Роздуми про життєві начала і про пластичні натури

...Декарт прийшов би неодмінно до моєї системи наперед встановленої гармонії... Згідно з моєю системою, душі, чи життєві начала, нічого не змінюють в природному русі тіл і навіть не дають Богу приводу (occasion) це робити. Душі слідують своїм законам, які полягають у певному розвитку сприйняттів у відповідності з їх благом чи злом, а тіла також слідують своїм законам, які полягають у правилах руху і, проте, ці два роди істот, суттєво різні, зустрічаються і погоджуються між собою, як два годинники, можливо, зовсім різні за механізмом, але поставлені у повну відповідність. І це я називаю наперед встановленою гармонією (L’Harmonie preetablie), яка несумісна з будь-яким поняттям про чудо щодо дій цілком природних і примушує речі у зрозумілий спосіб йти встановленим порядком...

Ця система наперед встановленої гармонії дає новий, до цього часу ще невідомий доказ буття Божого, оскільки цілком ясно, що погодження стількох субстанцій, з яких жодна не має впливу на іншу, може відбуватися лише через одну загальну причину, від якої всі вони залежать, і що вона повинна мати безконечну силу і мудрість, щоб заздалегідь встановити всі ці угоди....Цей загальний принцип (наперед встановленої гармонії), хоч і виключає особливі перші двигуни, відмовляючи у цій якості душам та іншим створеним нематеріальним началам, тим вірніше і ясніше приводить нас до всезагального першого двигуна (premier moteur universel), від якого походять однаково і хід, і погодження сприйняттів

 

№1-2. Онтологія. Гносеологія

Монадологія

Монада... є не що інше, як проста субстанція, яка міститься у складних: проста, отже не має частин...

А де немає частин, там немає ані протяжності, ані фігури і неможлива подільність. Оці монади і суть істинні атоми природи, одним словом, елементи речей...

Можна сказати, що монади можуть з’явитися чи загинути одразу..., тобто вони можуть отримати початок лише шляхом творіння і загинути лише через знищення, в той час як те, що є складним, починається чи кінчається по частинах.

Немає також засобів пояснити, як може монада змінюватися в своєму внутрішньому єстві від якогось іншого створіння... Монади зовсім не мають вікон, через які щось могло би увійти туди чи звідти вийти.

...Кожна монада необхідно повинна бути відмінною від інших. Адже ніколи не буває в природі двох істот, які були би цілком одна як інша...

Природні зміни монад походять з внутрішнього принципу, оскільки зовнішня причина не може мати впливу всередині монади.

Але крім начала зміни необхідно повинне існувати розмаїття того, що змінюється, що створює, так би мовити, видову визначеність і різноманітність простих субстанцій.

Це розмаїття повинне обіймати множинність в єдиному і простому. Адже оскільки природна зміна здійснюється поступово, то дещо при цьому міняється, а щось лишається в тому ж стані; і, отже, в простій субстанції необхідно повинна існувати множинність станів і відношень, хоч частин вона не має.

Перехідний стан, який обіймає і представляє собою множину в єдиному чи в простій субстанції, є не що інше, як те, що називається сприйняттям (перцепцією), яку слід відрізняти від аперцепції, чи свідомості...

...Дія внутрішнього принципу, яка створює зміну чи переходить від одного сприйняття до іншого, може бути названа прагненням.

Ми в самих собі можемо спостерігати множинність у простій субстанції, якщо звернемо увагу на ту обставину, що найменша усвідомлена думка обіймає різноманітність в її предметі. Таким чином, всі, хто визнає душу як просту субстанцію, повинні визнавати і цю множинність у монаді.

...Саме в простій субстанції, а не в складній і не в машині слід шукати сприйняття. Нічого іншого і не можна знайти в простій субстанції, крім цього, тобто крім сприйняттів і їх змін”.

Всім простим субстанціям, чи створеним монадам, можна би дати назву ентелехій, адже вони мають в собі певну досконалість... і в них є самодостатність, яка робить їх джерелом власних внутрішніх дій і, так би мовити, безтілесними автоматами.

Якщо би хотіли назвати душею все, що має сприйняття і прагнення.., то можна було би всі прості субстанції, чи створені монади, назвати душами...

