Нова система природи і спілкування між Субстанція ми, А також про зв'язок, що існує між душею і тілом

Спочатку, звільнившись від ярма Арістотеля, я звернувся до порожнього простору і атомів.., але відмовився від цього після багатьох міркувань про неможливість знайти принцип істинної єдності в одній лише матерії.., бо тут все є тільки зібранням чи скупченням частин без кінця. Адже множина може набути своєї реальності лише з дійсних одиниць, що мають інше походження і є чимось зовсім іншим, ніж точки, відносно яких безсумнівним є те, що безперервне не може складатися з них; щоб знайти ці реальні одиниці, я вимушений був звернутися до атома формального. Адже будь що матеріальне не може бути водночас і матеріальним, і зовсім неподільним, іншими словами, мати істинну єдність. Таким чином, довелося знову звернутися до субстанціальних форм і, так би мовити, відновити їх репутацію...Отже я зрозумів, що природа цих форм полягає в силі; а звідси випливає щось аналогічне свідомості і прагненню і тому їх слід розуміти подібно до того, як ми уявляємо собі душі... Арістотель називав їх першими ентелехіями. Я...називаю їх первинними силами (forces primitives), які містять в собі не тільки акт чи здійснення можливості, але й первинну діяльність.

Я бачив, що ці форми і душі повинні були бути неподільними, так само як наш дух...Я був вимушений визнати, що конститутивні форми субстанцій повинні бути створені на початку світу і лишаються назавжди.

...Я думав, проте, що не можна байдуже змішувати з іншими формами і душами духи і розумні душі, адже останні є вищого порядку і незрівнянно більш досконалі, ніж ті форми, занурені в матерію...Тому духами Бог управляє подібно до того, як державник управляє своїми підданими або як батько турбується про дітей, між тим як іншими субстанціями він розпоряджається так само, як механік своїми машинами.

„Але лишалося ще найважливіше питання: що робиться з цими душами чи формами після смерті тварини чи при руйнуванні індивідуума, організованої субстанції?.. Було би нерозумним, щоб душі лишалися без будь-якої користі в хаосі неподільної матерії. Це примусило мене думати, що є лише один розумний вихід, а саме що зберігається не тільки душа, але також і тварина, і її органічна машина, хоча руйнування її великих частин приводить її до такого незначного розміру, що вона не піддається нашим відчуттям, так само як це було до її народження. Також справжній час смерті ніхто точно вказати не може; смерть довгий час можна приймати за просте припинення помітних рухів, і в основі вона ніколи не буває чимось іншим у простих тварин; свідченням тому слугує пробудження мух, втоплених і згодом присипаних порошком крейди, і багато інших прикладів... Природно тому, що тварина, як вона була завжди живою і організованою..., такою і лишиться назавжди. І оскільки немає ані першого народження, ані цілком нового походження, то звідси випливає, що не буде також ані цілковитого знищення, ані смерті в строго метафізичному сенсі і що, таким чином, замість переселення душі існує тільки перетворення тієї ж самої тварини відповідно до того, що її органи перебувають в іншому стані і розвинуті більше чи менше.

Проте розумні душі слідують законам значно вищим; вони звільнені від всього того, що могло би позбавити їх властивості бути громадянами товариства духів: Бог турбується про те, щоб жодні зміни речовини не могли привести до втрати моральних якостей їх особистості. І можна сказати, що все прагне досконалості, не тільки маючи на увазі універсум загалом, але й окремі створіння, призначені до такої міри блаженства, що весь універсум бере в цьому зацікавлену участь силою благодаті божої, яка надається кожному в такі

... Тільки наша система дозволила, нарешті, пізнати істинну і безмежну відстань між найменшими створіннями і механізмами (mechanisms) божественної мудрості і найбільш визначними шедеврами мистецтва духа обмеженого; ця різниця не є лише різницею в ступені, але різниця в самому роді. Слід же знати, що машини природи мають дійсно безконечну кількість органів, що вони так добре озброєні і такі недоступні для будь-яких випадковостей, що зруйнувати їх неможливо. Природна машина лишається машиною і в своїх найменших частинах, і, що є ще більш важливим, вона завжди лишається тією машиною, якою була, вона лише змінює свою форму шляхом різних згинань, які приймає, то розширюється, то звужується, то стягується і начебто концентрується, коли думають, що вона втрачена.

