Правила для керівництва розуму

Правило І: Метою наукових занять повинно бути спрямування розуму таким чином, щоб він міг виносити тверді та істинні судження про всі ті речі, що йому зустрічаються.

...Оскільки всі науки є нічим іншим, як людською мудрістю, що завжди перебуває тією ж самою, на які різні предмети вона не була б спрямована, і оскільки вона переймає від них відмінностей не більше, ніж світло Сонця - від різноманітності речей, які воно освітлює, не слід встановлювати розумам будь-які межі, бо пізнання однієї істини не віддаляє нас від відкриття іншої, але, скоріше, цьому сприяє. І дійсно, мені здається дивним, що багато хто з людей дуже докладно досліджують властивості рослин, рух зірок, перетворення металів і предмети дисциплін, схожих на ці, але при всьому тому майже ніхто не думає про здоровий глузд або ось про цю всезагальну мудрість...

Правило II: Слід займатися лише тими предметами, про котрі наші розуми здатні досягти достовірного і безсумнівного знання.

Будь-яка наука є достовірним і очевидним пізнанням... Отже, цим положенням ми відкидаємо все ті знання, котрі є лише правдоподібними і вважаємо, що слід довіряти знанню лише досконало вивіреному, в якому неможливо мати сумнів.

...Слід відзначити, що ми доходимо до знання речей двома шляхами, а саме через досвід або через дедукцію. Додатково слід відзначити, що досвідні дані про речі часто бувають помилковими, дедукція же, або чисте виведення одного із іншого, хоча і може бути залишена поза увагою, якщо вона неочевидна, але ніколи не може бути неправильно здійснена розумом, навіть вкрай нерозсудливим... Дійсно, будь-яка омана (заблудження), в яку можуть впасти люди, ніколи не витікає з неправильного висновку, а лише з того, що вони покладаються на деякі малозрозумілі дані досвіду або виносять судження необачно або необґрунтовано.

Правило III: Відносно предметів, що обговорюються, слід розшукувати не те, що міркують про них інші або що припускаємо ми самі, але те, що ми можемо ясно і очевидно споглядати або достовірним чином вивести, бо знання іншим шляхом придбати неможливо.

...Розглянемо тут усі дії нашого розуму, через які ми можемо прийти до знання речей без будь-якого побоювання омани і припустимо лише дві, а саме інтуїцію і дедукцію.

...Ми відрізняємо тут інтуїцію розуму від достовірної дедукції тому, що в останній виявляється рух або деяка послідовність, чого немає у першій, і, далі, тому що для дедукції не вимагається наявної очевидності, як для інтуїції, бо вона, швидше, деяким чином запозичує свою достовірність у пам'яті. Внаслідок цього можна сказати, що саме ті положення, котрі безпосередньо виводяться з перших принципів, пізнаються в залежності від різного їх розгляду або через інтуїцію, або через дедукцію, самі ж перші принципи - лише через інтуїцію, і, навпаки, віддалені наслідки - лише через дедукцію.

Правило IV: Для відшукування істини речей необхідний метод.

...Значно краще ніколи не думати про пошуки істини будь-якої речі, аніж робити це без методу: адже цілком безперечно, що внаслідок невпорядкованих занять такого роду і неясних міркувань розсіюється природне світло і затьмарюються розуми... Під методом я розумію достовірні й легкі правила, суворо дотримуючись яких людина ніколи не прийме нічого хибного за істинне, і, не витрачаючи марно жодних зусиль розуму, але постійно крок за кроком примножуючи знання, прийде до істинного знання всього того, що вона буде здатна пізнати.

Правило V: Весь метод полягає у порядку і розташуванні тих речей, на які слід звернути погляд розуму, щоб знайти яку-небудь істину. Ми будемо суворо притримуватись його, якщо крок за кроком зведемо заплутані і темні положення до більш простих, а потім спробуємо, виходячи з розгляду найпростіших, піднятись тими ж самими сходинками до пізнання усіх інших.

Правило VI: Після того, як ми виявили кілька простих положень, корисно якщо ми виводимо з них дещо інше, оглянути їх у послідовному і ніде не припиненому русі думки, поміркувати над їх взаємними відношеннями і виразно уявити відразу ж настільки багато з них, наскільки це можливо:адже таким чином і наше знання стає значно більш достовірним і надзвичайно розширюються здібності нашого розуму.

...Якщо, наприклад, ми розглянемо яке-небудь протяжне тіло, яке до того ж має фігуру, ми визнаємо при цьому, що воно... є чимось єдиним і простим, бо в цьому сенсі воно не могло би бути названим складеним із тілесної природи, протяжності та фігури, тому що ці частини ніколи не існували окремо одна від одної. Але по відношенню до нашого розуму ми називаємо дане тіло чимось складеним із цих трьох природ, оскільки ми зрозуміли кожну з них окремо, перш ніж спромоглися судити, що ці три природи водночас виявляються в одному й тому ж предметі. Ось чому, говорячи тут про речі лише остільки, оскільки вони сприймаються розумом, ми називаємо простими лише ті, знання яких є настільки ясними і виразними, що вони не можуть бути поділені розумом на більшу кількість пізнаваних виразніше частин; такими є фігура, протяжність, рух і т. ін.; всі ж інші речі ми уявляємо собі деяким чином складеними із цих простих.

Таким чином, якщо ми маємо справу з фігурою, будемо вважати, що говоримо про предмет, що має протяжність;... якщо з тілом, то ми будемо вважати, що говоримо про той самий предмет, як такий, що має довжину, ширину і глибину; якщо з поверхнею, то ми уявимо собі його, як такий, що має довжину і ширину, випускаючи, але не заперечуючи глибину; якщо - з лінією, то уявимо собі його, як такий, що має лише довжину; якщо - з крапкою, то уявимо собі його, випускаючи все інше, крім того, що він є сутнім.

...Дійсно, оскільки ми не очікуємо тут знання якого-небудь нового сутнього, а лише бажаємо привести пропорції, наскільки заплутаними вони не були б, до того, щоб невідоме було знайдено рівним чомусь вже відомому, то, безперечно, всі ті відмінності пропорцій, які існують і в інших предметах, можуть бути виявлені також і між двома або багатьма протяжностями.

...Щодо фігур, то вище вже було продемонстровано, як лише через них можуть бути утворені ідеї всіх речей...