Література до опрацювання розділу

1. Беркли Дж. Трактат о принципах человеческого знания// Беркли Дж. Сочинения. - М.: Наука, 1978. - с.152-247.

2. Локк Дж. Опыт о человеческом разумении // Локк Дж. Сочинения в 3-х т. Т.1. - М., 1985.

3. Дж.Локк Опыт о человеческом разуме // Избранные философские произведения в двух томах. Т. I. - М., 1960. - 235 с.

4. Д.Юм Исследование о человеческом разумении. / Перевод С.И. Церетели. - М.: Прогресс, 1995. - 235 с.

5. Юм Д. Трактат о человеческой природе. // Юм Д. Сочинения в 2-х томах. Т.1. - М., 1966.

6. Английские материалисты XVIII в.: В 3 т. - М., 1967-1968.

7. Антология мировой философии: В 4 т. - Т. 2. - М., 1970.

8. Гусєв В.І. Західна філософія Нового часу. XVII-XVIII ст. - К., 2000.

9. Кузнецов В.Н. Европейская философия XVIII века: Учеб. пособие. - М., 2006.

10. Рассел Б. Історія західної філософії. - К., 1995.

11. Татаркевич Вл. Історія філософії. - Т.2. - Львів: Свічадо, 1999.

ГОТФРІД ВІЛЬГЕЛЬМ ЛЕЙБНІЦ

(1646-1716)

Біографічна довідка

Народився в м. Лейпцігу в Німеччині. Філософ, математик, фізик, винахідник, юрист, історик, теолог, мовознавець. Вчився у Лейпцігському і Йєнському університетах. Перебував на державній службі у герцогів м. Гановера, де був таємним радником юстиції. Основні його філософські твори: „Міркування про метафізику”, „Нова система природи...”, „Нові досліди про людське розуміння автора системи наперед встановленої гармонії”, „Монадологія”, „Теодицея” та ін. Він творчо опрацював спадщину Платона, Арістотеля, Августина Блаженного, Декарта, Гоббса, Бейля тощо. Лейбніц намагався синтезувати все раціональне у попередній філософії з найновішим науковим знанням на засадах запропонованої ним методології, головними вимогами якої були універсальність і коректність філософських міркувань. Онтологічна концепція Лейбніца (монадологія) є однією з перших в європейській культурі концептуальних моделей складної системи, що розвивається. Лейбніцу вдалося розробити і збагатити категоріальний апарат для вираження складних комплексних відношень між підсистемами, якіперебувають у відношеннях когерентної і взаємно стимулюючої трансформації між собою і цілим. Деякі його ідеї стали прикладом значного прогностичного потенціалу філософії. Його філософія була дуже поширеною в Німеччині. Популярності Г.Лейбніца сприяла діяльність його учня Х.Вольфа (1679-1754). Багато положень Лейбніца були сприйняті німецькою трансцендентально-критичною філософією і персоналізмом, а також мали суттєвий вплив на формування парадигми сучасної філософії постмодернізму.

 

Фрагменти ТВОРІВ

 

Міркування про метафізику

№1. Онтологія

...Можна сказати, що як би Бог не сотворив світ, останній завжди був би закономірним і відповідав певному загальному порядку. Але Бог обрав найбільш досконалий світ, тобто такий, який в один і той же час є простіший, ніж інші за задумом і найбагатший від усіх явищ, подібно до такої геометричної лінії, яка разом із простотою побудови відзначається неабиякими важливими властивостями і великою протяжністю.

№2. Гносеологія

„Щоби краще зрозуміти природу речей, треба розглянути питання різноманітності нашого пізнання. Якщо я можу вирізнити одну річ серед інших, не будучи в змозі сказати, в чому полягають її відмінні властивості чи особливість, тоді пізнання буває смутним (confuse). Так, іноді ми ясно (clairement), тобто аніскільки не сумніваючись, судимо, хороші чи погані такі-то поетичний твір чи картина, тільки тому, що в них є щось таке, чого ми не знаємо, але воно або подобається нам, або неприємне. Якщо ж я можу пояснити ознаки, які я спостерігаю, пізнання називається виразним (dictincte). Таким є, наприклад знання пробірника, який відрізняє справжнє золото від підробленого за допомогою відомих проб чи ознак, що утворюють визначення золота. Але виразне пізнання має ступені... Коли ж усе, що входить у визначення чи виразне знання, пізнане виразно, аж до первинних понять, то таке знання я називаю адекватним. А коли мій розум відразу і виразно розуміє всі первинні складові частини якогось поняття, то він має пізнання інтуїтивне (intuitive), що буває надзвичайно рідко, оскільки більшість людських знань буває смутним або приблизним (suppositive). Слід також відрізняти номінальні і реальні визначення. Я називаю визначення номінальним (nominale), коли ще можна сумніватися, чи можливе визначуване поняття; так, наприклад, коли я говорю, що безконечний гвинт є тілесною лінією, частини якої конгруентні, чи можуть заступати одна на місце іншої, то той, хто не знає з інших джерел, що таке безконечний гвинт, може сумніватися, чи можлива така лінія... Коли ж аналіз речі продовжується в ньому (визначенні) аж до первинних понять, не припускаючи нічого, що потребувало би доведення апріорі своєї можливості, тоді визначення буває досконалим чи сутнісним (essentielee).