Далі, через посередництво душі, або форми, існує істинна єдність, яка відповідає тому, чому дають назву „я” в нас самих; це те, що не може мати місця ані в штучних машинах, ані в простій масі матерії, як би вона не була організована: на таку масу можна дивитися лише ніби на армію, або стадо, або ставок, повний риби, або ніби на годинник, що складається з пружин і коліс. Проте якби не було дійсних субстанціальних одиниць, то в зібранні не було б нічого ані субстанціального, ані реального... Матеріальні атоми суперечать розуму, не кажучи вже про те, що і вони складаються з частин... Існують лише атоми-субстанції, тобто одиниці чи реальні єдності, абсолютно позбавлені частин, які є джерелами діяльності і перші абсолютні принципи складання речей і ніби останні елементи в аналізі речей субстанціальних. Їх можна було б назвати метафізичними точками: вони мають щось життєве і своєрідні уявлення; математичні ж точки – це їх точки зору для виразу універсуму... Лише точки метафізичні, або точки-субстанції (а їх створюють форми, чи душі), суть точки в строгому смислі, і до того ж реальні; і без них не було б нічого реального, оскільки без справжніх одиниць не може бути і множини.

...Бог спочатку сотворив душу, чи якусь іншу справжню єдність, таким чином, що в ній все повинно народжуватись з її власних джерел, цілком спонтанно, але при повній відповідності до речей... Через це будь-яка з таких субстанцій з точністю представляє весь універсум кожна по-своєму і з відомої точки зору, а уявлення, чи відображення зовнішніх речей, виникають в душі в даний момент силою її власних законів, ніби в особливому світі і ніби нічого, крім Бога та її, не існувало. Внаслідок всього цього між всіма такими субстанціями повинна існувати повна згода... Це взаємне співвідношення, наперед встановлене в кожній субстанції універсуму, і створює те, що ми називаємо їх спілкуванням; єдино в цьому і полягає зв’язок між душею і тілом. Сказане дозволяє також зрозуміти, яким чином душа має місце перебування в тілі, будучи безпосередньо в ньому; і ця присутність не може бути більшою, оскільки душа перебуває в тілі, як єдність в ряді одиниць, що складають множину...

Таким чином, коли побачать можливість прийняти таку гіпотезу згоди, побачать також, що ця гіпотеза найбільш розумна і що вона дає дивовижну ідею про гармонію всесвіту і досконалість діянь Божих.

В ній міститься та велика перевага, що замість того, щоб говорити, ніби ми вільні лише на вигляд і настільки, наскільки цього достатньо для практики (як це думало багато дуже розумних людей), слід сказати радше, що ми лише на вигляд діємо примусово, а за всією строгістю метафізичних виразів перебуваємо в найповнішій незалежності від явища всіх інших створінь. Це проливає також дивовижне світло на безсмертя нашої душі і завжди однакове зберігання нашого індивідуума, власна природа якого дає йому повний порядок і робить недоступним для будь-яких зовнішніх впливів, хоч би на перший погляд і здавалось навпаки. Ніколи інша система не ставила нас з більшою очевидністю на таке високе місце. Оскільки, відповідно до неї, будь-який дух є ніби свого роду світом, незалежним від усякого іншого створіння, таким, що обіймає безконечне, виражає універсум, то він має таку ж тривалість, існування і незалежність, як і сам універсум створених речей.

 

№5. Наперед встановлена гармонія