Розділ 2. Проблема світової історії

1. Фізіогноміка та систематика.

2. Природа та історія. Ось дві крайні протилежні можливості впорядкування оточуючої дійсності у картину світу. Дійсність виявляється природою, якщо вона включає будь-яке становлення в усталене; вона є історією, якщо усталене підпорядковується її становленню. Пізнавання у строгому значенні слова є тим актом переживання, кінцевий результат якого називається "природа". Пізнане та природа ідентичні. Усе пізнане, як це було засвідчено символом математичного числа, рівнозначне механістично обмеженому, раз і назавжди правильному, законопокладеному. Природа є сукупністю законопокладеного і необхідного. Існують тільки природні закони...

З іншого боку, споглядання... є такий акт переживання, який в ході свого здійснення виявляється самою історією. Пережите - це те, що відбулося, це історія.

Все, що відбулося, є однократним, ніколи не повторяється. Йому властива ознака спрямованності ("часу"), незворотності. Те, що сталося, віднині протистоїть становленню, як оціпеніле живому, незаперечно належить минулому... Усе пізнане одинаково поза часом, воно не є ані минулим, ані майбутнім, але знаходиться в чистій наявності, і відповідно з цим володіє довготривалою значущостю. Це властиве внутрішній природі законів природи. Закономірне, завершене, антиісторичне, воно відкидає випадковість. Закони природи - це по суті необхідність неорганічних форм, що не допускає винятків. Стає зрозумілим, чому математика, будучи впорядкуванням усталенного через число, завжди спирається на закони та каузальності, і тільки на них одних.

Становлення "не має відношення до числа". Лише безживне, мертве може бути пораховане, виміряне, розкладене. Чисте становлення, життя у цьому значенні не має меж. Воно знаходиться по той бік сфери причини і наслідку, закону і міри. Ніколи глибоке і справжнє історичне дослідження не стане дошукуватися причинної закономірності, у протилежному випадку воно не осягнуло би своєї власної суті.

Проте історія не є чистим становленням; вона є певною картиною, певною формою світла, що випромінюється спостерігачем, де становлення панує над усталенним. Можливість почерпнути з неї щось науково значуще опирається на усталене, яке міститься у ній, і, таким чином, буде неповним, з дефектом. І чим більш значний той вміст, тим механічніше, тим умоглядніше, тим каузальніше вона виглядає... Якщо зазначена кількість скорочується до мінімуму і ледве чи не вся картина ідентифікується з чистим становленням, тоді споглядання переходить у переживання, що допускає способи художнього викладу. У цьому полягає найголовніша причина суперечки про внутрішню структуру історії. Адже кожний спостерігач відповідно до своїх задатків отримує від одного й того ж предмету, від одного і того ж матеріалу різні враження, які покладаються в основу його думок, надаючи їм власного забарвлення, Міра наявності усталеного у спогляданні двох людей завжди буде різна; цього цілком досить, щоб вони ніколи не могли зійтися з приводу предмету і методу. Кожен звинувачує іншого у відсутності ясного розуму: однак сказане - не вада, а лише принципово інша налаштованність. Це ж саме можна сказати про всякого роду          природознавство...

Слід ще раз сказати, що немає ніякої визначеної межі між двома способами сприйняття світу. Наскільки становлення і усталене є протилежностями, настільки ж безсумнівною є наявність обох у кожному акті осмислення. Історію переживає той, хто споглядає одне й друге як таке, що становиться, та як таке, що завершується; природу пізнає той, хто розкладає їх як усталене і завершене.

4. Природознавець, продуктивний раціоналіст у точному значенні цього слова, будь він експерементатором, як Фарадей, теоретиком, як Галілей, чи обліковцем, як Ньютон, зустрічає у своєму світі лише позбавлені певного напрямку кількості, які він вимірює, виділяє і впорядковує. Тільки кількісне підлягає формулюванню шляхом чисел, є каузально визначеним, може стати понятійно доступним та бути сформульованним в законах. І цим вичерпуються можливості будь-якого чистого пізнання природи. Всі закони - це кількісні взаємозв'язки або, як би висловився фізик, всі фізичні процеси протікають у просторі.

Для історичних вражень є чужим все кількісне. Їх предметом є дещо інше.Обидва способи освоєння, що відповідають світу як природі та світу як історії, добре нам відомі, хоча й ми до цього часу не усвідомлювали їх протилежність. Існує пізнання природи та знання людей. Є науковий досвід та життєвий досвід. Якщо простежити їх протилежність до глибинних основ, стане зрозумілим, що я під цимиаю на увазі.

Всі способи розуміння світу зрештою допустимо означити терміном морфологія. Морфологія механічного і протяжного, наука, що відкриває і систематизує закони природи та причинні зв'язки, називається систематикою. Морфологія органічного, історії та життя всього того, що зв'язане зі спрямованністю та долею, називається фізіогномікою.

5. Систематичний спосіб пояснення світу протягом останього століття досягнув на Заході своєї вершини і переступив її. Фізіогномічному - ще тільки належить пережити своє велике майбутнє. Через 100 років всі науки, що можливі на цій основі, стануть фрагментами єдиної величезної фізіогноміки всього людського. Ось що означає "морфологія світової історії".      У кожній науці, з боку її мети та змісту, людина описує саму себе. Наукове пізнання є духовним самопізнанням.

