Література до опрацювання розділу

7. Иоанн Скот. Перифюсеон. Кн. 1 / Иоанн Скот Эриугена // Философия природы в античности и в средние века. Общ. ред. П.П.Гайденко, В.В.Петров. – М.: Прогресс – Традиция, 2000. – 608 с. – С. 480 – 528.

8. Бриллиантов А.И. Влияние восточного богословия на западное в произведениях Иоанна Скота Эригены / Александр Иванович Бриллиантов. – М.: Мартис, 1998. – Глава IV.

9. Волинка Г.І. Філософія Стародавності і середньовіччя в освітньому контексті / Волинка Григорій Іванович. Навч. посібник. – К.: Вища школа, 2005. – 544 с. – С.455 – 458.

АНСЕЛЬМ КЕНТЕРБЕРІЙСЬКИЙ

(1033 – 1109)

Біографічна довідка

Ансельм Кентерберійський, або Святий Ансельм – видатний філософ європейського cередньовіччя та діяч католицької церкви (кентерберійські єпископи були першосвящениками Англії), мав італійське походження (народився в м. Аоста). У 1060 р. він став монахом монастиря Бек у Нормандії (Північ Франції), де, навчаючись та навчаючи, він написав більшість своїх уславлених філософсько-теологічних праць. У 1093 р. Ансельм став єпископом - першосвящеником Англії. Проте ця посада обернулась для нього численними життєвими бідами, оскільки на роки затягнувся його непримиренний конфлікт з англійським королем Вільгельмом Рижим через вперте небажання Ансельма приймати благословення на патріарші діяння з рук світського володаря. Врешті Ансельм досягнув свого. Ансельм був двічі канонізований церквою: спочатку у ХІІ ст., а потім у ХІХ ст. (перша канонізація була визнана недійсною). Інтелектуали cередньовіччя дали йому прізвисько «Чудовий доктор». В історію середньовічної філософії Ансельм увійшов як блискучий майстер схоластичного міркування, а його знамените «онтологічне доведення» існування Бога по сьогоднішній день є предметом міркувань та обговорень. Нижче наводяться характерні фрагменти з найбільш відомих творів Ансельма – «Монологіон» («Слово до себе самого») та «Прослогіон» («Слово до того, хто дослухається»).

 

Фрагменти творів

 

1. Деякі брати часто і настійливо просили мене написати для них, як деякий взірець розмірковування, дещо з того, що я висловлював їм простими словами в наших розмовах відносно того, як слід міркувати про сутність Бога та інших речей, що мають стосунок до такого роду міркувань. При тому вони, більше рахуючись зі своїми бажаннями, ніж з легкістю справи або з моєю здібністю, замовили мені таку форму цієї письмової медитації, щоби в останній абсолютно нічого не приймалось як доведене на основі посилань на авторитет Святого Письма, але щоби все, що стверджується у висновку з окремих досліджень, строго послідовно випливало з міркування та було незаперечним способом очевидно істинним. І все це слід викласти ясним стилем, загально доступними доказами, у простому викладі. І ще вони бажали, щоби я неодмінно дослідив заперечення, які мені зустрінуться, - чи-то прості, чи, навіть, майже легковажні.

Проте тривалий час я не хотів братися за цю справу, намагаючись ухилитися за допомогою різних відмовок. Адже чим легше рішення свого питання вони бажали отримати, тим складніше завдання ставили переді мною. Кінець-кінцем, проте, переможений як настійливими проханнями, так і щирістю їх завзяття, що заслуговує заохочення, я розпочав, щоправда, неохоче, через складність справи та слабкість моєї обдарованості, те, про що вони просили, але охоче це завершив.

…Перечитуючи свою працю, я не знайшов у своїх словах нічого, що не співпадало би з писаннями католицьких отців, а особливо – блаженного Августина. Тому якщо комусь може здатися, що в цьому писанні я висловив дещо або зовсім нове, або таке, що розходиться з істиною, то, прошу, хай не нарікає мене ініціатором новацій або поширювачем хиби, але попередньо хай уважно перегляне книги вищезгаданого Учителя…

2. Якщо хтось через те, що не чув або не вірить, заперечує єдину природу, вищу від усього існуючого, єдину, достатню для себе самої,… він може переконатись в усьому цьому за допомогою одного лише розсудку, навіть якщо він має посередній розум.

