Білль про встановлення релігійної свободи

…змушувати будь-кого підтримувати того чи іншого проповідника власних релігійних переконань – означає позбавляти людину втішної свободи допомагати тому пастору, чесноти якого він хотів би взяти за взірець і сила якого йому видається за найбільш переконливу і справедливу, а також позбавляти духовенство тих мирських винагород, які, виходячи зі схвалення особистої поведінки, є додатковим стимулом для серйозної та наполегливої праці з метою навчання людства.

 

ПРО ОСВІТУ МОЛОДОЇ ЛЮДИНИ

3. Моральна філософія. Гадаю, відвідування лекцій з цього предемту – втрачений час. Той, хто створив нас, був би гідним жалю партачем, якби правила нашої моральної поведінки він зробив би питанням науки. Адже на одну людину науки припадає тисячу тих, хто такими не є. На що перетворилися б вони? Людина була призначена для суспільства. Тому її моральність має формуватися з огляду на цю мету. Вона була обдарована почуттям справедливості і несправедливості лише у зв’язку із цим. Це почуття є такою ж частиною її природи, як слух, зір, дотик; це є справжня основа моральності, а не το καλον [прекрасне], істина, як це собі уявляють автори фантастичних творів. Моральне почуття, або сумління, є такою ж частиною людини, як її нога чи рука. Воно надане всім людям у більшому чи меншому ступеню, як сила членів дана їм у більшому чи меншому ступеню. Його можна посилити тренуванням, як будь-який орган. Зрозуміло, до певної міри це почуття підпорядковане керівництву розумом, але для нього потрібна незначна опора, навіть дещо менше, ніж те, що ми називаємо здоровим глуздом. Поставте моральну проблему перед плугатарем та професором. Перший розбереться у ній не гірше, а часто й краще, ніж останній, тому що його не відволікатимуть штучні приписи. У цій ділянці, отже, читай добрі книжки, тому що вони заохочуватимуть, так само як і спрямовуй, свої почуття.

4. Релігія. Твій розум є тепер достатньо зрілим, аби розмірковувати про цей предмет. Перш за все, відмовся від будь-якої пристрасті до новизни та винятковості думки. Дозволяй собі це радше до будь-якого іншого предмету, але не до релігії. Це дуже важливо, адже наслідки помилки можуть бути надто серйозними. З іншого боку, відкидай всі страхи і передсуди, через які слабкі голови рабськи плазують. Твердо тримайся розуму і покликай на його суд кожний факт, кожну думку. Сміливо запитуй його навіть про існування Бога, тому що, якщо Він є, Він повинен ще більше схвалювати повагу розуму, ніж сліпий острах. […] Отже, повторюю, ти повинен залишити всі передсуди з обох сторін і нічому не вірити і нічого не відкидати лише тому, що інші люди або їх твори відкидали або приймали це. Твій власний розум – єдиний оракул, даний тобі небом, і ти відповідальний не за правильність, а за чесність рішення.

 

ТОМАС ПЕЙН

(1737 –1809)

Біографічна довідка

Томас Пейн – американський політичний діяч і мислитель. Народився в Англії у родині ремісника, змінив кілька трудових професій. За порадою Б.Франкліна та з його матеріальною допомогою переїхав до Америки і взяв активну участь у боротьбі за незалежність. У своїх творах пропагував республіканізм, скасування монархії, закликав до боротьби проти Англії. Під час війни служив в армії, став видатним державним діячем. Коли почалася французька революція, Пейн прибув до Парижу. Тут у 1792 році він написав на захист революції твір «Права людини», у якому кинув виклик європейським монархіям. За цей твір Пейн в Англії був поставлений поза законом. У тому ж році отримав французьке громадянство і був обраний депутатом Конвента. Наприкінці 1793 року за зв’язок з жирондистами Пейн був заарештований якобінцями. В ув’язненні закінчив славнозвісну антирелігійну книгу «Доба розуму». Після звільнення з в’язниці кілька років жив у Франції, де видав декілька праць. Після повернення до США Пейн продовжував публіцистичну діяльність, але зазнавав переслідувань за критику Біблії та панівних панівних буржуазно-плантаторських кіл.

Фрагменти ТВОРІВ

 

 

ЗДОРОВИЙ ГЛУЗД

Деякі автори настільки змішали поняття «суспільство» і «уряд», що між ними не залишилося жодної або майже жодної відмінності; проте ці речі не лише різні, але й різного походження. Суспільство створюється нашими потребами, а уряд – нашими вадами; перше сприяє нашому щастю позитивно, об’єднуючи наші благі пориви, інший – негативно, стримуючи наші вади: одне заохочує зближення, друге спричиняє розбрат. Перше – захисник, другий – каратель.

Суспільство в будь-якому своєму стані є благо, уряд же, навіть найкращий, є лише необхідне зло, а у гіршому випадку – зло нестерпне; оскільки коли ми страждаємо або терпимо від уряду ті ж знегоди, яких можна було б чекати в країні без уряду, біди наші посилюються усвідомленням того, що причини наших страждань створені нами.

Зло монархії ми доповнили злом престолонаслідування, і якщо перше є шкода та приниження для нас самих, то друге, будучи піднесене до рангу закону, є скривдження і обман нащадків. Адже всі люди за походженням рівні і ні в кого не може бути природженого права давати своїй родині перевагу перед всіма іншими, і хоч сама людина могла заслужити певну частку вшанування від своїх сучасників, але її нащадки можуть бути зовсім не гідні наслідувати їх.

 Як в абсолютистському правлінні король є законом, так і у вільних країнах закон повинен бути королем і не повинно бути жодного іншого.

