Література до опрацювання розділу

1. Августин А. Сповідь. – К., 1996.

2. Кондзьолка В.В. Історія середньовічної філософії. – Л., 2001. С. 85 – 117.

3. Коплстон Ф. Ч. История средневековой философии. – М., 1997. – С.39 – 63.

4. Майоров Г.Г. Формирование средневековой философии (латинская патристика). – М., 1979. – С. 186 – 330.

5. Соколов В.В. Средневековая философия. – М., 1979. – С.51 – 84.

6. Татаркевич В. Істория філософії: Т.1: Антична і середньовічна філософія. - Львів: Свічадо, 2006. – С. 235 -248.

 

ПСЕВДО-ДІОНІСІЙ АРЕОПАГІТ

 

Біографічна довідка

Корпус творів, що має назву «Ареопагітики», складається з п'яти окремих праць: чотири трактати та десять листів. Вперше цей корпус творів з'являється на горизонті громадської думки у Візантії в 533 році та досить швидко поширюється в Європі попри те, що він написаний давньогрецькою мовою. Авторитет творів даного корпусу можна вважати унікальним; це пояснюється тим, що вони присвячені найважливішим питанням християнського віровчення, подають його зміст та пропонують розв'язання у стислих, але надзвичайно змістовних тезах, висловах, положеннях. Тому можна вважати ці твори концентрованим виразом християнського світобачення як в аспекті його концептуальності, так і в аспекті християнства як життєво-смислової позиції.

Ще за часів появи «Ареопагітик» виникли підозри щодо їх автентичності: Діонісій на прізвисько Ареопагіт жив у І ст., а твори з'являються лише у VI ст. – Як це можна пояснити? Окрім того ціла низка моментів – згадування обрядів, що виникли пізніше, використання термінів та ін. – вказувала на те, що ці твори написані у ІV – V ст. Проте питання про авторство «Ареопагітик» досі лишається відкритим, тому сьогодні найчастіше автора позначають ім'ям «Псевдо» (ніби) Діонісій.

 

Фрагменти

 

Ареопагітики

Про містичне богослов'я

І.... Ти же, друже Теофілій, старанно віддаючись містичним спогляданням, залиш як чуттєву, так і розумову діяльність, і взагалі все чуттєве та умоглядне, все не-суще і суще, та з усієї сили прагни до поєднання з Тим, Хто вищий від усякої сутності та пізнання. Нестриманою та абсолютною, через себе та через все суще діючою несамовитістю, все залишивши та від усього звільнившись, ти, безумовно, будеш піднесений до надсуттєвого сяяння божественної темряви.

...Належить... всезагальній Причині приписувати всі якості сущого і ще більше належить їх заперечувати, оскільки Вона перевершує все суще; не слід при цьому вважати, що заперечення суперечить ствердженню, оскільки Вона є набагато більш первинною і вищою від будь-яких зменшень, вищою від усякого як ствердження, так і заперечення.

... Багатослівна і блага Причина всього є водночас і малослівною, і навіть безмовною настільки, що не має ані слова, ані думки з тієї причини, що Вона все надчуттєво перевершує, неприховано та істинно виявляється тим єдиним, хто, все нечисте і чисте перевершивши і всі і всілякі святі вершини сходження здолавши, і всі божественні світла, і звуки, й промови небесні залишивши, вступає в морок, де воістину перебуває... Той, Хто за всім.

Адже і божественний Мойсей не відразу, а лише після всілякого очищення почув багатоголосні труби і побачив численні світла, що сяють чисто, та різноманітні промені. Після цього він залишив натовп та з обраними священиками досягнув вершини божественних сходжень. Але й там він вів розмову не із Самим Богом і бачив не Його Самого, бо ж Той є незримим, але місце, де Той стояв. Це вказує, як мені видається, на те, що найбільш божественні та найвищі з предметів споглядання та розуміння постають всього лише деяким гіпотетичним виразом підніжжя Того, Хто все перевершує, за допомогою якого виявляється перевершуюча будь-яке мислення присутність Того, Хто спирається на розумові вершини Його святіших місць.

І тоді Мойсей відривається від усього зорового та баченого, і в присмерк невідання проникає воістину таємничого, після чого залишає будь-яке пізнавальне сприйняття, і в суцільній темряві та незрячості опиняється, весь будучи за межами всього, ані собі, ані будь-чому іншому не належачи, з бездіяльністю, що абсолютно не відає ніякого знання, в найкращому сенсі поєднуючи з нічого-не-знанням надрозумне розуміння.