…Цілком можливо, що хтось наодинці із собою мовчки собі промовляє: якщо блага настільки численні, чи не слід вірувати, що існує дещо єдине, через що усі блага постають благими? Чи різні речі постають благими через різне? …Якщо немає сумніву, що всі блага, оскільки вони порівнюються між собою, рівною або не рівною мірою суть блага, то всі вони з необхідністю постають благами через дещо, що мислиться як те ж саме у різних благах… Хто ж стане сумніватись в тому, що те саме, через що все постає благом, є більше благо? Тоді воно постає благом через себе самого, оскільки всяке інше благо постає благом через нього. Отже, виходить, що всі інші блага існують через щось інакше, ніж вони самі, і лише одне – через себе саме. Адже те є найвищим, що підноситься над усім іншим і що не має для себе ані рівного, ані того, що його перевершує… Отже, існує дещо одне, найбільше і найповніше благо, тобто – найвище стосовно всього існуючого.

3. …Не лише всі блага є благими через дещо одне, але, здається, що все існуюче існує через одне. Бо все існуюче існує або через дещо, або через ніщо. З нічого випливає лише не існуюче. Але не можна і уявити собі, щоби дещо не існувало не через дещо… Тоді, оскільки все існуюче існує через це одне, немає сумніву, що це одне існує через себе. А все, що існує через інше, є меншим від того, через що існує все інше, і лише одне існує через себе. Тому те, що існує через себе, є найбільшим від усього. Отже, є дещо одне, що більше та вище від усього.

…І оскільки не може бути вищою величиною ніщо, окрім вищого блага, то необхідним є дещо найбільше та найкраще, тобто найвище стосовно всього існуючого.

…Тоді, оскільки все існуюче існує через це одне, немає сумніву, що це одне існує через себе саме. Таким чином усе, окрім нього, існує через інше і лише воно саме через себе саме. А все, що існує через інше, є меншим від того, через що існує все інше, і що одне єдине існує тільки через себе. Тому те, що існує через себе, є найбільшим з усього. Отже, є дещо одне, що одне лише є більшим та вищим від усього. Те ж, що є більшим від усього і через що існує все благе або велике і взагалі все, що є, саме те з необхідністю є вищою мірою благим, вищою мірою великим та вищим стосовно всього існуючого. Тому є дещо – чи назвемо ми його субстанцією, чи природою – найкраще і найбільше, і вище відносно всього існуючого.

4. Якщо встановлено, що вона через себе саму є те, чим вона є, а все інше є тим, що воно є, через неї, та яким чином вона є через себе? Адже, видається, що “бути через дещо” – означає бути або через діючу причину, або через матерію, або через якийсь допоміжний засіб, наприклад, через інструмент. Але все існуюче якимось із цих трьох способів або існує через інше, а за часом пізніше, або деяким чином менше від того, через що має буття. А вища природа жодним чином не існує через інше, і за часом не пізніше, і не менша за саму себе чи якусь іншу річ. І що ж? Здається, що те, що не через діючу причину, не через матерію, не через допоміжний засіб прийшло до буття, - здається, що це – або ніщо, або, якщо це є дещо, то воно існує як дещо через ніщо та з нічого.

…Казати, що ця природа, поза якою немає жодної іншої природи, є нічим, є настільки ж хибно, наскільки безглуздо казати, що все, що існує - це ніщо. Але і не через ніщо існує вона, тому що ніяк не можна таке помислити, щоби дещо існувало через ніщо. Бо ж встановлено, що ніколи не буває дечого з нічого. …Отже, хоча субстанція приводиться до буття не через діючу причину, не з якоїсь матерії та без допомоги якихось інших причин, тим не менше ні в якому разі не можна сказати, що вона існує через ніщо та з нічого, тому що вона є тим, що вона є, через саму себе та із себе самої. Як же тоді слід її мислити як існуючу через себе та із себе, якщо вона не робить себе, не постає матерією для себе самої і не допомагає якимось чином бути тим, чим вона до того не була? Схоже, що, можливо, треба мислити так само, як кажуть, що світло світить або є тим, що світиться із себе та через себе. Адже як відносяться одне до одного світло, світити та те, що світить, так само відносяться одне до одного сутність, бути та суще…

5. Тепер залишається розглянути питання про сукупність речей, існуючих через інше, а саме: яким чином вони існують через вищу субстанцію – чи це тому, що вона створила усе, чи тому, що була матерією всього.

