Три розмови між Гіласом та Філонусом.

Філонус. Чи не є відстанню лінія, спрямована прямо до ока?

Гілас. Звичайно.

Філонус. А чи може лінія, розташована таким чином, бути сприйнята оком?

Гілас. Ні, не може.

Філонус. Чи випливає з цього, що відстань взагалі безпосередньо і не сприймається зором?

Гілас. Здавалося б так. Я не бачу відстані самої по собі, і ніщо з того, що я сприймаю, не знаходиться на відстані. Вочевидь, жодна ідея, яка не сприймається сама по собі, не може служити мені засобом сприйняття будь-якої іншої ідеї. Але якщо немає відстані, а відтак і протяжності, то немає й матерії, бо як же може бути тілесне непротяжним? Або по іншому: як можна знати те, що в знаннях не реалізується і знанням не підтверджується?

 

Філонус. Коли ти вколеш палець шпилькою, чи не розриває і чи не розділяє вона м'язові волокна?

 Гілас. Звичайно.

 Філонус. А якщо ти обпалиш палець вуглиною, чи справа буде в іншому?

 Гілас. Ні.

 Філонус. Оскільки ти не вважаєш, що саме відчуття, викликане шпилькою або чимісь подібним, знаходиться в шпильці, то ти не можеш тепер, згідно з тим, що ти тільки-що визнав, сказати, що відчуття, викликане вогнем або чимось подібним, знаходиться в огні.

 Гілас. Правильно, це відповідає тому, що я визнав: я згідний поступитися в цьому пункті і визнаю, що тепло і холод - тільки відчуття, що існують у нашій душі. Але залишається ще чимало даних, щоб стверджувати про реальність зовнішніх предметів.

Філонус. Але що скажеш ти, Гілас, якщо виявиться, що явище залишається тим же самим стосовно всіх інших чуттєвих властивостей і що існування їх поза розумом так само не можна припустити, як і існування тепла і холоду?

Гілас. Тоді, дійсно, ти дещо зробиш для досягнення мети, але я не думаю, що це може бути доведено.

Філонус. Розглянемо їх по черзі. Що ти думаєш про смаки - існують вони поза розумом чи ні?

 Гілас. Чи може хто-небудь сумніватися в таких своїх відчуттях, як те, що цукор солодкий або що полин гіркий?

 Філонус. Скажи мені, Гілас, чи є солодкий смак своєрідним задоволенням, приємним відчуттям, чи ні?

 Гілас. Так. Є.

 Філонус. І чи не є гіркота своєрідною неприємністю чи незадоволенням?

 Гілас. Звичайно.

 Філонус. Але якщо цукор і полин - не є мислячими небесними субстанціями, що існують поза розумом, то як можуть насолода або гіркота, тобто задоволення або незадоволення, бути їм властивими?

 Гілас. Не поспішай, Філонус, ти говориш, що не можеш уявити собі, як чуттєві речі могли б існувати поза розумом. Чи не так?

 Філонус. Так.

Гілас. Допустимо, що ти зник з лиця землі, хіба ти не можеш уявити собі, що речі, які можуть бути сприйняті відчуттями, будуть все-таки продовжувати існувати?

Філонус. Можу, але тоді це повинно бути в чиємусь іншому розумі. Коли я заперечую існування чуттєвих речей поза розумом, я маю на увазі не свій розум, зокрема, а всі розуми. Зрозуміло, що ці речі мають зовнішнє існування стосовно моєї душі, якщо я знаходжу їх у досвіді незалежними від неї. Тому є якась інша душа, в якій вони існують у проміжку між моментами мого їх сприйняття, так само як вони існували до мого народження і будуть існувати після мого наперед відомого зникнення з лиця землі. І через те, що те ж саме вірно стосовно всіх інших кінцевих створених духів, то з цього з необхідністю випливає, що є всесущий вічний дух, який пізнає й обіймає всі речі і який показує їх нашому погляду в такий спосіб і згідно з такими правилами, які він сам встановив і які визначаються нами як закони природи.

 

ДЕВІД ЮМ

(1711-1776)

Біографічна довідка

Юм Девід - англійський філософ, історик, економіст, публіцист, попередник позитивізму. Заклав основи новоєвропейського агностицизму (від грец. a – не та gnosis – знання) – вчення, що заперечує можливість пізнання навколишнього світу. Спрямовуючи свою увагу на природу людського знання, переробив суб'єктивно-ідеалістичну теорію пізнання Дж.Берклі в дусі агностицизму. Знання поділяв на чіткі, виразні та непевні, туманні. Виразні знання ми отримуємо у безпосередньому спостереженні дійсності, а непевні – у подальших міркуваннях з приводу сприйнятого. Отже, основою знання постають факти сприйняття, а логіку ми використовуємо задля зручності, і це тому що, за переконанням Д.Юма, між наданим у відчуттях та ідеями нашого розуму не існує причинного зв'язку, оскільки вони мають різну природу. Ідеї розуму похідні від безпосередніх вражень. Але вони не мають прямого відношення до реальності, заперечуючи тим самим об'єктивний зміст людського знання. Тому доведення розуму постають завжди вірогідними. Розумом можна довести лише факти математики – усе інше має чуттєве походження. Вказуючи на обмеженність і недосконалість відчуттів та заперечуючи їх об'єктивний зміст, відмовив також і розумові у праві на істину, котру зводив до практичної користі в ролі мірила моральності. Таким чином Д.Юм зійшов на позиції скептицизму, котрий ставив під сумнів достовірність будь-якого знання. Основна праця – "Трактат про людську природу" (1739-1740), написана у 27 років.

 

Фрагменти ТВОРІВ