Частина друга. Трансцендентальна логіка. Про логіку взагалі.

Наше знання виникає з двох основних джерел душі: перше з них є здатність одержувати уявлення (сприйнятність до вражень), а друге - здатність пізнавати через ці уявлення предмет (спонтанність понять). Через першу здатність предмет нам дається, через другу він мислиться у відношенні до уявлень... Отже, споглядання та поняття є початок усякого нашого пізнання, так що ні поняття без відповідного до них деяким чином споглядання, ні споглядання без понять не можуть дати знання.

...Жодній з цих здатностей не можна віддати перевагу в порівнянні з іншою. Без чуттєвості жоден предмет не може бути нам даним, а без розсудку жоден з них не можна було б помислити. Думки без змісту порожні, споглядання без понять сліпі... Розсудок нічого не може споглядати, а чуття нічого не можуть мислити. Лише з їх поєднання може виникнути знання.

...Здатність мислення предмет чуттєвого споглядання є розсудок. Розсудок є здатність самостійно продукувати уявлення, тобто є спонтанність пізнання.

...Крім споглядання існує лише спосіб пізнання, а саме пізнання поняттями; отже, пізнання будь-якого, принаймні людського, розсудку є пізнання поняттями, не інтуїтивне, але дискурсивне (перервними, пов'язаними між собою кроками).

...У нас завжди залишається можливість якщо й не пізнавати, то в крайньому разі мислити... предмети також як речі у собі. Адже в протилежному випадку ми прийшли б до безглуздого твердження, нібито явище існує без того, що з’являється. Тепер припустимо, що... необхідна відмінність речей як предметів досвіду і як речей у собі зовсім не була б запроваджена. В такому випадку закон причинності і... механізм природи повинні були б... обов’язково розповсюджуватись на всі речі взагалі... Тоді не можна було б, не впадаючи у явну суперечність, сказати... наприклад про людську душу, що її воля свобідна, але в той же час підпорядкована природній необхідності, тобто не свобідна.

...Вчення про моральність і вчення про природу залишається в своїх межах, чого не було б, якщо б критика нам заздалегідь не пояснила, що ми ні в якому разі не можемо знати речі у собі, і не показала б, що все, що ми можемо теоретично пізнати, обмежується лише явищами.

...Отже, я не можу навіть припустити існування бога, свободи і безсмертя душі для мети необхідного практичного-застосування розуму, якщо не позбавлю спекулятивний розум його зазіхань на трансцендентне (за межами явища) знання, тому що, домагаючись цих знань, розум повинен користуватись такими вихідними засновками, котрі, маючи у дійсності застосування лише до предметів можливого досвіду (до явищ), застосовуються все ж до того, що не може бути предметом досвіду, і в такому випадку насправді перетворюють це в явище (роблячи таким чином неможливим будь-яке практично розширення чистого розуму). Тому я був змушений обмежити знання, щоб звільнити місце вірі...

...Будь-яке наше споглядання є тільки уявлення про явища,... речі, котрі ми споглядаємо, самі собою не такі, як ми їх споглядаємо, і відношення їх самі по собі не такі, як вони нам з'являються, і якщо б ми усунули наш суб'єкт або ж лише суб'єктивні властивості наших відчуттів взагалі, то всі властивості об'єктів і всі відношення їх в просторі і часі зникли б: як явища вони можуть існувати тільки в нас, а не в собі. Якими є предмети в собі і відокремлено від цієї сприятливості нашої чуттєвості, нам абсолютно невідомо. Ми не знаємо нічого, крім властивого нам способу сприймати їх, котрий до того ж не є обов'язковим для інших істот, хоча і повинен бути притаманним кожній людині. Ми маємо справу тільки із цим способом сприйняття. Простір і час є чисті форми, а-відбуття взагалі є його матерія.

...До якого б високого ступеню чіткості ми не довели б наші споглядання, все одне цим ми не наблизились до пізнання властивостей предметів самих по собі.