Перш за все, слід з’ясувати, чи складається сукупність речей, існуючих через інше, з якоїсь матерії. Я зовсім не сумніваюсь у тому, що вся ця величезність світу зі своїми частинами, оформленими так, як ми її бачимо, складається із землі, води, повітря та вогню, оскільки ці чотири елементи можна мислити поза тими формами, які ми бачимо в оформлених речах, а їх неоформлена і навіть змішана природа, здається, і є матерією всіх тіл, що різняться за формами. В цьому я не сумніваюсь, але запитую, звідки сама ця матерія, про яку я казав, тобто матерія світової маси? – Адже ніщо не існує матеріально із себе самого. А також ніяка менша природа не виникає матеріально з вищої природи. Отже, оскільки встановлено, що сутність існуючого через інше не складається з вищої сутності як з матерії, а також не складається ані із себе самої, ані з іншого, очевидно, що вона не складається ні з якої матерії [що була би їй наперед задана]. … Внаслідок цього найбільш достовірно ясно, що сутність усього існуючого, окрім найвищої сутності, створена тією ж вищою сутністю і не складається ні з якої наперед заданої їй матерії; немає сумніву в тому, немає нічого більш ясного ніж те, що ця вища сутність таку численну масу речей, таку множину, так прекрасно оформлену, настільки ладно узгоджену, - створила сама, з нічого, через себе.

…Зовсім не безглуздо та без протиріч можна сказати, що створене творчою субстанцією виникло з нічого так само, як зазвичай кажуть, що дехто став багатієм із бідняка або отримав здоров’я зі стану хвороби. Інакше кажучи, хто раніше був бідняком, тепер є багатієм, чим він раніше не був. А хто раніше мав хворобу, тепер має здоров’я, чого раніше не мав. Ось так можна доречно помислити, якщо кажуть, що творча субстанція все створила з нічого, тобто що те, що раніше було нічим, тепер стало чимось.

Проте ясно, що все, перш ніж виникнути, було в розумі вищої природи як те, чим або яким, або як воно має бути. Тому якщо є очевидним, що створене було нічим до того, як виникло, оскільки воно не було тим, чим є тепер, і не було того, з чого воно виникло, - воно все ж не було нічим відносно розуму творця, через який та відповідно якому воно виникло (Монологіон).

6. Після того, як я, пішовши назустріч настійливим проханням деяких із моїх братів, видав деякий трактатик як взірець міркування про смисл віри від особи того, хто мовчазно сам розмовляє із собою, та побачив, що він утворений поєднанням багатьох доведень, я почав наодинці з собою шукати, чи не знайдеться раптом всього лише одного доведення, такого, яке не буде потребувати для свого обгрунтування нічого, окрім себе самого, і буде достатнім для підтвердження того, що Бог дійсно існує і що Він є вищим благом, яке не потребує нічого іншого, Його ж потребує все для свого буття та благополуччя, а також для підтвердження всього, у що ми віруємо в божественній субстанції. Але коли я почав часто та вперто звертатись до цього, то бувало так, що вже майже торкався того, що я шукав, проте іншого разу воно зникало з розумового погляду… І ось, коли одного дня я зовсім був виснажений, спираючись настирливості тієї думки, в тому борінні думок так постало переді мною те, що я вже не сподівався отримати, що я з усієї сил схопився за ту думку, яку раніше відштовхував…

7. Глава І. Спонукання розуму до споглядання Бога.

Гей, людинко, відлучися нині ненадовго від справ своїх, на малий час відгородися від неспокійних думок твоїх. Відринь тяжкі клопоти та відклади на потім усі знесилюючі потуги свої. Хоч трохи знайди в собі місця для Бога і хоч трошки відпочинь у ньому.

…Визнаю, Боже, і за це дякую Тобі, що Ти створив у мені образ Твій, щоби, Тебе пам'ятаючи, я думав про Тебе та любив Тебе. Але він так стерся від гріховних цілунків, так закопчений димом гріхів, що не може здійснити те, для чого був створений, якщо тільки Ти не поновиш його та не перетвориш.

8. Глава ІІ. Бог воістину існує.