...Лише тоді, коли наше пізнання буває ясним (при невиразних поняттях) чи інтуїтивним (при виразних), саме тоді ми спостерігаємо повну ідею.

 

Щоби добре розуміти, що таке ідея, слід попередити одну двозначність. Справа в тому, що багато хто приймає ідею за форму... наших думок і в цьому сенсі в нашому дусі ідея буває лише постільки, оскільки ми про неї думаємо... Інші ж, видно, вважають ідею безпосереднім предметом думки чи певною постійною і наявною формою, яка зберігається і тоді, коли ми про неї не думаємо. І дійсно, душа наша завжди має в собі властивість уявляти собі будь-яку натуру чи форму, коли з’являється привід думати про неї. На мій погляд, це є властивістю нашої душі, оскільки вона виражає якусь натуру, форму чи сутність, і є власне ідеєю речі, що міститься в нас, і до того ж завжди, думаємо ми про неї чи ні. Адже душа наша виражає Бога і універум, рівно як і всі сутності і всяке існування. Це повною мірою відповідає моїм принципам, адже ніщо не входить природним шляхом в наш дух ззовні, і лише за дурною звичкою ми думаємо, ніби душа наша приймає в себе щось подібне до образів, які повідомляють її про предмети, наче вона мала би двері і вікна. Всі ці форми ми маємо в своєму духові, і при тому в будь-який час, адже дух наш завжди виражає всі свої майбутні думки і вже мислить смутно про те, про що він колись буде думати виразно. І ми нічого не можемо пізнати, про що ми не мали би в духові нашому ідею, яка є ніби матерією, з якою утворюється наша думка. Платон чудово відзначив це, як видно з його вчення про пригадування...

№3. Методологія науки

Про примноження наук

Адже якщо дослідження природи спрямовується перш за все на визнання слави Творця у вражаючій красі речей і в достойних свого винахідника машинах, а згодом на збереження здоров’я і примноження зручностей людського життя, то слід визнати, що не пізнається ця гармонія речей і не розкриваються причини потаємних дій природи, поки є лише безладний хаос розрізнених фактів; і не являють великої цінності праці в медицині і механічних мистецтвах, якщо ми ганяємось лише за чимось несуттєвим і безплідним чи завжди опиняємось у порочному колі, нагромаджуючи досліди лише для того, щоб довести або саме по собі істинне, або доведене апріорі з певних засад, або раніше достатньо доведене.

Проте якщо погано впорядковане емпіричне дослідження завдає шкоди чи, в будь-якому разі, є малокорисним, ясно, що набагато більш шкідливим є зловживання заняттями фізикою і математикою загалом, коли люди, нехтуючи метафізикою і наукою про мораль і паскудячи їх через те, що вони погано з’ясували задуми уславлених мужів, які засуджують таке зловживання, з якимось сліпим завзяттям все пояснюють за допомогою механізму (per machinum) і, нехтуючи конечними причинами і формами, як видно, відволікають інших від визнання і вшанування божественного провидіння, а самого Бога чи скасовують в нашому світі, чи, позбавивши його розуму (intellectus) і волі, перетворюють на якусь загальну несвідому природну силу, чи світову душу. Тому той, хто, віддавшись виключно дослідженням природи і математичним дослідженням, повністю ігнорує питання історії і давнини, а також питання метафізичні, піддається великій небезпеці засвоєння хибних уявлень про релігію.

... Воістину все в тілах відбувається механічно, але самі принципи науки механіки і всієї фізики не є механічними чи математичними, але метафізичними...