І оскільки будь-який теперішній стан простої субстанції, природно, є наслідком її попереднього стану, то теперішнє її містить майбутнє.

І оскільки, однак, отямившись від несвідомого стану, ми усвідомлюємо наші сприйняття, то останні необхідно повинні були існувати і безпосередньо перед тим, хоч би ми і зовсім не усвідомлювали їх, адже сприйняття може природним шляхом виникнути тільки від іншого сприйняття, як і рух природним шляхом може бути спричинений тільки рухом...

Люди, оскільки послідовність їх сприйняттів визначається тільки пам’яттю, діють як нерозумні тварини, уподібнюючись лікарям-емпірикам, що мають тільки практичні відомості, без теоретичних; і в трьох четвертих наших вчинків ми буваємо лише емпіриками...

Проте пізнання необхідних і вічних істин відрізняє нас від простих тварин і дає нам володіння розумом і науками, підносячи нас до пізнання нас самих в Богові. І ось це називається в нас розумною душею чи духом.

В такий же спосіб через пізнання необхідних істин...ми підносимося до рефлексивних актів, які дають нам думку про те, що називається „я”, і вбачаємо в собі існуваннятого чи іншого, а мислячи про себе, ми мислимо також і про буття, про субстанцію, про просте і складне, про нематеріальне і про самого Бога, пізнаючи, що те, що в нас обмежене, в ньому безмежне. І саме ці рефлексивні акти надають нам головні предмети для наших міркувань.

Наші міркування засновані на двох великих принципах: принципі протиріччя... і на принципі достатньої підстави.

Є також два роди істин: істини розуму і істини факту. Істини розуму необхідні, і протилежне їм неможливе; істини факту випадкові, і протилежне їм можливе...

Так само і в математиків умоглядні теореми і практичні правила зведені методом аналізу до визначень, аксіом і постулатів.

І нарешті, є прості ідеї, визначення яких дати неможливо; є такі аксіоми і постулати, чи, одним словом, початкові принципи, які не можуть бути доведені, та й аніскільки цього не потребують. Це тотожні положення, протилежні яким містять в собі явне протиріччя”.

...Конечна причина речей повинна перебувати у необхідній субстанції, в якій розмаїття змін знаходиться на найвищому ступені як у джерелі; і це ми називаємо Богом.

А оскільки ця субстанція є достатньою підставою для всього цього розмаїття, яке при тому знаходиться у взаємному зв’язку, то існує лише один Бог, і цього Бога достатньо.

Звідси можна вивести, що ця вища субстанція, яка є єдиною, всезагальною і необхідною, оскільки немає нічого поза нею, що було би незалежним від неї, і оскільки вона є простим наслідком можливого буття, повинна бути позбавлена меж і містити в собі стільки реальності, скільки можливо...

Таким чином, один лише Бог є первинною Єдністю, чи початковою вихідною субстанцією. Всі монади, створені чи похідні, утворюють Його створіння і народжуються, так би мовити, із безперервних, від моменту до моменту, випромінювань (filgurations) Божества, обмежених здатністю тварі сприймати, бо останній властиво бути обмеженою.

В Богові міститься могутність, яка є джерелом всього, потім знання, яке містить в собі всю різноманітність ідей, і, нарешті, воля, яка спричиняє зміни чи створіння відповідно до начала досконалості. І це відповідає тому, що у створених монадах відповідає суб’єктові, чи підставі, здатності сприймати і здатності прагнути. Але в Богові ці атрибути безперечно безконечні або досконалі, а в монадах створених...- це лише наслідування тією мірою, якою монади містять досконалість.

 

№ 6. Системність. Діалектика

А оскільки в ідеях Бога є нескінченна множина можливих універсумів, з яких здійснитися може лише один, то необхідною є достатня підстава для вибору, яку визначає Бог...

Ця причина може полягати лише у відповідності чи в ступенях досконалості, яку містять в собі ці світи (Mundes), адже кожний можливий світ має право вимагати для себе існування в міру досконалості, яку він містить в собі.

В цьому і міститься причина існування найкращого: мудрість Божа пізнає його, благодать обирає і могутність здійснює...

