до системи становить “Феноменологія духа” (1807), вчення про явища (феномени) духа. Сама система поділяється на три частини: “Наука логіки”, “Філософія природи” і “Філософія духа”. Гегель створив нову логіку – діалектичну, основні положення якої сформульовані в “Науці логіки” (1812 – 1816).

Інші основні твори Гегеля: “Філософія права” (1821), “ Філософія релігії” (1832), “Історія філософії” (1833 – 1836), “Філософія історії“.

Центральною темою філософії Гегеля є тема мислення, а головною категорією – “абсолютна ідея”. Філософія Гегеля у порівнянні з вченням Фіхте і Шеллінга більш ділектична, діалектика у нього носить системний характер, містить усі форми відношень між об’єктивним і суб’єктивним. Основоположний принцип його системи – тотожність мислення і буття. Цей принцип пронизаний глибоким історизмом, розумінням розвитку, у зв’язку з активністю свідомості, духа.

Через цей принцип розвивається і сама “абсолютна ідея”. Розробляючи основні діалектичні принципи свої системи (історизму, тотожності протилежностей, діалектичного заперечення, системності тощо), Гегель мав на меті створення універсальної науки, яка пояснювала би буття “абсолютної ідеї” в сфері логіки, природи, суспільства і культури.

Фрагменти ТВОРІВ

 

Феноменология духа

1. Істинною формою, в якій існує істина, може бути лише її наукова система. Моїм наміром було – сприяти наближенню філософії до форми науки – до тієї мети, досягнувши якої вона могла б відмовитися від свого імені любові до знання і бути дійсним знанням.

2. На мій погляд, який можна виправдати тільки викладанням самої системи, вся справа в тому, щоб зрозуміти і виявити істинне не тільки як субстанцію, але так само і як суб’єкт… Жива субстанція… є буттям, яке справді є суб’єктом або, що те ж саме, яке справді є дійсним буттям лише остільки, оскільки… вона є опосередковуванням становлення для себе іншою…Мислення становить не тільки субстанцію зовнішніх речей, але також визначальну субстанцію духовного...

3. Істинне є цілим. Але ціле є тільки сутністю, що завершує себе через свій розвиток. Про абсолютне треба сказати, що воно по суті є результатом, що воно лише в кінці є тим, чим воно є справді; в тому-то і полягає його природа, що воно є дійсним, суб’єктом або становленням самим собою для себе.

4. …Знання… може бути викладено тільки як наука або як система… Те що істинне є дійсним тільки як система, або те, що субстанція по суті є суб’єктом, відбито в уявленні, яке проголошує абсолютне духом, – найвеличніше поняття,... яке належить новому часу та його релігії.

5. Це становлення науки взагалі або знання і є темою цієї „Феноменології духа”. Знання, яким воно є на початку, або безпосередній дух, є тим, що позбавлене духа, чуттєвою свідомістю. Щоб стати знанням у власному розумінні або створити стихію науки, що становить саме чисте поняття науки, знання мусить здійснити довгий шлях. … Окремий індивід є недосконалим духом… Індивід, субстанція якого – дух вищий, пробігає це минуле… як форми, вже залишені духом, як етапи шляху, вже розробленого і вирівняного; таким чином щодо пізнання ми бачимо, як те, що в ранні епохи обіймало зрілий дух мужів, зведене до знань, вправ і навіть ігор хлоп’ячого віку, і в педагогічних успіхах ми впізнаємо накреслену ніби в стислому нарисі історію освіченості цілого світу.