6. Культура - це по суті організм. Всесвітня історія – їх спільна біографія. Величезна історія китайської чи античної культури є морфологічно точним зрізом мікроісторії окремої

людини, певної тварини, дерева чи квітки... Зміст всієї людської історії вичерпується долею окремих культур, що змінюють одна одну, виростаючи одна біля одної, витісняють і пригнічують одна одну, зіштовхуючись між собою. І якщо уявити її гештальтом, ретельно приховані до нинішнього часу під поверхнею тривіально протікаючої "історії людства", форми пройдуть перед її духовним поглядом, то мабуть вдасться відшукати істинний гештальт культури як такий, відчищений від будь-якої каламуті та побочності і покладенний в основу всіх окремих культур як ідеал. Я відрізняю ідею культури, сукупність її внутрішніх можливостей від її чуттєвого вияву. Таке відношення душі до живої плоті, її виявлення в самій серцевині світлової гами наших очей. Історія культури  - поступальне здійснення її можливостей. Завершення рівносильне кінцю.

Культура - це прафеномен будь-якої минулої і майбутньої світової історії. Прафеномен - це те, у чому міститься доступна безпосередньому спогляданню ідея становлення. Гете ясно бачив у своїй уяві ідею прарослини в образі кожної окремої, випадково вирослої чи будь-якої можливої рослини взагалі. Глибока, але недооцінена ідея Гете, відкрита ним в його "живій природі", яка постійно покладалася ним в основу власних морфологічних досліджень природи, буде в найточнішому значенні застосована тут до всіх цілком зрілих, померлих в розквіті, напіврозвинутих, пригнічених у зародку утворень людської історії. Це метод передбачливого відчуття, а не розкладання.

7. Культура народжується в ту мить, коли з прадушевного стану одвічно-дитячого людства прокидається і відшаровується велика душа, певний лик з безодні безликого, щось обмежене і скороминуще з безмежного і перебуваючого. Вона розквітає на грунті чітко обмеженого Ландшафту, до якого вона залишається прив'язаною чисто вегетативно. Культура вмирає коли ця душа здійснила вже повну суму своїх можливостей у вигляді народів, мов, віровчень, мистецтв, держав, наук і таким чином знову повернулася у прадушевну стихію. Але її наповнене життям існування, ціла череда великих епох, в яких чіткими контурами окреслюється поступальне самоздійснення, виступає сокровенною, пристрасною боротьбою за утвердження ідеї проти сил хаосу, що діють ззовні проти несвідомого розпираючого зсередини, куди ці сили зловісно стягнулися. Не тільки художник бореться зі спротивом матерії та зі знищенням ідеї у собі. Кожна культура знаходить глибоко символічний та майже містичний зв'язок з протяжністю, з простором, в якому і через який вона шукає самореалізації. Як тільки мета та ідея досягнута, вичерпана вся повнота внутрішніх можливостей, що реалізувалися у зовнішніх формах, культура раптово застигає, відмирає, її кров загустає, сили надломлюються - вона стає цивілізацією... Такий зміст всіх законів в історії внутрішнього і зовнішнього розвитку, доконаності, що чекає кожну живу культуру, - з числа яких у найвиразніших контурах вимальовується перед нами "занепад античності", між тим як вже сьогодні ми виразно відчуваємо, як в нас самих та навколо нас жевріє знамення цілком однорідне за ходом подій та їх тривалістю з названою подією, яка падає на перші століття найближчого тисячоліття - "присмерку Європи". Кожна культура проходить вікові стадії окремої людини. У кожної є своє дитинство, своя юність, своя зрілість і старість...

8. Біологія називає гомологією органів їх морфологічну рівноцінність, протиставляючи їй аналогію, яка має місце у випадку рівноцінності їх функцій....Я вводжу також і цей термін

в історичний метод.

Відомо, що кожній частині людського черепу точно відповідає певна частина в усіх хребетних тварин, починаючи від риб, і що грудні плавники риб і ноги, крила і руки існуючих на землі хребетних тварин - це гомологічні органи, хоча вони втратили навіть віддаленні ознаки схожості. Гомологічні легені наземних тварин та плавальний міхур у риб, аналогічні - за своїм використанням - легені і жабри...

З гомології історичних явищ тут же випливає абсолютно нове поняття. Я називаю "одночасними" два історичних факти, які, кожний в межах своєї культури, зустрічаються в одній і тій же - відносній - ролі, і, таким чином, відповідно наповнюються точно таким самим значенням....Гомологічними утвореннями виступають антична пластика та західна інструментальна музика, піраміди IV династії та готичні собори, індійський буддизм та римський стоїцизм (буддизм та християнство навіть не аналогічні)... Гомологічні Діоністична течія та Ренесанс, аналогічні Діоністична течія та Реформація... Звідси відповідно цілком допустимо вважати Піфагора і Декарта, Платона і Лапласа, Архімеда і Гауса одночасними. Одночасно відбувається виникнення іоніки і бароко. Полінгнот і Рембрандт, Поліклет і Бах - сучасники. Одночасно у всіх культурах настає момент, коли відбувається метаморфоза переходу до цивілізації. В античності ця епоха позначена іменами Філіпа та Олександра, в історії Європи одночасні з нею події настають разом з революцією "Великою" Французькою та Наполеоном. Одночасно будуються Александрія, Багдад і Вашінгтон.

9. Причинність збігається з поняттям закону. Всі існуючі закони базуються тільки на причинності. Справжня історія обтяжена долею, але позбавлена законів. Можна передчувати майбутнє, можна й думкою глибоко проникати у його таємниці, але вирахувати його не можна. Фізіогномічний акт, з допомогою якого тільки по одному обличчю прочитується ціле життя, а по картині якоїсь епохи доля цілих народів, причому невимушено і без системи, залишається нескінченно далеким від причин і наслідків будь-якого роду.