Отже, Боже, що дає вірі розуміння, дай мені, щоби я зрозумів, що Ти є, як ми віруємо, і що Ти є тим, у що ми віруємо. А ми віруємо, що Ти є дещо, більше від чого не можна нічого уявити. Значить, коли “сказав безумець у серці своєму: немає Бога”, то він сказав, що якоїсь саме такої природи немає? Але все ж той самий безумець, коли чує, що я кажу: “Дещо, більше чого не можна нічого собі уявити”, - розуміє те, що він чує. Але те, що він розуміє, є в його розумі навіть тоді, коли він не має на увазі, що ця річ існує. Адже одна справа – бути речі в розумі, а зовсім інша – припускати, що річ існує. …Отже, навіть безумець буде переконаний в тому, що хоча б в його розумі є дещо, більше чого не можна нічого собі уявити, оскільки тоді, коли він чує це висловлювання, він його розуміє, а все, що ми розуміємо, є в розумі. І, звичайно, те, більше чого не можна собі уявити, не може бути тільки в розумі. Бо ж якщо воно вже є хоча б у розумі, то можна собі уявити, що воно є і в дійсності, а це вже буде більшим [від припущення існування тільки в розумі]. Значить, якщо те, більше чого не можна нічого собі уявити, існує тільки в розумі, тоді вийде, що те, більше чого не можна собі уявити, є водночас тим, більше чого все ж можна уявити [якщо ми припустимо, що воно існує і в дійсності]. Але такого, звичайно, бути не може. Отже, поза сумнівом, дещо, більше чого не можна собі уявити, існує і в розумі, і в дійсності.

9. Глава ІІІ. Його не можна уявити собі не існуючим.

…Значить, дещо, більше чого не можна собі уявити, існує так істинно, що його навіть не можна уявити не існуючим.

А це Ти і є, Господи Боже наш. Це означає, ти так істинно існуєш, Господи Боже мій, що не можна і уявити собі, ніби Тебе немає. І це недаремно. Адже якщо якийсь розум міг би уявити собі що-небудь краще за тебе, то це б означало, що твар піднеслася б над Творцем та судить про Творця, що зовсім безглуздо. При тому все суще, окрім Тебе, можна уявити собі як не існуюче. Отже лише Ти є найбільш істинним від усього, а тому Ти й більше від усього маєш буття: все ж інше існує не так істинно і тому має менше буття. Чому ж тоді “сказав безумець у серці своєму: немає Бога”, якщо постає настільки природним для розуму, що Ти існуєш більше за все? Чому, як не тому, що він є бездумним і безумним? (Прослогіон).

 

Опрацьовуючи наведені положення, варто звернути увагу, по-перше, на характерну особливість стилю творів Ансельма: вони є зверненнями, переконаннями, базованими як на риторичних прийомах, так і на виразній логіці. По-друге, Ансельм використовує у “Монологіоні” тип доведення, характерним для Платона: слід шукати ту підставу буття, яка є найпершою, такою, що за суттю відповідає своїй якості – бути підставою. По-третє, автор активно використовує філософські категорії (субстанція, причина, матерія та ін.). Нарешті, у знаменитому доведенні існування Бога (“Прослогіон”) Ансельм застосовує суто філософській підхід: окреслює проблему у варіанті граничної широти і відкриває, по суті, явище інтенціональності людського мислення: думка, очищена від частковостей, стає у пряме відношення до буття як такого, а думки без буттєвого відношення взагалі бути не може.

Питання для опрацювання фрагментів творів

1. В чому можна вбачати новації філософствування Ансельма Кунтерберійського як християнського релігійного філософа? На чому він збирається базувати свої міркування та висновки?

2. Опрацюйте зміст онтологічного доведенні існування Бога, розробленого Ансельмом та спробуйте виявити його сильні та слабкі сторони.

3. Якими логічними міркуваннями доводить Ансельм існування вічних та мінливих речей? Поясніть, чи можна вважати ці аргументи вагомими.

4. Спробуйте відтворити хід міркувань Ансельма Кентерберійського щодо можливості виникнення речей світу із нічого та виявити сильні і слабкі сторони таких міркувань.

5. Критично проаналізуйте дві вихідні ідеї Ансельма Кентерберійського: а) зміст уявлення про Бога, як про те, більше чого нічого уявити не можна; б) ідея Бога засіяна у кожну людську душу. Спробуйте навести аргументи „за” і „проти” цих ідей та зробити загальний висновок із таких аналізів.