 

ДОБА РОЗУМУ

 Декілька моїх колег і співгромадян у Франції надали мені приклад, виклавши обране ними індивідуальне сповідання віри, і я зроблю те саме; я зроблю це з тою щирістю та відвертістю, з якою розум людини може спілкуватися тільки з собою.

Я вірю в єдиного Бога і сподіваюся на щастя за межами земного життя.

Я вірю у рівність людей і вважаю, що релігійні обов’язки полягають у справедливості вчинків, милосерді та прагненні зробити наших побратимів щасливими.

Я не вірю у вірування, що сповідуються церквами юдейською, римською, грецькою, турецькою, протестантською чи будь-якою відомою мені церквою. Мій власний розум – моя церква.

Всі національні церковні установи, чи то єврейські, християнські або турецькі, видаються мені ні чим іншим, як людським винаходом, призначеним для того, щоб залякувати і поневолювати людство, монополізувати владу і доходи.

Заявляючи це, я не хочу засуджувати тих, хто вірує інакше. Вони мають таке саме право на свою віру, як я на свою. Однак для щастя людини необхідно, щоб вона була у думках чесна перед собою. Безвір’я полягає не у віруванні або невіруванні, воно полягає у тому, що людина прикидається віруючою у те, у що вона насправді не вірить. Неможливо вирахувати те моральне зло, якщо можна так висловитися, яке фальшивість у думках створила у суспільстві. Коли людина настільки розбестила і проституювала чистоту свого розуму, що заявляє про свою віру у такі речі, у які насправді не вірить, вона готова вже скоїти будь-який інший злочин. Вона береться за справу священика заради наживи і, заради того, аби бути придатним для цього ремесла, починає з віроломства. Чи можна уявити собі будь-що більш руйнівне для моральності?

 Злочинний зв’язок церкви і держави, де б він не мав місце, у євреїв, християн або турок, настільки ефективно заборонив, під загрозою різноманітних покарань та стягнень, будь-яку дискусію про встановлені вірування та основні принципи релігії, що до поки не буде змінена система правління, ці питання не зможуть бути чесно і відкрито поставлені перед світом. Але коли це буде здійснено, наступить революція у системі релігії. Людські вигадки та попівська брехня будуть знищені, і людство повернеться до чистої, незаплямованої, незайманої віри у єдиного Бога і більше ні у що.

Єдина ідея, яку людина може пов’язати з іменем Бога, є ідея першопричини, причини всіх речей. Як би не було недосяжно і складно для людини зрозуміти, що таке першопричина, вона вірить у неї, тому що не вірити в неї удесятеро важче. Невимовно важко зрозуміти, що простір не має кінця, однак ще важче зрозуміти його скінченність. Поза силами людини зрозуміти вічну протяжність часу, але ще більш неможливо уявити час, коли часу не буде.

Людина може відкрити Бога лише за допомогою свого розуму. Заберіть розум, і людина виявиться нездатною зрозуміти будь-що; тоді однаково буде, кому читати Біблію, коневі чи людині. Як же можна заперечувати розум?

Християнська система бреше, називаючи науки людським винаходом; людина лише застосовує їх. Кожна наука має у своїй основі систему принципів, так само міцних і незмінних, як і ті, якими регулюється і керується всесвіт. Людина не може створити ці принципи; вона може лише відкрити їх.

Можна сказати, що людина здатна створити або накреслити трикутник, і тому трикутник – людський винахід.

Але трикутник, будучи намальованим, є ні що інше, як зображення принципу, контур, який робить цей принцип доступним для ока, а через нього і для розуму. Інакше він є незбагненним. Трикутник створює принцип не більше, ніж свічка, внесена до темної кімнати, створює крісла та столи, які до цього часу були невидимі. Всі властивості трикутника існують незалежно від креслення і існували до того, як був накреслений або уявлений людиною будь-який трикутник. Людина бере участь у створенні цих властивостей чи принципів не більше, ніж у створенні законів руху небесних тіл, і тому одне повинно мати таке саме божественне походження, як й інше.

 

ЛЕССІНҐ

(1729 – 1781)

Біографічна довідка

Лессінґ Ґотхольд-Ефраїм – німецький просвітитель, письменник, критик, теоретик мистецтва. У широкому діапазоні його творчості філософія вийшла на передній план лише наприкінці життя, проте його роздуми та пошуки у цій царині, так само як естетичні розвідки, суттєво вплинули на вигляд німецького Просвітництва.

Ще у студентські роки він почав письменницьку діяльність та незабаром почав виступати як критик. Він виступив проти естетики класицизму, започаткував нову теорію драми, а у трактаті «Лаокоон, або про границі живопису та поезії» (1766 р.) зіставляє особливості різних родів мистецтв. При цьому він спирається на аристотелівський принцип «наслідування», але переробляє його у дусі вимог реалістичного відтворення життя та узагальненого пізнання його суттєвих сторін. Мистецтво повинно сприяти моральному вихованню та удосконаленню. Естетичні принципи Лессінґа були використані у його п’єсах, зокрема у філософській драмі «Натан Мудрий», яка сповнена ненависті до деспотизму і обстоює демократичні ідеї гуманізму та Просвітництва.

Останні роки життя Лессінґа пройшли у дискусіях з лютеранськими богословами. Через спінозизм та теорію пізнання Лейбніца він прийшов до пантеїстичної версії матеріалізму, що знайшло своє вираження, наприклад, у фрагменті «Про дійсність речей поза богом» (1763 р.) та у творі «Виховання людського роду» (1780 р.), що проникнуті духом глибокого історизму.

 

Фрагменти ТВОРІВ