Антитетичний метод науковчення

9. Пильно вдивись в самого себе, відверни свій погляд від усього, що тебе оточує, і скеруй його у середину себе – така перша вимога, яку висуває філософія своєму учню. Ідеться не про те, що поза тобою, а тільки про тебе самого.

10. У науковченні є два досить різних ряди духовного діяння: ряд Я, який спостерігає філософ, і ряд цих спостережень філософом.

Вдивимось передусім в Я, яке ми спостерігаємо; що ж це за звернення Я до самого себе? До якого класу видозмін свідомості воно повинно бути віднесене? Воно не є осягненням у поняттях: воно стає таким вперше через протиставлення якогось не-Я і через визначення Я в цій протилежності. Отже, воно є тільки спогляданням.

11. Це споглядання самого себе, якого вимагає філософ при здійсненні акту, через який у нього виникає Я, я називаю інтелектуальним спогляданням. Воно є безпосереднім усвідомленням того, що я дію, і того, що за дію я здійснюю; воно є тим, чим я пізнаю щось, тому що це щось створюю. Що є така здатність інтелектуального споглядання, цього не можна довести через поняття, як не можна вивести з понять і того, що вона таке. Кожен повинен віднайти її [цю здатність – ред..] безпосередньо в самому собі, або ж він не зможе пізнати її ніколи. Вимога, щоб йому довели її через міркування, набагато більш дивна, ніж була б вимога сліпонародженого, щоб йому пояснили, що таке фарби, без того, щоб він навчився бачити.

12. При цьому він (трансцендентальний ідеаліст – ред.) чинить так. Він показує, що дещо, встановлене наперед як основоположення і безпосередньо виявлене у свідомості, можливе не інакше як при одночасному походженні чогось іншого, і це інше можливе не інакше як при одночасному походженні чогось третього; і так далі, доки не будуть остаточно вичерпані умови виявленого спочатку, і воно не буде цілком зрозуміле у своїй можливості. Цей хід думки є безперервним переходом від обумовленого до умови; кожна умова, в свою чергу, стає обумовленою, і треба шукати її умови.

ОСНОВИ ЗАГАЛЬНОГО НАУКОВЧЕННЯ

13. Тут повинні бути синтези, отже, нашим постійним принципом відтепер (принаймні у теоретичній частині науковчення, тому що у практичній його частині відбувається все якраз навпаки, як це буде показано свого часу) буде синтетичний прийом; кожне положення буде містити в собі певний синтез.

– Але жодний синтез неможливий без антитезису, оскільки він є дією, і відшукуємо тільки його продукти, – протилежне. Отже, ми повинні при кожному положенні виходити із зазначення протилежностей, які підлягають об’єднанню.

– Всі встановлені синтези повинні міститись у вищому синтезі […] і припускати своє виведення з нього.

14. Із основи синтезу Я і не-Я можливо вивести всю сферу науковчення.

15. Якщо б науковченню було поставлене питання: якими є речі самі по собі (речі-в-собі), то воно змогло б відповісти тільки так: такими, якими ми їх повинні зробити. Від цього науковчення аніскільки не стане трансцендентальним тому, що ми знаходимо в нас все те, що ми при цьому встановлюємо; ми виносимо це із нас самих назовні […].

16. Джерелом будь-якої реальності постає Я, оскільки воно є безпосереднім. Тільки через посередництво Я і разом з ним надається і поняття реальності […]. Я має розглядатися не як чистий суб’єкт, як його дотепер майже всюди розглядали, а як суб’єкт–об’єкт… Я покладає необхідно саме себе, і тому суб’єктивне та об’єктивне складають в ньому єдине ціле […]. Моя система – це перша система свободи: як та нація (французька) звільнила людину від зовнішніх кайданів, так і моя система звільняє від речей самих по собі.

17. Вища задача, яка містить в собі всі інші задачі – така: як може Я безпосередньо діяти на не-Я, або ж не-Я на Я, якщо обидва одне одному протилежні.

Підсумок науковчення

18. За Кантом, кожна свідомість лише обумовлена самосвідомістю, тобто зміст її може бути обґрунтований чим-небудь поза свідомістю; результати цього обґрунтування не повинні лише суперечити умовам самосвідомості; вони не повинні тільки знищувати її можливості, – але вони аж ніяк не повинні виникати з неї.

Згідно з науковченням, кожна свідомість визначається самосвідомістю, тобто все, що відбувається у свідомості, є обґрунтованим, даним, створеним умовами самосвідомості; і поза самосвідомістю для неї немає жодної іншої підстави.