Молимося про те, щоби опинитись в цьому пресвітлому присмерку і через посередництво небачення та невідання бачити і розуміти те, що є вищим від споглядання та знання, чого неможливо ані бачити, ані знати, бо ж це і є воістину бачити та відати,... одним лише відніманням виявляючи приховану красу. Належить, як мені здається, відніманню надати перевагу над додаванням. Бо ж, додаючи, ми сходимо від початкового через середнє до останнього, а в цьому випадку, сходячи від останнього до початкового, все віднімаємо, щоби, відкривши, зрозуміти невідання, приховане в сфері сущого пізнаваним, і побачити той надсущий присмерк, що приховується будь-яким світлом, пов'язаним із сущим.

Бо ж у міру нашого сходження догори, мовлення наше, внаслідок скорочення споглядань, також скорочується. Тому зараз, входячи в сущий понад розумом присмерк, ми набуваємо не маломовлення, але абсолютної безмовності та нерозумності.

Отже, ми стверджуємо, що Причина всього, будучи вищою від усього, і несуттєва, і нежиттєва, не безмовна, не позбавлена розуму, і не є тілом, не має ані образу, ані виду, ані якості, ані кількості, ані величини, ні в якому місці не перебуває, невидима, чуттєвого виявлення не має; Їй не властивий безлад, смутність та неспокій, збудження пристрастями матерії, Вона не є безсилою, так само, як не зазнає чуттєвих хвороб, не має недоліку в світлі, ані браку, ані змін, ані тління, ані поділу, ані позбавлення не відчуває і ніякого іншого з чуттєвого Вона собою не являє і не має.

Сходячи далі, говоримо, що Вона - ані душа, ані розум; ані уявлення або думки, або слова, або розуміння Вона не має; і Вона не є ані словом, ані душею; Вона й словом не виражена і не усвідомлена; Їй не властиві ані слово, ані ім'я, ані знання; Вона не темрява і не світло, не заблудження і не істина; Її зовсім не стосуються ані страждання, ані ствердження, ані заперечення; і, коли ми додаємо до Неї або віднімаємо від Неї дещо з того, що за її межами, ми не додаємо і не віднімаємо, оскільки вищою від будь-якого ствердження є досконала і єдина Причина всього, і вищою за будь-яке заперечення є вищість Її, яка стосовно всього абсолютно позамежна.

 

Про небесну ієрархію

ІІ. Ієрархія, за моїм розумінням, є священною організацією, галуззю знання та діяльністю, що уподібнюється, наскільки це є досяжним, божественному вигляду і, відповідно, того, що зводить для богонаслідування до дарованих їй від Бога осяянням.

... Мета ієрархії – уподібнення в міру можливості Богові та з'єднання з Ним, маючи Його наставником усякого священного знання та дій.

Отже, говорячи про ієрархію, мають на увазі взагалі деяку священну впорядкованість, образ Начала божественної краси, що священно здійснює через посередництво чинів та священноначальних знань таїнство всякого осяяння та уподібнюється в міру досяжного своєму Началу. Бо ж для усього, на долю чого випав жереб належати до ієрархії, досконалість полягає у тому, щоби мірою, властивою собі, сходити до богонаслідування, і що найбільш божественним є зробитися співробітником Бога та виявити в собі згідно з можливістю проявлену божественну енергію.

Оскільки порядок ієрархії полягає в тому, щоби одним очищуватись, а іншим – очищувати, одним просвітлюватись, а іншим – просвітлювати, одним вдосконалюватись, а іншим – робити досконалим, богонаслідування кожного повинно перебувати у гармонії з цим порядком.

... Отже, кожний чин ієрархічного ряду відповідно до своєї міри зводиться до божественної співпраці, здійснюючи благодаттю та благодатною силою все те, що природним та надприродним способом притаманне Богоначалу та Ним надчуттєво здійснюється...

Ось в чому істина: надчуттєве Богоначало, здійснивши благом всі сутності існуючих речей, привело їх до буття. Адже це властиве Причині всього та все перевершуючому Благу – закликати до взаємин із Собою все суще так, як кожному із сущого визначено його власною мірою. Отже, все існуюче причетне до Задуму, що випливає від надчуттєвого та всепричинного Божества, бо ж сущого просто не було би, якби воно не було причетним до Сутності та Начала всього сущого.

... В усякому священному порядку вищі чинники мають осяння і сили також і нижчих, але останні не причетні тому, що належить чинам, які їх перевершують.

... Всього богослов'я називає характерними іменами дев'ять небесних сутностей, які поділяє на три потрійні порядки. Перший перебуває завжди біля Бога, примикаючи до Нього... без посередників... Це божественні престоли, херувими й серафими. Другий порядок утворюється владами, пануванням і силами, а третій і останній в небесній ієрархії – це порядок ангелів, архангелів і начал.

 

ІІІ. Абсолютно не належить насмілитись сказати або подумати будь-що про надсуттєву та приховану Божественність, окрім того, що богоподібно явлене нам Священним Письмом.