І як одне й те ж місто, якщо дивитись на нього з різних боків, здається зовсім іншим і ніби перспективно помноженим, в такий саме спосіб завдяки безмежній множинності простих субстанцій існує ніби стільки ж різноманітних універсумів, які, проте, суть лише перспективи одного й того ж відповідно до різних точок зору кожної монади.

...Будь-яке тіло відчуває все, що відбувається в універсумі, отже той, хто бачить, міг би в кожному тілі прочитати те, що відбувається всюди, і навіть те, що відбувалося і ще відбудеться, помічаючи в теперішньому те, що віддалене в часі і відстані; все дихає взаємною згодою, як казав Гіппократ.

Будь-яку частину матерії можна уявити на зразок саду, повного рослин, і ставка, повного риби. Але кожна гілка рослини, кожен член тварини, в кожній краплині його соків є знову такий же сад чи такий же ставок...

Таким чином, у всесвіті немає нічого необробленого і безплідного: немає смерті, немає хаосу, немає безладного змішання, хіба що лише на вигляд, майже таке саме видається нам у ставку на певній відстані, з якої ми бачимо переплутаний рух риб і, так би мовити, кишіння їх, не розрізняючи при цьому самих риб.

 

№5. Наперед встановлена гармонія

Душа слідує своїм власним законам, тіло – також своїм, і вони перебувають у відповідності завдяки гармонії, наперед встановленій між усіма субстанціями, оскільки вони всі суть вирази одного й того є універсуму.

Душі діють відповідно до законів конечних причин, через прагнення, цілі і засоби. Тіла діють за законами причин діючих..., чи рухів. І обидва царства – причин діючих і причин конечних – перебувають у гармонії між собою.

Як вище ми встановили досконалу гармонію між двома природними царствами: царством причин діючих і царством причин конечних, так і тут ми повинні відзначити ще іншу гармонію між фізичним царством природи і моральним царством благодаті, тобто між Богом як творцем машини універсуму, і Богом як Монархом божественної Держави Духів.

Силою цієї гармонії речі ведуться до благодаті природними шляхами, і наша земна куля, наприклад, повинна бути зруйнована і відновлена природними шляхами в ті моменти, коли цього потребує правління над духами для кари одних і нагороди інших...

Нарешті, під цим досконалим правлінням не можуть лишатися ані добрі діла без нагороди, ані лихі без покарання, і все повинно вести до блага добрих, тобто тих, хто в цій великій державі усім задоволений, хто довіряє провидінню, виконавши свій обов’язок, і хто любить і, як належить, наслідує Творця всякого блага, радіючи спогляданню його досконалості, відповідно до природи чистої любові, згідно з якою ми знаходимо задоволення у блаженстві тієї істоти, яку ми любимо. І це надихає людей мудрих і благих працювати над усім, що видається відповідним до божественної волі, припустимої чи попередньої, і все ж таки бути задоволеними тим, що насправді посилає Бог своєю таїною, наступною і остаточною волею, - і у визнанні, що якщо би ми могли достатньою мірою зрозуміти порядок універсуму, то ми знайшли би, що він перевищує всі побажання наймудріших і що не можна зробити його ще кращим, ніж він є...

 

Переписка з Кларком.

Я не кажу, що тілесний світ – це машина чи годинниковий механізм, що працює без втручання Бога; я достатньо підкреслюю, що творіння потребують безперервного його впливу. Моє твердження полягає в тому, що це годинниковий механізм, який працює, не потребуючи виправлення його Богом; в іншому випадку прийшлося б сказати, що Бог в чомусь змінив свої рішення. Бог все передбачив, про все заздалегідь подбав. В його ділах панує наперед встановлена гармонія і краса.

 

№2-3. Гносеологія. Методологія науки

Я вважаю, що весь універсум складається тільки з простих субстанцій, чи монад, і іх сполук. Ці прості субстанції - те, що в нас і в геніях іменується духом, а в тварин – душею. Всі вони наділені аперцепцією (яка є не чим іншим, як представленням множинності в одиниці) і аперцепцією (яка є не чим іншим, як прагненням однієї перцепції до іншої, і яка іменується пристрастю у тварин і волею там, де перцепція являє собою розсудок (іntendement).