 

ПРИЗНАЧЕННЯ ЛЮДИНИ

19. Твоє призначення полягає не тільки в знанні, але й в діях відповідно до цього знання; ця думка сильно звучить в надрах моєї душі, як тільки я на мить зосереджуюсь в самому собі. Ти існуєш на землі не для бездіяльного самоспостереження та самоспоглядання, не для самонасолоди благочестивими почуттями-ні, ти існуєш тут для діяльності; твоя діяльність, тільки твоя діяльність визначає твою цінність.

  Цей голос жене мене за межі уявлень, він веде мене від одного тільки знання до чогось, що знаходиться поза знанням і зовсім йому протилежне; до чогось, що вище і більше за кожне знання, і що містить в собі мету самого знання.

20. [...] Я неминуче мушу сам створювати свій світогляд; тоді я буду цілком самостійним та завершеним самим собою. Першоджерело усього мого милосердя й усього мого життя - те, з чого виникає все, що може існувати в мені, для мене й завдяки мені, найглибший дух мого духа не є сторонній для мене дух, але він створений мною самим в точному значенні цього слова. Я увесь-своє власне створіння.

21. Світогляд, якого я тепер дотримуюсь, я обрав обачливо, свідомо і після роздумів з усіх інших можливих світоглядів, тому що тільки цей мій світогляд визнав я таким, що відповідає моїй гідності і моєму призначенню.

22. Усе моє мислення мусить мати стосунок до моєї діяльності... Поза діяльністю мислення є тільки пустою безцільною грою, втратою сили та часу...

23. Людина не є породженням чуттєвого світу, і кінцева мета її буття не може бути в ньому досягнута. Її призначення виходить за межі часу та простору і взагалі усього чуттєвого. Що вона таке і чим вона повинна стати, про це вона мусить знати; наскільки високе її призначення, так і думка її повинна також уміти піднятись вище границь чуттєвості.[...] Єдино істинно людським […], таким, в якому представлена вся сила мислення людини, є те, в якому вона піднімає себе над цими границями і в якому все чуттєве перетворюється для неї на чисте ніщо, на одне тільки відображення у смертних очах надчуттєвого, яке одне тільки існує.

24. Я не осягаю всього свого призначення; питання про те, чим я повинен стати і чим буду, перевищує все моє мислення.[...] Але ту частину мого призначення, яка ввірена мені самому, її я знаю, знаю цілком, і вона є коренем усіх моїх знань. У кожний момент свого життя я напевно знаю, що я повинен робити, - в цьому і полягає все моє призначення, оскільки воно залежить від мене.[...] До нього повинні спрямовуватися всі мої думки і почуття та всі мої заздрощі...

Уважно п ро чит авши наведені положення філософії Й.-Г.Фіхте поясніть, в чому полягає позиція суб`єктивного ідеалізму, а також специфіку і позитивне значення інтерпретацій німецьким філософом проблеми можливості наукового знання. Які завдання повинні виконувати філософія з точки зору науковчення Фіхте? Чи вважаєте ви їх справді важливими та вагомими? Спробуйте за наведеними цитатами визначити спільне і відмінне у поглядах І.Канта та Й.-Г.Фіхте на критичну філософію, метафізику, “річ у собі”. Дайте відповідь на питання: чи є для Фіхте системний характер достатнім визначенням істинного знання? Проаналізуйте один з основних законів науковчення: без суб`єкта немає об`єкта; без об`єкта немає суб`єкта. Чи згідні ви із цим законом? Поясніть свої твердження. При цьому спробуйте визначити чим міркування Фіхте щодо суб`єкта відрізняється від концепції суб`єкта у сенсуалізму Дж.Берклі та абсолютному ідеалізмі Г.Ґеґеля? Дайте аргументовані відповіді на питання: а) якою мірою виправдені намагання Фіхте виводити всі аспекти реальності із активності Я? б) в чому полягає внесок Фіхте у теорію діалектики? в) чи відіграє самосвідомість у пізнанні, зокрема науковому, важливу роль? г) яке світоглядне значення мають погляди Фіхте на призначення людини?

Питання та завдання для опрацювання фрагментів творів

1. Що нового вносить Фіхте в розуміння предмету філософія?

2. В чому полягає новаторство Фіхте в розумінні природи наукового знання у порівнянні з Кантом?

3. Якою мірою виправдані намагання Фіхте виводити всі окреслення реальності із активності Я?

4. Яку роль, за Фіхте, відіграють у процесі пізнання суперечності? Синтез?

5. Чи полягає, за Фіхте, призначення людини тільки в знанні, самоствердженні та самоспогляданні?