Як для чуттєвого невловимим та невидимим є розумове, а для наділеного ликом та образом – просте та позбавлене образу, а для сформованого у вигляді тіл – нечуттєва та безвидна неоформленість безтілесного, так, згідно тому ж слову Істини, понад сутностями перебуває надсуттєва невизначеність, а перевершуюча розум єдність вище від розумів.

 І ніякою думкою те Єдине, що перевершує думку, не осягнути; і ніяким словом те Добро, що понад словом, не виразити; Одиниця, що робить єдиною будь-яку одиницю; Надсуттєва сутність; Розум умонеосяжний; Слово невисловлене; Безсловесність, неосяжність та Безіменність, що є інакшим, ніж усе, способом; Причина всезагального буття.

Проте Добро не зовсім непричетне нічому із сущого, але, здобувши в самому собі джерело свого надсуттєвого світла, Воно способом, що личить Добру, являє себе сяяннями, що розмірні кожному сущому, і підносить до можливого споглядання, прилучення та уподібнення Йому розуми... Оскільки ж, будучи буттям Добра, самим фактом його буття, Воно постає Причиною всього сущого, Благодійний Задум Богоначала слід оспівувати, виходячи з усього того, що ним спричинене, тому що в Ньому – все, та Його заради, і Він існує перед усім, і все в Ньому відбулось, і Його буття є Причиною проявів та перебування всього... Знаючи це, богослови й оспівують Його і як Безіменного, і як узгодженого з будь-яким іншим...

Отже, до всезагальної та всеперевершуючої Причини підходять і анонімність, і всі імена сущого як справжній Цариці всього, від Якої все залежить і Якій все належить як Причині, Началу та Завершенню. У відповідності з Писанням, Вона є "всім в усьому", і Вона справедливо оспівується як Основа всього, що все починає, доводить до досконалості, захист усього та вогнище, до Себе все приваблююча та здійснююча це об'єднання нестримано та поза світом.

... Проте богослови шанують богойменування, запозичені не лише із загальних та часткових пошуків,... але й з деяких божественних видінь, що осяяли посвячених чи пророків у священних храмах та інших місцях. Перевершуюче всяке ім'я Благо вони називають іменами то однієї, то іншої причини і сили, надаючи Їй то людських, то вогняних, то бурштинових форм й вигляду...

 

Опрацьовуючи наведені положення з кодексу "Ареопагітик", варто звернути увагу, перш за все, на особливий стиль цих писань: він є вочевидь психологічно та емоційно насиченим, але в той же час достатньо чітким: так, з наведених фрагментів можна отримати достатньо виразне розуміння співвідношення позитивного та негативного шляхів Богопізнання, сутності того, що подається як ієрархія – ідеальний взірець для існування всієї світобудови.

Варто приділити увагу тому, як описує Діонісій кроки сходження до того божественного начала, яке все перевершує, ні до чого не прирівнюється, а тому здається взагалі недосяжним для будь-яких пізнавальних зусиль. Діонісій при описуванні цього шляху звертається до текстів Святого Письма (подорож Мойсея), як і належить християнському мислителю, але фактично застосовує до них правила екзегетики – алегоричного тлумачення, що передбачає за наявними подіями вбачати містичну настанову, що її Бог подає людині.

Зверніть увагу на достатньо складне та переконливо подане поняття ієрархії, що передбачає присутність в кожному сущому своєї індивідуальної міри причетності до єдиного начала буття: таке поняття суттєво змінює уявлення про цілісність світобудови, засади та прояви такої цілісності.

Нарешті, важливе значення мають ті імена, якими окреслюється Божество: розуміння їх як таких, що можуть бути застосовані до божества лише на основі аналогії, кладе начало потужній середньовічній традиції так званого аналогічного Богопізнання.

Питання та завдання для опрацювання фрагментів творів

1. Опрацюйте ті фрагменти творів Діонісія Ареопагіта, що подають шляхи богопізнання, спробуйте пояснити, чому автор вважає необхідним доповнити позитивний шлях негативним.

2. Зверніть увагу на парадоксальний стиль висловлювань видатного богослова; чим, на Вашу думку, зумовлене поєднання в його висловлюваннях прямо протилежних тверджень на зразок „сяяння божественної темряви”, „пресвітлий присмерк” та ін.

3. Спробуйте прояснити для себе, яким чином можна використати вчення Ареопагіта про божественну ієрархію для розуміння середньовічних світоглядних уявлень про місце людини в світі та її життєві завдання.

4. Спробуйте з’ясувати, якою мірою міркування Ареопагіта щодо божественних імен можна поширити на прояснення особливостей мови взагалі та зробіть необхідні висновки.