 

№4. Детермінізм, раціоналізм, телеологія

Про напередвизначеність

Що з цієї причини відбувається все у відповідності з усталеною визначеністю, так само достовірно, як і те, що три помножене на три – дев’ять. Адже визначеність полягає в тому, що все пов’язане з чимось іншим, як у ланцюгу. І тому (все) буде відбуватись так само невідворотно, як це було спочатку віків, і як безпомилково відбувається і тепер, якщо відбувається.

Давні поети, Гомер та інші, назвали це золотим ланцюгом, підвішеним під небесами велінням Юпітера, який неможливо розірвати, скільки би на нього не навішували. Цей ланцюг складається з послідовного ряду причин і дій. Кожна причина має свою визначену дію, яку вона викликала би, якби була одинокою; однак якщо причина не одна-єдина, то із взаємодії багатьох причин неухильно слідує певна дія чи результат (auswurff), відповідні силі кожної з причин, і це вірно і в тому випадку, коли взаємодіють не тільки дві, але й 10, і 1000, і навіть нескінчена кількість речей, що насправді і відбувається в світі.

„Звідси, таким чином, можна зробити висновок, що у величезному нашому світі все відбувається математично, тобто безпомилково, отже якщо би хтось зміг достатньою мірою проникнути в більш глибокі складові частини речей і до того ж був наділений достатньою пам’яттю і розумінням для того, щоб врахувати всі обставини і не залишати нічого без уваги, то він був би пророком і бачив майбутнє у сучасному як у дзеркалі.

Адже так само, як ми можемо стверджувати, що квіти, також, власне, і тварини, сформовані вже в сім’ї, хоч вони, правда, можуть перетерпіти і певні зміни завдяки різним обставинам, так само ми можемо сказати, що майбутній світ вже заданий у світі сучасному і повністю преформований...

Відзначимо також, що обмежений розсудок (verstand) не в змозі передбачити майбутні події виходячи з існуючих обставин, тому що світ складається з безлічі речей, які взаємодіють, і немає такої речі, якою би малою, віддаленою вона не була, щоб, згідно своєї міри, вона не вносила свого внеску у всезагальну взаємодію. Адже такі малі речі часто викликають великі і сильні зміни. Наприклад, я вважаю справедливим стверджувати, що мушка могла би викликати зрушення в цілій державі, якщо б вона літала перед самим носом короля, який в цей момент приймав би важливі рішення; або може статися так, що розсудок його в той момент уподібнюється вазі у пошуках однакових підстав як для одного, так і для другого рішення. І можливо, він вже близький до прийняття рішення, до якого схиляється з більшою підставою; мушка ж може перешкодити йому саме в той момент, коли він збирається (остаточно) з’ясувати можливість іншого рішення і через мушку не може вигадати нічого до пуття...

Можна було б задати питання, яким чином вийшло так, що вся природа в усі часи сприймається нами такою, якою ми її застаємо, в той час як краще було б, можливо, якщо би вона була такою, якою ми хотіли би її бачити, відповідно до наших уявлень. Відповідь на це питання наступна: безсумнівно, те, що вся природа має таку спрямованість свого руху, а не іншу, також має певну причину. І оскільки ми завжди задоволені, коли дізнаємося про причину, через яку речі повинні існувати, так само ми завжди повинні прагнути вгамувати нашу душу в її допитливості усвідомленням наявності безпомилково діючих причин, якщо навіть ми в даний момент не в змозі розпізнати їх в усіх подробицях.

Але оскільки все в природі має свою причину і через це все впорядковане і повинно бути так, а не інакше, то (очевидно, що) розуміння і дії у відповідності з ним слід вважати кращим, ніж протилежне. Адже природа все впорядковує, і тому той, хто краще знає цей порядок, легко може добитися впорядкованого погляду на речі чи ясного поняття про них, тобто істинного задоволення, бо не може бути більшого задоволення, ніж в дійсності знати і бачити, як все добре влаштовано, і навіть краще, ніж можна було би побажати.

Великі відкриття (вчених) не тільки уславлюють великих господарів, але вони також примножують засоби харчування для (їх) підданих, допомагають створити більше зручностей для людей, їх життя і здоров’я. І все ж таки найважливішим є те, що ці великі відкриття проливають таке яскраве світло на творіння природи, що ті, яким цього світла бракує, вимушені вічно блукати у темряві, в той час як ті, хто просвітлені, підносяться все вище і з цієї ніби зоряної висоти бачать все, що розташоване внизу.

 

№1-3. Онтологія. Гносеологія. Методологія науки